2) інертні системи як обладнання:
інертна система може містити частини, які призначені для експлуатації у вибухонебезпечному середовищі й мають власне потенційне джерело займання. На ці частини поширюється дія ТР як на "обладнання", хоча і в цьому випадку, їхня функція запобігання виникнення вибухонебезпечного середовища в рамках ТР не повинна оцінюватися;
3) інертні системи як частина концепції захисту від займання:
інертні системи може становити частина концепції захисту від займання для вибухозахищеного обладнання, якщо вони використовуються як засоби, що запобігають контакту його потенційних джерел займання з потенційно вибухонебезпечним середовищем. У цьому випадку на обладнання, включаючи його інертну систему, поширюється дія ТР.
Ця інертна система не є захисною системою, але її частини можуть вважатися пристроями безпеки, регулювання й керування, якщо уведені в обіг як індивідуальні пристрої.
У широкому розумінні ТР поширюється на інертні системи, якщо вони інтегровані (або призначені для інтегрування) у систему вибухозахисту обладнання і, таким чином, служать для запобігання появи джерел займання.
Приклад:
Якщо виготовлювачеві обладнання, призначеного для використання в потенційно вибухонебезпечному середовищі, необхідно захистити потенційні джерела займання цього обладнання, він може використати вид захисту "продувка під надлишковим тиском". Цей вид захисту може передбачати використання як захисних інертних газів. У цьому випадку інертна система є частиною обладнання, на яке поширюється дія ТР.
Наступний випадок можливий на практиці: обладнання має оболонку або резервуар, що містять джерела займання. У цьому обладнанні для запобігання контакту вибухонебезпечного середовища із джерелами займання може бути застосована інертна система, що була оцінена згідно з ТР як пристрій безпеки.
Фарбувальні камери
Фарбувальна камера являє собою відгороджену область, що має визначення - "Проста коробка". Оператор може працювати як усередині, так і зовні цієї "Коробки".
У відгородженій області при експлуатації створюється потенційно вибухонебезпечне середовище. Останнє, а також системи відчинення й зачинення звичайно оцінюються щодо ризику вибуху. Обладнання, захисні системи й компоненти, призначені для експлуатації в цьому потенційно вибухонебезпечному середовищі, включаючи зовнішні пристрої безпеки й керування, що забезпечують їхнє функціонування, перебувають в області дії ТР.
Область дії ТР не поширюється на фарбувальні камери в цілому. Вони не повинні мати маркування національним знаком відповідності або інше маркування, що пропонує ТР.
Місце передбачуваної експлуатації
Виготовлювачі вибухозахищеного обладнання (наприклад, у випадках, коли межі потенційно вибухонебезпечних середовищ піддаються зміні) почувають непевність, при рішенні питання, в якій мірі дія ТР поширюється на їхню продукцію. Це стосується до випадків, коли в контакті з вибухонебезпечним середовищем перебувають тільки окремі частини обладнання.
ТР має справу зі специфічним ризиком вибуху й переслідує головну мету - не допустити, щоб "власні потенційні джерела займання" обладнання й захисних систем стали активними. Імовірність виникнення потенційного джерела займання визначає категорію обладнання.
Місце установки обладнання "в" або "біля" потенційно вибухонебезпечного середовища не є вирішальним для оцінки застосовності ТР. Вирішальний фактор - чи перебувають потенційні джерела займання обладнання в контакті або мають інтерфейс до потенційно вибухонебезпечного середовища за рахунок ефекту згоряння всієї (див. визначення терміна "вибухонебезпечне середовище") незгорілої суміші. В останньому випадку вважається, що потенційне джерело займання перебуває в потенційно вибухонебезпечному середовищі.
Обладнання може містити усередині себе вибухонебезпечну суміш, що має інтерфейс, у розумінні поширення полум'я, до потенційно вибухонебезпечного середовища, навіть якщо обладнання не перебуває в ньому повністю. Прикладом може бути система витяжної вентиляції, яка установлена поза потенційно вибухонебезпечним середовищем, що викачує вибухонебезпечну суміш, наприклад, з резервуара для зберігання через трубу, що працює як інтерфейс.
Важливо обмовити, як необхідно розглядати установки, що містять у режимі експлуатації потенційно вибухонебезпечне середовище, але не мають інтерфейс до зовнішнього потенційно вибухонебезпечного середовища. На такі установки дія ТР не поширюється.
Однак ТР вимагає, щоб виготовлювач ужив заходів для:
- обмеження можливості виникнення небезпечної концентрації сумішей;
- запобігання підпалювання потенційно вибухонебезпечного середовища;
- мінімізації впливу на навколишнє середовище будь-якого вибуху.
Електрообладнання, що є частиною таких установок, залежно від імовірності вибуху, повинне відповідати вимогам ТР.
Тому, очевидно, що обладнання, захисні системи й компоненти, призначені для експлуатації в цих потенційно вибухонебезпечних середовищах, а також зовнішні пристрої безпеки керування, що сприяють виконанню функцій захисту, перебувають в області дії ТР. Мається на увазі, що ці пристрої й обладнання експлуатуються за умови, що в установці існують "атмосферні умови" у розумінні ТР.
