Якщо негативація КСР, РІТ і РІФ (підтверджена повторно негативними результатами через 6 місяців) відбулася раніше, ніж через 3 роки, то пацієнт може бути знятий з обліку до закінчення цього терміну.
Особи із серорезистентністю, за умови сприятливих даних обстеження фахівцями, перебувають під клініко-серологічним контролем 5 років. На розсуд лікаря термін нагляду за цими пацієнтами може бути подовжений.
Дітям, що отримали профілактичне лікування у зв'язку з захворюванням матерів, рекомендується контроль протягом 1 року кожного кварталу. Діти, що не підлягали профілактичному лікуванню, також повинні перебувати під контролем 6 місяців.
Діти, які отримали специфічне лікування з приводу як раннього, так і пізнього вродженого сифілісу, підлягають клініко-серологічному нагляду протягом 3 років. Протягом перших 2 років КСР досліджують 1 раз на 3 місяці, на третьому році 1 раз на 6 місяців.
Дітям, що отримали лікування у зв'язку з набутим сифілісом, клініко-серологічний нагляд проводиться так само, як і дорослим.
У разі виникнення клінічного або серологічного рецидиву хворі повинні бути обстежені терапевтом (з рентгеном органів грудної клітки), невропатологом, окулістом, отоларингологом; доцільно зробити спинномозкову пункцію. Лікування проводиться в обсязі, передбаченому для вторинного рецидивного сифілісу за будь-якою з методик із призначенням неспецифічних препаратів.
Серорезистентність по закінченні лікування з приводу ранніх стадій сифілісу встановлюється у тих випадках, коли протягом року після закінчення терапії РСК з трепонемним та кардіоліпіновим антигенами залишається стійкопозитивною без тенденції до зниження титру реагинів. У таких випадках призначається додаткове лікування.
Якщо через рік після закінчення лікування негативація РСК не відбулася, але спостерігається зниження титру реагинів (щонайменше у 4 рази) або зниження ступеня позитивності РСК від різкопозитивної до слабопозитивної, то ці випадки розглядаються як уповільнена негативація серореакцій, і нагляд продовжується ще 6 місяців. Якщо протягом цього часу негативація КСР не відбулася, проводиться додаткове лікування.
У дітей питання про серорезистентність доцільно вирішувати через 6 місяців після закінчення лікування. Якщо на момент закінчення цього строку зниження позитивності КСР не відбулося, проводиться додаткове лікування; якщо зниження відбулося, таку дитину не лікують ще 6 місяців. Додаткове лікування дорослих в стаціонарі проводять одним курсом пеніциліну в поєднанні з неспецифічною терапією. Бензилпеніцилін уводять внутрішньом'язово дозою 1000000 ОД 6 разів на добу протягом 28 днів паралельно з призначенням неспецифічних препаратів. Доцільним є проведення 1 - 2 курсів вісмутових препаратів, якщо раніше вони не проводилися і якщо відсутні протипоказання для вживання цих препаратів.
Амбулаторний варіант додаткового лікування складається з 16 ін'єкцій одного з біцилінів (-1, -3 або -5) дозами 1200000 ОД, 1800000 ОД або 1500000 ОД відповідно, двічі на тиждень у поєднанні з неспецифічною терапією, наприклад, ін'єкціями пірогеналу.
Дітям додаткове лікування бажано проводити в умовах стаціонару пеніциліном протягом 28 днів у добових дозах, передбачених для лікування дітей цією Інструкцією, у поєднанні з неспецифічною терапією. Бажаним є також використання вісмутових препаратів дозуваннями, вказаними в таблиці 1.
При непереносності пеніциліну додаткове лікування проводиться антибіотиками резерву. При відсутності ефекту від додаткового лікування повторно додаткове лікування не призначається. Термін клініко-серологічного контролю обчислюється з моменту закінчення основного лікування.
За умови збереження позитивності КСР після повноцінного лікування пізніх форм сифілісу питання про серорезистентність не ставиться і додаткове лікування не проводиться.
РІТ і РІФ (ІФА, РНГА) досліджуються у хворих усіма формами сифілісу через 6 місяців після закінчення лікування і потім щороку до зняття з обліку.
16. ЗНЯТТЯ З ОБЛІКУ ХВОРИХ НА СИФІЛІС
По закінченні клініко-серологічного нагляду хворі всіма формами сифілісу підлягають повному клінічному (огляд терапевта, невропатолога, окуліста, отоларинголога) та рентгенологічному обстеженню.
Лікворологічне обстеження під час зняття з обліку рекомендується пацієнтам, які лікувалися з приводу раннього і пізнього сифілісу.
Під час зняття з обліку дітей, які отримали лікування з приводу вродженого й набутого сифілісу, рекомендується обстеження їх педіатром, невропатологом, окулістом, отоларингологом, проведення рентгенограми трубчастих кісток (при наявності в анамнезі кісткової патології), постановку КСР, РІТ і РІФ.
Критеріями вилікуваності слід вважати:
а) якість проведеного лікування і його відповідність діючим методичним рекомендаціям;
б) дані клінічного (шкірний покрив, слизові, внутрішні органи, нервова система та органи чуттів) і рентгенологічного обстеження;
в) результати лабораторного (серологічного, а при необхідності й лікворологічного) дослідження.
До роботи в дитячих закладах, на підприємствах громадського харчування хворі на сифіліс, які лікувалися стаціонарно, допускаються після виписки із стаціонару, а ті, що лікуються амбулаторно, - після зникнення всіх клінічних проявів захворювання. Діти, що лікувалися з приводу набутого сифілісу, допускаються в дитячі заклади після закінчення лікування.
III. ЛІКУВАННЯ І ПРОФІЛАКТИКА ГОНОКОКОВОЇ ІНФЕКЦІЇ
1. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ГОНОРЕЮ
Завдяки наявності достатньої кількості терапевтичних засобів і методів лікування прогнозування гонореї значно покращилося. Однак лікування в ряді випадків може бути ускладнене у зв'язку із зростанням хромосомно зумовленої стійкості гонококів до ряду антимікробних засобів. Гонококи, що продукують пеніциліназу і несуть відповідні плазміди, стали звичайним явищем. Проблемною стала стійкість до тетрациклінів, зумовлена плазмідами. Тому традиційні препарати (пеніцилін, тетрациклін та ін.) часто не можуть уже бути адекватною терапією гонореї.
Останнім часом збільшилася кількість випадків змішаних форм венеричних інфекцій - гонококової з хламідіями, мікоплазмами, трихомонадами, вірусами, грибковими та іншими бактеріальними інфекціями, поява імунологічних порушень у пацієнтів при одночасному інфікуванні декількома збудниками. При цьому супутню гонококу інфекцію часом удається виявити лише в процесі лікування гонореї або після його закінчення.
Лікування хворих на гонорею повинно бути комплексним з індивідуальними підходами до кожного хворого. Комплексна терапія складається з етіотропного, патогенетичного та симптоматичного лікування. Призначаючи комплекс лікування, в кожному конкретному випадку слід ураховувати стан процесу запалення, характер патологічних змін і загальний стан організму хворого.
Терапія має бути фізіологічно доступною, патологічно насиченою та протиепідемічно ефективною. Лікування повинно спиратися на чітку уяву про особливості гонококового інфекційного процесу, фармакологічні властивості й механізм дії лікарських препаратів.
