Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 8 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року, адміністративний позов задовольнив; визнав протиправним та скасував рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України про відмову у державній реєстрації прав; зобов'язав Державну реєстраційну службу України зареєструвати за публічним акціонерним товариством "Тернопільголовпостач" право власності на нерухоме майно відповідно до відомостей про об'єкт нерухомості, зазначених у витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20 вересня 2007 року, виданому Товариством з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації".
При ухваленні рішення суди першої та апеляційної інстанцій виходили з неправомірності відмови відповідача у проведенні державної реєстрації прав на нерухоме майно та наявності підстав для зобов'язання відповідача вчинити дії щодо державної реєстрації прав.
У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що 6 червня 2013 року публічне акціонерне товариство "Тернопільголовпостач" звернулося до Державної реєстраційної служби України із заявою про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Державний реєстратор прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України рішенням від 3 липня 2013 року відмовив у державній реєстрації права власності на об'єкт нерухомості на підставі статті 24 Закону № 1952-ІV, пунктів 16, 23 Порядку № 703, з посиланням на те, що подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом № 1952-ІV, та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Листом від 3 липня 2013 року № 1894/05-22-13 Державна реєстраційна служба України повідомила позивача про прийняття за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав від 6 червня 2013 року рішення про відмову у державній реєстрації прав від 3 липня 2013 року.
Вирішуючи справу у касаційному порядку, Вищий адміністративний суд України зазначив таке.
Як встановлено частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
Відповідно достатті 2 Закону № 1952-IVдержавна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.
Частиною четвертою статі 3 Закону № 1952-IVвстановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
Статтею 8 Закону №1952-IVвизначені повноваження органу державної реєстрації прав, який: проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації; забезпечує ведення Державного реєстру прав; надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом; забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 9 Закону № 1952-IVдержавний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію, та сторін (сторони) правочину, згідно з яким відбувається державна реєстрація виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; відповідність даних про наявність (або відсутність) інформації та/або відповідних документів, що свідчать про накладення (зняття) заборони (арешту) або інших обтяжень, що перешкоджають державній реєстрації прав, у тому числі відсутність встановлених законом заборон на відчуження нерухомого майна; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
Відповідно достатті 15 Закону № 1952-IVдержавна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав; видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановленихстаттею 18 цього закону; надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Статтею 24 Закону №1952-IVвизначені підстави відмови в державній реєстрації прав та обтяжень. Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена (частина четверта статті 24 Закону).
Відповідно достатті 22 Закону № 1952-IVу раз, якщо документи для державної реєстрації прав та їх обтяжень подано не в повному обсязі, передбаченому нормативно-правовими актами, державний реєстратор у строк, встановлений частинами п'ятою, сьомою і восьмою статті 15 цього Законудля розгляду заявлених прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і письмово повідомляє про це заявника. У разі невиконання зазначених вимог державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.
Як встановили суди, рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію відповідачами у справі не приймалося, що, у свою чергу, позбавило позивача можливості подати для проведення державної реєстрації додаткові документи.
За вказаними обставинами колегія суддів Вищого адміністративного суду України визнала правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо безпідставної відмови державного реєстратора у проведенні державної реєстрації прав позивача на нерухоме майно та скасування рішення від 3 липня 2013 року.
Разом із цим колегія суддів не погодилася з висновками судів попередніх інстанцій у частині зобов'язання Державної реєстраційної служби України зареєструвати за публічним акціонерним товариством "Тернопільголовпостач" право власності на нерухоме майно, відповідно до відомостей про об'єкт нерухомості, зазначених у витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20 вересня 2007 року за № 16003444, виданому товариством з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації".
Як встановлено частиною четвертою статті 9 Закону № 1952-IV, державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Таким чином, з огляду на Закон № 1952-IVвипливає, що державна реєстрація є дискреційним повноваженням державного реєстратора, яка проводиться відповідно до визначених законом етапів, вчиненню реєстраційних дій передує перевірка поданих документів на їх відповідність вимогам законодавства. Суд не може зобов'язати здійснити державну реєстрацію права за обставин, коли достеменно не встановлено, що всі подані документи належним чином оформлені, а всі етапи їх перевірки - завершені.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що з метою захисту порушеного права позивача необхідно зобов'язати Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України повторно розглянути подану публічним акціонерним товариством "Тернопільголовпостач" заяву про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
(Постанова Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2015 року, реєстраційний номер судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень- 43735520).