У цьому контексті виникають такі питання:
1) чи зобов'язаний виготовлювач класифікувати зони в цих установках?
Передбачається, що:
- виготовлювач повинен виконати оцінку ризиків, що включають й імовірність вибуху;
- у ТР є ясні та однозначні визначення, що стосуються місця експлуатації обладнання конкретної групи й категорії;
- виготовлювач повинен сформулювати вимоги до обладнання, що повинне експлуатуватися в потенційно вибухонебезпечному середовищі, а також до зовнішніх пристроїв безпеки й керування, що забезпечують виконання функцій захисту;
- виготовлювач повинен придбати або виготовити обладнання, що відповідає результатам оцінки ризику згідно з ТР.
2) чи повинне неелектричне обладнання, що входить до складу цих установок, відповідати ТР?
Електричне й неелектричне обладнання, що використовується в установках, які містять потенційно вибухонебезпечне середовище, повинне відповідати ТР.
Інтерфейс до різних потенційно вибухонебезпечних середовищ
У цьому розділі розглядається питання поширення ТР на обладнання, призначене для роботи з інтерфейсами до різних потенційно вибухонебезпечних середовищ. Тут необхідно відзначити, що обладнання, яке містить потенційно вибухонебезпечне середовище, але не пов'язане з ним і середовищем процесу, не підпадає під дію ТР. Однак будь-яке обладнання в цьому "контейнері" повинне задовольняти відповідним вимогам, якщо виконуються критерії знаходження у вибухонебезпечному середовищі.
Класифікація обладнання повинна проводитися виготовлювачем або його вповноваженим представником на основі оцінки ризику займання і наявності інтерфейсу між середовищем процесу або зовнішнім середовищем і обладнанням.
Наприклад, у робочому режимі внутрішня порожнина заглибного насоса, як правило, заповнена горючою рідиною, але іноді, якщо не вжиті додаткові заходи, що запобігають роботі сухого насоса, може містити вибухонебезпечне середовище та вважатися зоною 1. Якщо навколишнє або зовнішнє вибухонебезпечне середовище належить до зони 2, то внутрішні частини насоса повинні відповідати категорії 2, а зовнішні - категорії 3.
При виборі категорії можна користуватися такими принципами.
Категорія (або категорії), привласнені обладнанню, визначається для всіх його частин, що входять у контакт або пов'язані із зоною, що містить потенційно вибухонебезпечне середовище.
При виборі відповідної категорії значення має тільки та частина обладнання, яка передбачуваний час контактує із середовищем.
Категорії, які обрані для частин обладнання, що містить вибухонебезпечне середовище, не можуть бути вище, ніж категорії, що відповідають ризику займання.
Наприклад, розглянемо вентилятор, що перемішує потенційно вибухонебезпечне газове або пилове середовище лопатами, або млин, що робить вибухонебезпечне пилове середовище. Кожний із цих агрегатів має контакт із зовнішнім потенційно вибухонебезпечним середовищем. Оцінка ризику займання для обох одиниць обладнання показує, що ефективне джерело займання (для вибухонебезпечного середовища, що контактує з ними) у нормальному режимі експлуатації відсутнє, але може виникнути у випадку ймовірної аварії. Якщо таке обладнання (агрегат) уведено в обіг без додаткового захисту від займання або захисної системи, то воно може бути класифіковано тільки як категорія 3.
Таке обладнання може експлуатуватися за умови контакту з постійно присутнім вибухонебезпечним середовищем (зона 0 або 20) тільки, якщо використовується додатковий захист від займання або захисна система.
Якщо частина обладнання має автономну захисну систему, наприклад, полум'ягасники або систему вибухоподавлення, що відповідають ТР, то додаткові випробування і оцінки системи, що утворилася, не потрібні. Це можливо за умови, що захисна система використовується в межах заданих функцій і встановлена відповідно до інструкцій виготовлювача, а ніякі нові небезпеки займання не з'являться. Однак, якщо ймовірна поява додаткових небезпек, то потрібна оцінка ризику займання й вживання відповідних заходів.
ТР не вимагає перевірки оболонки або контейнера, захищених від впливу вибуху автономною захисною системою, на вибухостійкість, якщо було показано, що автономна захисна система успішно виявляє й подавляє вибух, а оболонка витримує пік залишкового тиску подавленого вибуху.
Приклад:
Припущення, допущені в цьому прикладі, не повинні розглядатися як єдино можлива ситуація. Класифікація специфічної частини обладнання залежить від оцінки небезпеки займання, проведеної для обладнання і його передбачуваної експлуатації разом із застосованими заходами захисту від займання. У прикладі розглядаються тільки внутрішні вибухонебезпечні середовища, тобто одна сторона процесу. Якщо обладнання використовується в потенційно вибухонебезпечному середовищі, то для його зовнішньої частини повинна проводитися окрема оцінка небезпеки займання й класифікація.
