Про схвалення Методичних рекомендацій щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України

З метою побудови та вдосконалення в банках України систем ризик-менеджменту Правління Національного банку України

1. Схвалити Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України (додаються).

2. Генеральному департаменту банківського нагляду (В.В.Пушкарьов) довести зміст цієї постанови до відома банків, територіальних управлінь Національного банку України.

3. Генеральному департаменту банківського нагляду продовжити протягом 2004 року роз'яснювальну роботу стосовно підходів Національного банку України щодо оцінки ризиків у діяльності банків шляхом проведення круглих столів, семінарів з банками України про організацію в них систем ризик-менеджменту.

4. Генеральному економічному департаменту (І.А.Шумило) та Генеральному департаменту банківського нагляду (В.В.Пушкарьов) розмістити на сайті Національного банку України:

матеріали Базельського комітету з банківського нагляду (оригінали англійською мовою та наявні переклади на українську, російську мову), реквізити сайту Базельського комітету з банківського нагляду;

Принципи корпоративного управління схвалені Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку) та Міжнародні стандарти корпоративного управління;

Кодекс професійної етики внутрішніх аудиторів, розроблений Міжнародним інститутом внутрішніх аудиторів.

Розміщати на сайті Національного банку України по мірі надходжень всі нові, розроблені міжнародними організаціями рекомендації та методологічні документи, що стосуються систем управління ризиками банківської діяльності.

5. Постанова набирає чинності з дня її підписання.

6. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на заступника Голови О.В.Шлапака, Генеральний департамент банківського нагляду (В.В.Пушкарьов) та начальників територіальних управлінь Національного банку України.

1.1. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України (далі - Методичні рекомендації) створено з метою визначення Національним банком України того, яким чином банки України мають підійти до організації та функціонування систем управління ризиками (ризик-менеджменту) для забезпечення їх комплексності та надійності.

1.2. Методичні рекомендації розроблено на підставі Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", а також з урахуванням провідних міжнародних документів, які регламентують принципи корпоративного управління та ризик-менеджменту в банках. Це дасть змогу уникнути непродуманих рішень і помилок, а також ефективніше використовувати ресурси банку. Відповідальність за врахування рекомендацій покладається на органи управління банків - спостережну раду та правління.

1.3. Чітке дотримання цих Методичних рекомендацій має на меті забезпечення здійснення банками операцій у межах допустимих параметрів ризиків та у такий спосіб, який забезпечить захист інтересів вкладників, кредиторів і власників банків. Ці Методичні рекомендації можуть бути використані будь-якими банками, із будь-яким профілем (величиною) ризиків у їх повсякденній роботі.

1.4. Національний банк України рекомендує банкам зважати на ці Методичні рекомендації у разі прийняття банком свідомого рішення щодо збільшення параметрів ризику - розширення діяльності, орієнтації на роботу з особливими продуктами та послугами, групами контрагентів тощо, а також якщо банк у результаті будь-яких подій опиняється в ситуації, яка характеризується високим профілем ризиків.

1.5. Наведена в цих Методичних рекомендаціях класифікація ризиків відображає підхід Національного банку України (далі - Національний банк) до ідентифікації ризиків банків. Разом з цим кожен окремий банк може розробити власну класифікацію ризиків, на які він наражається у своїй роботі. Під час розроблення власної класифікації ризиків банк має врахувати класифікацію ризиків, що визначена Національним банком, та у разі потреби розширити перелік ризиків з метою удосконалення практики управління ними.

1.6. Банкам України рекомендується дотримуватися в своїй роботі Принципів корпоративного управління, схвалених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11.12.2003. Ці Принципи є універсальними для всіх видів діяльності і їх дотримання є важливим для тих установ, що працюють із залученими коштами, організуючі свою роботу на засадах довіри, лояльності та дбайливого ставлення до клієнтів.

1.7. Національний банк залишає за собою право вносити корективи до цих Методичних рекомендацій у разі зміни ситуації на внутрішньому чи зовнішньому ринках, появи нових підходів та методик ризик-менеджменту, а також із переходом банків до нових, більш складних банківських продуктів і послуг.

Національний банк також планує в майбутньому запровадити деякі із викладених в цих Методичних рекомендаціях обов'язкові мінімальні вимоги до банків.

1.8. У документах Національного банку щодо ризик-менеджменту терміни та поняття вживаються в такому значенні:

активні операції банку - операції банку, спрямовані на розміщення ресурсів банку. Обліковуються за активом балансу або на активних рахунках позабалансового обліку (Див. Резерви під втрати за активними операціями; негативно класифіковані активи; пасивні операції банку);

аналіз ризиків - процес систематизованого оброблення наявної інформації щодо ризиків з метою прийняття управлінського рішення, який зазвичай супроводжується кількісною або якісною оцінкою параметрів ризиків;

аналіз сценаріїв - метод прогнозування рівня ризику, який полягає в поділі сукупності можливих подій на кілька груп та у визначенні логічної послідовності наслідків для кожної з цих груп. Застосовується, якщо ймовірність виникнення різних подій майже однакова і банк має заздалегідь обрати стратегію своїх дій у рамках кожного сценарію (Див. План на випадок кризових обставин);

аутсорсинг - виконання певних функцій і робіт, які традиційно є "внутрішніми" і виконуються штатними працівниками, шляхом залучення зовнішніх незалежних сторін на договірній основі. Використовується для оптимізації витрат і процесів у банку;

базисний ризик (щодо процентної ставки) - ризик того, що під час переоцінки змінної процентної ставки амплітуда зміни ставки не буде повністю збігатися з амплітудою коливання базової ставки. Наприклад, у разі зміни ставки LIBOR (ринкової ставки) на три процентних пункти ставка дохідності за активами банку може змінитися лише на один процентний пункт. У цьому разі зв'язок між корегуванням ставок не буде достатньо щільним, тому оцінка ризику методом стрес-тестування не буде повністю достовірною (Див. Шокові величини);

