Щодо необхідності отримувати ліцензію на право зберігання пального

Державна податкова служба України на виконання рішення суду щодо задоволення скарги Товариства до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації та, керуючись ст. 53 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, надає нову індивідуальну консультацію.

Товариство зазначає, що здійснює діяльність з надання послуг перевезення вантажу. У процесі провадження своєї діяльності планує закуповувати оптом пальне, яке буде використовувати виключно для заправки власного автотранспорту.

Придбане пальне планується зберігати у власному спеціалізованому транспортному засобі з цистерною-причепом (автоцистерна). В подальшому з автоцистерни здійснюватиметься заправка власних транспортних засобів, що використовуються Товариством для здійснення підприємницької діяльності.

Автоцистерна не є нерухомим майном та не має чіткої прив'язки до місця (території).

Враховуючи зазначене, Товариство запитує, чи потрібно у даному випадку отримувати ліцензію на право зберігання пального?

До зазначеного запитання.

Порядок ліцензування виробництва, оптової та роздрібної торгівлі пальним і зберігання пального регулюється Законом України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" (далі - Закон №481).

Відповідно до Закону №481 ліцензуванню підлягають виробництво пального, оптова та роздрібна торгівля пальним, зберігання пального.

Статтею 1 Закону №481 визначено:

ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у Законі №481 видів діяльності протягом визначеного строку;

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Статтею 15 Закону №481 встановлено, що суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії, зокрема на право зберігання пального на кожне місце зберігання пального.

Перелік документів, необхідних для отримання вищезазначених ліцензій, визначено ст. 15 Закону №481.

Ліцензії на всі види діяльності, передбачені статтею 15 Закону №481 (зокрема, на право зберігання пального), видаються за умови обов'язкової реєстрації об'єкта оподаткування відповідно до вимог пункту 63.3 статті 63 Кодексу (частина друга статті 15 Закону №481).

Згідно із пунктом 63.3 статті 63 Кодексу з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Таким чином, ліцензування діяльності з перевезення (переміщення) пального у цистернах паливозаправника Законом №481 не передбачено. Якщо транспортний засіб використовується для переміщення пального, а не його зберігання певний час у певному місці, де наявні об'єкти оподаткування, обов'язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому транспортному засобі у Товариства не виникає. У разі зберігання пального у цистернах паливозаправника певний час у певному місці, де наявні об'єкти оподаткування, потрібно отримувати ліцензію на право зберігання пального.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.