Про затвердження Методичних рекомендацій щодо здійснення ерозійного районування (зонування)земель

Відповідно до статті 26 Закону України "Про охорону земель" та постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. N 681 "Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель"

1. Затвердити Методичні рекомендації щодо здійснення ерозійного районування (зонування) земель, що додаються.

2. Управлінню справами (Кудін В.І.) в установленому порядку надіслати цей наказ Рескомзему АР Крим, обласним, Київському та Севастопольському міським головним управлінням земельних ресурсів.

3. Методичні рекомендації опублікувати у журналі "Землевпорядний вісник" (Білик Ю.Д.) та розмістити на веб-сайті Комітету (Лихогруд М.Г.).

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника голови Комітету К.Г.Радченка.

1.1. Методичні рекомендації щодо здійснення ерозійного районування (зонування) земель України розроблено відповідно до статті 26 Закону України "Про охорону земель" та постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року N 681 "Про Порядок здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель".

1.2. Ерозія ґрунтів є найсуттєвішим деградаційним процесом на території України, що погіршує стан довкілля, завдає значних економічних збитків, загрожує самому існуванню ґрунту як основному засобу сільськогосподарського виробництва і незамінному компоненту біосфери.

1.3. Необхідність ерозійного районування (зонування) земель (далі - районування) викликана великим розмаїттям природних умов України, що зумовлює диференціацію підходів до протиерозійного захисту земель, їхньої охорони та здійснення заходів щодо підвищення продуктивності еродованих земель. Доведено, що незадовільна ґрунтозахисна ефективність впроваджуваних протиерозійних заходів значною мірою пов'язана з обмеженістю диференціації комплексу цих заходів стосовно різноманітних природних умов.

1.4. Проведене районування буде основою для розробки схеми протиерозійних заходів на території України й використовуватиметься при розробці загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель, екологічних і природоохоронних проектів тощо. Результати районування спрямовані на формування чіткої інвестиційної політики стосовно впровадження протиерозійних заходів.

1.5. За матеріалами районування встановлюватимуться вимоги щодо раціонального використання земель, визначення територій, які потребують особливого захисту від антропогенного впливу, регламентації необхідних видів екологічних обмежень у використанні еродованих земель і відновлення їхньої продуктивності. Це стане науковою основою для розробки конкретних прийомів землеробства та схеми стаціонарних дослідів (полігонів) стосовно опрацювання протиерозійних заходів.

1.6. Методичні рекомендації визначають склад, зміст і послідовність здійснення районування.

1.7. Методичні рекомендації підготовлено з дотриманням вимог нормативно-правових і нормативно-технічних актів, що регулюють використання та охорону земель.

2.1. В основу наукових засад щодо здійснення районування земель покладено ступінь еродованості грунтів, інтенсивність ерозійних процесів, їхню динаміку, природні та антропогенні фактори ерозії ґрунтів. З урахуванням цих показників, розробляють відповідні схеми (карти) районування і прогнозують процеси ерозії для обґрунтування необхідних протиерозійних заходів.

2.2. Районування передбачає узагальнення знань про фактори ерозії та їхню просторову диференціацію і є одним із методів комплексних ерозійних досліджень, результати якого враховують для забезпечення раціонального й збалансованого природокористування, а також при розробці протиерозійних заходів.

2.3. Одиницею виміру в умовах загальнодержавного рівня районування є територія адміністративного району, а регіонального - територія міської, селищної, сільської ради. Фактори ерозії враховують через систему методик кількісних середньозважених показників для адміністративних таксонів, зокрема інтенсивності ерозійних процесів, їхньої динаміки, фактичної еродованості ґрунтів і прогнозу ерозійних процесів на сценарії використання земель.

3.1. Під ознаками, покладеними в основу районування земель, розуміють вибрані критерії, з урахуванням просторової неоднорідності яких відбувається поділ території України на частини.

