Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України "Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України (реєстр. N 4105)"

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича - головуючий,

Іващенка Володимира Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Пшеничного Валерія Григоровича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тимченка Івана Артемовича - суддя-доповідач,

Тихого Володимира Павловича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

розглянув на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України "Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України (реєстр. N 4105)" від 24 грудня 2003 року N 1399-IV (Голос України, 2003 р., 27 грудня).

Заслухавши суддю-доповідача Тимченка І.А. та вивчивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 50 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з письмовим клопотанням визнати неконституційною Постанову Верховної Ради України "Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України (реєстр. N 4105)" від 24 грудня 2003 року N 1399-IV (далі - Постанова від 24 грудня 2003 року).

Народні депутати України вважають, що Постанова від 24 грудня 2003 року є неконституційною, оскільки було порушено встановлену Конституцією України процедуру розгляду проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" та схвалення законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради України 24 грудня 2003 року (далі - Законопроект N 4105).

2. Третя колегія суддів Конституційного Суду України Ухвалою від 16 лютого 2004 року відмовила у відкритті конституційного провадження у справі на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України", та непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

3. Конституційний Суд України, розглядаючи питання щодо відкриття конституційного провадження у цій справі, виходять з такого.

3.1. У конституційному поданні на обгрунтування тверджень про неконституційність Постанови від 24 грудня 2003 року наголошується, що законопроект про внесення змін до Конституції України подається до Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи і належним суб'єктом права законодавчої ініціативи, а парламент може розглядати його лише за наявності висновку Конституційного Суду України. Верховна Рада України, її органи не мають права законодавчої ініціативи, а сама вона не може нікому, ніякому органу доручати (делегувати) чи надавати право законодавчої ініціативи.

Конституційний Суд України вважає, що ці положення випливають з Конституції України, не потребують доведення в Суді, не мають безпосереднього відношення до питання щодо конституційності названої Постанови, а тому не можуть розглядатися як підстава для відкриття конституційного провадження у справі.

Автори конституційного подання стверджують також, що предметом законодавчої ініціативи є текст законопроекту і що Верховна Рада України може вносити до нього поправки, однак ініціювати їх не може. А прийняття поправок можливе лише після прийняття проекту за основу (у першому читанні або, іншими словами, після попереднього схвалення).

Дані питання вирішуються згідно з Регламентом Верховної Ради України. Недодержання їх, якщо це мало місце, не може бути підставою для відкриття конституційного провадження у справі.

3.2. Народні депутати України вважають, що Верховна Рада України порушила процедуру розгляду Законопроекту N 4105 у тому розумінні, що прийняла до свого розгляду законопроект, не внесений, на їх думку, належним суб'єктом права законодавчої ініціативи (233 народних депутати України), а внесений Тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України по опрацюванню проектів законів України про внесення змін до Конституції України (далі - Тимчасова спеціальна комісія).

У конституційному поданні не наведено обгрунтування твердження про те, що Тимчасова спеціальна комісія, яка за дорученням Верховної Ради України внесла до Законопроекту N 4105 пропозиції і подала їх на розгляд парламенту, перебрала на себе повноваження суб'єкта права законодавчої ініціативи. Доопрацювання законопроекту не є реалізацією права законодавчої ініціативи в розумінні статей 154, 156 Конституції України.

Твердження суб'єкта права на конституційне подання про те, що внесення поправок до законопроекту належить лише суб'єктам права законодавчої ініціативи, не можна розглядати як обгрунтування їх позиції про неконституційність Постанови від 24 грудня 2003 року, оскільки ні Конституція України (статті 154, 156), ні Регламент Верховної Ради України не передбачають такого права суб'єктів права на подання до Верховної Ради України законопроектів про внесення змін до Конституції України.

Питання щодо процедури внесення поправок до таких законопроектів потребує законодавчого врегулювання.

3.3. У конституційному поданні наводяться положення Постанови Верховної Ради України "Про утворення Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України по опрацюванню проектів законів України про внесення змін до Конституції України" від 26 грудня 2002 року N 381-IV (пункт 5 в редакції Постанови Верховної Ради України від 9 грудня 2003 року N 1353-IV, якими таку Тимчасову спеціальну комісію було утворено і доручено їй доопрацювати зокрема Законопроект N 4105 та внести його на розгляд Верховної Ради України.

