Про затвердження методичних вказівок "Організація та проведення первинних заходів при виявленні хворого (трупа) або підозрі на зараження карантинними інфекціями, контагіозними вірусними геморагічними гарячками та іншими небезпечними інфекційними хворобами неясної етіології"

Загальні відомості.

Протичумний костюм забезпечує захист медичного персоналу від зараження в усіх випадках підозри на карантинні та інші небезпечні інфекційні хвороби. Використовується під час обслуговування хворого в інфекційних стаціонарах, при евакуації хворого, проведенні поточної та заключної дезинфекції (дезинсекції, дератизації), під час забору матеріалу від хворого, при розтині та похованні трупа, подвірних обходах.

В залежності від характеру виконуваної роботи і виду інфекційного захворювання, користуються такими типами костюмів:

а) перший тип - повний захисний костюм, який складається із комбінезона або піжами, каптура (великої косинки), протичумного халата, ватно-марлевої маски (протипилового респіратора), окулярів-консервів, гумових рукавиць, шкарпеток (панчох), гумових або кирзових чобіт і рушника. Для розтину трупа необхідні додатково друга пара рукавиць, царатовий фартух, нарукавники;

б) другий тип - захисний костюм, що має комбінезон або піжаму, протичумний халат, каптур (велика косинка), ватно-марлеву маску, гумові рукавиці, шкарпетки (панчохи), гумові або кирзові чоботи, рушник;

в) третій тип - складається із піжами, протичумного халата, великої косинки, гумових рукавиць, шкарпеток, глибоких калош, рушника;

г) четвертий тип - піжама, хірургічний халат, шапочка або мала косинка, шкарпетки, тапочки (або туфлі).

Бажано, щоб комплекти захисного одягу, були індивідуальними, підібраними за розмірами. У лікарів до комплекту захисного одягу додається фонендоскоп.

Примітка. Тривалість роботи у костюмі першого типу не повинна перевищувати 3-х годин, а у спекотний час - 2-х годин, потім необхідна перерва на одну годину.

Порядок одягання протичумного костюма.

Костюм одягають перед входом у вогнище (приміщення), де знаходиться хворий, заразне відділення лабораторії і так далі. Одягати костюм треба не поспішаючи, дотримуючись послідовності. Порядок одягання: комбінезон (піжама), шкарпетки (панчохи), чоботи (калоші), каптур (велика косинка) і протичумний халат, тасьму на комірі халату, а також пояс халату зав'язують, попереду на лівому боці, петлею. Респіратор-маску одягають на обличчя так, щоб закрити рот і ніс. Верхній край маски повинен бути на рівні нижньої частини орбіт, а нижній - заходити за підборіддя. Верхня тасьма маски зав'язується петлею на потилиці, нижня - на голові. Після надівання респіратора, по боках крил носа, закладають ватні тампони.

Захисні окуляри повинні щільно прилягати до каптура або косинки, їх слід натерти спеціальним олівцем або сухим милом для запобігання потіння скла. У місцях можливої фільтрації повітря закладають ватні тампони. Потім надівають гумові рукавички, перевіряючи їх перед одяганням на цілість. За пояс халату, з правого боку, закладають рушник.

При проведенні розтину трупа додатково одягають другу пару рукавичок, цератовий фартух, нарукавники. Рушник закладають за пояс фартуха.

Порядок знімання протичумного костюма.

Захисний костюм знімають після роботи за межами приміщення, де знаходиться чи знаходився хворий (підозрілий) або інші інфіковані об'єкти.

Порядок знезараження костюму.

Для знезараження костюму необхідно мати:

- таз з дезрозчином для знезараження зовнішньої поверхні чобіт чи калош (1-3% розчин хлораміну, 3% розчин перекисню водню із 0,5% розчином миючого засобу;

- ємність з дезрозчином для дезинфекції рук в рукавичках, яка (0,5-1% хлорамін);

- ємність з 70 град. спиртом для знезараження окулярів і фонендоскопу;

- ємність дезрозчином або мильною водою для знезараження ватно-марлевих масок (1-3% розчин хлораміну, в останньому випадку - кип'ятіння 30 хвил.);

- бак з дезрозчином для знезараження халату, косинки (каптура) і рушника (1-3% розчин хлораміну);

- ємність для знезараження рукавичок (1-3% хлорамін).