3.2. Районування здійснюють, беручи до уваги природні та антропогенні фактори ерозії. Співвідношення дії цих двох груп факторів визначає початок і розвиток ерозійних процесів.

3.2.1. Природними факторами ерозії ґрунтів є:

кліматичні умови;

рельєф;

ґрунтовий покрив;

підстилаючі породи;

характер рослинного покриву та його протиерозійні властивості.

3.2.2. Антропогенними факторами ерозії ґрунтів є:

розорювання схилових земель;

вирубування лісів на схилах;

співвідношення площ просапних культур і багаторічних трав у сівозмінах.

3.3. Районування передбачає збір, аналіз та узагальнення інформації, що характеризує природні й антропогенні фактори, які визначають розвиток ерозійних процесів на території України.

3.4. Кліматичні характеристики території, що впливають на інтенсивність ерозії, поділяються на безпосередні та опосередковані. Безпосередніми характеристиками є: режим та інтенсивність опадів, товщина шару снігу й інтенсивність його танення, глибина промерзання ґрунту. Аналізують показники опадів (їхня кількість та інтенсивність, періоди і райони випадання ерозійно небезпечних опадів, висота снігового покриву та величина стоку) і вітрів (час прояву й райони дії ерозійно небезпечних вітрів). Опосередкована характеристика - це зміна ерозійної стійкості ґрунту.

3.5. Вплив рельєфу на ерозійні процеси визначають аналізом таких морфологічних показників, як крутість, довжина та експозиція схилів, глибина і густота розчленування рельєфу, площа й форма водозборів. Розраховують середньозважену крутість і довжину схилів орних земель, середньозважену густоту, долинно-балкової мережі.

3.6. Вивчають фізико-механічні й хімічні властивості ґрунтів. Як характерну особливість водно-фізичних властивостей ґрунтів розглядають їхню водопроникність, яку враховують як непрямий показник стоку води по поверхні ґрунту і протиерозійної стійкості та змиву дрібнозему. Домінуючими агрофізичними параметрами, що визначають протиерозійну стійкість ґрунтів, є склад та якість структурних агрегатів (передусім, водотривкість), а також їх зв'язаність один з одним. Загальну оцінку ґрунтів здійснюють, виходячи з їхньої піддатливості процесам водної та вітрової ерозій.

3.7. Характер ґрунтоутворювальних і підстилаючих порід аналізують за їхнім генезисом та гранулометричним складом.

3.8. Антропогенні показники (характер сільськогосподарського використання земель, ступінь розораності й лісистості території, структура сільськогосподарських угідь і посівів, співвідношення площ просапних культур та багаторічних трав тощо) аналізують на основі даних статистичної звітності з обліку кількості земель і даних про врожайність сільськогосподарських культур.

3.9. Оцінку інтенсивності прояву та небезпеки водної ерозії проводять на основі гідромеханічної моделі ерозії в модифікації й за методикою С.Ю.Булигіна (Київ, 2004), вітрової ерозії (дефляції) - за методикою Національного наукового центру "Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н.Соколовського" (Харків, 1999) (тільки для загальнодержавного рівня районування).

4.1. Районування земель здійснюють у три стадії:

підготовчі роботи;

складання схем, у тому числі комп'ютерних, і карт районування різного масштабу (від 1:200 000 до 1:2500000);

еколого-економічна характеристика одиниць районування.

4.2. На стадії підготовчих робіт проводять:

а) збір та аналіз необхідної інформації щодо:

принципів, підходів і конкретних результатів існуючих видів природного районування - фізико-географічного, агрокліматичного, агроґрунтового, геоморфологічного, гідрогеологічного, ландшафтного тощо;

регіональних особливостей господарського використання земель, у тому числі систем землеробства, структури посівних площ, продуктивності земель (родючості ґрунтів) та ін.;

б) розробку картографічної основи для Схеми (карти) районування земель.

4.3. На схемах (картах різного масштабу) відображають впорядковану систему таксономічних одиниць "зона - область - округ - район", що містить інформацію про фактичну еродованість ґрунтів, інтенсивність ерозійних процесів, їхню динаміку, природні та антропогенні передумови розвитку ерозії.