Оцінка небезпеки займання млина, яка виконана виготовлювачем, показала, що:
- у нормальному режимі роботи млин не містить джерел займання;
- джерело займання може з'явитися при ймовірному аварійному режимі роботи.
Тому при уведенні млина в обіг і була привласнена категорія 3. На виході млина виникає дрібнодисперсний пил у формі потенційно вибухонебезпечної хмари, що постійно присутня при нормальному режимі роботи, тобто є зона 20. Тому інструкції виготовлювача повинні чітко відбивати той факт, що млин може експлуатуватися тільки з додатковими заходами захисту й запобігання вибуху.
Аналіз:
ТР визначає обладнання як:
- призначене для використання в потенційно вибухонебезпечних середовищах;
- і/або для обробки матеріалів;
- здатне до виникнення вибуху за рахунок власних потенційних джерел займання.
Це стосується дробарок і млинів для горючих матеріалів харчової й кормової промисловості. Тому на це обладнання поширюється ТР. Намічена мета дробильних і млинових агрегатів - розмол горючих матеріалів, завдяки чому значно збільшується зміст дрібнодисперсних часток.
Примітка. Для деяких дробильних технологій неможливо виключити джерело займання. Відповідно до оцінки ризику установка розмолу повинна відповідати вимогам для категорії 1, але в найкращому разі, вона може потрапити в категорію 3. Незважаючи на всі конструктивні заходи щодо запобігання появи джерел займання, виникнення вибуху пилу не може остаточно бути виключено. Тому після монтажу дробарки (млина), необхідно вжити додаткових заходів захисту, які зменшать ефект вибуху пилу нижче небезпечного рівня для людей і продукції. Ці міри є необхідними, щоб системи розмолу відповідали вимогам ТР.
Отже: усі вимоги щодо конструкції установки розмолу (наприклад відповідальний вибір матеріалів й ущільнень, мінімальні відстані між обертовими й нерухомими частинами) і обладнанню (наприклад, до сепаратора часток, захисту від перевантажень, датчиків температури в місцях ущільнень) і усі вжиті конструктивні заходи (конструкція, що витримує максимальний тиск вибуху, або конструкція, розрахована на зменшення тиску вибуху в комбінації з пристроями мінімізації тиску або подавлення вибуху, і в більшості випадків, з додатковим перериванням вибуху вогнеперепинач для зв'язаних споруджень) є необхідними для забезпечення безпеки технологічного процесу.
Визначення групи і категорії
ТР ділить продукцію на дві групи. Щоб вибрати відповідну процедуру оцінки відповідності, виготовлювач повинен вирішити, до якої групи й категорії, виходячи з передбачуваних умов експлуатації, належить продукція.
Група I містить у собі обладнання, призначене для застосування в підземних виробітках шахт, а також установок, розташованих на поверхні шахт, небезпечних щодо прояві рудничного газу й/або вугільного пилу.
Група II містить у собі обладнання для застосування у всіх інших вибухонебезпечних середовищах, крім шахт (рудників).
Обладнання груп I та II, виходячи з рівнів вибухозахисту, поділяється на категорії. Принципи, на яких базується категорювання, становлять основну різницю між групами I та II.
Для групи I категорювання засновано на наявності або відсутності необхідності (серед інших факторів) знеструмлення обладнання з появою вибухонебезпечного середовища.
Для групи II категорювання виходить з імовірності й тривалості наявності потенційно вибухонебезпечного середовища в зоні, де передбачається експлуатувати обладнання.
Група I
Категорія M1
Обладнання цієї категорії повинне залишатися функціонуючим у випадку виникнення вибухонебезпечного середовища, що створюється сумішшю рудничного газу або вугільного пилу з повітрям, що з великою ймовірністю присутнє постійно або часто протягом тривалих проміжків часу.
Тому заходи захисту, що стосуються обладнання цієї категорії, повинні забезпечувати особливо вибухонебезпечний (O) рівень вибухозахисту при двох імовірних ушкодженнях, обумовлений офіційно опублікованими стандартами на відповідні види вибухозахисту.
Категорія M2
Обладнання цієї категорії повинне знеструмлюватися у випадку появи вибухонебезпечного середовища.
Проте, вибухонебезпечні середовища можуть виникати під час роботи обладнання категорії M2, тому що воно не може бути миттєво знеструмлено. Тому заходи вибухозахисту, що стосуються обладнання цієї категорії, повинні забезпечувати вибухобезпечний рівень вибухозахисту (1), як у нормальному режимі роботи, так і при одному ймовірному ушкодженні, обумовленому стандартами на відповідні види вибухозахисту.
Категорія M3
Обладнання цієї категорії повинне зберігати функціональні характеристики, зазначені виготовлювачем, і забезпечувати рівень (2) вибухозахисту "підвищена надійність проти вибуху" при експлуатації в зонах, де при нормальних умовах виникнення вибухонебезпечних середовищ, створених сумішами повітря й газів, парів, туманів або сумішей повітря і пилу малоймовірно, а якщо вони й виникають, то рідко й існують нетривалий час.