У разі коли у державного реєстратора не було передбаченихстаттею 24 Закону № 1952-IVпідстав для відмови у державній реєстрації права, задоволення адміністративного позову в частині зобов'язання Державної реєстраційної служби України провести державну реєстрацію права відповідає вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
17 червня 2013 року до суду з позовом про визнання дій неправомірними та скасування рішення Державної реєстраційної служби України (далі- Реєстраційна служба) звернулосясільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Тімірязевське" (далі- Товариство). Свої вимоги позивач мотивував тим, що звернувся до Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно із заявою про державну реєстрацію прав на будівлю ферми. Посилаючись на безпідставну відмову в державній реєстрації, Товариство просило визнати протиправними дії Реєстраційної служби, скасувати рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень від 25 травня 2013 року, зобов'язати Реєстраційну службу провести державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на нерухоме майно, внести відповідний запис до Державного реєстру прав та надати Витяг із Державного реєстру.
Донецький окружний адміністративний суд постановою від 22 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2013 року, позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень та зобов'язав Реєстраційну службу прийняти рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на нерухоме майно. У задоволенні решти вимог позову відмовив.
У цій справі суди встановили, що на підставі свідоцтва про право власності, яке було видано виконкомом Кленівської сільської ради 16 березня 2007 року, Товариству належить нерухоме майно.
4 травня 2013 року Товариство звернулося до Реєстраційної служби із заявою про державну реєстрацію свого права власності на об'єкт нерухомості.
23 травня 2013 року державний реєстратор за результатами розгляду заяви дійшов висновку, що подані документи не відповідають вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Відмова мотивована тим, що в заяві позивача вказано тип об'єкта - "будівля", у той час як у свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 16 березня 2007 року вказаний тип об'єкта- "будівлі ферми № 1".
Вирішуючи справу в касаційному порядку, Вищий адміністративний суд України зазначив таке.
Порядок здійснення державної реєстрації на час виникнення спірних правовідносин регламентувався Законом № 1952-IV та Порядком № 703.
Здійснивши аналіз доданих до справи доказів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивачем надано державному реєстратору всі передбачені Законом № 1952-IVта Порядком № 703 документи для здійснення державної реєстрації права власності Товариства на об'єкт нерухомості і що у державного реєстратора не було передбаченихстаттею 24 Закону № 1952-IVпідстав для відмови у державній реєстрації.
Вищий адміністративний суд України визнав безпідставними посилання скаржника на те, що задовольнивши адміністративний позов у частині зобов'язання Реєстраційної служби провести державну реєстрацію права власності Товариства на об'єкт нерухомого майна, суди попередніх інстанцій вийшли за межі своїх повноважень та втрутились у виключну компетенцію Реєстраційної служби, оскільки зобов'язавши відповідача здійснити державну реєстрацію, суди діяли у відповідно до пункту 2 частини другої статті 162 КАС Українита ухвалили рішення, яке гарантує дотримання і захист прав, свобод позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
(Ухвала Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2015 року, реєстраційний номер судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень- 43382204).
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 1952-IV відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, зазначених у пунктах 4, 5-2-5-6частини першої цієї статті, не позбавляє заявника права повторно звернутися із заявою за умови усунення перешкод для державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Вивчення судових рішень показало, що у запереченнях проти позовів, державні реєстратори, посилаючись на це положення, вказують на неможливість вчинення реєстраційних дій у разі визнання рішення державного реєстратора протиправним з огляду на те, що документи, подані для реєстрації, повернуті заявникові.
З цього приводу позиція Вищого адміністративного суду України є такою.
Посилання відповідача на те, що повторний розгляд заяви про реєстрацію права, повернутої з підстав, зазначених у пунктах 4, 5-2-5- 6частини першої статті 24 Закону № 1952-IV, є неможливим у зв'язку з поверненням документів заявникові, не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі про оскарження рішення про відмову в реєстрації права, оскільки предметом розгляду такої справи є правомірність ухвалення такого рішення.
Угрудні 2013 року Особа 1 звернулася до суду з позовом до Державної реєстраційної служби України, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України, яким просила скасувати рішення відповідача-1 від 28 листопада 2013 року щодо відмови у державній реєстрації права власності, зобов'язати відповідача-2 повторно розглянути заяву позивачки про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 21 жовтня 2013 року Реєстраційною службою Харківського районного управління юстиції Харківської області за реєстраційним номером 3495934.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 2 квітня 2014 року у справі № 820/14109/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2014 року, позовні вимоги задовольнив.