базова ставка - ставка, від величини якої вираховується значення змінної процентної ставки під час її переоцінки. Як правило, використовують як базові, так звані, "безризикові" ставки (на зразок LIBOR) або прайм-ставки, або "специфічні" ставки (на зразок собівартості залучених коштів банку);

банківський портфель (банківська книга) - частина загального портфеля банку, яка складається з об'єктів, щодо яких банк має чіткі наміри утримувати їх у своїй власності з метою отримання економічного доходу у вигляді приросту вартості. Поточна ринкова вартість банківського портфеля не має суттєвого впливу на рішення банку щодо утримання об'єктів, а тому зміна ринкових умов не призводить до зміни економічної вартості банківського портфеля з точки зору керівництва банку (Див. Торговельний портфель);

визначення допустимого ризику - визначення того рівня ризику, на який банк погоджується йти для досягнення мети його діяльності та виконання його стратегічних завдань. Рівень допустимого ризику звичайно визначається у внутрішніх положеннях та планах банку, які затверджуються відповідно до принципів корпоративного управління (Див. Толерантність до ризику);

винятки - 1) різниця, невідповідність між фактом і встановленим критерієм; 2) угоди, що мають нестандартні параметри; 3) щодо кредитного процесу - відсутність у кредитній справі документів, передбачених у встановленому переліку тощо;

внутрішня перевірка кредитної діяльності - перевірка кредитної діяльності банку, яка здійснюється банком самостійно або на основі послуги аутсорсингу та основною ідеєю якої є забезпечення незалежної оцінки якості та надійності процесу кредитного адміністрування банку (Див. Винятки);

внутрішньобанківська нормативна база - сукупність регламентних документів, що розроблені банком - юридичною особою та поширюються на його діяльність;

внутрішні рейтинги - стандартизована оцінка індивідуального кредитного ризику, яка виражається як узагальнений показник, що має літерну або цифрову семантику. Банк визначає рейтинг контрагента самостійно, на підставі внутрішньої методології, не використовуючи рейтинги сторонніх, зовнішніх організацій.

Згідно з підходом внутрішніх рейтингів у кредитному процесі кожний позичальник банку оцінюється за відповідними параметрами і належить до однієї з категорій (рейтингу), які заздалегідь визначені банком. Таким чином банк визначає портфель своїх позичальників за рівнем ризикованості операцій з ними;

волатильність - ступінь мінливості значення індикатора, змінної, параметра (Див. Капітал під ризиком; надходження під ризиком);

вторинна ліквідність - здатність активів бути використаними як забезпечення для отримання грошових коштів, наприклад через операції кредитування чи репо. Характеризується співвідношенням між вартістю активу та сумою коштів, яку можна отримати, надавши цей актив під заставу. Під час реалізації вторинної ліквідності банк не втрачає активу (Див. Первинна ліквідність);

деривативи - див. Похідні інструменти;

диверсифікація - метод пом'якшення ризику шляхом розосередження вкладень та обмеження впливу фактора ризику за рахунок уникнення надмірної концентрації за одним портфелем. Передбачає пошук та поєднання портфелів, які за однакових умов призводять до різних, не обов'язково протилежних результатів. Це метод пом'якшення ризику, який застосовується як до активних, так і до пасивних операцій;

дилінг - операції з купівлі-продажу, які банк здійснює від власного імені, але за дорученням та за кошти клієнтів. Таким чином формально ці операції відображаються в балансі банку, хоча реально вся вигода та ризик від таких операцій належать клієнтам банку (Див. Клієнтські операції);

довірче управління - операції банків з управління власністю та виконання інших послуг в інтересах та за дорученням клієнтів на правах довіреної особи;

концепція економічної вартості - концепція, згідно з якою теперішня вартість майбутніх грошових потоків може змінитися через збитки втрачених можливостей. Економічна вартість відрізняється від ринкової вартості тим, що ринкова вартість враховує поточну кон'юнктуру ринку, тобто рівень збалансованості попиту і пропозиції (Див. Фіксована ставка проценту);

експозиція - міра оцінки уразливості банку до ризиків;

концепція збитків втрачених можливостей - концепція, згідно з якою економічна вартість об'єкта, щодо якого існують потоки грошових коштів, залежить від співвідношення поточної ставки за інструментом та норми ринкової процентної ставки за подібними об'єктами. Найкращою ілюстрацією цієї концепції є зміна вартості цінних паперів із фіксованою процентною ставкою: у разі перевищення ринкової норми дохідності над ставкою за цінним папером економічна вартість такого папера зменшується, оскільки інвесторам вигідніше вкладати кошти в інші інструменти (де ставка дохідності більша). Справедливе також зворотне співвідношення: якщо ставка на ринку менша ніж ставка дохідності цінного папера, то економічна вартість цінного папера зростає;

зворотне котирування - котирування, за якого курс іноземної валюти подано як кількість одиниці іноземної валюти, яка припадає на одиницю національної валюти, наприклад 1 UAH = 0,2 USD (Див. Пряме котирування);

змінна процентна ставка - процентна ставка, рівень якої підлягає періодичній переоцінці залежно від зміни тієї чи іншої базової ставки (Див. базисний ризик; фіксована процентна ставка; шокові величини);

інструмент хеджування - об'єкт, реакція якого на зміну певних умов чи подій прямо протилежна реакції об'єкта хеджування за тих самих умов чи подій. Наприклад, якщо об'єкт хеджування втрачає вартість у разі зміцнення валюти, то інструмент хеджування має збільшувати свою вартість у разі зміцнення валюти. На практиці інструменти хеджування мають відповідати також певним додатковим умовам: бути безумовними, безвідкличними тощо;