Воно повинне залишатися функціонуючим з появою вибухонебезпечного середовища й вибухозахищеним у нормальному режимі роботи.
Група II
Категорія 1
Обладнання цієї категорії повинне зберігати функціональні характеристики, зазначені виготовлювачем, і забезпечувати особливо вибухобезпечний (O) рівень вибухозахисту при експлуатації в зонах, де вибухонебезпечні середовища, створені сумішами повітря й газів, парів, туманів або сумішей повітря і пилу, присутні з великою ймовірністю постійно або часто протягом тривалих проміжків часу.
Воно повинне залишатися функціонуючим у випадку появи вибухонебезпечного середовища й вибухозахищеним у нормальному режимі роботи, а також при двох імовірних ушкодженнях або мати два незалежні засоби вибухозахисту.
Наприклад, обладнання може бути віднесене до категорії 1, якщо виготовлювач реалізує комбінацію захисних заходів щодо запобігання виникнення в аварійних умовах джерела займання, і захисної системи, що забезпечує безпеку при малоймовірних аварійних режимах.
Категорія 2
Обладнання цієї категорії повинне зберігати функціональні характеристики, зазначені виготовлювачем, і забезпечувати вибухобезпечний рівень вибухозахисту (1) при експлуатації в зонах, де ймовірне виникнення вибухонебезпечних середовищ, створюваних сумішами повітря й газів, парів, туманів або сумішей повітря і пилу.
Воно повинне залишатися функціонуючим у випадку виникнення вибухонебезпечного середовища й вибухозахищеним у нормальному режимі роботи й при одному ймовірному ушкодженні.
Категорія 3
Обладнання цієї категорії повинне зберігати функціональні характеристики, зазначені виготовлювачем, і забезпечувати рівень вибухозахисту "підвищена надійність проти вибуху" (2) при експлуатації в зонах, де при нормальних умовах присутність вибухонебезпечних середовищ, створених сумішами повітря й газів, парів, туманів або сумішей повітря і пилу малоймовірно, а якщо вони й виникають, то рідко, й існує нетривалий час.
Воно повинне залишатися функціонуючим у випадку виникнення вибухонебезпечного середовища й вибухозахищеним у нормальному режимі роботи.
Рівні вибухозахисту, що відповідають обладнанню різних категорій
Обладнання різних категорій повинне функціонувати згідно з робочими параметрами, установленим виготовлювачем для певного рівня вибухозахисту (див. табл. 2):
Таблиця 2
Оцінка небезпеки продукції
У більшості випадків виготовлювач не в змозі оцінити можливий ступінь несприятливих наслідків вибуху (як складову частину повних наслідків вибуху), тому що це залежить від специфічних умов виробництва, на якому експлуатується обладнання. Таким чином, оцінка ризику виготовлювачем обмежена й зводиться до оцінки ризику займання (як частини ризику вибуху) або спрацювання захисних систем і пристроїв безпеки. Для гарантії виключення небезпечних ситуацій обладнання й захисні системи повинні розроблятися й виготовлятися після максимально точного аналізу можливих аварійних ситуацій у процесі експлуатації.
Беручи до уваги зобов'язання, що випливають із вимог ТР, методика оцінки ризику, тобто оцінки небезпеки займання, повинна охоплювати не тільки аспекти проектування та конструювання, але і забезпечити використання стандартизованої форми або "мови спілкування" між розроблювачем і споживачем.
Застосовувані методики
Існує багато можливих методик й/або методів оцінки ризику, особливо ідентифікації небезпеки, які можуть бути досить просто адаптовані до оцінки небезпеки займання.
Гарна методика ідентифікації небезпек має наступні ознаки:
- вона є системною, тобто проводиться зацікавленими сторонами з урахуванням усіх частин системи, всіх варіантів її використання та усіх імовірних небезпек;
- вона застосовує метод мозкового штурму.
При використанні більш ніж однієї методики можливість пропуску будь-якої небезпеки мінімізована. Доцільність використання більш однієї методики повинна оцінюватися як з погляду витрат часу, так і ступеня підвищення вірогідності результатів. Основний підсумок процедури ідентифікації небезпеки - перелік небезпечних ситуацій, які може створювати продукція.
Методика оцінки небезпек повинна враховувати випадкові, але ймовірні ситуації, і реалізовуватися як "ряд логічних кроків, що дозволяють методологічним способом привести небезпеки у відповідність із розглянутої продукції"
У принципі, оцінка небезпеки містить чотири кроки:
а) ідентифікація небезпеки - процедура визначення всіх небезпек, пов'язаних з даною продукцією. Як тільки небезпека знайдена, щоб її мінімізувати, у проект можуть бути внесені зміни. Це робиться незалежно від того, чи був оцінений ступінь її ризику.
б) оцінка небезпеки - визначення ймовірності виникнення ідентифікованих небезпек;
в) розрахунок небезпеки - порівняння оцінених небезпек із критеріями з метою ухвалення рішення, чи є ризик прийнятним або варто вносити корективи в проект продукції, щоб зменшити ризик.
