Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 7 частини першої статті 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Козюбри Миколи Івановича - суддя-доповідач,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 7 частини першої статті 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Заслухавши суддю-доповідача Козюбру М.І. та вивчивши матеріали справи, Конституційний Суд України у с т а н о в и в:

1. До Конституційного Суду України надійшло конституційне подання 47 народних депутатів України, в якому порушується клопотання про визнання неконституційним пункту 7 частини першої статті 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суб'єкт права на конституційне подання свої доводи обгрунтовує тим, що передбачений пунктом 7 частини першої статті 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення такий вид адміністративного стягнення, як адміністративний арешт, і з набуттям чинності Конституцією України 1996 року не відповідає конституційному принципу, встановленому статтею 29 Конституції України, якою закріплено право кожної людини на свободу та особисту недоторканність.

Застосування передбаченого названою статтею Конституції України правового інституту арешту, на думку народних депутатів України, можливе лише як міра запобіжного заходу в порядку кримінального переслідування осіб, котрі вчинили злочин або підозрюються у його вчиненні. Як зазначається в конституційному поданні, цей правовий інститут у Конституції України логічно пов'язаний з правовими інститутами "затримання", "взяття під варту", а тому "повинен використовуватися як міра запобіжного заходу лише в рамках кримінального переслідування особи". На підтвердження цієї позиції наводяться статті 106, 155 Кримінально-процесуального кодексу України, якими регламентовано порядок затримання і "взяття під варту" особи, та стаття 157 Кримінально-процесуального кодексу України, що встановлювала механізм і порядок реалізації цього правового інституту як "дачі санкції на арешт". Вона ж вилучена з Кримінально-процесуального кодексу України Законом України від 21 червня 2001 року N 2533-III.

Як вважають народні депутати України, підтвердженням того, що в Конституції України йдеться про арешт у порядку лише кримінального переслідування свідчить і зміст частини четвертої статті 29 Конституції України, згідно з якою кожний заарештований має можливість захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника з моменту затримання, в той час як право користуватися допомогою захисника в адміністративній справі надано законом лише при розгляді справи в суді (стаття 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Крім того, існування в законодавстві України адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту "суперечить Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, деякі протоколи якої ратифіковані Законом України від 17.07.1997 року N 475/97-ВР та у яких йдеться про інститут арешту лише в порядку кримінального судочинства".

З тих же мотивів, на думку народних депутатів України, підлягають визнанню неконституційними також види адміністративних стягнень у вигляді адміністративного арешту, які передбачені іншими статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема статтями 32, 173, 178, 185, 185-1, 185-3.

2. Колегія суддів Конституційного Суду України з конституційних подань Ухвалою від 10 жовтня 2002 року відмовила у відкритті конституційного провадження у справі на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

3. Розглядаючи зазначене конституційне подання, Конституційний Суд України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" предметом розгляду Конституційного Суду України може бути конституційне подання, в якому викладаються аргументи і стверджується про неконституційність оспорюваного закону.

Народні депутати України, стверджуючи про неконституційність пункту 7 частини першої статті 24 та деяких інших статей Кодексу України про адміністративні правопорушення, в основу своєї аргументації поклали власне бачення проблеми такого виду адміністративного стягнення, як адміністративний арешт, фактично піддаючи сумніву його доцільність. Системного аналізу відповідних положень Конституції України в конституційному поданні немає. Між тим з частини другої статті 29 Конституції України випливає, що головною її вимогою є унеможливлення арешту без вмотивованого рішення суду на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно ж до положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України встановлення відповідальності за адміністративні правопорушення віднесено до виключної компетенції Верховної Ради України.

До повноважень Конституційного Суду України не віднесено також розгляд питань щодо відповідності законів та інших нормативних актів міжнародним договорам України, на які посилаються народні депутати України на підтвердження своїх сумнівів.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 13, 39, 45, 50 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 7 частини першої статті 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України", та непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною і не може бути оскарженою.