інформаційні системи управління - системи, за допомогою яких реалізуються внутрішньобанківські функції збирання, перевірки, оброблення, аналізування, збереження, розподіл та передавання даних, що потрібні для прийняття обгрунтованих управлінських рішень;

капітал під ризиком - метод кількісної оцінки ризику, який полягає у віднайденні величини (економічного капіталу), що постійно перебуває під ризиком і відтак може бути втрачена навіть під час звичайної діяльності. Математично капітал під ризиком визначається як добуток величини позиції, що наражає банк на ризик; волатильності об'єкта, який утворює позицію; фактора довірчого інтервалу; тривалості позиції (Див. Надходження під ризиком);

клієнтські операції (у контексті торговельної книги) - операції, які банк здійснює від власного імені, але за дорученнями та за кошти клієнтів - купівля цінних паперів, іноземної валюти та банківських металів. Унаслідок особливостей бухгалтерського обліку ці операції включаються до торговельного портфеля (торговельної книги) банку, оскільки не можуть бути віднесені до банківської книги (Див. Дилінг);

конфлікт інтересів - це будь який вид стосунків, який не відповідає інтересам банку або може перешкоджати об'єктивному виконанню обов'язків відповідальної особи;

кредитне адміністрування - процес здійснення кредитної діяльності та надання позик, який включає такі етапи: прийняття та перегляд документації щодо надання позики; аналіз фінансової інформації та застави; прийняття кредитного рішення; операційні процедури; стягнення боргу; робота з проблемними позиками (у тому числі забезпечення належного обліку кредитів) (Див. Внутрішні перевірки кредитної діяльності; винятки);

крива дохідності - графічне зображення співвідношення між рівнем процентної ставки та строком дії банківського інструменту. Нахил кривої дохідності на окремому проміжку (часовому інтервалі) відображає наміри та прогнози інвесторів щодо майбутнього рівня процентних ставок;

кодекс етики - внутрішній документ банку, у якому регламентується моральний облік банкіра, правила поведінки та принципи етики, яких він має дотримуватися;

концентрації - зосередження, скупчення ризику, тобто його нерівномірний розподіл між об'єктами. Концентрація виникає, якщо актив або зобов'язання банку, які характеризуються спільним фактором, перевищують певну межу його капіталу. До таких факторів можуть належати:

зобов'язання перед одним позичальником або невеликою групою споріднених позичальників;

надання кредитів двом або більше позичальникам на фінансування одного і того самого проекту, в одній галузі або в пов'язаних галузях, або групі пов'язаних між собою підприємств;

інвестиція(ї) банку в один проект, в одну галузь або в групу споріднених галузей, або в групу споріднених підприємств;

один тип застави, що використовується для забезпечення зобов'язань перед банком;

спільне джерело погашення кількох кредитів або інвестицій;

депозити (вклади) та/або інші зобов'язання, незалежно від їх умов, перед однією особою або групою пов'язаних між собою осіб;

корпоративне управління - система організації діяльності та контролю банку, визначає розподіл прав і обов'язків між різними учасниками корпорації, а саме: спостережною радою банку (радою директорів), керівництвом (правлінням) банку, акціонерами та іншими зацікавленими сторонами (для банків - насамперед вкладниками та іншими кредиторами), а також правила та процедури прийняття рішень щодо справ банку. У такий спосіб забезпечується визначення та виконання завдань організації та моніторинг її діяльності. Основною метою корпоративного управління є забезпечення чесного та прозорого бізнесу, відповідальності та підзвітності всіх залучених до цього сторін;

курс іноземної валюти - ціна однієї валюти, що виражена в одиницях іншої валюти. Інша назва - котирування (Див. Пряме котирування; зворотне котирування; знецінення валюти; зміцнення валюти);

маркетмейкерство - діяльність професійного учасника ринку (валютного чи фондового), яка полягає в забезпеченні постійних котирувань цін продавця та покупця на фінансові інструменти від свого імені або від імені клієнта. Маркетмейкер зобов'язаний виставляти котирування навіть у тих випадках, коли інші учасники ринку цього не роблять, тобто він бере на себе зобов'язання постійного підтримання ліквідності фінансового інструменту навіть у збиток собі (Див. Дилінг);

місія банку - декларація (складається у вигляді документа), що формулює роль банку на фінансовому ринку, містить визначення існуючих та перспективних банківських продуктів і операцій, ринків, регіонів, а також тих сфер діяльності, у яких банк досяг переваг над конкурентами і в яких розраховує досягти стійких конкурентних переваг. Місія також визначає послідовність реалізації довгострокових стратегічних цілей;

наглядовці - представники підрозділів служби банківського нагляду Національного банку;

надходження під ризиком - метод кількісної оцінки ризику, який полягає у віднайденні величини доходів банку, які постійно перебувають під ризиком їх неотримання або необхідності негайного використання для покриття витрат (Див. Капітал під ризиком);

негативно класифіковані активи - частина активів банку, які не відповідають критеріям стандартної заборгованості. До різних видів активів можуть висуватися різні вимоги (фактори) класифікації, наприклад: стан контрагента та стан обслуговування заборгованості для кредитних операцій; хронологічний фактор для дебіторської заборгованості тощо. (Див. Активні операції; резерви під втрати за активними операціями);

неузгоджені позиції - це позиції банку, які не дорівнюють нулю. Таким чином, є диспропорція між величиною активів та зобов'язань банку, які мають спільні характеристики;

об'єкт хеджування - будь-який об'єкт, який несе в собі ризик для банку. Найчастіше це банківський продукт, вартість якого може зменшитися в разі настання певних умов чи подій (Див. інструмент хеджування);

