Щодо оплати періоду тимчасової непрацездатності

Виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності розглянула звернення та повідомляє.

Відповідно до статті 22 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування" від 23.09.99 р. N 1105 (далі - Закон N 1105) допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу) і виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності. Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із статтею 31 Закону N 1105 підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за погодженням з Фондом.

Пунктом 1.3 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 р. N 189, визначено, що випадок тимчасової непрацездатності - тимчасова непрацездатність, яка триває безперервно від початку визначеного захворювання, травми тощо, підтверджується видачею листка непрацездатності з можливим продовженням лікування в одному або декількох закладах охорони здоров'я до відновлення працездатності, що підтверджується закриттям листка непрацездатності - "стати до роботи". У разі, якщо особа стала непрацездатною з приводу того самого захворювання, травми до виходу на роботу або відпрацювала неповний робочий день, випадок тимчасової непрацездатності не переривається. При виникненні іншого захворювання, травми, відпустки в зв'язку з вагітністю випадок тимчасової непрацездатності вважається новим.

Слід зазначити, що відповідно до абзацу третього пункту 10 частини першої статті 1 Закону N 1105 страховий випадок за соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання відповідно до цього Закону матеріального забезпечення.

Отже, у зазначеному Вами випадку, у застрахованої особи страхові випадки розпочинаються із дня видачі листка непрацездатності (установлення тимчасової непрацездатності), тобто перший день непрацездатності по іншому захворюванню, який збігся з останнім днем хвороби за попереднім захворюванням, є початком нового страхового випадку.

Враховуючи зазначене, а також те, що допомога по тимчасовій непрацездатності є компенсацією втрати заробітної плати і подвійного надання такої допомоги за один і той же період Законом N 1105 не передбачено, допомога по тимчасовій непрацездатності у Вашому випадку повинна надаватися з першого дня страхового випадку. Тобто за другим страховим випадком, у разі хвороби працівника, допомога по тимчасовій непрацездатності надається з першого по п'ятий день тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця, а з шостого - за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Відповідно до пунктів 25 - 27 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. N 1266 (далі - Порядок N 1266), розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців перебування у трудових відносинах (з першого до першого числа) за останнім основним місцем роботи застрахованої особи, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок. Якщо застрахована особа перебувала у трудових відносинах менше 12 календарних місяців за останнім основним місцем роботи, розрахунковий період визначається за фактично відпрацьовані календарні місяці (з першого до першого числа). У разі коли застрахована особа перебувала у трудових відносинах менше ніж календарний місяць за останнім основним місцем роботи, розрахунковий період визначається за фактично відпрацьований час (календарні дні) перед настанням страхового випадку.

Враховуючи викладене, розрахунковий періодом є часовий проміжок перед страховим випадком, в якому застрахована особа перебувала у трудових відносинах із роботодавцем за останнім основним місцем роботи, в свою чергу період перебування у трудових відносинах працівника розпочинається з дня укладення трудового договору.

Згідно із частиною четвертою статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.

Також пунктом 5 частини першої статті 36 КЗпП визначено, що підставою припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Отже, у зазначеному Вами випадку, якщо після реорганізації підприємства дія трудового договору з працівником продовжується, то до розрахункового періоду, у разі настання страхового випадку у такого працівника, повинні включатися місяці перебування його в трудових відносинах до реорганізації підприємства.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 24 Закону N 1105 допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років, в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу).

В свою чергу пунктом 1 частини четвертої статті 19 Закону N 1105 визначено, що застраховані особи, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців, мають право на допомогу по тимчасовій непрацездатності - виходячи з нарахованої заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески, але в розрахунку на місяць не вище за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом у місяці настання страхового випадку.

Частинами першою та другою статті 21 Закону N 1105 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім періодів: відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), які включаються до страхового стажу як періоди, за які сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Враховуючи те, що нормою частини першої статті 19 Закону N 1105 визначено запобіжний механізм, який обмежує розмір матеріального забезпечення відповідно до цього Закону в залежності від набутого страхового стажу за останні 12 місяців перед настанням страхового випадку, то у випадку відсутності шестимісячного страхового стажу у дванадцятимісячному періоді перед настанням страхового випадку повинно застосовуватися обмеження, визначене частиною першою статті 19 Закону N 1105.

Отже, у зазначеному Вами випадку, незважаючи на наявність у застрахованої особи страхового стажу більше 8 років, набутого до 01.01.2011 р., у разі відмови цієї застрахованої особи надати роботодавцю інформацію про шестимісячний страховий стаж у дванадцятимісячному періоді перед настанням страхового випадку з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, отриману від територіального органу Пенсійного фонду України, страхувальник-роботодавець повинен обмежити розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності відповідно до норми частини першої статті 19 Закону N 1105. Після надання застрахованою особою зазначеної інформації страхувальнику-роботодавцю у нього з'явиться підстава щодо незастосування обмеження, визначеного частиною першою статті 19 Закону N 1105, та здійснення донарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати працівника.