Важливою умовою збереження ефективності антибіотикотерапії при гонореї є проведення в умовах лікувально-профілактичного закладу політики раціонального використання антибіотиків. При особливих умовах перебігу гонококового процесу (простатит, епідидиміт, аднексит, ендометрит та ін.) не можна обмежуватися лише однією антибіотикотерапією.
До початку лікування необхідно з'ясувати, як пацієнт переносив антибіотики в минулому. Щоб запобігти алергічних реакцій, за 30 хвилин до першого введення антибіотика слід призначити антигістамінні препарати (димедрол, діазолін, піпольфен, супрастин, тавегіл тощо) звичайною терапевтичною дозою.
2. ПРОФІЛАКТИЧНЕ ЛІКУВАННЯ ГОНОРЕЇ
Профілактичне лікування гонореї використовується для боротьби з латентним її перебігом, носієм збудника (гонокока) захворювання.
Під час призначення антибіотиків для профілактики гонореї необхідно суворо дотримуватися певних підходів, пов'язаних з епідеміологічною ситуацією, активністю препарату і можливістю його побічних впливів.
Превентивна і профілактична терапія при гонореї завжди повинна носити етіотропний характер. За таких умов найбільш ефективними препаратами є тетрацикліни (доксициклін), олететрин, еритроміцин та ін. антибіотики.
Як за клінічними, так і за епідеміологічними даними необхідно проводити лікування також можливим носіям зараження або статевим партнерам, у яких гонококи не знайдено. Лікування проводять за схемами хронічної гонореї.
Хворі свіжою гострою гонореєю із невиявленими джерелами зараження у випадках неможливості вести за ними тривалий диспансерний нагляд (особи без певного місця проживання, роботи, що ведуть аморальний образ життя, тощо) підлягають превентивному протисифілітичному лікуванню. Доза антибіотика, отримана у зв'язку із захворюванням гонореєю, в цих випадках не входить до курсової протисифілітичної дози.
Хворим на гонорею з невиявленим джерелом зараження, які мають постійне місце проживання і роботи, превентивне протисифілітичне лікування не проводиться, але наступний клініко-серологічний контроль (після лікування гонореї) здійснюється протягом 3 місяців.
3. АМБУЛАТОРНЕ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА СВІЖУ ГОНОРЕЮ
Протипоказаннями до лікування хворих на гонорею є ускладнення (орхоепідидаміт, простатит, везикуліт, цистит, аднексит, ендометрит, пельвеоперитоніт, ураження нирок тощо).
Чоловікам із свіжим гострим і підгострим гонорейним уретритом і жінкам із гострою і підгострою гонореєю нижнього відділу сечостатевої системи рекомендується водорозчинний пеніцилін курсовою дозою 6000000 ОД. Курсову дозу вводять двома прийомами (по 3000000 ОД у кожну сідницю). Одночасно з пеніциліном призначають етамід по 0,7-1,4 г за 30 хвилин до внутрішньом'язового введення пеніциліну. Потім та сама доза етаміду призначається через 3,6 і 9 годин. Разом протягом курсу вводиться 4,2 г препарату.
Можна вводити одночасно курсову дозу (6000000 ОД) пеніциліну з 5 мл власної крові. Методика введення: необхідну для введення дозу пеніциліну розчиняють у 2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Потім його набирають у шприц, змішують з 5 мл крові, взятої з ліктьової вени хворого, і вводять внутрішньом'язово.
Для лікування гострої неускладненої гонореї у чоловіків та жінок одноразово внутрішньом'язово вводять канаміцин дозою 2 г (2000000 ОД). Канаміцин не можна призначити одночасно з іншими антибіотиками, що мають ото- та нефротоксичну дію.
Для попередження побічних дій (нефротоксичність, ототоксичність) необхідно дотримуватися обережності, слід ураховувати стан нирок хворого в анамнезі.
Проводиться лікування гострої та підгострої неускладнення гонореї разовим уведенням біциліну-1, -3, -5, дозою 3000000 ОД (по 1500000 ОД препарату в кожну сідницю). При цьому за 30 хвилин до ін'єкції антибіотика хворі отримують 0,7-1,4 г етаміду. Потім та сама доза етаміду призначається через 3,6 і 9 годин. Разом протягом курсу вводиться 4,2 г препарату.
Абактал (пефлоксацин) при свіжій неускладненій гонореї 600 мг одноразово. При інших формах по 600 мг один раз на добу, курсовою дозою 1,8 г.
Максаквін (ломефлоксацин) - при свіжій гострій неускладненій гонореї призначається 600 мг одноразово, при хронічній гонореї - по 600 мг один раз на добу, курсовою дозою 2,4 г.
При свіжій неускладненій гонореї у чоловіків і жінок рекомендується одноденне лікування метацикліном (рондоміцином). Хворі свіжою гострою гонореєю вживають препарат двома прийомами по 1,2 г після їжі з 8-годинною перервою, на курс лікування 2,4 г. Пацієнтам зі свіжою торпідною гонореєю призначають метациклін дозою 1,2 г та 3 прийоми після їжі із 8-годинною перервою, на курс лікування - 3,6 г.
Тробіцин (спектиноміцин) уживають для лікування свіжої гострої неускладненої гонореї в чоловіків і жінок, у тому числі викликаної пеніциліназа, продукуючими штамами гонококу. Вводиться у вигляді одноразової внутрішньом'язової ін'єкції дозою) 2,0 г чоловікам і 4,0 г жінкам. Доза 4,0 г вводиться порівну у верхньозовнішній квадрант кожної сідниці.
Роцефін (цефтріаксон) використовується для лікування свіжої гонореї, в тому числі й викликаної продукуючими пеніциліназу штамами гонококу. Рекомендується одне внутрішньом'язове введення препарату дозою 250 мг.
Піприл (піперацилін натрію) - напівсинтетичний пеніцилін рекомендується для лікування чоловіків і жінок з неускладненою гонореєю. Піприл уводиться внутрішньом'язово дозою 2 г. Цю ж дозу препарату можна ввести і внутрішньовенно повільно протягом 3-5 хвилин. За 30 хвилин до ін'єкції піприлу пацієнтам призначають усередину в таблетках 1,0 г пробеніциду або 1,05 г етаміду (3 таблетки).
Сумамед (азитроміцин) призначається під час лікування свіжої неускладненої гонореї у чоловіків і жінок дозою 1,5-2,0 г одноразово або на два прийоми.
Рокситроміцин, медикаміцин, джосаміцин уживають під час лікування свіжої неускладненої гонореї у чоловіків і жінок дозою 1,0 г одноразово.
При неускладненій гонореї ефективним є комбіноване лікування ампіциліном. Призначають ампіцилін одноразово внутрішньом'язово по 1 г і через 4 години 2 г усередину із 100 мл води. За 30 хвилин до ін'єкції ампіциліну пацієнт уживає 1,0 г пробеніциду.
4. ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ГОНОРЕЮ В УМОВАХ СТАЦІОНАРУ
Застосовують натрієву або калієву солі бензилпеніциліну. Дози бензилпеніциліну під час лікування гонореї можуть бути різними в залежності від загального стану хворого, клінічного перебігу хвороби і патологоанатомічних змін, викликаних гонококовою інфекцією.
Лікування слід починати з ударної дози для створення більш високої концентрації антибіотика в осередку ураження. Тому під час першої внутрішньом'язової ін'єкції вводять 1000000 ОД, а під час наступних по 500000 ОД з інтервалом у 3-4 години.
При свіжому гострому і підгострому гонорейному уретриті у чоловіків, свіжій гострій і підгострій гонореї у жінок курсова доза бензилпеніциліну дорівнює 6000000 ОД.