У тих випадках, коли знезараження проводиться автоклавуванням, кип'ятінням, або в дезкамері, знятий одяг поміщають відповідно в баки, бікси або мішки, попередньо змочені в дезрозчині.

Знімають костюм повільно, не поспішаючи, протягом 1-2 хв. миють руки в рукавичках; повільно витягують рушник; фартух протирають ватним тампоном, добре змоченим у дезрозчині і знімають так, щоб зовнішній бік був у середині; знімають нарукавники і другу пару рукавиць; чоботи (калоші) протирають ганчіркою чи ватним квачем, змоченим у дезрозчині (для кожного чобота, калоші - нові); не торкаючись відкритих частин шкіри, у суворій послідовності, знімають - фонендоскоп, окуляри, ватно-марлеву маску; розв'язують зав'язки коміра халата, пояс і, згорнувши верхній край рукавичок, розв'язують зав'язки рукавів та знімають халат. Знімають косинку, завертаючи її зовнішній бік всередину, обережно збирають кінці косинки в одну руку на потилиці; знімають рукавички і перевіряють їх цілість дезрозчином (не повітрям), потім ще раз обмивають чоботи (калоші) в дезрозчині і знімають їх.

До уваги! Після зняття кожного елементу костюма руки в рукавичках занурюють у дезрозчин.

Після зняття захисного костюма руки оброблюють 70% спиртом та ретельно миють у теплій воді з милом. Рекомендується прийняти душ.

Захисний одяг після кожного застосування знезаражують автоклавуванням (1 атм., 30 хв.), замочують у 3% розчині хлораміну протягом 2-х годин, кип'ятять у 2% розчині соди (30 хв.).

1. Антибіотики (різні) - по одному флакону кожного.

2. Марганцевокислий калій (наважки) для приготування 0,5% розчину (з подальшим розведенням у 10 разів) - 10 штук.

3. Борна кислота (наважки для приготування 1% розчину) - 10 штук.

4. Спирт 70 град. - 200,0 мл.

5. Дистильована вода по 10 мл (в ампулах) - 30 ампул.

6. Пипетки очні (стерильні) - 5 штук.

7. Ємність - 1 штука.

8. Тампони ватні - 30 штук.

9. Флакони для приготування вищевказаних розчинів, ємністю 100,0 та 200,0 мл (стерильні) - 5 штук.

При контакті з хворим (підозрілим) на легеневу чуму відкриті частини тіла оброблюють дезинфекційним розчином (1% розчином хлораміну) або 70% спиртом. Рот та горло полощуть 70% етиловим спиртом, в ніс капають 1% розчин протарголу. В очі та ніс капають розчин одного з антибіотиків:

- стрептоміцин: концентрація - 25 мг/л (вміст флакону (0,5 г) розчинити в 20 мл дистильованої води);

- гентаміцин: концентрація - 4 мг/л (вміст флакону (0,08 г) розчинити в 20 мл дистильованої води);

- сизоміцин: концентрація - 5 мг/л (вміст ампули (2 мл = 100 мг) розчинити в 18 мл дистильованої води);

- тобраміцин: концентрація - 4 мг/л (вміст ампули (2 мл = 80 мг) розчинити в 20 мл дистильованої води);

- амікацин: концентрація - 4 мг/л (вміст флакону (2 мл = 0,5 г/мг) розчинити в 123 мл дистильованої води);

- ампіцилін: концентрація 15 мг/л (вміст флакону (500 мг) розчинити в 33,2 мл дистильованої води).

Примітка. При відсутності вказаних препаратів, або при алергії на них, слизові оболонки щедро промиваються водою.

