Щодо застосування норм процесуального права

У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних із застосуванням окремих норм чинного законодавства, Вищий адміністративний суд України відповідно до пункту 3 частини першої статті 39 Закону України "Про судоустрій України" вважає за доцільне довести відповіді на зазначені питання до відома адміністративних судів України.

1. Яким складом суду належить розглядати та вирішувати справи, визначені у пункті 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України?

Справи, визначені у пункті 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) , підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам незалежно від статусу відповідача. Залучення органів державної влади до участі у таких справах не змінює їх предметної підсудності.

За загальним правилом, встановленим статтею 23 КАС, усі адміністративні справи в суді першої інстанції розглядаються і вирішуються суддею одноособово. КАС не передбачено випадків здійснення адміністративного судочинства у місцевих загальних судах як адміністративних судах колегією суддів, тому приписи частин першої та другої статті 24 КАС у таких випадках застосуванню не підлягають.

2. Чи може прокурор звертатися до суду із позовними заявами в інтересах держави про захист прав органів, до компетенції яких віднесено здійснення функцій держави у спірних правовідносинах, та підприємств, установ, організації, підпорядкованих таким органам?

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначено в пункті 2 статті 121 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Такими законами, серед інших, є КАС та Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини другої статті 60 КАС прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

За змістом статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.99 N 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), прокурори та їхні заступники подають до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

З огляду на викладене, прокурор може звертатися до суду в інтересах держави, які, в свою чергу, можуть бути пов'язані з необхідністю захисту прав державних органів, а також підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування та форм власності.

3. Яким складом суду необхідно розглядати та вирішувати справи, у яких відповідачем є відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України?

Відповідно до частини третьої статті 181 КАС відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Органами державної виконавчої служби, згідно зі статтею 3 Закону України "Про державну виконавчу службу", є:

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції;

районні, міські (міст обласного значення), районні в містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Відповідно до статті 23 КАС усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово.

Частиною першою статті 24 цього Кодексу визначено, що адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів.

Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби не належить до суб'єктів владних повноважень, визначених у зазначеній нормі, а є структурним підрозділом Міністерства юстиції України, у зв'язку з чим адміністративні справи з приводу його рішень, дій або бездіяльності в суді першої інстанції повинні розглядатися та вирішуватися судом одноособово.

4. Чи є поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду звернення особи в порядку іншого, не адміністративного судочинства, наслідком якого було закриття провадження у справі?

У разі обґрунтування заявником поважності пропуску строку правовою невизначеністю у відповідній справі, суд може враховувати таку причину, як поважну.

5. Яким документом повинно вирішуватися питання про подання експерту додаткових матеріалів і зразків у справі, провадження в якій зупинено? Яким документом суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати такі матеріали?

Відповідно до частин першої та другої статті 81 КАС для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу.

Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначаються судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі.

Із аналізу зазначених норм вбачається, що суд не зв'язаний пропозиціями осіб, які беруть участь у справі, але має враховувати їх у вирішенні питання про призначення і проведення судової експертизи.

Про призначення судової експертизи виноситься ухвала (частина п'ята статті 81 КАС).

При цьому КАС не передбачено можливості оскарження таких ухвал.

Водночас за приписами пункту 3 частини другої статті 156 названого Кодексу суд має право зупинити провадження у справі в разі призначення експертизи.

При цьому відповідно до пункту 2 частини десятої статті 66 КАС експерт наділений правом заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків.

За правилом частини дванадцятої зазначеної статті експерт може відмовитися від давання висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою.

З огляду на викладене розв'язання питання про надання експерту додаткових матеріалів і зразків стосується забезпечення експерта об'єктами експертного дослідження, а не призначення експертизи, у зв'язку з чим у разі зупинення провадження у справі це питання може вирішуватися запитом суду. Відповідно надіслання експерту зібраних матеріалів та зразків може здійснюватися листом.

6. Якими повинні бути дії суду, якщо позивач, в установлений судом строк, відповідно до частини першої статті 108 КАС або частини другої статті 88 цього Кодексу не сплатив судовий збір із частини позовних вимог?

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, а саме не подав докази сплати недоплаченої суми судового збору, що було підставою для залишення позовної заяви без руху, то така позовна заява повертається позивачу на підставі пункту 1 частини 3 статті 108 КАС.

Відповідно до частини першої статті 88 цього Кодексу суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Якщо у строк, встановлений судом, позивач не подав документ про оплату зменшеної судом суми судового збору із частини позовних вимог, то позовна заява залишається без розгляду на підставі частини другої зазначеної статті.

7. Які наслідки повторного неприбуття в судове засідання відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень?