При свіжих торпідних формах неускладненої гонореї, гострих ускладненнях гонореї у чоловіків, висхідної гонореї у жінок, а також при хронічній гонореї курсова доза бензилпеніциліну дорівнює 9000000-12000000 ОД (в залежності від важкості захворювання).
Біцилін-1, -3, -5 хворим свіжим гострим і підгострим гонорейним уретритом чоловікам і хворим свіжою гострою і підгострою гонореєю жінкам уводять по 1200000 ОД 5 разів з інтервалом у 24 год. Курсова доза - 6000000 ОД. Хворим на інші форми гонореї призначають 7-10 ін'єкцій курсовою дозою 9000000-12000000 ОД.
Уживають і напівсинтетичні пеніциліни - ампіцилін, оксацилін, ампіокс тощо. Вони мають широкий спектр дії і високу терапевтичну активність при гонореї, активні по відношенню до пеніциліну запродукуючих штамів гонококу.
Ампіцилін хворим на свіжий гострий і підгострий гонорейний уретрит чоловікам призначають усередину по 0,5 г кожні 4 години (на курс 6 г). Хворим іншими формами гонореї доза на курс лікування збільшується до 9,0-12,0 г, хворим з ускладненою гонореєю - до 15 г. Хворим свіжою гострою гонореєю жінкам на курс лікування призначають 9 г, хронічною - 9 г, ускладненою - 15 г ампіциліну. Внутрішньом'язово ампіцилін уводять по 0,5 г кожні 6 годин. Доза на курс лікування становить 6-9 г у залежності від клінічної форми гонореї.
Ампіокс хворим гострою і підгострою гонореєю призначається всередину по 0,5 г кожні 4 години протягом 5-7 днів. Препарат уводять і внутрішньом'язово дозою 2 г на добу. Добової дозу вводять 3-4 прийомами з інтервалом у 6-8 годин.
Оксацилін при гострій і підгострій формах захворювання призначається всередину по 0,5 г 5 разів на день, на курс 10 г. При інших формах гонореї 14 г на курс лікування. Лікування оксациліном виправдане при гонорейних ураженнях, викликаних пеніциліназапродукуючими штамами гонококів.
Карфецилін при свіжій неускладненій гонореї призначають по 0,5 г 3 рази на день, на курс лікування 6 г. При хронічній та ускладненій гонореї курсова доза препарату становить 9 г.
Аугументин при свіжій неускладненій гонореї призначається по 375 мг кожні 8 годин. На курс лікування 1,875 г. При ускладненій і хронічній гонореї протягом перших трьох днів пацієнти отримують по 750 г препарату кожні 8 годин, інші два дні по 375 г кожні 8 годин.
Сулацилін уводиться внутрішньом'язово по 1,5 г з інтервалом у 8 годин. Курсова доза при свіжих формах гонореї становить 6 г, при хронічних і ускладнених - 9 г.
Левоміцетин чоловікам із гострим і підгострим уретритом і жінкам з гострою гонореєю нижнього відділу сечостатевої системи левоміцетин призначають усередину за 30 хвилин до їжі по 0,5 г 6 разів на добу, на курс лікування 6-9 г. При інших формах гонореї курсова доза становить 12-15 г (у залежності від стадії захворювання).
Тетрациклін чоловікам із гострим і підгострим уретритом і жінкам з гострою гонореєю нижнього відділу сечостатевої системи призначають по 0,3 г 5 разів на день, курс лікування - 6 г. При гострій ускладненій гонореї у чоловіків, висхідній у жінок, а також при хронічній гонореї цю дозу слід збільшити до 12 г.
Метациклін (рондоміцин) хворим на свіжий гострий і підгострий уретрит гонорейний чоловікам і хворим на гостру і підгостру гонорею жінкам метациклін призначають усередину ударною дозою 0,6 г, потім по 0,3 г кожні 6 годин, разом на курс лікування 4,2 г. Хворим на свіжу, торпідну ускладнену і хронічну гонорею лікування цим препаратом проводиться за цією ж схемою (на курс лікування - 7,8 г).
Доксициклін хворим свіжими неускладненими гострими і підгострими формами гонореї призначають усередину по 0,1 г (перший прийом 0,2 г) кожні 12 годин, на курс лікування 1 г. При інших формах захворювання препарат призначають за цією ж методикою, на курс лікування 1,5 г.
Еритроміцин чоловікам із гострим і підгострим гонорейним уретритом і жінкам з гострою гонореєю нижнього відділу сечостатевої системи призначається по 400000 ОД після їжі 6 разів на добу, 10000000 ОД на курс лікування. При інших формах гонореї на курс лікування призначають 14000000 ОД за цією ж методикою.
Макропен хворим на гостру та підгостру гонорею призначають по 400 мг тричі на добу курсовою дозою 3,6 г. При інших формах гонореї курсова доза становить 6 г.
Олететрин призначають чоловікам з гострим і підгострим уретритом і жінкам з гострою гонореєю сечостатевої системи курсовою дозою 5000000 ОД, при інших формах гонореї - 10000000 ОД. Препарат уживають за такою методикою: в перший день дають 1250000 ОД (перший прийом 500000 ОД і 3 прийоми по 250000 ОД), а в інші дні - по 250000 ОД 4 рази на добу через рівні проміжки часу.
Ерициклін хворим із гострим і підгострим перебігом захворювання призначають по 0,25 г 5 разів на день після їжі, на курс лікування 5 г. При інших формах гонореї призначають 8 г на курс лікування, при ускладнених формах - 10 г.
Канаміцин при свіжому гострому і підгострому уретриті у чоловіків і свіжій гострій гонореї у жінок призначають внутрішньом'язово по 0,5 г (500000 ОД), через 12 годин, на курс лікування - 3 г (300000 ОД), при інших формах гонореї - 6 г (300000 ОД). Препарат може мати нефро- та ототоксичну дію. Тому канаміцин не можна призначати одночасно з іншими антибіотиками, що мають ото- та нефротоксичну дію.
Рифампіцин (бенеміцин) призначають хворим на гостру та підгостру неускладнену гонорею по 0,3 г кожні 8 годин, за 30 хвилин до їжі, на курс лікування 3,6 г, при інших формах гонореї - 7,2 г на курс лікування.
Цефалексин призначають по 0,5 г 4 рази на день, курсова доза при гострій неускладненій гонореї становить 6 г, при інших формах гонореї - 12 г.
Цефобід уводиться внутрішньом'язово по 1 г на день, на курс лікування при свіжих формах - 3 г, при інших формах гонореї - 5 г.
Посилення резистентності гонококів до антибіотиків призвело до поступового збільшення випадків безрезультатного лікування гонореї не лише пеніциліном, а й іншими антибіотиками, в тому числі новими, з широким антибактеріальним спектром дії. Крім того, почастішали випадки їх непереносності, що мали прояв у багатоманітних формах лікарської алергії. У зв'язку з цим знову підвищився інтерес до сульманіламідних сполук і фторованих хінолів.
Сульфамонометоксин призначають усередину в таблетках по 0,5 г. Хворі із неускладненими формами гонореї вживаю по 15-17 г на курс лікування (перші 2 дні по 1,5 г кожні 8 годин і в наступні дні по 1 г тричі на добу), особи з ускладненою свіжою торпідною і хронічною гонореєю - до 18-20 г.
Бісептол хворим на свіжу гостру і підгостру гонорею призначають усередину по 4 таблетки кожні 6 годин, разом на курс лікування 16 таблеток (7,68 г), при інших формах - 20 таблеток (9,6 г).