опціон - строкова угода, за якою одній стороні - покупцеві опціону надається виключне та безумовне право вибору здійснювати операцію купівлі-продажу. Друга сторона - продавець опціону зобов'язана виконувати рішення покупця опціону і не має права відмовитися від своїх зобов'язань. Розрізняють опціон кол - опціон, який надає право купувати базовий актив, та опціон пут, який надає право продавати базовий актив. Також розрізняють американський опціон - угода, яка може бути виконана в будь-який час протягом усього строку її дії, та європейський опціон - угода, яка може бути виконана тільки в кінці строку дії (Див. Похідні інструменти);

органи нагляду - служба банківського нагляду Національного банку;

пасивні операції - операції банку, спрямовані на формування ресурсів банку. Обліковуються в пасиві балансу. Розрізняють пасивні операції з формування капіталу та пасивні операції з формування залучених коштів (Див. Активні операції банку);

первинна ліквідність - здатність активів перетворюватися в грошові кошти. Характеризується двома основними параметрами: строком, за який актив може здійснити таке перетворення, тобто протягом якого його можна продати; відносною втратою вартості, тобто різницею між обліковою вартістю активу та сумою коштів, яку банк може отримати від його продажу. Чим коротшим є строк і чим меншою є втрата вартості, тим більш високо ліквідним є актив. У разі реалізації первинної ліквідності банк втрачає актив (Див. Вторинна ліквідність);

переоцінка процентної ставки - періодична зміна раніше встановленого значення процентної ставки для інструментів із змінною процентною ставкою (Див. Фіксована процентна ставка; економічна вартість; шокові величини);

план на випадок кризових обставин - документ, у якому викладена послідовність дій банку в разі настання кризових обставин: обвалу певного ринку чи валюти, різкого та незапланованого відпливу коштів вкладників, збоїв в операційних системах тощо. Зазначений план є елементом системи проактивного управління банком, коли можливі проблеми визначаються заздалегідь та формується підхід до їх подолання. Він має бути затверджений відповідним органом банку, виходячи із принципів корпоративного управління (Див. Аналіз сценаріїв);

позиції - 1) у загальному розумінні - різниця між активами та зобов'язаннями банку; 2) валютні позиції - різниця між активами та зобов'язанням, які номіновані в одній валюті; 3) позиції ліквідності - різниця між активами та зобов'язаннями з одним строком дії (Див. Неузгоджені позиції);

пом'якшення ризику - див. Диверсифікація; хеджування.

портфель - група об'єктів, які є однорідними за певними характеристиками, а саме: типом контрагента, видом інструменту тощо. Найчастіше використовуються такі терміни "кредитний портфель", "портфель цінних паперів", "інвестиційний портфель" (Див. Теорія портфелів; торговельний портфель; банківський портфель);

поточний валютний курс - курс іноземної валюти, який застосовується під час проведення валютних операцій типу спот. Згідно з практикою бухгалтерського обліку всі незахеджовані монетарні статті балансу банку, які номіновані в іноземній валюті, мають під час складання звітності переводитися у валюту звітності за поточним валютним курсом (Див. Строковий валютний курс);

похідні інструменти (деривативи) - фінансові інструменти, які походять із (базуються на) інших фінансових інструментів(ах), відомих як базові інструменти. До похідних інструментів належать свопи, форварди, ф'ючерси, опціони та інші фінансові інструменти;

право вибору (опціон) (щодо процентної ставки) - право одного або обох контрагентів відмовлятися від переоцінки змінної процентної ставки в разі зміни базової ставки. Наприклад, у разі зростання прайм-ставки банк може відмовитися від збільшення ставки за залученими депозитами і тим самим захистити свою чисту процентну маржу та спред від зменшення. Таким чином, для цілей стрестестування такі об'єкти поводитимуться як об'єкти з фіксованою процентною ставкою;

продукти банківські - окрема банківська послуга або кілька пов'язаних банківських послуг, які пропонуються клієнтам на типових умовах. Наприклад, цільовий вклад, депозитний сертифікат, пластикові картки тощо.

У маркетингу продукт це будь-який товар, послуга, ідея тощо, що пропонуються на ринку для продажу або обміну.

процес управління ризиками. Визначення управління ризиками як процесу наведено у главі 1 цих Методичних рекомендацій;

пряме котирування - котирування, у разі якого курс іноземної валюти подано як кількість одиниць національної валюти за одиницю іноземної валюти, наприклад 1 USD = 5 UAH (Див. Зворотне котирування);

ризик (з точки зору банку) - це потенційна можливість недоотримання доходів або зменшення ринкової вартості капіталу банку внаслідок несприятливого впливу зовнішніх або внутрішніх факторів. Такі збитки можуть бути прямими (втрата доходів або капіталу) чи непрямими (накладення обмежень на здатність організації досягати своїх бізнес-цілей). Зазначені обмеження стримують здатність банку здійснювати свою поточну діяльність або використовувати можливості для розширення бізнесу;

ризик (з точки зору Національного банку) - це ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал та/або надходження банку;

ризик-менеджмент - це система управління ризиками, яка включає в себе стратегію та тактику управління, направлені на досягнення основних бізнес-цілей банку. Ефективний ризик-менеджмент включає:

систему управління;

систему ідентифікації і вимірювання;

систему супроводження (моніторингу та контролю);

резерви під втрати за активними операціями - частина вартості негативно класифікованих активів банку, яку банк з певною мірою достовірності, на основі попереднього досвіду, може вважати втраченою і відтак відносить на витрати своєї діяльності. Резерви під втрати за активними операціями не включаються до капіталу банку. Ці резерви складаються з резервів під кредитні збитки, резервів під нараховані доходи, резервів під дебіторську заборгованість та резервів під кореспондентські рахунки;