Цю Постанову автори конституційного подання не оспорюють на предмет її конституційності, але наводять низку порушень, які, на їхню думку, Тимчасова спеціальна комісія допустила при доопрацюванні Законопроекту N 4105, та стверджують, що вона незаконно і безпідставно перебрала на себе повноваження, які належать виключно Верховній Раді України, відхиливши ряд ініціатив народних депутатів України до проекту без внесення їх на розгляд парламенту. Автори конституційного подання додержуються думки, що пропоновані поправки до Законопроекту N 4105 Верховна Рада України мала б розглядати на пленарному засіданні і або схвалити, або відхилити їх.

Конституційний Суд України виходить з того, що оцінка роботи Тимчасової спеціальної комісії не належить до повноважень органу конституційної юрисдикції.

3.4. У конституційному поданні стверджується, що Постанова від 24 грудня 2003 року є неконституційною, оскільки внесені поправки до первинного тексту Законопроекту N 4105 попередньо мали б бути розглянуті Конституційним Судом України. Тобто до розгляду Законопроекту N 4105 Верховною Радою України на предмет його схвалення мав би бути поданий додатковий висновок Конституційного Суду України щодо поправок до законопроекту. При цьому автори подання посилаються на Рішення Конституційного Суду України від 9 червня 1998 року N 8-рп/98 у справі щодо офіційного тлумачення, зокрема статті 159 Конституції України (пункт 2 резолютивної частини Рішення.

У пункті 2 резолютивної частини цього Рішення вказується, що у разі внесення в процесі розгляду у Верховній Раді України поправок до законопроекту він "приймається" Верховною Радою України за умови "наявності висновку Конституційного Суду України про те, що законопроект з внесеними до нього поправками відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України". Тобто мається на увазі надання висновку Конституційним Судом України на законопроект з уже внесеними поправками, після чого він не "розглядається", як стверджують автори конституційного подання, а вже "приймається" Верховною Радою України.

У такому разі положення статті 159 Конституції України щодо розгляду законопроекту про внесення змін до Конституції України за наявності висновку Конституційного Суду України необхідно розглядати у взаємозв'язку з положеннями статті 155 Конституції України як про його схвалення, так і прийняття. На наступній черговій сесії парламенту він може бути прийнятий не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Внесення поправок до таких законопроектів має свої особливості, а саме: незалежно від того, вносяться поправки народними депутатами України безпосередньо на пленарному засіданні чи, як у розглядуваному випадку, Тимчасовою спеціальною комісією, вони мають бути оцінені парламентом на пленарному засіданні на предмет їх прийнятності, тобто схвалені або відхилені.

Наведена в конституційному поданні інтерпретація його авторами Рішення Конституційного Суду України від 9 червня 1998 року N 8-рп/98 не може бути підставою для відкриття конституційного провадження у справі.

3.5. У конституційному поданні йдеться про порушення, які, на думку його авторів, мали місце при проведенні голосування по ухваленню Постанови від 24 грудня 2003 року.

Згідно з Конституцією України (стаття 152) правовий акт визнається неконституційним повністю чи в окремій частині, якщо була порушена встановлена Конституцією України зокрема процедура його ухвалення. Такими конституційними положеннями є: рішення парламенту приймаються виключно на його пленарних засіданнях шляхом голосування, яке здійснюється народним депутатом України особисто; визначена кількість голосів народних депутатів України від конституційного складу парламенту, яка необхідна для прийняття того чи іншого рішення. Інші питання процедури голосування вирішуються законом про регламент Верховної Ради України.

Конституційний Суд України не має повноважень розглядати можливі порушення Регламенту Верховної Ради України.

З огляду на це Конституційний Суд України вважає конституційне подання в цій частині - допущені, на думку народних депутатів України, порушення при проведенні голосування по проекту Постанови від 24 грудня 2003 року - таким, що не може бути предметом розгляду Конституційного Суду України.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 39, 45, 71 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України "Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України (реєстр. N 4105)" від 24 грудня 2003 року N 1399-IV на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України", та непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною і не може бути оскаржена.