г) аналіз шляхів зменшення небезпеки - заключний крок оцінки небезпеки, що полягає в процесі вибору змін проекту, які можуть зменшити загальний ризик, обумовлений продукцією. Хоча ризик може зменшуватися, він рідко може бути зведений до нуля.
Найбільш високий потенціал для зниження ризику мають фактори, що вносять максимальну частку в загальну небезпеку.
5. ОБЛАДНАННЯ, НА ЯКЕ НЕ ПОШИРЮЄТЬСЯ ДІЯ ТЕХНІЧНОГО РЕГЛАМЕНТУ
Винятки, засновані на пункті 5 Технічного регламенту:
- медичне обладнання;
- обладнання, призначене для внутрішньозаводського та комерційного застосування, якщо вибухонебезпечні середовища утворюються в рідких випадках і тільки в результаті випадкового витоку топкового газу;
- індивідуальні засоби захисту та індивідуальне захисне обладнання. Якщо індивідуальні засоби захисту мають власне потенційне джерело займання та призначені для застосування в потенційно вибухонебезпечних середовищах, то на них поширюється дія ТР;
- транспортні засоби, призначені винятково для перевезення пасажирів і товарів повітряним, автомобільним, залізничним або водним транспортом. Транспортні засоби, призначені для використання в потенційно вибухонебезпечному середовищі, не виключаються;
- обладнання, що розроблене й виготовлене для використання в збройних силах. Обладнання подвійного призначення не виключається.
Приклади обладнання, на яке не поширюється дія Технічного регламенту
Дія ТР не поширюється на просту механічну продукція, тому що вона не має власного джерела займання. Наприклад, ручні інструменти: молотки, гайкові ключі, пилки, сходи тощо.
Інші приклади продукції, що не має в більшості випадків власних потенційних джерел займання, наведені нижче:
- частини годинних механізмів;
- механічні (металеві) затвори камер;
- допоміжні клапани тиску, що автоматично зачиняються двері;
- обладнання, що приводиться у дію людиною, наприклад, механізми ручного керування насосом, ручного керування клапанами.
Однак, виготовлювач повинен розглядати кожен тип продукції з погляду потенційної небезпеки займання й індивідуально вирішувати питання про доцільність застосування ТР.
Монтаж
ТР не регулює процес монтажу обладнання, що повинен здійснюватися на підставі інших НД.
Однак часто виникає питання про поділ обов'язків між виготовлювачем, що робить частини обладнання або агрегату, на які поширюється дія ТР, і кінцевим споживачем, що купує ці частини. Справа в тому, що вони вводяться в обіг незалежно одним або більше виготовлювачами, а не однією юридичною особою як єдина функціональна одиниця.
Збірка такого обладнання і його монтаж у приміщенні споживача не вважаються виробництвом й тому на нього не поширюється дія ТР. Споживач повинен гарантувати, що при введенні обладнання в експлуатацію відповідність цих частин збережеться. У цьому зв'язку він повинен неухильно дотримуватися всіх інструкцій виготовлювача з монтажу й установки. Прикладом може служити установка, що складається з датчика, інтерфейсу, бар'єра Зенера й джерела живлення і зібрана під відповідальністю споживача, що поставляються різними виготовлювачами.
Для агрегатів й установок відповідальність бере на себе особа, що вводить їх в обіг, або кінцевий споживач, які повинні укласти документ, що описує, як виконані вимоги ТР.
Підприємство звичайно вважається установником, якщо:
- кінцевий споживач купує частини (включаючи Ex компоненти або обладнання) у різних виготовлювачів, і після проведення повної оцінки ризику встановлює їх під свою відповідальність;
- кінцевий споживач виконує процедури, що вимагаються для інтеграції Ex обладнання й частин, і встановлює їх відповідно до монтажної схеми;
- кінцевий споживач доручає монтаж частин установки, що виконується під його відповідальність, підрядникові;
- випробування або налагодження, необхідні перед уведенням в експлуатацію, здійснюються під відповідальність кінцевого споживача.
6. ЗАСТОСУВАННЯ ДЕКІЛЬКОХ ТЕХНІЧНИХ РЕГЛАМЕНТІВ
Електромагнітна сумісність
Якщо буде потреба паралельного використання ТР обладнання та захисних систем, призначених для застосування в потенційно вибухонебезпечних середовищах, і ТР на електромагнітну сумісності (ТР ЕМС), перший з них повинен використатися для виконання вимог безпеки, що висуваються до "вибухонебезпечних середовищ", а ТР EMC - для гарантії, що продукція не викликає електромагнітних перешкод або вони не впливають на режим її нормальної експлуатації. Можливий варіант, коли "нормальний" рівень електромагнітної сумісності, забезпечуваний згідно з ТР EMC, не достатній для безпечної роботи продукції відповідної ТР. У цьому випадку виготовлювач зобов'язаний вказувати рівень електромагнітної сумісності, що має продукція згідно з ТР, наприклад, для захисних систем, якщо функції одержання, нагромадження й передачі інформації безпосередньо впливають на вибухобезпеку.