Сульфатон хворим на свіжу гостру і підгостру гонорею призначають по 4 таблетки (1,4 г) з інтервалом у 8 годин, на курс лікування 4,2 г, при інших формах захворювання 5,6 г (ускладнених формах - 7 г).
Для лікування гострої неускладненої гонореї у чоловіків та жінок роблять внутрішньом'язові ін'єкції по 80 мг гентаміцину 2 рази протягом 3 днів. Перевагою гентаміцину є те, що він не маскує сифілітичну інфекцію при одночасному зараженні гонореєю і сифілісом.
Ципробай (ципрофлоксацин) - перший прийом 500 мг, потім по 250 мг кожні 12 годин до курсової дози 1,25 г.
Таривід (офлоксацин) - перший прийом 400 мг, потім кожні 12 годин по 200 мг двічі на день, курсова доза 1,6 г.
Норфлоксацин при свіжій неускладненій формі призначають по 0,4 г 3 рази на добу протягом 2 днів, курсова доза - 2,4 г. При інших формах захворювання курсова доза ставить 3,6 г.
Уживання фторованих хінолонів протипоказане вагітним і дітям до 14 років.
5. ЛІКУВАННЯ ГОНОРЕЇ У ВАГІТНИХ
Хворі на гонорею жінки повинні бути особливо обережними в період вагітності. Особливої обережності слід дотримуватися під час різних маніпуляцій і видів лікування у вагітних для уникнення розповсюдження висхідної гонококової інфекції, що особливо небезпечно в перші 4 місяці вагітності.
Лікування вагітних жінок, хворих на гонорею, повинно проводитися в умовах стаціонару.
Бензилпеніцилін рекомендується в будь-якому періоді вагітності. Препарат не слід призначати у випадку індивідуальної непереносності. У такому разі лікування проводиться еритроміцином, левоміцином або сульфаніламідами. Уживання тетрациклінового ряду протипоказане.
У другій половині вагітності курсові дози бензилпеніциліну збільшуються в 1,5-2 рази.
У періоді вагітності імунотерапія проводиться обережно для уникнення бурхливої реакції організму. З цією метою гоновакцину вводять зниженими дозами, починаючи із 100-150 млн. мікробних тіл і поступово підвищуючи дозу на 500 млн. мікробних тіл. У перші 2-3 місяці вагітності імунотерапія не призначається.
Місцеве лікування уретри, прямої кишки, великих вестибулярних залоз може проводитися під час усіх періодів вагітності. Лікування цервікального каналу можна проводити лише у вигляді піхових ванночок без уведення лікарських препаратів безпосередньо у цервікальний канал (пам'ятаючи про можливу загрозу зриву вагітності).
Про вагітних, що хворіли гонореєю під час вагітності, слід повідомити жіночу консультацію для спеціального нагляду за ними до і після пологів та ретельного нагляду за станом новонародженого.
У вагітних жінок, хворих гонореєю, порушується процес біогенезу пептидннх і стероїдних гормонів, більше виражений при хронічних формах захворювання. Для корекції цих порушень горморальної ланки фетоплацентарної системи в комплексі лікування цієї групи хворих слід призначати но-шпу, папаверин, димедрол, які дозволяють знизити загрозу дострокового переривання вагітності, запобігти післяпологовим ускладненням у жінок.
6. ЛІКУВАННЯ ГОНОРЕЇ В ПІСЛЯПОЛОГОВОМУ ПЕРІОДІ
Антибіотики призначають за схемою хронічної гонореї. Вакцинотерапія в період лактації не проводиться. Місцеве лікування уражень сечоводу, прямої кишки проводиться одразу після пологів. Місцеве лікування шийки матки можна починати не раніше, ніж за 5-6 тижнів після пологів (після того як сформується шийка матки).
Після абортів лікування шийки матки розпочинають не раніше ніж через 10-12 днів.
7. ЛІКУВАННЯ ЕКСТРАГЕНІТАЛЬНИХ ФОРМ ГОНОРЕЇ
Окрім безпосереднього ураження органів і тканин у зоні первинного перебування, гонококи викликають запальні процеси й іншої локалізації. Виникнення екстрагенітальної гонореї пов'язане з перенесенням гонококів (у різні способи) із місця первинного перебування інфекції на слизові оболонки, чутливі до них, зокрема на слизову оболонку прямої кишки, роту й носу, очей, сечового міхура і нирок.
До екстрагенітальної гонореї належить гонорея прямої кишки, сечового міхура, сечоводів, ниркових воріт, нирок, порожнини роту й носу, гонококове запалення глотки, гортані, вух та очей.
При проктитах призначають антибіотики курсовою дозою як при ускладнених і хронічних формах гонореї, обов'язково проводять місцеве лікування. В ампулу прямої кишки через катетер або гумову грушу вводять через день розчин такого складу: 50 мл 0,5% розчину коларголу, 50 мл відвару кори дуба або ромашки, 50 мл олії насіння шипшини або риб'ячого жиру, 1000000 ОД поліміксину, вживають також свічки з протарголом (по 0,02 г протарголу на свічку), на курс лікування 5-6 процедур.
Лікування гонококового ураження ротової порожнини не відрізняється від лікування стоматитів іншої етіології. Особливістю гонококових уражень глотки, гортані є часта резистентність збудника гонореї, який виділяється з місць ураження, до лікування, що проводиться. Це слід ураховувати під час вибору методів лікування. Рекомендується збільшувати дози антибіотиків. Одночасно з антибіотиками призначають препарати, що підвищують концентрацію антибіотиків у крові і сприяють епіталізації та регенерації тканин.
Антибіотики призначають курсовою дозою як при ускладненій і хронічній гонореї. Доцільним є використання препаратів із групи фторованих хінолів (див. вище).
Місцево застосовують розчин Люголя або 1% розчин протаголу, полоскання ротової порожнини, глотки слабкими дезінфікуючими розчинами.
Гонококові ураження очей у дорослих можуть бути результатом гонококового сепсису або частіше за все прямого занесення інфекції руками, забрудненими виділеннями із сечостатевих органів.
При гонококових ураженнях очей антибіотики призначають усередину і місцево. Необхідна консультація окуліста. Для профілактики офтальмобленореї хворим на гонорею рекомендують дотримуватися охайності і чистоти, щоб уникнути забруднення рук, білизни тощо.
Гонококовий цистит досить рідко буває у чоловіків. У жінок може виникати іноді на самому початку захворювання. Частіше цистит буває при змішаній гонококовій інфекції - гонококовій і хламідійній, мікоплазменій, вірусній тощо.
Призначають антибіотики, сульфаніламідні препарати. Ефективним є лікування антибіотиками широкого спектру дії (тетрацикліном, олететрином, ампіциліном, еритроміцином та ін.).
Гонококові ураження нирок і ниркових воріт зустрічаються дуже рідко. Лікування антибіотиками (за схемами ускладненої і хронічної гонореї) доцільно поєднувати з нітрофуранами (фурадонін, фуразолідон), невиграмоном або 5-НОК. Доцільно до комплексу лікування включати фторовані хінолони.
8. ЛІКУВАННЯ ЗМІШАНИХ ВЕНЕРИЧНИХ ІНФЕКЦІЙ (ГОНОРЕЇ ТА ІН.)