репо - скорочення від англійського терміну "repurchase agreement" - угода про продаж із подальшим викупом. На практиці це вид банківської операції, за яким об'єкт (як правило, цінні папери) передається контрагенту в обмін на інший об'єкт (як правило, грошові кошти), а через визначений проміжок часу проводиться обов'язковий зворотний обмін. Таким чином сторона, яка передає об'єкт, отримує від нього вторинну ліквідність і не втрачає права власності над об'єктом. З іншого боку, сторона, яка отримує об'єкт у тимчасове користування, набуває права отримувати доходи за об'єктом плюс заробляє на різниці між ціною первісного та зворотного обміну (Див. Вторинна ліквідність);

своп - 1) своп процентної ставки - контрактна угода між двома сторонами, відомими як учасники свопу, про обмін потоками грошових коштів, які розраховані за різними ставками, але виходять з однієї суми, відомої як умовна сума. Як правило, один потік коштів розраховується за фіксованою ставкою, а інший - за плаваючою ставкою; 2) валютний своп - одночасне укладання спот та протилежної форвардної угоди. іноземна валюта, придбана згідно з угодою спот, продається після закінчення певного проміжку часу, і відповідно валюта, що продається згідно з угодою спот, після закінчення певного проміжку часу купується знову. Обидві угоди укладаються з одним і тим самим партнером, у цьому разі курси, дати валютування та способи платежу встановлюються під час укладання угоди (Див. Похідні інструменти);

сек'юритизація (активів) - перерозподіл ризиків шляхом трансформації активів банку (позик та інших активів) у цінні папери для продажу інвесторам. Банк емітує цінні папери від власного імені або через дочірні установи, однак такі папери "прив'язуються" до конкретних активів банку - сплата доходу та погашення цінних паперів залежить від отримання банком доходу та основної суми кредитів;

спот - угода щодо купівлі-продажу, коли розрив між датою укладання угоди (датою контракту) та датою проведення обміну активами (датою валютування) не перевищує двох робочих днів (Див. Форвард);

спред - різниця між середньозваженою ставкою дохідності підпроцентних активів банку та середньозваженою ставкою витратності його підпроцентних зобов'язань. Спред свідчить про реальну здатність банку до управління процентними ставками за своїми інструментами (Див. Чиста процентна маржа);

стандартна заборгованість - частина активів банку, щодо якості якої не виникає сумнівів, тобто ймовірності своєчасного та повного погашення відповідно до умов здійснення активних операцій (Див. Негативно класифіковані активи);

стрес-тестування - метод кількісної оцінки ризику, який полягає у визначенні величини неузгодженої позиції, яка наражає банк на ризик та у визначенні шокової величини зміни зовнішнього фактора - валютного курсу, процентної ставки тощо. Поєднання цих величин дає уявлення про те, яку суму збитків чи доходів отримає банк, якщо події розвиватимуться за закладеними припущеннями. Стрес-тестування широко використовується для оцінки ризику ліквідності, валютного ризику та ризику зміни процентної ставки;

строковий валютний курс - курс іноземної валюти, який застосовується під час проведення валютних операцій типу форвард, ф'ючерс та опціон. Згідно з практикою бухгалтерського обліку деякі статті балансу та позабалансової частини банку під час складання звітності переводяться у валюту звітності за строковим валютним курсом (Див. Поточний валютний курс);

ступінь чутливості до зміни процентної ставки - відносна величина зміни економічної вартості об'єкта у відповідь на задану зміну процентної ставки (Див. Стрес-тестування);

теорія портфелів - широко вживана в ризик-менеджменті теорія, в основі якої лежить передбачення того, що кільком однорідним об'єктам (портфелям) будуть властиві всі ті характеристики, якими наділений окремий об'єкт. Управління портфелем розглядається як управління одним об'єктом, а не кількома;

толерантність до ризику - див. Визначення допустимого ризику;

торговий портфель (торговельна книга) - частина загального портфеля банку, яка складається з об'єктів, щодо яких банк має чіткі наміри продати в найближчому майбутньому та отримати спекулятивний дохід від коливання цін (курсів). Як правило, до торгового портфеля відносяться цінні папери, валюта та банківські метали. До торгового портфеля також відноситься та частина позиції банку, яка утворилася внаслідок проведення клієнтських операцій. З точки зору управління банком керівництво повинно завжди мати оперативну інформацію щодо поточної вартості об'єктів, що входять до торгового портфеля. Відтак торговий портфель підлягає постійній переоцінці на ринкову вартість і тому перебуває під впливом ризику зміни ринкових умов (Див. Банківський портфель);

фіксована процентна ставка - процентна ставка, рівень якої зафіксований на весь строк дії банківського інструменту і не підлягає переоцінці (Див. Змінна процентна ставка);

форвард - угода щодо купівлі-продажу, коли розрив між датою укладання угоди (датою контракту) та датою проведення обміну активами (датою валютування) перевищує два робочих дні. Ціна (курс), за якою (яким) буде здійснюватися операція в майбутньому, фіксується під час укладання форвардного контракту. Форвардний контракт є обов'язковим для виконання кожною стороною. Розрізняють валютний та товарний форвард. Форвардний контракт не є стандартизованим, тобто може бути укладений на будь-який строк та будь-яку суму за бажанням сторін (Див. Похідні інструменти; ф'ючерс; спот);

ф'ючерс - угода, яка аналогічна форварду, але відбувається за стандартизованими умовами: здійснюється тільки на біржах, під їх контролем, а форма і умови контрактів чітко уніфіковані (біржа чітко визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф'ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. До остаточної оплати ф'ючерс може перепродаватися на біржі (Див. Похідні інструменти);

хеджування - метод пом'якшення ризику, який полягає у визначенні об'єкта хеджування та підборі до нього адекватного інструменту хеджування. Полягає в компенсації збитків від об'єкта хеджування за рахунок прибутку від інструменту хеджування, які виникають за одних і тих самих умов чи подій. За наявності схеми хеджування банк повністю ліквідовує як ризик, так і можливість отримання додаткового прибутку: якщо умови чи події будуть сприятливими з точки зору об'єкта хеджування, то будь-який прибуток автоматично перекриватиметься збитками від інструменту хеджування (Див. Диверсифікація);

чиста процентна маржа - співвідношення чистого процентного доходу банку (процентні доходи мінус процентні витрати) до середньої величини чистих активів або підпроцентних активів. Свідчить про майстерність керівництва банку у виконанні основної функції банку - фінансового посередництва (Див. Спред);

шокова величина - гіпотетична величина зміни фактора зовнішнього оточення - рівня процентної ставки, значення валютного курсу тощо, яка використовується в стрес-тестуванні. Шокова величина має відповідати двом критеріям: бути суттєвою та ймовірною.

