Щодо необхідності визначення податкових зобовязань з ПДВ при поверненні обєкта оренди після закінчення дії договору оренди за умови, що орендарем було здійснено поліпшення обєкта оренди, та щодо порядку оподаткування ПДВ операцій з отримання коштів у вигляді гарантійного платежу у разі зміни орендодавця

Державна податкова служба України з урахуванням пункту другого постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року N 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" та розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 р. N 682-р "Питання Державної податкової служби України" розглянула звернення щодо необхідності визначення податкових зобов'язань з ПДВ при поверненні об'єкта оренди після закінчення дії договору оренди за умови, що орендарем було здійснено поліпшення об'єкта оренди, та щодо порядку оподаткування ПДВ операцій з отримання коштів у вигляді гарантійного платежу у разі зміни орендодавця і, керуючись статтею 52 розділу II Податкового кодексу України (далі - ПКУ), повідомляє. Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Податкового кодексу України (далі - ПКУ) (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).

Відповідно до пункту 1 статті 759 глави 58 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (пункт 1 статті 760 глави 58 ЦКУ).

Наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця (пункт 1 статті 778 глави 58 ЦКУ).

Згідно з статтею 546 глави 49 ЦКУ виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть буди встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПКУ.

Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ).

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ).

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 розділу V ПКУ база оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:

товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;

газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 розділу V ПКУ датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше (перша подія):

дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 розділу V ПКУ при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) та надати покупцю за його вимогою. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в ЄРПН не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Враховуючи викладене та з огляду на зміст звернення, оскільки після закінчення дії договору оренди операції з передачі орендарем поліпшень об'єкта оренди, які здійснені таким орендарем, орендодавцю не відбуваються та окремі додаткові угоди на операції з передачі не складаються, а поліпшення продовжують використовуватися орендарем у рамках нового договору оренди, то у такому випадку підстав для нарахування орендарем податкових зобов'язань з ПДВ не виникає.

При визначенні необхідності збільшення бази оподаткування на суму отриманих гарантійних платежів слід враховувати: якщо умовами договору передбачено, що гарантійні платежі використовуються як орендна плата за останній місяць оренди та не підлягають поверненню орендарю, то ця сума гарантійних платежів збільшує базу оподаткування ПДВ. Податкові зобов'язання орендодавцем та податковий кредит орендарем при отриманні/перерахуванні такого гарантійного платежу визначаються у загальному порядку на підставі складеної та зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної.

У випадку якщо до закінчення договору оренди об'єкт оренди переходить у власність іншої особи (до орендодавця 2), то орендодавець 1 може скласти розрахунок коригування до податкової накладної, складеної при отриманні коштів в рахунок оплати вартості послуг з оренди, та, відповідно, зменшити податкові зобов'язання з ПДВ лише у випадку повернення орендарю коштів за неотриманні ним послуги оренди від орендодавця 1.

Якщо орендодавець 1 перераховує кошти (у розмірі вартості ненаданих послуг оренди) орендодавцю 2, то в такому випадку відсутні підстави для коригування орендодавцем 1 податкових зобов'язань з ПДВ, а орендар втрачає право на податковий кредит за тими послугами оренди, які не були надані орендодавцем 1 (слід нарахувати податкові зобов'язання з ПДВ, використовуючи механізм, визначений пунктом 198.5 статті 198 розділу V ПКУ).

Згідно з нормами чинного законодавства платники податку зобов'язані самостійно декларувати свої податкові зобов'язання та визначати сутність і відповідність здійснюваних ними операцій тим, які визначені ПКУ.

При цьому пунктом 44.1 статті 44 розділу II ПКУ встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 розділу II ПКУ.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 розділу II ПКУ податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.