Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України

На підставі аналізу доповідних записок про роботу господарських судів України у 2003 році Вищий господарський суд України здійснив узагальнення порушених у доповідних записках питань щодо застосування у вирішенні спорів деяких норм Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) і вважає за доцільне довести відповідні правові позиції до відома господарських судів.

1. Чи підвідомчий господарському суду спір про визнання недійсним висновку експерта-оцінювача, залученого державним виконавцем на стадії виконання рішення господарського суду?

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 ГПК господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.

Юридичним актом є офіційний письмовий документ державного чи іншого органу (посадової особи), виданий в межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб'єктів.

Висновок експерта, який є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача з визначених питань, не підпадає під наведені ознаки і не може бути визнаний актом державного чи іншого органу. Тому справа зі спору про визнання недійсним висновку експерта-оцінювача непідвідомча господарським судам України.

Оскарження дій експерта-оцінювача не може здійснюватися також за правилами статті 121-2 ГПК, яка передбачає оскарження дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, оскільки відповідно до статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" експерт є учасником виконавчого провадження, а не органом Державної виконавчої служби (див. також постанову Верховного Суду України від 07.10.2003 зі справи N 18/478.

2. Які процесуальні права та обов'язки має прокурор, що вступає за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на стороні відповідача?

Прокурор може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії процесу як на стороні позивача, так і на стороні відповідача.

Відповідно до частини третьої статті 29 ГПК про свою участь у такому випадку прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно.

Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони (позивача або відповідача), крім права на укладення мирової угоди.

3. Чи підлягають поверненню заявникові документи та інші докази, додані до заяви про вжиття запобіжних заходів, якщо заява вважається неподаною і повертається йому?

Про повернення заяви про вжиття запобіжних заходів суддя виносить мотивовану ухвалу, яку разом із доданими до неї документами та іншими доказами повертає заявнику.

4. Чи повинні передаватися до архіву документи та інші докази, що додаються до заяви про вжиття запобіжних заходів?

Відповідно до частини третьої статті 433 ГПК після подання заявником позовної заяви запобіжні заходи діють як заходи забезпечення позову, тому матеріали про вжиття запобіжних заходів мають бути приєднані до справи, що порушується за відповідною позовною заявою.

5. У яких випадках підлягають сплаті витрати сторони за участь адвоката у розгляді справи? Чи підлягають відшкодуванню витрати сторони на оплату послуг інших осіб (представників), які не є адвокатами?

Статтею 44 ГПК передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

Стягнення зазначених витрат в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до частини третьої статті 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія названого Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Статтею 44 ГПК передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником (див. також постанову Верховного Суду України від 01.10.2002 зі справи N 30/63.

6. Яким чином має бути оформлено рішення, прийняте у справі зі спору немайнового характеру, яке підлягає безпосередньому виконанню без видачі наказу?

Законодавство не передбачає якихось особливостей оформлення відповідного судового рішення порівняно з тими, за якими суд видає наказ (як-то зазначення набрання рішенням законної сили, строку пред'явлення до виконання тощо).

7. Чи може господарський суд, приймаючи рішення, визнати договір недійсним за власною ініціативою?

Згідно з вимогами пункту 1 статті 83 ГПК, якщо у вирішенні спору буде встановлено, що зміст договору суперечить чинному законодавству, то господарський суд повинен за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині (див. також постанови Верховного Суду України від 09.12.2003 зі справи N 32/206 та від 20.01.2004 зі справи N 8/113-2003).

8. Чи необхідно надсилати копію апеляційної скарги третім особам, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору?

Положення ГПК не містять прямої вказівки щодо необхідності надіслання копій апеляційної скарги третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (див. також постанову Верховного Суду України від 13.01.2004 зі справи N 5/69/03).

9. Чи може апеляційний суд у разі скасування ухвали місцевого господарського суду передати справу на новий розгляд?

Частина четверта статті 106 ГПК містить вичерпний перелік ухвал, у випадку скасування яких справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

10. Чи видаються накази на примусове виконання ухвал та постанов господарського суду?

пунктом 2 частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" ухвали та постанови господарських судів віднесено до числа виконавчих документів. Тому, як правило, немає необхідності у видачі на їх виконання наказу господарського суду. Проте у деяких випадках така необхідність може виникнути, зокрема, у вирішенні питань про: розподіл між сторонами судових витрат в разі припинення провадження у справі (частина третя статті 80 ГПК чи залишення позову без розгляду (частина друга статті 81 ГПК); стягнення штрафу в доход Державного бюджету України на підставі пункту 5 статті 83 ГПК тощо.

У таких випадках наказ на виконання відповідної ухвали чи постанови господарського суду видається на загальних підставах.

11. Чи у всіх випадках на виконання рішення господарського суду повинен видаватися наказ, враховуючи, що відповідно до статті 116 ГПК наказ видається (надсилається) лише стягувачеві, а рішення суду не завжди передбачає стягнення?

Визначення поняття "позивач" наведено в частині другій статті 21 ГПК, а поняття "стягувач" - у частині другій статті 11 Закону України "Про виконавче провадження".

Чинне законодавство не ставить вирішення питання про необхідність видачі наказу на виконання судового рішення у залежність від тотожності цих понять, які можуть і не співпадати між собою. Відповідне питання має вирішуватися виключно з огляду на наявність потреби у вжитті передбачених законом (зокрема, статтею 4 Закону України "Про виконавче провадження" заходів примусового виконання певного судового акта органами Державної виконавчої служби. Якщо такої потреби не існує (наприклад, зі спору про визнання недійсним акта державного чи іншого органу), то наказ господарським судом не видається.

12. Чи підлягають розгляду в господарському суді скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби у зв'язку з виконанням зведеного виконавчого провадження, у яке об'єднано виконавчі провадження, відкриті на підставі виконавчих документів, виданих місцевими господарськими судами та загальними судами?

Відповідно до статті 121-2 ГПК господарськими судами розглядаються скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби у зв'язку з виконанням рішень, ухвал, постанов лише господарських судів. Будь-яких винятків з цього правила ГПК не містить.

Отже у разі подання до господарського суду скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби стосовно зведеного виконавчого провадження суддя може вирішити питання про прийняття скарги тільки в частині, що стосується виконання рішень господарських судів. В іншій частині необхідно відмовляти у прийнятті скарги як такої, що не підлягає розгляду в господарських судах.