Щодо сплати державного мита з позовних заяв, що подаються до господарського суду тимчасовим адміністратором

Державна податкова адміністрація України розглянула лист Вищого господарського суду України від 07.11.2003 N 05-4/1372 щодо сплати державного мита з позовних заяв, що подаються до господарського суду тимчасовим адміністратором і повідомляє.

Справляння державного мита в Україні регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 7-93 "Про державне мито" (далі - Декрет) з відповідними змінами і доповненнями, яким визначено платників державного мита на території України (фізичні та юридичні особи - за вчинення в їх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами), об'єкти справляння державного мита, тобто за що саме воно справляється, розміри ставок державного мита та порядок його сплати.

Перелік юридичних та фізичних осіб, які звільняються від сплати державного мита, встановлено статтею 4 вказаного Декрету. Зміни пільг, передбачених цим Декретом щодо сплати державного мита, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок подання позову і сплати державного мита визначений Господарським процесуальним кодексом України (далі - кодекс), зокрема, відповідно до статті 55 кодексу ціну позову визначає позивач і у випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею. Ці положення викладенні в інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженій наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року N 15 та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 19 травня 1993 року N 50, в якій визначено, що державне мито сплачується заяви або заяви про перегляд її за нововиявленими обставинами.

Статтею 63 кодексу передбачено, що у разі несплати державного мита у встановленому порядку та розмірі, позовна заява і додані до неї документи повертаються без розгляду.

У випадку, коли господарський суд прийняв рішення про задоволення вимог позивача і сплату державного мита поклав на відповідача, відповідач зобов'язаний виконати рішення суду і відшкодувати позивачу судові витрати і сплачене позивачем державне мито відповідно до задоволених вимог.

Відповідно до статті 81 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон) тимчасовий адміністратор може звертатися до суду з вимогою визнання угод недійсними, якщо за цими угодами здійснено:

- платіж чи операцію з майном (вчинені протягом шести місяців до призначення тимчасового адміністратора) з метою надання пільг окремим кредиторам банку;

- будь-яку операцію із пов'язаною особою банку, яка була здійснена протягом одного року до моменту призначення тимчасового адміністратора, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

- господарські операції, де оплата значно перевищувала реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком, вчинені протягом трьох років до призначення тимчасового адміністратора;

- будь-які операції з майном на безоплатній основі, вчинені протягом трьох років до призначення тимчасового адміністратора;

- будь-які дії, що мають на меті утримання майна від кредиторів, чи інше порушення їх прав, вчинені за три роки до призначення тимчасового адміністратора;

- будь-які господарські операції, засновані на наданні підроблених документів чи шахрайстві.

Частиною 2 статті 81 вищевказаного Закону встановлено, що при зверненні до суду з вимогою визнання угод недійсними тимчасовий адміністратор не сплачує державне мито.

Слід зазначити, що відповідно до розділу VII Прикінцевих положень зазначеного Закону до приведення законодавства у відповідність з цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Враховуючи вищевикладене, звернення тимчасового адміністратора до суду без сплати державного мита можливе лише за позовами про визнання угод недійсними.