При свіжій гострій і підгострій гонореї у поєднанні з хламідіозом та мікоплазмозом спочатку призначають курс лікування пеніциліном, а потім протихламідійні, протимікоплазмені препарати, місцеве протихламідійне, протимікоплазмене лікування.
У випадках торпідної або хронічної гонореї (гонококи виявлені під час першого обстеження) в поєднанні з хламідіозом та мікоплазмозом спочатку призначають курс лікування пеніциліном, а потім специфічну і неспецифічну стимулюючу терапію в поєднанні з фізіотерапевтичним (при відповідних показаннях) і місцевим лікуванням, протихламідійне, протимікоплазмене лікування. Існує й інший варіант лікування. Протихламідійні, протимікоплазмені препарати призначають у поєднанні із стимулюючим і місцевим лікуванням по закінченні пеніцилінотерапії.
Хворим свіжою торпідною і хронічною гонореєю (гонококи виявлені лише після повторних багаторазових досліджень) у поєднанні з хламідіозом або мікоплазмозом на першому етапі призначають специфічну і неспецифічну стимулюючу терапію, фізіотерапії загальнозміцнююче лікування, потім на другому - курс лікування пеніциліном, а потім - протихламідійні, протимікоплазмені препарати.
При змішаній гонорейно-трихомонадній інфекції у хворих гострою і підгострою формою захворювання проводять одночасно лікування гонореї та трихомонозу, а при хронічній гонореї протистацидну терапію поєднують з імунотерапією і місцевим лікуванням. По закінченні місцевого лікування призначають протигонорейні препарати.
9. СПЕЦИФІЧНА І НЕСПЕЦИФІЧНА ІМУНОТЕРАПІЯ, ЩО СТИМУЛЮЄ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ГОНОРЕЮ
У комплексному лікуванні гонореї, крім специфічних засобів, спрямованих на ліквідацію збудника інфекції, велике значення має патогенетичне і симптоматичне лікування.
Для ефективного лікування хворих торпідними і хронічними формами гонококової інфекції та ускладнень широко використовується (під суворим лікарським контролем) стимуляція специфічної і неспецифічної реактивності організму різними препаратами (гонококовою вакциною, пірогеналом, продигіозаном, тактивіном, тимактином, левамізолом, метилурацилом, гліцерамом та ін.), рекомендується тканинна терапія (ін'єкції алое, ФІБС, скловидного тіла) та аутогемотерапія.
Для імунотерапії використовують гонококову вакцину як специфічний імунотерапевтичний препарат. Уживання гонококової вакцини рекомендується хворим після безрезультатної антибіотикотерапії, при в'ялопротікаючих рецидивах захворювання, при свіжих торпідних і хронічних формах гонореї, чоловікам і жінкам із висхідною гонореєю (після стихання гострих запалювальних явищ).
В амбулаторних умовах вакцинотерапія хворим на гонорею призначається одночасно з антибіотиками, в умовах стаціонару антибіотики призначаються під час і в кінці вакцинотерапії.
Вакцину вводять внутрішньом'язово в сідницю або внутрішньошкірно з інтервалом в 1-2 дні в залежності від реакції організму хворого, щоразу збільшуючи дозу на 150-300 млн. мікробних тіл. Разова доза може бути збільшена до 1,5-2 млрд. мікробних тіл, а кількість ін'єкцій - до 6-8.
При гострій ускладненій гонореї вакцинацію слід розпочинати з 200 млн. мікробних тіл. При ускладненнях, що супроводжуються високою температурою, різкою хворобливістю в ураженому органі, від уживання вакцини слід утриматися.
У жінок із торпідною і хронічною формами гонореї можна застосовувати осередкову вакцинацію в підслизову шийки матки уретри. В таких випадках вакцинацію починають з малих дій: від 50 млн. мікробних тіл, поступово підвищуючи до 150-200 млн. мікробних тіл. Цей період вакцинації може супроводжуватися дуже бурхливою загальною і температурною реакцією, що наступає через 20-30 хвилин після введення вакцини. Осередкову вакцинацію слід упроваджувати лише в умовах стаціонару і суворо враховувати протипоказання для неї (вагітність, менструація, гострий запалювальний процес).
Протипоказання для вживання гонококової вакцини: активний туберкульоз, органічні ураження серцево-судинної системи, гіпертонічна хвороба, важкі захворювання нирок і печінки, виснаження, виражена анемія, алергічні захворювання, менструація.
Гонококову вакцину не доцільно вводити особам з III (B) та IV (AB) групами крові. Оскільки гонококи і гонококова вакцина містять речовину, схожу на людський груповий ізоантиген B. Слід звернути увагу на те, що штами гонококів, що містять B-антиген, мають специфічний цитопатогенний вплив на еритроцити людини з групами крові III (B) і IV (AB).
Наявність у складі гонококу і гонококової вакцини речовини В, а також більш важких ускладнень з осіб з III (B) і IV (AB) групами крові після багаторазового введення гоновакцини зумовлює підвищення в них ризику виникнення ускладнень під час комплексного лікування гонореї.
Для стимуляції неспецифічного опору організму застосовують такі препарати:
Пірогенал уводять внутрішньом'язово через день, починаючи з 50-100 мкг, збільшуючи дозу кожної наступної ін'єкції в залежності від ступеня температурної реакції на 10-15 мкг. При підвищенні температури до 38-38,5 град. C доза пірогеналу не збільшується. На курс призначають у середньому 6-8 ін'єкцій. Максимальна разова доза препарату 80-100 мкг.
Уводять пірогенал також одночасно з гоновакциною. В такому випадку початкова доза пірогеналу 10 мкг в одному шприці з гоновакциною становить 0,2 млрд. мікробних тіл. Ін'єкції роблять через 2 дні на третій. Після кожного введення дозу пірогеналу збільшують на 10-15 мкг, а гоновакцини - на 0,2-0,3 млрд. мікробних тіл. Якщо температурна реакція різко виражена (в межах 39,5-40 град. C), наступну дозу імунопрепаратів не збільшують. Максимальна разова доза пірогеналу дорівнює 80-100 мкг, гоновакцини - 1,5-2 млрд. мікробних тіл. Разом під час проведення курсу хворий отримує в середньому 6-8 ін'єкцій.
Продигіозан уводять внутрішньом'язово. Дозу встановлюють індивідуально, в залежності від переносності препарату, починаючи з 15 мкг. Іноді через 2-3 години після його введення підвищується температура тіла (як правило, не вище 38 град. C), виникає головний біль, біль у суглобах, м'язах, загальне нездужання. Якщо температура тіла після першого введення підвищується до 38 град. C, то під час наступної ін'єкції дозу препарату не збільшують. Якщо температурна реакція перевищує 38 град. C, наступну дозу продигіозану зменшують удвоє. Потім дози поступово збільшують по 10-15 мкг у залежності від реакції організму (загальної, місцевої і осередкової). На курс лікування - 4 ін'єкції з інтервалом у 4-5 днів. Максимальна разова доза 75 мкг.
Левомізол уживають усередину циклами по 150 мг 1 раз на добу протягом 3 днів. Після 4-денної перерви цикл повторюють. На курс лікування - 4 цикли, призначають під час повторних захворювань гонореєю, при лікуванні торпідної та хронічної гонококової інфекції, ускладненої гонореї, особливо під час уражень суглобів.
Метилурацил уживають усередину після їжі по 0,5 г 4 рази на добу; курс лікування 10-14 днів.
Ацемін уживають усередину по 20 мл 25% розчину щоденно 1-3 рази на день, курс лікування 1,5-2 тижні. Ацемін посилює процеси епітелізації та регенерації тканин, зменшує ексудацію, пришвидшує зворотний розвиток запалювальних процесів.