Інші терміни та поняття, які вживаються в цих Методичних рекомендаціях, застосовуються в значеннях, визначених Законом України "Про банки і банківську діяльність", іншими Законами України та нормативно-правовими актами Національного банку.

У цьому розділі розглядаються основні концепції управління ризиками (ризик-менеджменту) та встановлюються параметри, яких банки повинні намагатися досягти в своїй роботі.

1.1. Управління ризиками - це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їх моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв'язки між різними категоріями (видами) ризиків. Комплекс дій з ризик-менеджменту має на меті забезпечити досягнення таких цілей:

ризики мають бути зрозумілими та усвідомлюватися банком та його керівництвом;

ризики мають бути в межах рівнів толерантності, установлених спостережною радою;

рішення з прийняття ризику мають відповідати стратегічним завданням діяльності банку;

рішення з прийняття ризику мають бути конкретними і чіткими;

очікувана дохідність має компенсувати прийнятий ризик;

розподіл капіталу має відповідати розмірам ризиків, на які наражається банк;

стимули для досягнення високих результатів діяльності мають узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику.

1.2. З точки зору ризик-менеджменту, банківська діяльність зводиться до прийняття ризику й отримання за це відповідної компенсації (економічної вигоди).

1.3. Мета управління ризиками - сприяти підвищенню вартості власного капіталу банку, одночасно забезпечуючи досягнення цілей багатьох зацікавлених сторін, а саме:

клієнтів та контрагентів;

керівників;

працівників;

спостережної ради й акціонерів (власників);

органів банківського нагляду;

рейтингових агентств, інвесторів та кредиторів;

інших сторін.

2.1. Процес управління ризиками має охоплювати всі види діяльності банку, які впливають на параметри його ризиків та має бути безперервним процесом аналізу ситуації та оточення, в яких виникають ризики, і прийняття управлінських рішень щодо впливу на самі ризики та/або на рівень уразливості (експозиції) банку до таких ризиків.

2.2. Рішення щодо управління ризиками можуть передбачати, зокрема, уникнення ризику: відмову від його прийняття; його мінімізацію, у тому числі за рахунок пом'якшувальних факторів та/або передавання (трансферту) ризику на інших осіб (через похідні інструменти або страхування), установлення лімітів на експозицію банку та інші методи впливу на ризик (носія ризику) або рівень уразливості банку до нього.

2.3. Управління ризиками повинно відбуватися на тому рівні організації, де ризик виникає, а також за допомогою функцій незалежної перевірки і контролю ризиків - на найвищих рівнях управління і на рівні спостережної ради.

Банки повинні намагатися створити комплексну систему ризик-менеджменту, яка забезпечувала б надійний процес виявлення, оцінки, контролю та моніторингу всіх видів ризику на всіх рівнях організації, у тому числі з урахуванням взаємного впливу різних категорій ризиків, а також сприяла вирішенню питання конфлікту завдань між необхідністю отримання доходу та мінімізацією ризиків.

2.4. Під час розроблення і запровадження комплексної системи ризик-менеджменту банку спостережна рада і правління повинні забезпечити таке:

запровадження організаційної структури і механізмів контролю, що як мінімум задовольняють вимогам, викладеним у цих Методичних рекомендаціях;

прийняття ризиків відповідно до очікувань акціонерів (власників) банку, стратегічного плану банку та нормативних вимог;

поширення в банку єдиного розуміння його корпоративної культури щодо управління ризиками;

виділення необхідних ресурсів на створення та підтримання ефективної, комплексної та збалансованої системи ризик-менеджменту;

відображення у систематизованій документальній формі організаційної структури і механізмів контролю, відповідний доступ до цих документів учасників процесу управління ризиками в банку;

узгодження організаційної структури та систем контролю бізнес-процесів банку з відповідними системами дочірніх структур та інших підконтрольних організацій таким чином, щоб не зашкодити контрольованій і стабільній діяльності самого банку;

уникнення конфлікту інтересів на всіх рівнях банку;

здійснення аналізу ризиків з урахуванням можливості виникнення екстремальних обставин (стрес-сценарії), на основі яких банк має визначати відповідні надзвичайні заходи, наприклад, у формі плану дій на випадок кризових обставин;

запровадження процедур і заходів запобігання стресовим ситуаціям, які можуть виникнути через певні внутрішні фактори;

розроблення процедур і заходів моніторингу адекватної капіталізації банку;

чітке формулювання політики (положення) банку щодо контролю ризиків і ведення справ відповідно до критеріїв надійності банківських операцій; систематичне здійснення аналізу ризиків з метою ідентифікації, оцінки, контролю і моніторингу всіх ризиків;

розроблення і запровадження заходів внутрішнього контролю, які забезпечували б належне дотримання вимог законодавства і нормативно-правових актів, виконання договірних та інших зобов'язань, дотримання положень і процедур, правил і норм, а також відповідної ділової поведінки;

створення незалежного підрозділу з управління ризиками, який повинен мати відповідні повноваження, ресурси, досвід і корпоративний статус, щоб не мати будь-яких перешкод у доступі до потрібної інформації, у формуванні та поданні управлінських звітів за результатами своїх досліджень;

створення служби внутрішнього аудиту, незалежної від операційних підрозділів банку і відокремленої від процесів поточного внутрішнього контролю, які входять до складу певних компонентів тих чи інших бізнес-процесів. Сфера інтересів служби внутрішнього аудиту має охоплювати всі види діяльності і всі підрозділи банку.

