Про визнання дій протиправними

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Б. Н. П. справу за її позовом до Вищої ради юстиції України, Голови Вищої ради юстиції України про визнання дій протиправними,

У листопаді 2004 року Б. Н. П. звернулася до суду із зазначеним позовом.

Шевченківський районний суд м. Києва постановою від 18 жовтня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2008 року, в задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 вересня 2009 року касаційну скаргу Б. Н. П. на вищезгадані судові рішення залишив без руху, оскільки до скарги не додано документ про сплату судового збору (чи про звільнення від його сплати).

Ухвалою від 30 листопада 2009 року касаційну скаргу повернув у зв'язку з невиконанням позивачкою вимог ухвали про залишення скарги без руху.

У скарзі до Верховного Суду України Б. Н. П., посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує питання про скасування оскаржуваної ухвали. На підтвердження неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права позивачка надала ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 січня 2010 року.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню.

Повертаючи касаційну скаргу, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що належним доказом щодо наявності інвалідності може бути лише довідка медико-соціальної експертної комісії, а тому надана позивачкою копія посвідчення інваліда не підтверджує право останньої на звільнення від сплати судового збору.

Проте з таким висновком касаційного суду погодитись не можна з таких підстав.

За правилами статті 4 Декрету Кабінету Міністрів Українивід 21 січня 1993 року N 7-93 "Про державне мито" (далі - Декрет) від сплати державного мита звільняються інваліди I та II груп.

Названий нормативно-правовий акт, як і Інструкція про порядок обчислення та справляння державного мита, затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року N 15, не пов'язують підтвердження права на пільгу щодо сплати державного мита за абзацом 5 пункту 18 вищезгаданої статті Декрету з довідкою медико-соціальної експертної комісії щодо наявності інвалідності.

Відповідно до пункту 32 постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року N 83 "Про затвердження Положення про медико-соціальну експертизу і Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда"медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в мм. Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якого проживає інвалід.

Таким чином, додавши до касаційної скарги копію посвідчення інваліда II групи, виданого Управлінням праці та соціального захисту населення Залізничного району м. Києва на підставі довідки згаданої вище комісії, Б. Н. П. підтвердила своє право на звільнення від сплати судового збору.

За таких обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2009 року не ґрунтується на вимогах процесуального закону, є незаконною і підлягає скасуванню, а справа - направленню до цього суду для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Керуючись статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Б. Н. П. задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2009 року скасувати, справу направити до цього суду для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.