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 128 КАС суд відкладає розгляд справи в разі неприбуття в судове засідання відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень.

Зазначена стаття не передбачає наслідків повторного неприбуття в судове засідання такого відповідача, проте визначає дії суду у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень (частина четверта статті 128 КАС).

Таким чином, виходячи з принципу рівності сторін, у разі повторного неприбуття у судове засідання відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень та належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, справу може бути вирішено за його відсутності.

8. Яким чином повинен діяти суд у разі звернення з позовом декількох позивачів, коли одні із них при подачі позову заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, а інші, належним чином повідомлені про дату, місце і час судового розгляду, в судове засідання не з'являються? Чи є ці обставини підставою для залишення позовної заяви без розгляду?

Пунктом 4 частини першої статті 155 КАС передбачено, що суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо позивач повторно не прибув у судове засідання без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності.

У наведеній ситуації справа підлягає розгляду лише в частині позовних вимог осіб, які заявили клопотання розглянути справу за їх відсутності. Позовні вимоги позивачів, які не з'являються в судове засідання, залишаються без розгляду, у разі якщо вони не співпадають з позовними вимогами осіб, позов яких підлягає розгляду.

9. За правилами якого виду судочинства (адміністративного чи кримінально-процесуального) необхідно розглядати справи за скаргами засуджених до позбавлення волі про скасування рішень регіональних комісій з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, про оскарження дій чи бездіяльності посадових осіб слідчих ізоляторів та колоній?

Відповідно до статті 4 Кримінально-виконавчого кодексу України підставою виконання і відбування покарання, зокрема, є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду.

Розподіл, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, до установ виконання покарань здійснюються на підставі статей 12, 64, 65 Кримінального кодексу України та статей 11, 18, 19, 86, 87, 92, 93, 101, 138, 140, 147 Кримінально-виконавчого кодексу України за відповідними індивідуальними та персональними нарядами.

Розв'язання зазначених питань стосується виконання вироку суду та, відповідно до статей 407, 409, 411 Кримінально-процесуального кодексу України, є однією із стадій кримінального процесу, у зв'язку з чим їх належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

10. Чи є можливим здійснення судових викликів та повідомлень, за відсутності фінансування на поштові відправлення, засобами електронного зв'язку (електронною поштою)?

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 49 КАС особи, які беруть участь у справі, мають право знати про дату, час і місце судового розгляду справи.

Частиною другою статті 122 цього Кодексу передбачено, що судовий розгляд адміністративної справи здійснюється в судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі.

З огляду на викладене суд має забезпечити реалізацію права осіб, які беруть участь у справі, знати про дату, час та місце судового засідання. При цьому велике значення під час розгляду та вирішення справи має встановлення факту належного повідомлення учасників адміністративного процесу, від якого залежать подальші дії суду (відкладення судового розгляду або оголошення перерви, залишення позовної заяви без розгляду, застосування приводу, розгляд справи за відсутності особи, яка не прибула в судове засідання).

Таким чином, суд має уживати заходів щодо оформлення судових викликів і повідомлень з урахуванням глави 3 розділу II КАС.

11. Яким чином слід застосовувати приписи статті 197 КАС стосовно апеляційного розгляду справ у порядку письмового провадження? Чи потрібно у судовому рішенні зазначати про розгляд справи у порядку письмового провадження, секретаря судового засідання та здійснювати фіксування судового засідання технічними засобами?

У розумінні пункту 10 частини першої статті 3 КАС письмове провадження - це розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 197 КАС суд проводить апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження у разі, якщо всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про вирішення справи за їхньої відсутності.

Таке клопотання може бути заявлено у самій апеляційній скарзі, запереченні на неї, заяві про приєднання до апеляційної скарги чи окремо.

Письмове провадження в апеляційній інстанції передбачає вивчення колегією суддів апеляційної скарги, заперечень на неї, інших матеріалів, що є в адміністративній справі. При розгляді справи у порядку письмового провадження головуючий доводить до відома складу колегії суддів, у якій справі та на рішення якого суду подана апеляційна скарга, що розглядається, з'ясовує питання про наявність самовідводів.

Після цього суддя-доповідач доповідає зміст апеляційної скарги та ухваленого у справі судового рішення, зміст позицій інших осіб, які беруть участь у справі. Після обговорення запропонованих суддями пропозицій колегія суддів відповідно до статей 198 - 199 КАС ухвалює рішення.

Під час апеляційного розгляду і вирішення справи у порядку письмового провадження його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки в такому разі не проводиться судове засідання у розумінні статті 196 КАС і, відповідно, справа розглядається без участі секретаря.

Про розгляд справи у порядку письмового провадження суддя зазначає у вступній частині рішення.