4.4. На основі аналізу облікових, статистичних і фондових матеріалів, показників розрахункової інтенсивності ерозійних процесів, вивчення наукових публікацій із питань ерозії ґрунтів, геоморфологічного та фізико-географічного районування, топографічних карт складають Схему (карту) районування земель.

4.5. Схему (карту) районування земель розробляють послідовно від найвищих таксономічних одиниць (ерозійних зон) до наступних таксонів (ерозійних областей, округів, районів). Для кожної таксономічної одиниці враховують притаманні їй поєднання природних умов і пов'язані з ними особливості розвитку ерозійних процесів, специфіку використання земель (особливо сіль ськогосподарських угідь) тощо.

4.6. Ерозійні зони виділяють на основі загальних втрат ґрунту від водної та вітрової ерозій. Територію, де розрахункова інтенсивність ерозійних процесів нижча від допустимих втрат ґрунту (нижча від інтенсивності ґрунтоутворення), виокремлюють в Зону, ерозійно безпечну з локальним розвитком ерозійних процесів. Інші території, де інтенсивність ерозійних процесів перевищує допустимі втрати ґрунту (нижча від інтенсивності ґрунтоутворення), виділяють у Зону, ерозійно небезпечну.

4.7. Зону, ерозійно небезпечну за переважанням чи поєднанням різних типів ерозії, поділяють на ерозійні області:

переважного розвитку водної ерозії;

сумісного розвитку водної та вітрової ерозій;

переважного розвитку вітрової ерозії.

Критерієм для виокремлення ерозійних областей є географічне поширення водної та вітрової ерозій на території України.

4.8. Область переважного розвитку водної ерозії поділяють на ерозійні округи за основною природно-генетичною характеристикою схилового стоку й змиву - співвідношенням змиву при випаданні дощів (злив) і змиву при весняному сніготаненні. Виділяюсь два типи округів:

переважного впливу дощового стоку;

переважного впливу талого стоку.

Критерієм для виокремлення ерозійних округів є інтенсивність того чи іншого виду ерозії, що перевищує 50 відсотків у загальній інтенсивності ерозії.

4.9. Округ поділяють на ерозійні райони, які відповідають основному таксономічному рівню районування. Ерозійні райони виокремлюють за питомою вагою еродованих ґрунтів у структурі ґрунтового покриву території адміністративного району й просторово узгоджують із геоморфологічними районами. Назву ерозійних районів подають за їхнім географічним положенням.

4.10. Для ерозійних районів області переважного розвитку водної ерозії наводять показники, що характеризують фактичну еродованість ґрунтів (відсотків), збільшення фактичної еродованості ґрунтів за 35-річний період (відсотків), середньорічний змив ґрунту з орних земель (тонна на гектар), середньорічні втрати гумусу (тонна), морфометричні характеристики (густота та глибина долинно-балкової мережі, крутість схилів орних земель тощо) й антропогенне навантаження на агроландшафти (розораність, лісистість, співвідношення площ просапних культур і багаторічних трав та ін.).

4.11. Для ерозійних районів області переважного розвитку вітрової ерозії та області сумісного розвитку водної й вітрової ерозій наводять середньорічні втрати ґрунту від вітрової ерозії (тонна на гектар), піддатливість ґрунтів вітровій ерозії (тонна на гектар за годину), кількість днів із пиловими бурями за рік, максимальну швидкість вітру при пилових бурях (метр за секунду).

4.12. Для ерозійних районів, які характеризуються поширенням процесів лінійної ерозії, додатково наводять ступінь ураженості ярами (гектарів на квадратний кілометр).

4.13. Для ерозійних районів, де спостерігається відмінність суттєвих показників, що впливають на розвиток ерозійних процесів, додатково виокремлюють підрайони.