Низьковольтне обладнання
На продукцію, призначену для використання в потенційно вибухонебезпечних середовищах, не поширюється дія ТР на низьковольтне обладнання (ТР НО). Усі "основні цілі ТР НО" повинні досягатися виконанням продукції згідно з ТР. При цьому, у декларації відповідності можуть бути перелічені стандарти, що висуваються до ТР НО.
З області дії ТР НО не виключені пристрої безпеки, керування й регулювання, які згадані в ТР і призначені для використання поза потенційно вибухонебезпечними середовищами, але необхідні або сприяючі безпечному функціонуванню обладнання й захисних систем. У таких випадках повинні застосовуватися обидва ТР.
Дія Технічного регламенту відповідно до транспортування небезпечної продукції
Дія ТР не поширюється на більшість транспортних засобів.
Область застосування транспортних засобів, на які поширюється дія ТР, як правило, обмежується межами виробничих об'єктів споживача. Наприклад, це рейкові транспортні засоби, що використовуються в шахтах (рудниках), небезпечних по газу й пилу, вантажопідйомники й інші машини, в яких електродвигуни, двигун внутрішнього згоряння, гальмові системи й електричні кола можуть бути потенційними джерелами займання.
ТР повинен застосовуватися, якщо транспортний засіб:
- класифікований згідно з ТР як обладнання, захисна система або пристрій безпеки;
- має власне потенційне джерело займання;
- призначений для експлуатації в потенційно вибухонебезпечному середовищі.
Якщо виготовлювач проектує й виготовляє транспортний засіб для перевезення вибухонебезпечної продукції, як по дорогах загального користування, так і у вибухонебезпечних зонах, то паралельно можуть застосовуватися два ТР.
Термін "транспортний засіб" звичайно інтерпретується як засіб, призначений для робіт на дорогах загального користування, включаючи місця для виконання навантаження - розвантаження. Тому воно може також підпадати під дію обох ТР.
Однак це не поширюється на випадок, якщо виникнення вибухонебезпечного середовища можливо винятково в результаті операцій навантаження - розвантаження. Приклад тому - бензовоз, для якого ділянка навантаження - розвантаження така, що в її межах споконвічно відсутнє потенційно вибухонебезпечне середовище. Якщо воно з'являється в результаті операції навантаження - розвантаження, то повинен застосовуватися тільки ТР, що стосується транспортних засобів. Слід зазначити, що іноді бензовозу може знадобитися перебувати, наприклад, у зоні 1. У цьому випадку, виготовлювачі пристроїв внутрішнього контролю або інших пристроїв, що застосовуються у транспортних засобах, аналогічних бензовозу, повинні виконувати вимоги ТР і привласнювати їм маркування національним знаком відповідності.
7. ВІДНОВЛЕНА, МОДИФІКОВАНА І УЖИВАНА ПРОДУКЦІЯ ТА ЗАПЧАСТИНИ
Якщо продукція вперше вводиться в обіг або передається в експлуатацію, або настільки модифікована, що при уведенні в обіг її потрібно розглядати як нову, то на неї поширюються вимоги ТР. В інших випадках ТР не застосовується і відповідальна особа повинна гарантувати, що продукція відповідає вимогам інших відповідних нормативних документів.
Використовувана та уживана продукція - продукція, уведена в обіг і передана в експлуатацію до вступу в силу ТР. На цю продукцію ТР не поширюється, тому що вона була продана та експлуатувалася згідно з національними законодавчими актами, що діяли на той час.
ТР поширюється на імпортовану використовувану продукцію, що стала вперше доступна в Україні з метою поширення й/або використання після вступу в силу ТР.
Відремонтована продукція - продукція, що перебувала тривалий час в обігу або в експлуатації, перетерпіла в результаті цього старіння, зношування й т.д. і піддалася зміні з метою відновлення.
Якщо це відбувається без істотної модифікації продукції, то ТР не застосовується.
Переконфігурирована продукція - використовувана продукція, що перебувала в обігу та в експлуатації, конфігурація якої була змінена доповненням (модернізацією) або видалення однієї або більше частин (компонентів, програмного забезпечення або модулів і т.д.).
Якщо це відбувається без істотної модифікації, то на таку продукцію ТР не поширюється.
Істотно модифікована продукція - основний принцип полягає у тому, що ТР повторно звертається до модифікованої продукції, якщо модифікація є істотною і якщо ця продукція призначена для повторного уведення в обіг, поширення й/або експлуатації.
Відновлена продукція - це продукція, функціональні можливості якої після ушкодження були відновлені без додавання нових характеристик або без здійснення якої-небудь модифікації. Оскільки це відбувається після того, як продукція була уведена в обіг, то вона не розглядається як нова і ТР на неї не поширюється.
Випадок, коли продукція піддається зовнішній, "косметичній", зміні з естетичних міркувань після того, як вона була розміщена на ринку й уведена в експлуатацію, є специфічною формою відновлення, спрямованою на реставрацію зовнішнього вигляду продукції.