1. Медичного працівника при виявленні хворого (підозрілого) у медичному закладі:

- ізолювати хворого;

- інформувати керівництво закладу;

- провести заходи з особистого захисту, для чого запросити необхідний захисний одяг;

- запросити засоби для поточної дезинфекції та забезпечити її проведення;

- залишатись з хворим або підозрюваним на захворювання, до прибуття евакуаційної бригади;

- надати невідкладну медичну допомогу хворому;

- уточнити дані епідеміологічного анамнезу, встановити коло осіб, які спілкувалися з хворим та скласти їх список (Додаток 7);

- разом з евакобригадою супроводжувати хворого до інфекційного стаціонару(*).

2. Медичного працівника при виявленні хворого (підозрілого) за межами медичного закладу (вдома, в готелі, або в будь-якому іншому місці):

- ізолювати хворого;

- викликати евакобригаду через диспетчера (чергового) станції (відділення) швидкої (невідкладної) медичної допомоги та інформувати керівника свого медичного закладу;

- прийняти заходи з особистого захисту;

- залишатись з хворим (підозрілим) до прибуття евакуаційної бригади;

- надати невідкладну медичну допомогу хворому;

- провести у приміщенні необхідні заходи, спрямовані на попередження виносу інфекції за його межі;

- проводити поточні дезинфекційні заходи;

- уточнити дані епідеміологічного анамнезу, встановити коло осіб, які спілкувалися з хворим;

- разом з евакуаційною бригадою супроводити хворого до стаціонару(*).

3. Диспетчера (чергового) станції (відділення) швидкої (невідкладної) медичної допомоги:

- направити для госпіталізації хворого (підозрілого) евакуаційну бригаду, оснащену необхідними медикаментами та протиепідемічним майном.

- проінформувати про виявлення хворого (підозрілого) керівника медичного закладу, на базі якого запланована госпіталізація таких хворих та головного лікаря місцевої санітарно-епідеміологічної станції.

4. Керівника медичного закладу, де виявлено хворого (підозрілого):

а) при виявленні хворого (підозрілого) у межах медичного закладу:

- оцінює дії медичного працівника, при необхідності корегує їх;

- приймає заходи до госпіталізації хворого (викликає евакуаційну бригаду);

- передає медичному працівнику, який виявив хворого (підозрілого), все необхідне для надання невідкладної медичної допомоги та проведення первинних протиепідемічних заходів;

- припиняє прийом та виписку хворих, їх пересування у приміщенні;

- організує проведення поточної дезинфекції у медичному закладі;

- забезпечує охорону приміщення, де знаходиться хворий (підозрілий);

- при підозрі на легеневу форму чуми, контагіозну вірусну геморагічну гарячку, синдром гострої геморагічної гарячки, гострий респіраторний синдром та гострий неврологічний синдром, припиняє роботу примусової системи вентиляції та кондиціювання повітря;

- інформує керівника медичної установи, по підпорядкованості, про виявленого хворого (підозрілого) та проведених заходах;

б) при виявленні хворого (підозрілого) за межами медичного закладу до підтвердження діагнозу, обов'язки керівників медичних закладів районного підпорядкування обмежуються функціями організації госпіталізації виявлених хворих та подальшої інформації головного лікаря району, головного лікаря районної санепідстанції та керівника медичного закладу, на базі якого планується госпіталізація хворого (підозрілого).

5. Головного лікаря району (керівника міським управлінням охорони здоров'я) при надходженні інформації про виявлення хворого (підозрілого):

- оцінює дії медичних працівників при проведенні первинних заходів;

- організує та контролює роботу стаціонару, куди госпіталізовано хворого (підозрілого);

- викликає консультантів;

- інформує керівника медичної установи по підпорядкованості;

- дає вказівку підпорядкованим медичним закладам про необхідність посилення активного виявлення хворих з ознаками встановленої (запідозрюваної) інфекційної хвороби;

- корегує діяльність лікувально-профілактичних закладів з діяльністю санітарно-епідеміологічної служби.