Якщо під час письмового провадження суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні (наприклад, у суду виникла необхідність заслухати осіб, які беруть участь у справі, допитати свідків чи заслухати експерта, призначити експертизу, витребувати та дослідити інші докази, крім тих, що наявні у справі), то суд призначає справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

12. Яким чином слід застосовувати приписи частини третьої статті 189 КАС щодо підстав повернення апеляційної скарги та відмови у відкритті апеляційного провадження?

Відповідно до частини третьої статті 189 КАС до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу. Ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги або відмову у відкритті апеляційного провадження можуть бути оскаржені в касаційному порядку.

Таким чином, вирішуючи питання про повернення апеляційної скарги, слід застосовувати правила частини третьої статті 108 КАС. Відповідно, розглядаючи питання про відмову у відкритті апеляційного провадження, застосуванню підлягають приписи статті 109 КАС.

13. Якщо предметом позову є скасування акта перевірки суб'єкта владних повноважень, то провадження у справі слід закривати чи розглядати позовні вимоги по суті та відмовляти в позові?

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Акти перевірки не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, не спричиняють виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, а отже, не породжують правовідносин, що можуть бути предметом спору.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Отже, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин. Виходячи з наведеного, відсутність правовідносин виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Відтак, суд не повинен розглядати справу в тому разі, якщо пред'явлені позивачем вимоги не випливають із певних правовідносин, а отже, не підпадають під судову юрисдикцію.

Таким чином, якщо предметом позову є скасування акта перевірки суб'єкта владних повноважень, то судам слід відмовляти у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАС України, а відкрите провадження у справі належить закривати на підставі пункту 1 частини першої статті 157 зазначеного Кодексу.

1. Чи є обов'язковим направлення податкових вимог на адресу платника податків поштою за наявності акта про відсутність платника податків за юридичною адресою (місцем реєстрації) та акта розміщення податкової вимоги на дошці поштових оголошень у зв'язку з неможливістю вручення?

Відповідно до підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон) податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження із повідомленням про вручення.

У такому самому порядку надсилаються податкові повідомлення.

У разі коли податковий орган або пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення або податкові вимоги у зв'язку з незнаходженням посадових осіб, їх відмовою прийняти податкове повідомлення або податкову вимогу, незнаходженням фактичного місцезнаходження (місця проживання) платника податків, податковий орган розміщує податкове повідомлення або податкові вимоги на дошці податкових оголошень, встановленій на вільному для огляду місці біля входу до приміщення податкового органу. При цьому день розміщення такої податкової вимоги вважається днем її вручення.

Із наведених норм випливає, що Законом передбачено альтернативний порядок надіслання платнику податків податкових вимог: або вручення такої вимоги під розписку платнику податків чи його уповноваженій особі, або надіслання податкової вимоги листом із повідомленням про вручення. Зазначене підтверджується вживанням сполучників "або" та "чи" у диспозиціях норм, що місяться в абзацах першому та другому підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону. За умови вчинення контролюючим органом хоча б однієї з вищенаведених дій податкова вимога вважається надісланою (врученою) платникові податків.

При цьому альтернативність передбачених Законом способів надіслання передбачає можливість застосування контролюючим органом того чи іншого способу надіслання за власним вибором. Обов'язкового використання одночасно чи послідовно обох способів надіслання податкових вимог законодавством не передбачено.

Водночас Законом установлені спеціальні правові наслідки неможливості вручення податкової вимоги платнику податків або податковим органом (у разі використання такого способу надіслання податкової вимоги як її безпосереднє вручення платнику податків), або поштою (в разі використання надіслання податкової вимоги шляхом надіслання листа із повідомленням про вручення).

Порядок підтвердження обставин неможливості вручення податкової вимоги, за наявності яких ця вимога підлягає розміщенню на дошці податкових оголошень, встановлений пунктом 5.8 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 03.07.2001 N 266.

Відповідно до зазначеної норми Порядку, якщо податковий орган або пошта не може вручити платнику податків податкову вимогу у зв'язку з такими випадками: 1) незнаходженням посадових осіб; 2) їх відмовою прийняти податкову вимогу; 3) незнаходженням фактичного місцезнаходження (місця проживання) платника податків, то працівник структурного підрозділу, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, у день повернення неврученої податкової вимоги розміщує її на дошці податкових оголошень (повідомлень).

День розміщення податкової вимоги на дошці податкових оголошень (повідомлень) вважається днем вручення податкової вимоги.

У той самий день працівник структурного підрозділу, до функцій якого належить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, повідомляє про неможливість вручення податкової вимоги відповідного працівника підрозділу стягнення податкового боргу.