3.1. Відповідно до того чи є залежність між ризиками і доходами, ризики можна поділити на 2 групи:

ризики, що піддаються кількісній оцінці (фінансові ризики). Наприклад, кредитний, ліквідності;

ризики, що не піддаються кількісній оцінці (нефінансові ризики).

Наприклад, юридичний, репутації.

3.2. Ризики, щодо яких є залежність між ризиками і доходами розглядаються як такі, що піддаються кількісній оцінці, управління цими ризиками полягає в їх оптимізації. Ризики, щодо яких немає залежності між ризиком і доходами, кількісній оцінці не піддаються та управління ними зводиться до їх мінімізації.

3.3. Процес управління ризиками, як правило, не має на меті усунення ризику, а спрямований на забезпечення отримання банком відповідної винагороди за прийняття ризику. Виключення становлять деякі ризики, щодо яких немає взаємозв'язку між їх рівнем та величиною винагороди банку (наприклад, у Методичних вказівках з інспектування банків "Система оцінки ризиків" Національного банку, до таких ризиків відноситься юридичний ризик, ризик репутації, стратегічний).

3.4. Багато ризиків, на які наражається банк, за своєю суттю властиві банківській діяльності і є істотною часткою посередницької функції перерозподілу грошових ресурсів, яку виконують банки (наприклад, кредитний ризик). Для таких ризиків банк прагне оптимізувати співвідношення між ризиком і доходами, максимізуючи дохідність для заданого рівня ризику або мінімізуючи ризик, який необхідно прийняти для забезпечення бажаного рівня дохідності. Таким чином проявляються два підходи до управління ризиками, що піддаються кількісній оцінці.

Деякі ризики часто є тією ціною, яку необхідно сплатити за право займатися певним бізнесом, наприклад, юридичний ризик. Як правило, такі ризики банк прагне або змушений знизити до певного граничного рівня, намагаючись при цьому зазнати щонайменших витрат. У цьому випадку проявляється підхід до мінімізації ризиків, що не піддаються кількісній оцінці.

4.1. Ризики діяльності банку виникають на основі як внутрішніх (ендогенних), так і зовнішніх (екзогенних) факторів. Значна частина зовнішніх факторів перебуває за межами контролю з боку банку і банк не може мати повної впевненості щодо результатів майбутніх подій, що можуть вплинути на банк, та часу їх виникнення.

4.2. Основними факторами, які впливають на рівень зовнішніх ризиків, є політичні та пов'язані з ними економічні. Усі інші фактори (демографічні, соціальні, географічні) розглядаються крізь призму політичних та економічних факторів.

4.3. Серед великої кількості зовнішніх ризиків можна виділити п'ять основних груп:

ризик форс-мажорних обставин - пов'язаний з виникненням непередбачених обставин, які негативно впливають на діяльність банку та/або його партнерів (стихійні лиха та інше).

ризик країни - пов'язаний з можливістю настання несприятливих для діяльності банку умов в політичній, правовій, економічній сфері країни, в якій проводить свою діяльність банк;

зовнішньо-політичний ризик - обумовлений змінами міжнародних відносин, а також політичної ситуації в одній із країн, які впливають на діяльність банку або його партнерів (війни, міжнародні скандали, імпічмент главі держави, закриття кордонів);

правовий ризик - пов'язаний зі змінами законодавства різних країн;

макроекономічний ризик - виникає через несприятливі зміни кон'юнктури на окремих ринках або всієї економічної ситуації в цілому (економічна криза). Окремо слід виділити складову макроекономічного ризику - інфляційний ризик, який пов'язаний з можливою втратою первісної вартості активів.

4.4. Реалізація зовнішнього фактора ризику, на який наражається банк, може поставити під загрозу безперервність його діяльності. Тому в процесі аналізу ризиків банк в обов'язковому порядку повинен враховувати можливість виникнення екстремальних обставин (стрес-сценарій). Таким чином, банк повинен розробити відповідні нагальні заходи у формі плану дій на випадок кризових обставин, який підлягає регулярному оновленню та тестуванню. Такі плани дій є невід'ємною складовою частиною механізмів контролю за ризиками банку.

4.5. Банк також має забезпечити наявність процедур та заходів щодо попередження стресових ситуацій, викликаних внутрішніми причинами. Банк має здійснювати моніторинг ризиків для забезпечення обгрунтованого та надійного взаємозв'язку між загальними параметрами його ризиків та капіталом, фінансовими ресурсами і фінансовими результатами (надходженнями) через відповідні механізми контролю.

Методики кількісної оцінки ризиків мають базуватися на критерії економічної вартості капіталу та потребі підтримання капіталу на рівні, який є необхідним для компенсації ризиків.

5.1. Банк має забезпечити чіткий розподіл функцій, обов'язків та повноважень з ризик-менеджменту, а також чітку схему відповідальності згідно з таким розподілом.

5.2. Розподіл функцій і повноважень має охоплювати всі організаційні рівні і підрозділи банку. Велике значення надається розподілу функцій з ризик-менеджменту між спостережною радою та правлінням банку. Загальну стратегію управління ризиками в банку визначає спостережна рада, а загальне керівництво управлінням ризиками здійснює правління.

Необхідно також приділяти належну увагу розподілу функцій і повноважень з ризик-менеджменту між операційними (фронт-офіс) та контрольними службами (аудит), особливо коли мова йде про забезпечення належного виконання функцій внутрішньобанківського контролю.

