МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
ЛИСТ
| 22.10.2021 N 4706-01/51196-09 |
Міністерство економіки України розглянуло Ваш лист щодо деяких питань відносин працівника і роботодавця та повідомляє наступне.
Частиною другою статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) передбачено, що працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавство, колективним договором або угодою сторін.
Зазначена норма КЗпП дає право працівникам укладати трудові договори як за основним місцем роботи та і при виконанні роботи за сумісництвом.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 1 Закону України " Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон N 2464), основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі.
Відповідно до пункту 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівником державних підприємств, установ і організації, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28.06.1993 р. N 43, сумісництво вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
Таким чином, при укладенні трудового договору за основним місцем роботи, інша робота, яка виконується за іншим трудовим договором, на нашу думку має бути оформлена, як робота за суміснитцтвом.
При цьому, законодавством про працю не передбачено обмежень у праві працівника змінювати основне місце роботи. Якщо працівник, який працює у роботодавця за основним місцем роботи, бажає працювати у цього роботодавця за сумісництвом, то таку процедуру на нашу думку слід реалізувати через механізм звільнення працівника з основного місця роботи та прийняття його на роботу за сумісництвом. Це пов'язано з тим, шо законодавство про працю не містить механізмів переведення працівників з основного місця роботи на роботу за сумісництвом. Разом з тим, вважаємо, що працівник не може працювати за сумісництвом не маючи при цьому основного місця роботи.
Варто зазначити, що законодавство про працю не містить норм, зміст яких дозволяє стверджувати про наявність у працівника права укладати декілька трудових договорів про виконання роботи за основним місцем.
Разом з тим, законодавцтво про працю не містить також норм щодо відповідальності працівника, який за наявності у нього основного місця роботи подав роботодавцю заяву, в якій серед іншого зазначив, що це місце роботи буде його основним. Одночасно з цим, законодавство про працю не містить також і норм щодо відповідальності роботодавця, який прийняв на основне місце роботи працівника, який вже мас інше основне місце роботи.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власішк підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату- і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Сторонами трудового договору є працівник та власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа.
При цьому, перш ніж укласти трудовий договір сторони визначають його умови (в тому числі щодо роботи за основним місцем чи за сумісництвом), після чого особистими підписами підтверджують взяті на себе зобов'язання та засвідчують достовірність викладеної у трудовому договорі інформації.
Додатково інформуємо, що відповідно до статті 650-1Цивільного кодексу України сторони договору можуть погодити перелік запевнень, що надаються стороною або сторонами щодо обставин, які мають значення для укладення, виконання або припинення такого договору.
Сторона, яка умисно або з необережності надала іншій стороні неправдиві запевнення про обставини, що мають значення для укладення, виконання або припинення договору, зобов'язана відшкодувати стороні, яка покладалася на такі запевнення, збитки, завдані у зв'язку з неправдивістю таких запевнень, якщо інше не передбачено договором.
Згідно з частиною першою статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
З повагою,
| Заступник Міністра економіки України | Світлана ГЛУЩЕНКО |