Щодо визнання заборгованості безнадійною в цілях оподаткування

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо визнання заборгованості безнадійною в цілях оподаткування та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексувизначено пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Так, безнадійною заборгованістю вважається заборгованість, що відповідає одній з таких ознак:

а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

б) прострочена заборгованість померлої фізичної особи, за відсутності у неї спадкового майна, на яке може бути звернено стягнення;

в) прострочена заборгованість осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, оголошені померлими;

ґ) прострочена понад 180 днів заборгованість особи, розмір сукупних вимог кредитора за якою не перевищує мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство, а для фізичних осіб - заборгованість, що не перевищує 25 відсотків мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутства фізичних осіб);

д) актив у вигляді корпоративних прав або неборгових цінних паперів, емітента яких визнано банкрутом або припинено як юридичну особу у зв'язку з його ліквідацією;

е) сума залишкового призового фонду лотереї станом на 31 грудня кожного року;

є) прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості;

ж) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

з) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

Отже, у разі відповідності заборгованості одній з ознак, наведених у пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, така заборгованість визнаватиметься безнадійною.

Порядок коригування фінансового результату на різниці, що виникають при формуванні резервів сумнівних боргів, визначено нормами п. 139.2 ст. 139 Кодексу.

Згідно з пп. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується:

на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів.

Відповідно до пп. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування зменшується:

на суму коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів, на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів), яка відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу.

Отже, платник податку зменшує фінансовий результат до оподаткування на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів), яка відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу.

Зокрема, згідно з пп. "з" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією, вважається для цілей застосування положень Кодексубезнадійною заборгованістю.

Правові засади ліквідації банків визначено Законом України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність"(далі - Закон N 2121).

Відповідно до ст. 2 Закону N 2121 ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Законута Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Статтею 77 Закону N 2121 встановлено, що процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора.

Отже, заборгованість банку, який ліквідується, може вважатись для цілей застосування положень Кодексубезнадійною заборгованістю відповідно до вимог пп. "з" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу лише після підтвердження ліквідації банку записом про державну реєстрацію його припинення у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Таким чином, кошти, що знаходяться на поточному рахунку банку, який виведено з ринку та по ньому триває процедура ліквідації, не можуть бути визнані безнадійною заборгованістю згідно з пп. "з" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Водночас згідно з пп. "а" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу безнадійною заборгованістю вважається заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Тож достатнім критерієм для визнання заборгованості безнадійною згідно з пп. "а" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу є сплив строку позовної давності щодо зобов'язання за такою заборгованістю.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.