5.3. Розподіл обов'язків і підпорядкованість підрозділів мають бути задокументовані і доведені до відома виконавців таким чином, щоб весь персонал банку розумів свої функції, обов'язки та повноваження, свою роль в організації і процесі здійснення контролю, а також свою підзвітність.

У світовій практиці розрізняють чотири взаємопов'язаних етапи ризик-менеджменту:

ідентифікація (виявлення) ризику;

кількісна та якісна оцінка (вимірювання) ризику;

контроль за ризиком;

моніторинг ризику.

5.4. Оцінка ризиків повинна здійснюватися та/або підтверджуватися незалежною службою - підрозділом з ризик-менеджменту, який має ресурси, повноваження та досвід, достатній для оцінки ризиків, тестування ефективності заходів з управління ризиками та надання рекомендацій щодо здійснення відповідних коригуючих дій.

Крім того, інші органи та підрозділи банку залучаються до процесу ризик-менеджменту в межах їх функцій та повноважень згідно з принципами корпоративного управління та рекомендацій, що викладені в цих Методичних рекомендаціях.

6.1. Незалежно від розвиненості та складності своїх операцій банки мають розрізняти очікувані і неочікувані збитки.

Очікувані збитки - це збитки, про які керівництво банку знає або повинно знати, що вони можуть мати місце (наприклад, очікуваний відсоток збитків за портфелем операцій з кредитними картками). Звичайно такі збитки в тій чи іншій формі передбачають створення резервів.

Неочікувані збитки - це збитки, пов'язані з непередбачуваними подіями (наприклад, системною кризою, міжнародною фінансовою кризою тощо). "Буфером" для поглинання неочікуваних збитків виступає капітал банку.

7.1. Банк має забезпечити систематичне здійснення аналізу ризиків, спрямованого на їх виявлення та оцінку їх величини. Метою аналізу має бути розуміння суті ризиків, на які наражається банк, та визначення, чи узгоджуються вони з його завданнями, стратегією та політикою. Тому такий аналіз повинен здійснюватися постійно як на рівні установи в цілому, так і на рівні окремих підрозділів та включати виявлення, вимірювання та оцінку всіх видів ризиків, у тому числі зв'язок і взаємний вплив між різними категоріями ризиків.

7.2. Аналіз ризиків має охоплювати всі продукти, послуги та процеси банку і передбачати як якісну оцінку відповідних ризиків, так і оцінку їх кількісних параметрів (у разі можливості). Керівництво банку має знати результати аналізу ризиків та враховувати їх у своїй роботі.

Аналіз ризиків - це безперервний процес, який повинен враховувати:

зміни внутрішніх та зовнішніх умов діяльності;

нові продукти, послуги, процеси;

плани на майбутнє.

7.3. У результаті аналізу ризиків можна дійти висновку, що ризики банку не відповідають або перестали відповідати обраним параметрам, або, що обрані параметри ризиків не відповідають або перестали відповідати завданням та стратегії банку. Може також виявитися, що організаційна структура і механізми контролю банку не узгоджуються зі змінами в параметрах ризиків. Тому управління ризиками має супроводжуватися переглядом завдань, обраної стратегії, розробленої організаційної структури та механізмів контролю.

7.4. Аналіз ризиків може виявити ризики, які не були виявлені раніше та/або які не можна мінімізувати за допомогою відповідних процедур та заходів контролю. У такому разі банк має прийняти рішення щодо прийнятності таких ризиків та доцільності подальшого здійснення того виду діяльності, на якому ці ризики грунтуються.

Для забезпечення належного виявлення, розуміння та управління ризиками у їх взаємодії між собою, вони не повинні розглядатися окремо один від одного. Аналіз, потрібний для виявлення та узагальнення ризиків, має проводитися на рівні, що дозволяє охопити банк у цілому як на індивідуальній, так і на консолідованій основі.

7.5. Банк повинен забезпечити уникнення конфлікту інтересів. Аналіз ризиків має здійснюватися, а його результати повідомлятися зацікавленим сторонам без будь-якого впливу з боку керівників банку, відповідальних за той чи інший вид діяльності.

У цьому розділі розглядаються рекомендації щодо організаційної структури та методичного забезпечення банку в частині ризик-менеджменту, а також рекомендації щодо основних аспектів функціонування підрозділів банку, залучених у процесі ризик-менеджменту.

1.1. Діяльність з управління ризиками здійснюється через організаційну структуру. Організаційна структура підлягає періодичному уточненню та вдосконаленню, враховуючи зміни ситуації та середовища.

1.2. Організаційну структуру визначають культура організації, розмір і складність відповідних бізнес-операцій, види ризику, що приймаються, та суттєвість можливих негативних наслідків. Таким чином, у різних банках практична реалізація методів управління ризиками може відрізнятися.

1.3. Процес ризик-менеджменту в банку повинен охоплювати всі його структурні рівні - від управлінського (спостережної ради та правління) до рівня, на якому безпосередньо приймаються та/або генеруються ризики.

1.4. До процесу ризик-менеджменту мають бути залучені такі функціональні та структурні підрозділи банку:

спостережна рада - у межах своїх функцій та відповідальності перед власниками банку, вкладниками/контрагентами та органами банківського нагляду;

правління банку - у межах своїх повноважень та відповідальності перед спостережною радою банку, вкладниками/контрагентами та органами банківського нагляду;

підрозділ з ризик-менеджменту - у межах своїх функцій щодо виявлення, кількісної та якісної оцінки, контролю та моніторингу ризиків;

бек-офіси - у межах своїх функцій контролю за дотриманням встановлених вимог;

фронт-офіси - у межах своїх функцій прийняття банком ризиків у рамках доведених повноважень.