Щодо набуття і здійснення права власності на знак для товарів і послуг

Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (далі - Держдепартамент) розглянув питання, щодо яких Ви просите надати роз'яснення, та у межах своєї компетенції повідомляє таке.

Відносини, які виникають у зв'язку із набуттям і здійсненням права власності на знак для товарів і послуг (далі - знак) в Україні регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦКУ), Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі - Закон) та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 1 статті 494 ЦКУ набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом.

Відповідно до статті 16 Закону права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки на знак для товарів і послуг. Оскільки з цією датою пов'язується виникнення прав, які випливають із свідоцтва про право власності на знак, то правомірним є використання цього позначення особою, яка подала заявку на видачу відповідного свідоцтва.

Згідно з пунктом 2 статті 495 майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку відповідно до пункту 1 статті 495 ЦКУ є: право на використання торговельної марки, виключне право дозволяти використання торговельної марки, виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання, інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

При вирішенні питання стосовно такого платежу, як роялті доцільно керуватися положеннями Національного стандарту N 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 року N 1185 (далі - Стандарт), відповідно до якого роялті належить до ліцензійних платежів і визначається як періодичний платіж за надання прав на використання об'єкта права інтелектуальної власності, що є предметом ліцензійного договору.

У ліцензійному договорі, зокрема, визначаються розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності (стаття 1109 ЦКУ) .

Зазначеною статтею також передбачено, що предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними.

Застосовуватись може і паушальний платіж - одноразовий платіж, який становить фіксовану суму і не залежить від обсягів виробництва (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об'єкта права інтелектуальної власності (пункт 3 Стандарту).

Питання щодо порядку формування статутного капіталу підприємства за рахунок майнових прав інтелектуальної власності виходить за межі повноважень Держдепартаменту.

Для отримання роз'яснень з порушеного питання пропонуємо звернутись до Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, який відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2007 року N 667, забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва та є спеціально уповноваженим органом з питань державної регуляторної політики, державної реєстрації, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.