У разі невручення податкової вимоги (випадки 1, 2), у той самий день працівник підрозділу стягнення податкового боргу складає акт (довільної форми) із зазначенням причин невручення.

У разі незнаходження фактичного місцезнаходження (місця проживання) платника податків (випадок 3) працівник підрозділу стягнення податкового боргу в триденний термін здійснює перевірку місцезнаходження (місця проживання) платника податків та складає акт перевірки місцезнаходження платника податків у трьох екземплярах. Якщо за результатами перевірки місцезнаходження (місця проживання) платника податків не встановлено, друга податкова вимога разом із третім екземпляром акта підрозділом стягнення податкового боргу передаються структурному підрозділу, до функцій якого належить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, для розміщення їх на дошці податкових оголошень (повідомлень).

Виходячи з наведеного, обставини, що унеможливлюють вручення податкової вимоги платникові податків, повинні підтверджуватися: 1) або актом довільної форми, що складається в день повернення податкової вимоги у зв'язку з незнаходженням посадових осіб або їх відмовою прийняти податкову вимогу; 2) або актом перевірки місцезнаходження (проживання) платника податків, який складається в разі незнаходження фактичного місцезнаходження платника податків.

У разі дотримання вищенаведеного порядку та за наявності зазначених актів розміщення податковим органом податкової вимоги на дошці податкових оголошень відповідає приписам чинного законодавства. День розміщення податкової вимоги на дошці податкових оголошень (повідомлень) вважається днем вручення податкової вимоги платнику податків. При цьому додаткового направлення поштою неврученої податкової вимоги на адресу платника податків не вимагається.

Разом із тим, судам під час розв'язання відповідної категорії спорів слід ураховувати, що лише розміщення податкової вимоги на дошці податкових оголошень не може вважатися беззаперечним підтвердженням факту вручення податкової вимоги платникові податків у тому разі, якщо обставини справи вказують на невжиття податковим органом усіх заходів, які він повинен був здійснити для вручення податкової вимоги, зокрема, у разі встановлення іншого місцезнаходження платника податків, про яке податковий орган знав або міг дізнатися тощо.

2. Чи є отримання авансу чи завдатку за організацію банкету оплатою послуги, надання якої здійснюється з використанням реєстраторів розрахункових операцій?

Відповідно до абзацу четвертого статті 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі - Закон) розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий товар (ненадану послугу), а в разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця. Передбачена законодавцем можливість повернення грошових коштів у разі відмови покупця від товару чи послуги означає, що здійснення розрахункової операції при реалізації товарів (послуг) не вимагає збігу в часі цієї операції, зокрема, з фактичним наданням послуг. Необхідною умовою здійснення такої операції є реалізація товарів (послуг), тобто їх продаж у результаті вчиненого продавцем і покупцем правочину.

Згідно з наведеним в абзаці п'ятнадцятому статті 2 Закону визначенням, розрахунковим документом є документ установлених форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій (далі - РРО) або заповнений вручну.

У пункті 3.1 Положення про форму та зміст розрахункового документа (затверджене наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 N 614, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05.02.2001 за N 105/5296) зазначено, що фіскальний касовий чек на товари (послуги) - це розрахунковий документ, надрукований РРО при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги). Обов'язковими реквізитами фіскального касового чека є, зокрема, його порядковий номер, найменування, кількість і вартість товару (послуг), дата й час проведення розрахункової операції та напис "фіскальний чек".

Пунктом 4.4 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 N 614, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2001 за N 107/5298, передбачено, що реєстрація продажу товару (оплати послуги) через РРО проводиться одночасно з розрахунковою операцією; розрахунковий документ має видаватися покупцеві не пізніше завершення цієї операції; вона вважається проведеною через РРО, якщо дані про її обсяг уведені в режимі реєстрації.

Пунктом 4.5 названого Порядку встановлено, що внесення чи видача готівки з місця проведення розрахунків повинні реєструватися через РРО з використанням операцій "службове внесення" та "службова видача", якщо таке внесення чи видача не пов'язані з проведенням розрахункових операцій.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або у безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг, зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані в установленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, і видавати такий розрахунковий документ на повну суму проведеної операції особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї (пункти 1, 2 статті 3 Закону).

Відповідальність за невиконання зазначеного обов'язку передбачена пунктом 1 статті 17 Закону у вигляді фінансової санкції у розмірі п'ятикратного розміру вартості проданих товарів (наданих послуг).

У разі отримання авансу чи завдатку за організацію та обслуговування банкету фактично укладається угода щодо надання послуги та здійснюється остання, тому отримані кошти повинні бути проведені через РРО з роздрукуванням фіскального касового чека на цю суму і з видачею його замовнику.