Аутогемотерапія проводиться, якщо неускладнена гонорея супроводжується різкою хворобливістю в ураженому органі, високою температурою і важким станом хворого. Кров (3-5 мл) беруть із ліктьової вени і вводять внутрішньом'язово у верхньозовнішній квадрант сідниці з перервами в 1-2 дні, поступово збільшуючи кожну наступну дозу на 2-3 мл. Максимальна доза 10 мл. На курс лікування - 5 ін'єкцій. Після припинення болю, зниження температури тіла і поліпшення загального стану слід перейти до більш активної імунотерапії гоновакциною або пірогеналом.
Тимактин - вітчизняний імунокоректор рекомендується хворим з ускладненою гонореєю. Призначається сублінгвально по 0,1 г один раз на три дні, на курс 0,5 г.
Тактивін призначається у вигляді 0,01% розчину по 0,5 мл підшкірно через день. Разом 7-8 ін'єкцій (3,5-4,0 мл) у залежності від форми захворювання.
Хворим на ускладнену і хронічну гонорею призначають ін'єкції алое, ФІБСу, скловидного тіла такими самими дозами (як разовими, так і на курс лікування), що й під час лікування запалювальних захворювань сечостатевого апарату іншої етіології.
Реінфузії опроміненої лазерним світлом власної крові. Опромінення проводиться протягом 4-5 хвилин за допомогою установки ЛГ-75, довжина хвилі 633 нм, потужність 25 мВТ. Процедур повторюють 2-3 рази з інтервалом у 3-4 дні (на фоні антибіотикотерапії).
Під час повторних захворювань (рецидивах та реінфекціях) і гонореї, що не піддається лікуванню, призначають вітамінотерапію (вітаміни групи B, аскорбінову та нікотинову кислоти, вітаміни P та інші) для компенсації гіповітамінозу у зв'язку з уживанням великих доз антибіотиків.
10. ТЕРАПІЯ ТА ПРОФІЛАКТИКА ПОСТГОНОРЕЙНИХ ЗАПАЛЮВАЛЬНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ
У деяких хворих після лікування гонореї залишаються прояви уретриту, простатиту, везикуліту, аднекситу, ендоцервіту або інші ознаки захворювання. У виділюваному сечостатевих органів містяться у великій кількості лейкоцити, а гонококи, як правило, виявити не можна.
Постгонорейні захворювання можуть викликатися хламідіями, мікоплазмами, трихомонадами, вірусами та іншими мікроорганізмами, які потрапляють до сечостатевих органів одночасно з гонококами.
Лікування постгонорейних захворювань має бути комплексним. Воно складається з імунологічної підготовки, гіпосенсибілізації, фізіотерапії, методів місцевого та загальнозміцнюючого лікування.
Для стимуляції опору організму до інфекцій призначають пірогенал, метилурацил, тактивін, тимактин, ацемін.
Антибіотикотерапія призначається з урахуванням етіології захворювання. Якщо виявлено хламідії, мікоплазми, призначають еритроміцин, тетрациклін, абактал; якщо виявлено трихомонади - трихопол, фазижин; якщо виявлено дріжджеподібні гриби - нистатин, а плісняві гриби - також калію йодид; якщо наявними у сечостатевих органах є стафілококи, протей, провіденції, ентерококи - канаміцин із фурагіном; якщо виявлено мукоїдні диплококи, нейсерії, гарднерели - гентаміцини, лінкоміцини, ампіцилін, еритроміцин.
Разові дози, тривалість лікування, спосіб уведення препаратів визначають за допомогою запалювальних захворювань сечостатевого апарату.
Хворим із захворюваннями передміхурової частини сечовивідного каналу і сім'яного горбка щоденно роблять інстиляції через катетер по 5 мл протягом 10-12 днів; 2% розчин желатину (50 мл), розчину ретинолу ацетату в олії - 5000 ОД, інсуліну (200 ОД), тетрацикліну 1000000 ОД; соку каланхое (20 мл), 0,5% розчину новокаїну, тетрацикліну 500000 ОД або 2% олійного розчину хлорофіліпту.
При хронічному простатиті, везикуліті призначають гідрокортизон (фонофорез та інстиляції в передміхурову частину сечовивідного каналу); 2% олійний розчин хлорофіліпту, 3% розчин димексиду. Інстиляції в уретру цих препаратів здійснюють через катетер по 3 мл 1 раз на день протягом 4-5 днів.
Для місцевого лікування постгонорейних захворювань у жінок призначають піхові ванночки в 2-5% розчину димексиду з тетрацикліном (1000000 ОД/мл), хлорофіліпту. Одночасно з цим застосовують тампони з тетрацикліновою або еритроміциновою маззю, вакуум-терапію (накладання на шийку матки ковпачка Кафки з гіпертонічним розчином натрію хлориду або тетрацикліновою, еритроміциновою маззю на 24 год).
Якщо запальний процес у сечостатевих органах (передміхуровій залозі, сім'яних пухирцях, матці, маткових трубах тощо) під впливом комплексного лікування цілком не розсмоктався, рекомендують продовжити лікування діатермією, індуктотермією, ультразвуком, лазеротерапією і т.д., грязелікуванням. Для цього використовують лікувальні неорганічні мулові грязі, які мають знеболюючу, розсмоктуючу, виражену протизапалювальну дію, стимулюють регенеративні процеси в тканинах.
У зв'язку з тим, що постгонорейні запальні захворювання виникають завдяки мікроорганізмам, що знаходяться в сечовивідному каналі і піхві, а отже можуть передаватися статевим шляхом, обов'язковим є лікування статевих партнерів навіть за відсутності в них прямих проявів.
Профілактика постгонорейних запальних захворювань проводиться з урахуванням принципів організації боротьби із захворюваннями, що передаються статевим шляхом.
Медичний персонал під час проведення місцевого лікування, різних діагностичних маніпуляцій (уретроскопія, взяття мазків і т.д.) у сечостатевих органах має дотримуватися правил асептики та антисептики.
Під час лікування свіжих торпідних, хронічних і ускладнених форм гонореї одночасно з антибіотиками рекомендуються патогенетична терапія, в тому числі імунотерапія, стимулююче лікування, що сприяє підвищенню опору організму хворих і зворотному розвитку запалювальних змін в уражених тканинах.
Для уточнення етіології постгонорейних захворювань проводять мікробіологічне обстеження культур мікроорганізмів, виділених із сечостатевих органів, та їхню ідентифікацію. При виявленні асоціацій мікробів визначають ведучий компонент асоціації або роль декількох видів мікроорганізмів у розвитку інфекційного процесу. Якщо в одного із статевих партнерів виникли постгонорейні ускладнення, обстежують усіх статевих контакторів і відповідно до показань проводять лікування.
11. ЛІКУВАННЯ ГОНОРЕЇ У ДІТЕЙ
Хвору на гонорею дитину перш за все госпіталізують і призначають суворий постільний режим. Хворим свіжою гострою гонореєю вводять пеніцилін, курсові дози препарату у дітей такі самі, як і у дорослих; разову дозу 50-200000 ОД (у залежності від віку) з інтервалом у 4 години вводять цілодобово.
Одночасно з цим проводять місцеве лікування прохолодними примочками і компресами риванолу (1:1000) хлопчикам на запалену і набряклу крайню плоть. Після пригасання гострої картини баланопоститу залози крайньої плоті промивають розчином калію перманганату (1:10000) двічі на день.