4.14. У мережах ерозійних районів визначають площі категорій еродованих земель згідно з Методичними вказівками по складанню картограм протиерозійних заходів до районних карт ґрунтів Української РСР (Київ, Укрземпроект, 1962).

4.15. Схему ерозійного районування подають у вигляді:

I - зона, ерозійно безпечна з локальним розвитку ерозійних процесів;

II - зона, ерозійно небезпечна:

IIА - область переважного розвитку водної ерозії;

IIАа - округ переважного впливу дощового стоку;

ерозійні райони;

IIАб - округ переважного впливу талого стоку;

ерозійні райони;

IIБ - область сумісного розвитку водної та вітрової ерозій;

ерозійні райони;

IIВ - область переважного розвитку вітрової ерозії;

ерозійні райони.

5.1. Еколого-економічна характеристика одиниць районування ґрунтується на визначенні природних умов і об'єктивних особливостей сільськогосподарського виробництва, зумовлених екологічними факторами. Для кожного територіального таксона районування визначають таку характеристику:

5.1.1. Клімат (середньобагаторічні показники):

а) розподіл опадів по місяцях та за рік;

б) мінімальні й максимальні суми річних опадів;

в) середньорічна температура повітря;

г) сума активних температур (понад +10 град.С);

ґ) гідротермічний коефіцієнт за Селяніновим (ГТК);

д) тривалість вегетаційного періоду;

е) запаси продуктивної вологи у ґрунті на початок вегетаційного періоду;

є) кількість днів із суховіями;

ж) сніговий покрив;

з) інтенсивність сніготанення.

5.1.2. Геоморфологія і гідрологія:

а) належність території до відповідних геоморфологічних регіонів та їхні характерні особливості;

б) основні типи рельєфу та їхнє співвідношення, глибина і густота розчленування, крутість і довжина схилів, площа та форма водозаборів;

в) поверхневі води (річкова мережа);

г) ґрунтові води (глибина залягання за елементами рельєфу).

5.1.3. Ґрунтовий покрив:

а) переважні агровиробничі групи ґрунтів;

б) характеристика ґрунтів щодо їхньої протиерозійної стійкості;

в) поширення різного ступеня еродованих ґрунтів у складі сільськогосподарських угідь (у тому числі орних);

г) дефльованість (із зазначенням ступеня, питомої ваги в складі угідь).

5.1.4. Співвідношення земельних угідь:

а) загальна площа земельних угідь;

б) загальна площа сільськогосподарських угідь:

ріллі (у тому числі розораність, питома вага площ, зайнятих травами, просапними культурами і культурами звичайної рядкової сівби);

багаторічних насаджень;

сіножатей;

пасовищ;

в) лісистість, у тому числі площа лісосмуг (відсотків);

г) оптимізована структура земельних угідь.

5.2. Моделі протиерозійного впорядкування агроландшафтів розробляють на основі визначених протиерозійних заходів, що забезпечують захист ґрунтів від ерозії в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах ерозійного району.

5.3. Головне завдання протиерозійних заходів полягає у зведенні до мінімуму або припиненні ерозійних процесів, створенні умов для розширеного відновлення родючості еродованих ґрунтів, а також у поверненні до господарського використання земель, які вже пошкоджені різними типами і видами ерозії.

Основними протиерозійними заходами є:

землеустрій із протиерозійною організацією території;

спеціалізація сільськогосподарського виробництва з урахуванням умов прояву водної та вітрової ерозій;

регулювання поверхневого стоку агротехнічними, лісомеліоративними і гідротехнічними заходами.

5.4. Особлива увага повинна приділятися висвітленню перспектив розробки, експериментальної перевірки й впровадження науково обґрунтованих зональних систем землеробства, що забезпечують:

максимально повне використання літніх і зимових опадів для вирощування сільськогосподарських культур;

підвищення родючості ґрунтів.

5.5. Комплекс протиерозійних заходів здійснюють для орних угідь, багаторічних насаджень, пасовищ та сіножатей, а також для земель, яких не використовують у сільському господарстві.