При ухваленні рішень суди першої та апеляційної інстанцій виходили з доведеності позивачем своїх вимог, оскільки Державним реєстратором оскаржене рішення прийнято без урахування фактичних обставин, а тому підстави для відмови Особа 1 у державній реєстрації права власності були відсутні.
У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 16 травня 2013 року у справі № 2034/8117/2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 9 вересня 2013 року, проведено перерозподіл домоволодіння за адресою (...).
Особа 1 виділено в натурі на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за вказаною адресою по житлових будівлях (квартира № 1) - у будівлі "А-1" житлове приміщення № 1-5 та житлове приміщення № 1-4 загальною площею 23,8 кв. м, по надвірним спорудам- 1/2 частину сараю "В", що по житловій площі більше від ідеальної частки на 137,5 гривень, особисто побудовані будівлі та споруди: частина житлового будинку "А-1" площею 8,8 кв. м, веранда "а", прибудова "А1-1", прибудова "А2-1", прибудова "А4-1", тамбур "а1", ганок "а2", ганок "а3", льох "ап.", вбиральня "3", сарай "К", літня кухня "Л", веранда "л1", сарай "Н", каналізаційна яма "М", каналізаційна яма "Я", ворота № 3, паркан № 4, паркан № 6, всього приміщень і будівель на загальну суму 128 316 гривень.
Перерозподілено ідеальні частки в праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за вказаною адресою, визнано за позивачкою право власності на 55/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами замість 1/2 частини. Право власності на 45/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами за вказаною вище адресою залишено відкритим, встановлено порядок користування земельною ділянкою, виділено позивачці земельну ділянку за адресою (...) площею 760 кв. м з боку домоволодіння № 74.
Представник Особа 1 звернулася до Реєстраційній службі Харківського районного управління юстиції Харківської області із заявою про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Рішенням від 28 листопада 2013 року позивачу відмовлено в державній реєстрації її права власності на житловий будинок за адресою (...) з посиланням на статтю 24 Закону № 1952-IV, пункти 16, 23 Порядку № 703.
Наобґрунтування прийнятого рішення державний реєстратор вказав, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 16 травня 2013 року у справі № 2034/8117/2012 визнано право власності на об'єкт нерухомого майна, яке (будинок та господарські споруди) збудовано самочинно, а тому таке майно спочатку повинно бути прийнято в експлуатацію згідно з Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, оскільки державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1952-IV, у зв'язку з чим відсутні підстави для державної реєстрації права власності на це майно.
Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначила таке.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно; право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; інші речові права відповідно до закону; податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
За приписами частини третьої статті 16 Закону № 1952-IV разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку.
Пунктом 4 частини першої, частиною четвертою Закону № 1952-IV визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Зматеріалів справи суди встановили, що на території домоволодіння за адресою (...) об'єктами самовільного будівництва є надвірна споруда- вбиральня "У" та житлове приміщення 2-4 в будівлі А-1.
Звертаючись до відповідача-1 із заявою про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно позивач самовільно побудовані споруди не визначила як предмет для проведення такої реєстрації, оскільки рішенням Харківського районного суду Харківської області від 16 травня 2013 року у справі № 2034/8117/2012 вбиральня "У" та житлове приміщення 2-4 в будівлі А-1 не були виділені Особа 1.
Ураховуючи встановлені вище обставини, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодилась із правовою позицією судів попередніх інстанцій, що відповідачами в процесі розгляду справи не наведено обґрунтованих підстав для прийняття рішення від 28 листопада 2013 року та відмови у державній реєстрації права власності Особа 1 на нерухоме майно.
Укасаційній скарзі Державна реєстраційна служба України звернула увагу суду, що повторний розгляд заяви позивача є неможливим в силу того, що установленим порядком державної реєстрації реєстрами речових прав на нерухоме майно передбачено повернення заявникові документів, що подавалися ним для проведення державної реєстрації прав, після прийняття рішення про відмову в державній реєстрації, а також право повторного звернення із заявою за умови усунення перешкод для державної реєстрації прав та їх обтяжень.
Щодовказаних тверджень судова колегія касаційної інстанції висловилася критично, зазначивши, що вони не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки предметом розгляду цієї справи є законність прийняття Державним реєстратором рішення від 28 листопада 2013 року про відмову в державній реєстрації права власності.
Питання можливості або неможливості виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2014 року до предмета спору в цій справі не входить.
(Ухвала Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2015 року, реєстраційний номер судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 42861439).