Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Міністерства палива та енергетики України про офіційне тлумачення терміна "втрачений заробіток", застосованого у статті 11 Закону України "Про охорону праці"

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,

Євграфова Павла Борисовича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича - суддя-доповідач,

Німченка Василя Івановича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

Яценка Станіслава Сергійовича,

розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням Міністерства палива та енергетики України про офіційне тлумачення терміна "втрачений заробіток", застосованого у статті 11 Закону України "Про охорону праці".

Заслухавши суддю-доповідача Мироненка О.М. та розглянувши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Міністерство палива та енергетики (Мінпаливенерго) України звернулося до Конституційного Суду України з клопотанням про офіційне тлумачення терміна "втрачений заробіток", що застосовується у частині першій статті 11 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII (з наступними змінами і доповненнями; далі - Закон).

Необхідність в офіційній інтерпретації суб'єкт права на конституційне подання обгрунтовує відсутністю у законодавстві чіткого визначення поняття "втрачений заробіток" при обчисленні розмірів відшкодування власником шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я під час виконання ним трудових обов'язків, що призводить до невиправданого збільшення сум відшкодування певній категорії працівників.

Практична необхідність у з'ясуванні та роз'ясненні терміна "втрачений заробіток" пояснюється також і тим, що існуючий порядок встановлення середньої заробітної плати за відшкодування шкоди здоров'ю працівників, які втратили працездатність у період з 1 січня 1992 року до 25 жовтня 1997 року, спричиняє соціальні конфлікти.

2. Із матеріалів справи вбачається, що правові й соціальні проблеми, на які посилається Мінпаливенерго, пов'язані не з різним розумінням змісту поняття "втрачений заробіток" органами державної влади та іншими суб'єктами правовідносин, а є наслідком прогалин і суперечностей, що, дійсно, мають місце у низці підзаконних нормативно-правових актів. Йдеться про Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року N 472 (з наступними змінами і доповненнями); Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо матеріального і морального заохочення працівників вугільної промисловості" від 9 січня 1996 року N 41/96; Угоду по тарифах, трудових та соціальних гарантіях між Мінвуглепромом і галузевими профспілками вугільної промисловості від 12 лютого 1992 року (з наступними змінами і доповненнями); Постанову Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо виконання постанови Верховної Ради України від 29 квітня 1992 року "Про підвищення соціальних гарантій для населення" від 26 травня 1992 року N 276 (з наступними змінами і доповненнями) та ін.

Ускладнення, що виникають під час застосування терміна "втрачений заробіток", пов'язані не з правовим змістом, а зі змінами у соціально-економічних підходах з боку органів виконавчої влади до запровадження приписів статті 11 Закону. Що ж до застосування норм цієї статті судами України, то рішення останніх "як на користь працівників, так і на користь підприємств і організацій" обумовлені не розбіжністю у тлумаченні поняття "втрачений заробіток", а неоднозначністю фактичних обставин розглядуваних справ у кожному конкретному випадку.

3. Колегія суддів Конституційного Суду України з конституційних звернень (подань) своєю Ухвалою від 31 січня 2001 року відмовила у відкритті конституційного провадження у справі на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України".

4. Сформульовані у конституційному зверненні питання свідчать про наявність правових проблем, що виникають з приводу застосування статті 11 Закону взагалі та обчислення сум втраченого заробітку у випадках відшкодування працівникові шкоди, заподіяної йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків зокрема. Але такі питання вирішуються не шляхом з'ясування чи роз'яснення, офіційної інтерпретації поняття "втрачений заробіток", а через заповнення прогалин і усунення суперечностей в інших нормативно-правових актах, переважно підзаконного характеру, що виходить за межі компетенції Конституційного Суду України.

До повноважень Конституційного Суду України не належать і питання щодо законності актів органів державної влади, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції (стаття 14 Закону України "Про Конституційний Суд України") .

Враховуючи викладене та керуючись статтями 45, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Міністерства палива та енергетики України про офіційне тлумачення терміна "втрачений заробіток", застосованого у статті 11 Закону України "Про охорону праці", на підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною і не може бути оскарженою.