НАЦІОНАЛЬНА СЛУЖБА ПОСЕРЕДНИЦТВА І ПРИМИРЕННЯ
Л И С Т
09.04.2003 N 05-01/27
Заступнику голови
Центрального комітету
профспілки працівників
вугільної промисловості
України
Мамченку М.В.
Міністерству палива та
енергетики України
Шановний Валерію Миколайовичу!
Національна служба посередництва і примирення розглянула Вашого листа від 08.04.2003 року N 02/114 і роз'яснює наступне.
Запитання 1. Чи не буде порушенням норм згаданого закону розгляд та прийняття відповідного рішення примирною комісією щодо вимог висунутих стороною найманих працівників, стосовно порушень чинного законодавства або галузевої угоди та колективних договорів (п. "в" і "г" ст. 2), без наступної передачі цих вимог на розгляд трудового арбітражу?
При розгляді цього запитання необхідно виходити із положень Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" (далі - Закону), Конвенції Міжнародної організації праці N 154 1981 року "Про сприяння колективним переговорам" (ратифікована постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 року N 3932-XII), Рекомендації Міжнародної організації праці N 92 1951 року "Щодо добровільного примирення та арбітражу", Рекомендації Міжнародної організації праці N 130 1967 року "Щодо розгляду скарг на підприємствах з метою їх вирішення" з питань прав і обов'язків сторін колективних трудових спорів (конфліктів) та послідовності проведення примирних процедур.
"Жодна із сторін колективного трудового спору (конфлікту) не може ухилятися від участі в примирній процедурі.
Сторони колективного трудового спору (конфлікту), примирна комісія і трудовий арбітраж зобов'язані використати для врегулювання колективного трудового спору (конфлікту) всі можливості, не заборонені законодавством.
Якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, причини розбіжностей з обгрунтуванням позицій сторін у письмовій формі доводяться до відома кожної із сторін колективного трудового спору (конфлікту). У цьому разі наймані працівники або уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з метою виконання висунутих вимог застосовувати усі дозволені законодавством засоби".
Статтею 7 Закону визначена послідовність розгляду і вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Зокрема, цією статтею встановлено, що:
"Розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється з питань, передбачених:
пунктами "а" і "б" статті 2 цього Закону, - примирною комісією, а в разі неприйняття рішення у строки, встановлені статтею 9 цього Закону, - трудовим арбітражем;
пунктами "в" і "г" статті 2 цього Закону, - трудовим арбітражем".
"Колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:
а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;
б) укладення чи зміни колективного договору, угоди;
в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;
г) невиконання вимог законодавства про працю".
Конвенцією Міжнародної організації праці N 154 1981 року "Про сприяння колективним переговорам" (ратифікована постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 року N 3932-XII) визначено, що:
"Стаття 2.
Відповідно до мети цієї Конвенції термін "колективні переговори" означає всі переговори, що проводяться між роботодавцем, групою роботодавців або однією чи кількома організаціями роботодавців, з одного боку, та однією чи кількома організаціями працівників з другого, з метою:
а) визначення умов праці й зайнятості; та/або
b) регулювання відносин між роботодавцями і працівниками;
та/або
c) регулювання відносин між роботодавцями чи їхніми організаціями та організацією чи організаціями працівників."
"Стаття 4.
Застосування положень цієї Конвенції, якщо воно не здійснюється колективними договорами, арбітражними рішеннями чи в будь-який інший спосіб, котрий відповідає національній практиці, забезпечується національним законодавством або правилами.
1. Для сприяння колективним переговорам вживають заходів, котрі відповідають національним умовам.
2. Заходи, передбачені в параграфі 1 цієї статті, спрямовані на те, щоб:
a) колективні переговори були можливі для всіх роботодавців і всіх категорій працівників у галузях діяльності, передбачених цією Конвенцією;
b) колективні переговори поступово поширювалися на всі питання, зазначені в a), d) і c) статті 2 цієї Конвенції;
c) заохочувалося розроблення правил процедури, узгоджених між організаціями роботодавців і працівників;
d) проведенню колективних переговорів не перешкоджала відсутність правил, що їх регулюють, чи неповна або невідповідна суть цих правил;
e) органи й процедури розв'язання трудових конфліктів створювалися таким чином, щоб сприяти колективним переговорам.