При підгострому неускладненому свіжому гонорейному уретриті вводять пеніцилін, місцеве лікування не проводять.
При свіжій торпідній і хронічній гонореї після попередньої імунотерапії гоновакциною (початкова доза 50-100 млн. мікробних тіл) призначають пеніцилін. Дітям до 3 років імунотерапію гонококовою вакциною не проводять.
При ускладнених формах гонореї разові дози пеніциліну збільшують з 150000 ОД до 600000 ОД у залежності від віку. Місцеве лікування уретриту у хлопчиків, як правило, дуже ускладнене у зв'язку з вузькістю зовнішнього входу сечовивідного каналу, невеликими розмірами статевих органів.
Дівчаток з гострою стадією захворювання гонореєю в обов'язковому порядку госпіталізують. Уводять пеніцилін по 50-200000 ОД у залежності від віку з інтервалом у 4 години цілодобово. Місцеве лікування протипоказане.
У підгострій стадії неускладненої гонореї дівчаткам призначають пеніцилінотерапію, місцеве лікування не рекомендується.
При торпідній та хронічній гонореї після попередньої імунізації гоновакциною призначають пеніциліни. Гоновакцину вводять дітям, старшим за 3 роки. Початкова доза - від 50 до 200 млн. мікробних тіл - у залежності від віку. В середньому призначають 4-6 ін'єкцій гоновакцини з інтервалами у 2-4 дні в залежності від реакції організму.
У тих випадках, коли перебіг захворювання стійкий, рекомендується місцеве лікування. Показане промивання піхви через тонкий гумовий катетер розчином калію перманганату (1:6000) з наступною інстиляцією 1-2% розчину протарголу або 3-5 мл 0,25-1% розчину срібла нітрату з інтервалами у 2 дні. Вводять 5-8 мл 2-3% розчину димексиду з тетрацикліном (100000 ОД/мл), а також 3-5 мл 1-2% олійного розчину хлорофіліпту. Курс лікування 8-10 днів. Місцеве лікування проводять після лікування антибіотиками.
При проктиті в пряму кишку вводять 10-20 мл 1-3% розчину протарголу щоденно 5-6 днів.
Хворим на вагініт, що важко лікується, рекомендують провести вагіноскопію. Місцеве лікування призначають відповідно до виявлених змін у сечостатевих органах. При цьому через тубус вагіноскопу (уретроскопу) слизову оболонку піхви змазують розчином іхтіолу в рівних концентраціях, або 5% розчином протарголу. При ураженні шийки матки її змазують під контролем вагіноскопу (уретроскопу) тими самими препаратами.
У випадку рецидиву захворювання пеніцилін слід замінити на інші антибіотики (левоміцитин, канаміцин та ін.) або на комбінований препарат з антибіотиків.
При змішаній гонорейно-трихомонадній інфекції у дівчаток гонококи можуть перебувати у середині трихомонад. У таких випадках доцільно лікувати обидва захворювання одночасно або спочатку трихомоноз, а потім гонорею. В процесі лікування гонореї необхідно багаторазово проводити дослідження на трихомонади, щоб вчасно виявити супутню трихомонадну інфекцію.
12. ПРОФІЛАКТИКА ГОНОРЕЇ У ДІТЕЙ
Лише сучасна діагностика гонореї у дорослих, дотримання санітарно-гігієнічних норм у сім'ї, в дитячих колективах може сприяти зменшенню кількості хворих на гонорею дітей.
Профілактика гонобленореї у дітей починається у жіночих консультаціях під час профілактичних оглядів вагітних, яких в обов'язковому порядку обстежують з метою виявлення гонококової інфекції. Вагітні жінки, хворі на гонорею, підлягають відповідному лікуванню. В жіночих консультаціях проводиться санітарно-освітня робота з профілактики гонореї у дітей.
Вагітних, які прибувають до пологових будинків без обмінної карти жіночої консультації, обов'язково обстежують на предмет виявлення гонореї, особливо ретельно при наявності у них гнійних або слизово-гнійних виділень із статевих органів. Такий же ретельний нагляд слід установити за дітьми, які від них народилися.
У пологових будинках усім без винятку новонародженим для профілактики гонобленореї двічі закапують очі 30% розчином сульфацилу натрію (негайно після народження дитини до відділення його від матері та через 2 год. після народження - у дитячій палаті). Розчин має бути свіжим, приготованим не більше, ніж за 24 год. до вживання. Догляд за очами новонароджених продовжується в дитячій палаті. Ранковий туалет новонароджених починається з промивання очей стерильним ватним тампоном, змоченим 0,25% розчином фурациліну. За наявності виділюваного кон'юнктиви і при підозрі на гонобленорею слід одразу ж провести необхідне лабораторне дослідження, а дитину ізолювати в обсерваційне відділення пологового будинку і терміново викликати консультантів - венеролога й окуліста.
Обслуговуючий персонал дитячих відділень і дитячих палат пологових будинків систематично обстежується лікарем.
Про кожний випадок захворювання гонореєю матерів і новонароджених пологовий будинок мусить повідомити районний шкірно-венерологічний диспансер, районну жіночу консультацію і районну дитячу поліклініку.
Якщо у дітей виявлено гонорею, діагностовану на основі бактеріоскопічних і бактеріологічних досліджень, проводиться консультація з досвідченим бактеріологом, а лікування таких хворих має бути узгоджене з досвідченим лікарем-клініцистом - фахівцем із гонореї.
Важливе значення для боротьби з гонококовою інфекцією серед дітей має профілактика цього захворювання у дитячих закладах. При цьому в комплексі організаційних мір одночасно з виявом хворих дітей та їх оздоровленням ставиться мета запобігти цієї інфекції у дитячих закладах і попередити її розповсюдження серед дітей. Усіх дітей, які надходять до дитячого закладу, оглядає дерматовенеролог. Такому самому огляду підлягає обслуговуючий персонал.
У випадку захворювання гонореєю когось із персоналу дитячого закладу той, хто захворів, тимчасово усувається від роботи і допускається до неї лише після надання довідки від практикуючого лікаря з дозволом продовжувати роботу в дитячому закладі. За такої умови адміністрація дитячого закладу і відповідного відділу охорони здоров'я має сприяти працевлаштуванню того, хто захворів (тимчасове переведення до закладу, не пов'язаного з обслуговуванням дітей, або надання роботи в цьому закладі).
13. КРИТЕРІЇ ВИЛІКУВАНОСТІ ГОНОРЕЇ
Обов'язковим етапом диспансерного нагляду є визначення вилікуваності гонореї шляхом спеціального контролю. Лише після цього хворих можна знімати з обліку. Це зумовлюється тим, що припинення виділень і зникнення в них гонококів не є показником повної загибелі збудника захворювання у всіх осередках інфекцій. Можливий перехід збудника до латентного стану, який може бути перерваний умовами існування, які змінилися, що знову може призвести до активації, а отже й до рецидиву хвороби.