Запасні частини - частини, призначені для заміни ушкодженої або спрацьованої частини продукції, раніше уведеної в обіг і взятої до експлуатації. Типова операція ремонту - заміна запасною частиною.
Виготовлювач запасної частини не зобов'язаний виконувати вимоги ТР, якщо запасна частина не є обладнанням або компонентом. Якщо запасна частина все-таки є обладнанням або компонентом у розумінні ТР, то повинні виконуватися всі встановлені ним вимоги.
Якщо виготовлювач запасної частини пропонує новий варіант, відмінний від колишнього (у результаті технічного прогресу, припинення виробництва старої частини й т.д.), і вона використовується для відновлення, то відновлена продукція не повинна відповідати ТР (якщо відсутня її істотна модифікація).
8. ПРОЦЕДУРИ ОЦІНКИ ВІДПОВІДНОСТІ
Оцінка відповідності обладнання, автономних захисних систем, пристроїв безпеки обладнання або систем, компонентів обладнання, систем або пристроїв проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 2003 р. N 1585 "Про затвердження Технічного регламенту про модулі процедур оцінки відповідності й принципи маркування національним знаком відповідності, які повинні використовуватися в технічних регламентах по підтвердженню відповідності" з урахуванням його групи та категорії.
8.1. Продукція, що відповідає Технічному регламенту
Для обладнання, автономних захисних систем, пристроїв безпеки обладнання або систем, компонентів обладнання, систем або пристроїв, віднесених до груп I і II та категорій M1 і 1, використовуються такі процедури:
а) випробування типу відповідно до модуля B на відповідність офіційно опублікованим стандартам у поєднанні з:
- перевіркою якості виробництва відповідно до модуля D або,
- перевіркою продукції відповідно до модуля F;
б) перевірка одиничної продукції відповідно до модуля G.
Для обладнання, автономних захисних систем, пристроїв безпеки обладнання або систем, компонентів обладнання, систем або пристроїв, віднесених до груп I і II та категоріям M2 і 2, використовуються такі процедури.
Для електрообладнання й двигунів внутрішнього згоряння категорій M2 і 2:
а) випробування типу відповідно до модуля B на відповідність офіційно опублікованим стандартам у поєднанні з:
- підтвердженням відповідності типу відповідно до модуля C, при виконанні пп. 3.4.4.1, 3.4.4.2 ТР модулів оцінки; або,
- перевіркою якості продукції відповідно до модуля E;
б) перевірка одиничної продукції відповідно до модуля G.
Для іншого обладнання категорій M2 і 2:
а) внутрішній контроль виробництва відповідно до модуля A і коректування технічної документації вповноваженим органом; або,
б) перевірка одиничної продукції відповідно до модуля G.
Для обладнання, пристроїв безпеки обладнання, компонентів такого обладнання або пристроїв, віднесених до груп I і II та категорій M3 і 3, використовуються такі процедури:
а) внутрішній контроль виробництва відповідно до модуля A; або,
б) перевірка одиничної продукції відповідно до модуля G.
Для пристроїв безпеки, регулювання та керування описані вище процедури оцінки відповідності застосовуються відповідно до групи обладнання і категорії системи, що складається з пристрою безпеки та керування обладнанням.
Як ілюстрація в додатку 2 наведений алгоритм процесу підтвердження відповідності для електрообладнання.
У деяких випадках оцінку відповідності необхідно проводити в цілому для комбінації різних видів обладнання. Наприклад, двигун, живлений від перетворювача.
Як правило, оцінка відповідності для обладнання та відповідних пристроїв безпеки може проводитися роздільно (наприклад, двигун з видом вибухозахисту "e").
Приклад:
Двигун з видом вибухозахистом "e" категорії 2 захищається від перевантажень пристроєм, розташованим у вибухобезпечному середовищі.
У цьому випадку для пристрою безпеки використовується процедура оцінки, що відповідає групі II і категорії 2.
Існують різні модулі оцінки відповідності.
8.2. Внутрішній контроль виробництва ( Модуль A)
Цей модуль описує процедури, за допомогою яких виготовлювач перевіряє та декларує, що продукція відповідає вимогам ТР, які до неї висуваються.
На додаток до цього необхідно виконати такі вимоги:
- виготовлювач під відповідальність обраного ним уповноваженого органу, повинен провести самостійно одне або більше випробувань окремих аспектів вибухозахисту кожного виготовленого виробу; або
- уповноважений орган через довільні проміжки часу повинен проводити перевірки продукції. Для цього зразок кінцевої продукції, відібраний уповноваженим органом на місці виробництва, повинен бути ним досліджений і випробуваний відповідно до вимог офіційно опублікованих стандартів або повинні бути проведені рівноцінні випробування.
Оцінка системи якості і продукції виконується виготовлювачем, а внесення коректив у документацію - вповноваженим органом.
8.3. Випробування типу ( Модуль B)
Цей модуль описує частину процедури, за допомогою якої уповноважений орган визначає та підтверджує, що зразок, що представляє виробництво, відповідає вимогам ТР.