Положення цієї Конвенції не перешкоджають функціонуванню системи трудових відносин, де колективні переговори проходять у рамках примирного та/або арбітражного механізму чи органів, в яких сторони, що ведуть переговори, добровільно беруть участь.
Заходи, вживані державними органами для сприяння розвиткові колективних переговорів та його заохочення, є предметом попередніх консультацій і, коли це можливо, угод між державними органами та організаціями роботодавців і працівників.
Заходи, вживані з метою сприяння колективним переговорам, мають розроблятися чи застосовуватися таким чином, щоб не обмежувати свободи колективних переговорів."
Таким чином, статтею 7 Закону встановлена послідовність розгляду і вирішення колективного трудового спору (конфлікту), але Законом не встановлена заборона на вибір сторонами процедури його вирішення, навпаки, відповідно до частини другої статті 13 Закону "Сторони колективного трудового спору (конфлікту), примирна комісія і трудовий арбітраж зобов'язані використати для врегулювання колективного трудового спору (конфлікту) всі можливості, не заборонені законодавством". Право вибору сторонами колективного трудового спору процедури його вирішення встановлено також і положеннями підпунктів a), c), e) статті 5 і статей 6-8 Конвенції Міжнародної організації праці N 154 1981 року "Про сприяння колективним переговорам".
Це право реалізується і в національній практиці вирішення розбіжностей між сторонами соціально-трудових відносин.
Так, відповідно до абзаців шість і сім частини другої Заключних положень Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2002-2003 роки, підписаної 16.01.2002 року, із змінами, внесеними 25.09.2002 року, з метою забезпечення реалізації положень Генеральної угоди, здійснення контролю за за її виконанням Сторони зобов'язалися:
"спірні питання, що виникають під час реалізації цієї Угоди, розв'язувати шляхом проведення консультацій і переговорів;
приймати рішення про початок колективного трудового спору з питань виконання цієї Угоди лише після розгляду спірних питань на засіданні спільної робочої комісії та вживати заходів до його вирішення шляхом здійснення примирних процедур відповідно до законодавства;".
Отже, прийняття Міністерством палива та енергетики України і Центральним комітетом профспілки працівників вугільної промисловості України рішення про розгляд висунутих і зареєстрованих в установленому порядку вимог примирною комісією не суперечить нормам чинного законодавства України та ратифікованій Верховною Радою України Конвенції Міжнародної організації праці N 154 1981 року "Про сприяння колективним переговорам".
Запитання 2. Чи буде правомірним у відповідності до ст. 18 закону прийняття стороною найманих працівників рішення щодо проведення страйку у разі невиконання стороною власника зобов'язань (домовленостей, угод) досягнутих примирною комісією без розгляду цих питань, як зазначено у п. 1 листа, на трудовому арбітражі?
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" (далі - Закону) "Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту)".
Відповідно до частини першої статті 8 Закону "Примирна комісія - орган, призначений для вироблення рішення, що може задовольнити сторони колективного трудового спору (конфлікту), та який складається із представників сторін".
Виходячи із положень частини четвертої статті 9 і абзацу другого частини другої статті 11 Закону та враховуючи те, що відповідно до частини другої статті 8 Закону примирна комісія утворюється "з однакової кількості представників сторін", рішення примирної комісії має "погоджений" характер, тобто має характер угоди між сторонами колективного трудового спору про вирішення колективного трудового спору в порядку і строки, які встановлені цим рішенням.
Таким чином, невиконання власником або уповноваженим ним органом (представником) погодженого рішення примирної комісії може бути підставою для здійснення процедури прийняття рішення про оголошення страйку, визначеної частинами першою-третьою статті 19 Закону.
З повагою
Голова Національної службипосередництва і примирення В.Руденко