Щодо застосування в податковому обліку мінімально допустимих строків амортизації у відповідності до п. 431 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо застосування в податковому обліку мінімально допустимих строків амортизації у відповідності до п. 431 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (далі - Кодекс) та, керуючись ст. 52 Кодексу, повідомляє.

Як зазначено у зверненні, підприємство перебуває на загальній системі оподаткування, основний вид діяльності - "Надання в оренду та експлуатацію орендованого майна", а саме підприємство виступає оператором торгівельно-розважальних центрів на підставі договорів оренди, укладеним з балансоутримувачем. Основний строк дії договорів оренди з балансоутримувачем - 2 роки 11 місяців, з можливістю пролонгувати строк дії договорів оренди.

Відповідно до договорів оренди торгівельно-розважальних центрів, підприємство виступає орендарем та має право проводити ремонтно-будівельні роботи (модернізацію, модифікацію, дообладнання, реконструкцію, тощо), що приводять до збільшення майбутньої економічної вигоди, яку підприємство отримає від використання об’єктів оренди.

У платника виникло питання:

Чи має право підприємство застосовувати в податковому обліку мінімально допустимі строки амортизації для групи основних засобів 9, а саме до об’єкту "Ремонт орендованої будівлі", у відповідності до п. 431 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Кодексу, якщо такий об’єкт був або буде ведений в експлуатацію у період з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2030 року?

Щодо застосування у податковому обліку мінімально допустимих строків корисного використання для орендованих основних засобів які зараховуються як окремий об’єкт групи 9 "інші основні засоби".

Так, відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Різниці, які виникають при нарахуванні амортизації необоротних активів, визначаються відповідно до вимог ст. 138 Кодексу.

Підпунктом 138.3.1 п. 138.3 ст. 138 Кодексу встановлено, що розрахунок амортизації основних засобів або нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням певних обмежень, встановлених пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 розділу I Кодексу, підпунктами 138.3.2 - 138.3.4 п. 138.3. ст. 138 Кодексу. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, крім "виробничого" методу.

Для розрахунку амортизації відповідно до положень зазначеного пункту визначається вартість основних засобів та нематеріальних активів без урахування їх переоцінки (уцінки, дооцінки), проведеної відповідно до положень бухгалтерського обліку.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про оренду необоротних активів та її розкриття у фінансовій звітності регулюються нормами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 "Оренда" (далі - П(С)БО 14) затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 р. N 181 зі змінами та доповненнями, та Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку основних засобів затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 р. N 561 (далі - Методичні рекомендації).

Затрати орендаря на поліпшення об’єкта операційної оренди (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що приводять до збільшення майбутніх економічних вигод, які первісно очікувалися від його використання, відображаються орендарем як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів. Такі затрати зараховуються до складу основних засобів як первісна вартість нового об’єкта підгрупи 2.7 класифікації основних засобів, наведеної в п. 7 Методичних рекомендацій.

У податковому обліку для розрахунку амортизації витрати на поліпшення (ремонт) орендованих основних засобів зараховуються як окремий об’єкт групи 9 "інші основні засоби" з мінімально допустимим строком корисного використання 12 років.

При цьому при визначенні об’єкта оподаткування платник податку - орендар на підставі положень абзацу другого п. 138.1 та абзацу другого п. 138.2 ст. 138 Кодексу має збільшити фінансовий результат до оподаткування на суму нарахованої амортизації вартості поліпшення (ремонту) орендованих основних засобів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та зменшити фінансовий результат до оподаткування на суму розрахованої амортизації вартості поліпшення (ремонту) орендованих основних засобів відповідно до п. 138.3 ст. 138 Кодексу.

Щодо застосування положень п. 431 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Кодексу.

Згідно з п. 431 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Кодексу при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств на період з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2030 року платники податку на прибуток мають право під час розрахунку амортизації щодо основних засобів:

четвертої групи (машини та обладнання) та п’ятої групи використовувати мінімально допустимий строк амортизації, який дорівнює два роки;

третьої групи (передавальні пристрої) та дев’ятої групи використовувати мінімально допустимий строк амортизації, який дорівнює п’ять років.

Мінімально допустимі строки амортизації основних засобів, визначені п. 431 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Кодексу, використовуються незалежно від строків амортизації, визначених у бухгалтерському обліку.

Основні засоби мають одночасно відповідати таким вимогам:

- введені в експлуатацію платником податків в межах одного з податкових (звітних) періодів, з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2030 року;

- не були у використанні.

При цьому такі основні засоби повинні використовуватися у власній господарській діяльності та не можуть продаватися або надаватися в оренду іншим особам (крім платників податків, основним видом діяльності яких є послуги з надання в оренду майна).

Отже, з ціллю нарахування прискореної амортизації згідно з п. 431 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу основними засобами, що не були у використанні, слід вважати нові основні засоби платника податків, які не були вживані і не відображались в бухгалтерському обліку у складі основних засобів раніше.

Враховуючи, що затрати орендаря на поліпшення об’єкта операційної оренди (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо) у бухгалтерському обліку відображаються орендарем як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів, об’єкт основних засобів, створений для розрахунку амортизації витрат на поліпшення (ремонт) орендованих основних засобів, не може розглядатися як окремий об’єкт основних засобів для продажу або надання в оренду.

Враховуючи вище наведене, витрати на поліпшення (ремонт) орендованих основних засобів, що збільшують майбутні економічні вигоди, які спочатку очікувалися від їх використання, у податковому обліку відображаються як окремий об’єкт групи 9 "інші основні засоби" з мінімально допустимим строком корисного використання 12 років.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.