Заявник надає уповноваженому органу зразок продукції, іменований надалі "Тип" і наступні документи: технічну документацію, що містить технічні умови, інструкцію з експлуатації, комплект креслень, принципові електричні схеми, перелік офіційно опублікованих стандартів, які застосовуються повністю або частково, результати розрахунків й експертиз, протоколи випробувань та ін.
Уповноважений орган повинен:
- перевірити технічну документацію, підтвердити відповідність виготовленого типу технічної документації, ідентифікувати елементи, що розроблені згідно з офіційно опублікованими стандартами, а також елементи, розроблені без їхнього застосування;
- провести перевірки, що підтверджують дійсне проведення виготовлювачем необхідних випробувань, якщо він керувався вимогами офіційно опублікованих стандартів;
- провести перевірки і необхідні випробування для підтвердження відповідності рішень, прийнятих виготовлювачем, вимогам ТР, якщо офіційно опубліковані стандарти не застосовувалися.
8.4. Відповідність типу ( Модуль C)
Цей модуль описує частину процедури, за допомогою якої виготовлювач гарантує і декларує, що продукція відповідає типу, описаному в сертифікаті випробування типу, і відповідає ТР.
Виготовлювач вживає заходів, що забезпечують стабільність якості на всіх етапах виробничого процесу та повну відповідність виготовленої продукції типу, описаному в сертифікаті випробування типу, і вимогам ТР, які до неї висуваються. На додаток до цього необхідно виконати такі вимоги:
- виготовлювач, під відповідальність обраного ним уповноваженого органу, повинен провести самостійно одне або більше випробувань окремих аспектів вибухозахисту кожного виготовленого виробу; або
- уповноважений орган через довільні проміжки часу повинен проводити перевірки продукції.
Для цього зразок кінцевої продукції, відібраний уповноваженим органом на місці виробництва, повинен бути ним досліджений і випробуваний відповідно до вимог офіційно опублікованих стандартів або повинні бути проведені рівноцінні випробування.
8.5. Перевірка якості виробництва ( Модуль D)
Цей модуль описує частину процедури, відповідно до якої виготовлювач забезпечує і декларує, що продукція відповідає типу, описаному в сертифікаті випробування типу, і вимогам ТР.
У доповнення до всіх обов'язків виготовлювача, які входять у модуль C, у цьому модулі передбачена необхідність наявності у виготовлювача системи керування якістю і контролю за нею з боку уповноваженого органу.
Інакше кажучи, модуль D передбачає безперервний процес керування виготовлювачем системою якості виробництва, оціненої уповноваженим органом, огляд і випробування кінцевої продукції.
Уповноважений орган оцінює систему якості на відповідність європейському стандарту серії 29000 (ISO 9000). При цьому передбачається, що система якості відповідає вимогам, якщо застосовано відповідний гармонізований державний стандарт України. Процедура оцінки повинна передбачати аудит на підприємстві виготовлювача.
8.6. Забезпечення якості продукції ( Модуль E)
Цей модуль описує частину процедури, за допомогою якої виготовлювач гарантує і декларує, що продукція відповідає типу, описаному в сертифікаті випробування типу, і відповідає ТР.
У виготовлювача повинна функціонувати оцінена система якості контролю і випробувань кінцевої продукції, що підлягає нагляду.
Виготовлювач відповідно до цієї системи якості повинен індивідуально перевіряти та належним чином випробовувати, як це зазначено у відповідних офіційно опублікованих стандартах, кожен виріб або вони повинні перевірятися рівноцінними випробуваннями для того, щоб підтвердити їхню відповідність вимогам ТР.
8.7. Перевірка продукції ( Модуль F)
Цей модуль описує частину процедури, за допомогою якої виготовлювач перевіряє і декларує, що продукція відповідає типу, описаному в сертифікаті випробування типу, і відповідає ТР.
Уповноважений орган повинен провести відповідні дослідження і випробування для перевірки відповідності кожного виробу, або із застосуванням статистичних методів, вимогам ТР.
Статистична перевірка використовується, коли виготовлювач випускає продукцію у вигляді однорідних партій і використовує всі необхідні заходи для досягнення однорідності кожної виготовленої партії. Всі вироби повинні подаватися на перевірку у вигляді однорідних партій. Із кожної партії робиться довільна вибірка. Кожен виріб із цієї вибірки повинен окремо випробовуватися згідно з відповідним офіційно опублікованим стандартом, або повинні проводитися рівноцінні випробування для перевірки відповідності кожного виробу ТР і визначення того, приймається ця партія чи ні.
8.8. Перевірка одиничної продукції ( Модуль G)
Цей модуль описує процедуру, за допомогою якої виготовлювач гарантує та декларує, що конкретний виріб відповідає вимогам ТР, які до неї висуваються.
Уповноважений орган розглядає конкретний виріб і проводить випробування, зазначені в офіційно опублікованих стандартах або проводить еквівалентні випробування, щоб гарантувати виконання відповідних вимог ТР.