Визначення вилікуваності гонореї в чоловіків
Вилікуваність хворих, які перенесли свіжу гонорею, визначають через 7-10 днів по закінченні лікування. За відсутності запальних змін в уретрі необхідно пропальпувати передміхурову залозу, сім'яні пухирці і дослідити лабораторно їхній секрет. За умови відсутності гонококів у досліджуваному матеріалі проводять комбіновану провокацію (інстиляцію в сечовивідний канал 6-8 мл 0,5% срібла нітрату й одночасно внутрішньом'язове введення 500 млн. мікробних тіл гоновакцини). Із засобів місцевої провокації застосовують бужування, масаж уретри, дають їжу (солону, гостру, пиво), що подразнює слизові оболонки сечовивідних шляхів. Замість гоновакцини можна вводити внутрішньом'язово 10-20 мкг пірогеналу або гоновакцину з пірогеналом. Через 24, 48, 72 год. після цього для лабораторного дослідження беруть виділюване (або зіскоб із сечовивідного каналу, парауретральних протоків, нитки із сечі, секрет передміхурової залози і сім'яних пухирців). Точність дослідження набагато збільшується, якщо після провокації виділюване із різних місць інфекції (в тому числі і з прямої кишки) додатково повторно висівають на штучні поживні середовища.
Якщо після провокації гонококи та інші патогенні мікроорганізми не знаходять і немає симптомів запального процесу сечостатевих органів, хворого залишають під диспансерним наглядом. Наступний контроль складається з клінічного, лабораторного дослідження, уретроскопії та серологічного контролю на сифіліс; проводиться через 1 місяць (через 1,5 місяці по закінченні антибіотикотерапії), після чого хворого знімають з обліку. Сексуальні контакти забороняються до зняття з обліку. Якщо, не дивлячись на відсутність гонококів, запальні явища сечостатевих органів тривають, слід провести додаткове клініко-лабораторне обстеження для виявлення їхніх причин.
Критерієм вилікуваності свіжої ускладненої та хронічної гонореї є також стійка відсутність гонококів під час бактеріоскопічного та бактеріологічного дослідження виділюваного сечостатевих органів, відсутність пальпаторних змін у передміхуровій залозі, сім'яних пухирцях, а також лейкоцитів у їхньому секреті, відсутність або невиразні запалювальні зміни в уретрі під час уретроскопічного дослідження. За умови дотримання перерахованих вказівок лікар має право припинити лікування і перейти до визначення вилікуваності.
Особи, що хворіли гонореєю, в яких не встановлене і не обстежене джерело інфікування, а отже можливе одночасне зараження сифілісом, підлягають щомісячному клініко-серологічному контролю протягом 3 місяців.
Визначення вилікуваності гонореї у жінок
Вилікуваність визначають через 7-10 днів після закінчення лікування антибіотиками. Виділення із сечовивідного каналу шийки матки, прямої кишки досліджують у лабораторії на наявність гонококів. За відсутності гонококів у досліджуваному матеріалі проводять комбіновану провокацію: ін'єкцію гоновакцини (500 млн. мікробних тіл) або пірогеналу (10-20 мкг), змазування сечовивідного каналу і нижньої частини прямої кишки 1% розчином Люголя, шийкового каналу 3-5% розчину срібла нітрату. Протягом 3 днів досліджують виділюване із зазначених органів. За відсутності гонококів хвору виписують до початку менструації. Під час менструації знову беруть мазки, а по закінченні повторюють провокацію з дослідженням виділюваного протягом 3 днів.
Якщо отримані позитивні результати клініко-лабораторного дослідження, хворі знімаються з обліку.
Критерії відбору хворих на гонорею, строки диспансерного нагляду за якими можуть бути скорочені
Загальними ознаками, що дають можливість прогнозувати позитивні результати обстеження, для цієї категорії хворих є:
1. Соціально адаптовані і з відомим джерелом зараження хворі гонорею (крім дітей і вагітних жінок).
2. Гостра і підгостра форма свіжої гонореї.
3. Відсутність супутньої інфекції сечовивідного тракту.
4. Відсутність по закінченні лікування скарг та клініко-лабораторних ознак запальної реакції сечостатевих органів.
Визначення вилікуваності у дітей
Критерії вилікуваності у дітей налягають у клінічному нагляді, лабораторному дослідженні виділюваного сечостатевих органів. Усі дівчатка і хлопчики-дошкільнята по закінченні лікування перебувають протягом 1 місяця в стаціонарі для визначення вилікуваності. В цей період їм проводять 3 комбіновані провокації і 3 баквисіва (1 раз на 10 днів), після чого вони допускаються в дитячі заклади.
Критеріями вилікуваності є нормальна клінічна картина і позитивні результати повторних лабораторних досліджень виділюваного геніталій після 3 провокацій. Комбінованою провокацією є ін'єкція гоновакцини (150-200 млн. мікробних тіл), змазування вагіни і вульви розчином Люголя, закапування в уретру 2-3 крапель 0,5-1% розчину нітрату срібла, змазування нижньої частини прямої кишки розчином Люголя.
Через 24, 48 і 72 год. після провокації беруть мазки з уретри, вагіни і прямої кишки. З прямої кишки краще досліджувати пластівці, відловлені у промивних водах. Посів здійснюють через 72 години.
У сумнівних випадках, при торпідному і тривалому перебігу хвороби, при повторних рецидивах вимоги, що висуваються для вирішення питання про вилікуваність, мають бути суворими. Для цього необхідно проводити неодноразові бактеріоскопічні та культуральні дослідження, а також подовжити строки нагляду до 1,5 місяця (2-разова провокація).
IV. МЕДИЧНО-СУСПІЛЬНА ПРОФІЛАКТИКА ВЕНЕРИЧНИХ ХВОРОБ
Медично-суспільна профілактика венеричних хвороб передбачає:
1) виявлення та облік венеричних хворих;
2) госпіталізацію в першу добу після встановлення діагнозу хворих на ранній сифіліс;
3) з'ясування джерел зараження;
4) обстеження всіх членів сім'ї хворого та інших осіб, які перебували з ним у контакті;
5) примусовий огляд і лікування осіб, для яких такі заходи є обов'язковими, але які ухиляються від їх добровільного виконання;
6) своєчасне клінічне і лабораторне обстеження хворих, які закінчили лікування;
7) визначення вилікуваності венеричних хворих;
8) регулярне проведення профілактичних оглядів працівників дитячих закладів, харчових об'єктів, автопідприємств та інших закладів;
9) обов'язкове обстеження всіх донорів (кров донора у будь-якому випадку підлягає серологічному дослідженню);
10) широку санітарно-освітню роботу серед населення.
У комплексі заходів із профілактики сифілісу та гонореї велике значення має клініко-лабораторне обстеження осіб без певного місця проживання, що ведуть аморальний образ життя, повій, гомосексуалістів, осіб, що перебувають у спеціальних приймальниках-розподільниках, що потрапили до медичного витверезника.
V. ОСОБИСТА ПРОФІЛАКТИКА ВЕНЕРИЧНИХ ХВОРОБ
Особиста профілактика венеричних хвороб у чоловіків і жінок може бути здійснена самостійно особою, якій загрожувало зараження венеричним захворюванням у результаті випадкового статевого зв'язку.
Аутопрофілактика проводиться за допомогою індивідуальних портативних (кишенькових) профілактичних засобів згідно з інструкцією, що додається. До таких засобів належать хлоргексидин глюконат (гібітан), цидинол, мірамістин тощо.
Особиста профілактика може здійснюватись цілодобово також у пунктах індивідуальної профілактики, які є в шкірно-венерологічних диспансерах. Профілактика проводиться чоловікам 2-3% водним розчином протарголу та вищезазначених гібітану, цидиполу та ін. Для жінок використовують розчин сулеми 1:1000, розчин перманганату калію 1:6000, 1-2% розчин азотнокислого срібла, гібітан, цидипол.
Профілактика значною мірою забезпечується також використанням бар'єрних методів контрацепції - презервативів.