У Х В А Л А
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Міністерства оборони України про офіційне тлумачення терміна "власні транспортні засоби", що застосовується у статті 1 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів"
| м. Київ 27 вересня 2005 року N 28-у/2005 | Справа N 2-20/2005 |
Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:
Селівона Миколи Федосовича - головуючий,
Вознюка Володимира Денисовича,
Євграфова Павла Борисовича,
Іващенка Володимира Івановича,
Костицького Михайла Васильовича,
Мироненка Олександра Миколайовича,
Пшеничного Валерія Григоровича - суддя-доповідач,
Савенка Миколи Дмитровича,
Скоморохи Віктора Єгоровича,
Ткачука Павла Миколайовича,
Чубар Людмили Пантеліївни,
Шаповала Володимира Миколайовича,
розглянув питання щодо відкриття конституційного провадження за конституційним поданням Міністерства оборони України про офіційне тлумачення терміна "власні транспортні засоби", що застосовується у статті 1 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" від 11 грудня 1991 року N 1963-XII (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 11, ст. 150; 1997 р., N 15, ст. 117).
Заслухавши суддю-доповідача Пшеничного В.Г. та розглянувши матеріали конституційного подання, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - Міністерство оборони України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням про офіційне тлумачення терміна "власні транспортні засоби", що застосовується у статті 1 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (далі - Закон), та поширення поняття "платник податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" на військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації Збройних Сил України (далі - військові установи), які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Як зазначається у конституційному поданні, практична необхідність в офіційному тлумаченні терміна "власні транспортні засоби" в Законі зумовлена потребою захисту бюджету Міністерства оборони України, а також наявністю суперечностей у чинному законодавстві і різними позиціями Міністерства оборони України та Державної податкової адміністрації України щодо сплати податку.
Відповідно до статті 1 Закону платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об'єктами оподаткування.
Автор конституційного подання наводить положення частини другої статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України", відповідно до якого земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими установами, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.
Отже, суб'єкт права на конституційне подання дійшов висновку, виходячи з буквального тлумачення законодавчих норм, що на майно, зокрема на транспортні засоби, яким військові установи володіють на праві оперативного управління, а не на праві власності, не поширюється поняття "власні транспортні засоби", передбачене статтею 1 Закону.
Автор конституційного подання констатує, що до 1 січня 2000 року згідно зі статтею 4 Закону (пільги щодо податку) бюджетні військові частини не сплачували податку з власників транспортних засобів (далі - податок).
2. Друга колегія суддів Конституційного Суду України Ухвалою від 14 вересня 2005 року відмовила у відкритті конституційного провадження у цій справі на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.
3. Вирішуючи питання щодо відкриття конституційного провадження у справі, Конституційний Суд України виходить з такого.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначається правовий режим власності.
Положеннями Господарського кодексу України передбачено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління, а також право оперативного використання.
Норма статті 1 Закону не містить застережень чи винятків щодо форми власності юридичних осіб - платників податку
Аналіз положень Закону свідчить, що термін "власні транспортні засоби", який вживається у статті 1 Закону, означає транспортні засоби, що належать юридичним і фізичним особам на підставі права власності, а юридичним особам державної форми власності - на підставі права господарського відання або права оперативного управління.
Хронологія внесення змін до статті 4 Закону за суб'єктним складом пільгових категорій, що звільнялися від сплати податку, є такою. Від сплати податку звільнялися:
- з 1 січня 1992 року по 24 березня 1997 року - установи і організації, що фінансуються з державного бюджету;
- з 25 березня 1997 року по 31 грудня 1999 року - установи та організації Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, Цивільної оборони України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Прокуратури України за умови цільового використання цих транспортних засобів у службових справах та в межах встановлених лімітів кількості транспортних засобів;
- з 1 січня 2000 року по 31 грудня 2003 року - навчальні заклади, які повністю фінансуються з бюджетів, стосовно навчальних транспортних засобів, за умови використання їх за призначенням;
- з 1 січня 2004 року по 30 березня 2005 року - навчальні заклади державної та комунальної форм власності, які фінансуються з відповідних бюджетів, стосовно транспортних засобів, за умови використання їх відповідно до статутної діяльності.
Таким чином, з 1 січня 2000 року редакція статті 4 Закону, що регулює оспорювані у конституційному поданні правовідносини, зазнала змін відповідно до прийнятого Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування дорожнього господарства" від 16 липня 1999 року N 986-XIV. Відповідно до нової редакції Закону військові установи не віднесені до суб'єктів, що звільняються від сплати податку.
Отже, військові установи як суб'єкти податкових правовідносин були позбавлені права на податкову пільгу з 1 січня 2000 року.
Разом з тим, з 7 листопада 2000 року, з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Збройні Сили України" зазнали змін положення статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України". Так, норма частини другої статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" передбачає, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими установами, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.
Тим самим чинні на цей час редакції двох законів неоднаково регулюють правовідносини, що виникають зі сплати податку, зокрема військовими установами. Оскільки два аналізованих вище закони є нормативно-правовими актами одного рівня правового регулювання, то такий їх стан породжує правову колізію у правозастосуванні, тому що дві норми законів суперечать одна одній.
Вирішення таких питань не віднесено до повноважень Конституційного Суду України, оскільки усунення суперечностей у законодавчому регулюванні може бути здійснене не шляхом тлумачення терміна "власні транспортні засоби", який застосовується у статті 1 Закону, а лише на законодавчому рівні шляхом внесення відповідних змін до законів.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про Конституційний Суд України" питання застосування того чи іншого закону в конкретній справі не належать до повноважень Конституційного Суду України.
Таким чином, аналіз конституційного подання та чинного законодавства України свідчить, що порушене у конституційному поданні питання не належить до повноважень Конституційного Суду України, а отже, підстав для відкриття конституційного провадження немає.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 13, 14, 39, 45, 50 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України
у х в а л и в:
1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Міністерства оборони України про офіційне тлумачення терміна "власні транспортні засоби", що застосовується у статті 1 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів", на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.
2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
(Текст взято з сайту Конституційного Суду України)