6. Завідуючого патолого-анатомічним відділенням (лікаря-патологоанатома):

а) при надходженні трупа із встановленим діагнозом (підозрі):

- припиняє розтин інших трупів;

- визначає бригаду, яка буде займатись розтином трупа та вимагає звільнити приміщення присутнім особам,

- готує приміщення секційної до розтину трупа (виключає у приміщенні вентиляцію, відключає секційний стіл від каналізації, зачиняє вікна та двері (крім підозри на холеру)), готує ємності та дезинфекційні засоби у необхідній кількості для знезараження промивних вод, стерильний секційний набір, при підозрі на холеру - стерильний посуд для відбору матеріалу на бактеріологічне дослідження.

Розтин та відбір матеріалу для лабораторного дослідження при чумі, контагіозних вірусних геморагічних гарячках та інших небезпечних інфекціях обов'язково проводиться під контролем фахівця відділу особливо небезпечних інфекцій або протичумного закладу з додержанням вимог протиепідемічного режиму (додаток 9).

Розтин трупа та відбір матеріалу при холері (підозрі) проводиться у присутності епідеміолога територіальної санітарно-епідеміологічної станції.

Труп після розтину зрошують 3% розчином хлораміну, загортають у простирадло змочене дезинфекційним розчином.

б) При підозрі, що виникла під час розтину:

- необхідно тимчасово припинити подальший розтин трупа;

- труп накрити цератою (без застосування дезинфекційних засобів);

- персонал, присутній при розтині, повинен зняти фартух, халат, гумові рукавички, обробити відкриті частини тіла 0,5-1,0% розчином хлораміну або 70% спиртом, після чого одягти протичумний костюм (згідно діагнозу);

- інформувати головного лікаря установи про підозру на вищезгадані інфекції.

Подальші дії слід проводити згідно п. 6. пп. а).

Примітка. Поховання виконує спеціальна бригада, яка перевозить труп на кладовище або до крематорію з додержанням вимог протиепідемічного режиму згідно державних санітарних правил і норм (ДСанПіН 9.9.5.035-99).

1. Головного лікаря санітарно-епідеміологічної станції.

При отриманні повідомлення з лікувально-профілактичного закладу про виявлення хворого (трупа):

- інформує керівника санітарно-епідеміологічної станції по підпорядкованості;

- організує проведення заключної дезинфекції після госпіталізації хворого (підозрілого), вивозу трупа;

- організує епідеміологічне обстеження;

- організує відбір матеріалу для лабораторного дослідження (при холері);

- організує заходи щодо ізоляції виявлених контактуючих (при підтвердженні діагнозу);

- здійснює постійний контроль за своєчасністю та етапністю проведення заходів щодо локалізації вогнища.

Після підтвердження діагнозу, організує медико-санітарні заходи у відповідності з територіальним комплексним планом профілактики та боротьби з інфекційними та паразитарними захворюваннями.

2. Епідеміологічної бригади.

До складу бригади входять лікар-епідеміолог та помічник епідеміолога. При отриманні повідомлення про випадок захворювання (підозри) епідеміологічна бригада:

- виїздить безпосередньо до стаціонару, куди госпіталізовано хворого (підозрілого), маючи з собою спеціальний захисний одяг;

- одягає спеціальний захисний одяг відповідно до встановленого діагнозу (Додаток 5);

- отримує інформацію від лікаря стаціонару про проведені протиепідемічні заходи, спрямовані на попередження розповсюдження інфекції (ізоляція приміщень, правильність використання персоналом спеціального захисного одягу, наявність дезинфекційних засобів та здійснення поточної дезинфекції, організація та проведення дезинфекції транспорту, яким хворого було госпіталізовано, попередження інфікування довкілля та інше, при холері - обстеження хворого та направлення матеріалу у лабораторію), дає їм оцінку;

- у разі виявлення недоліків, організує та проводить їх ліквідацію;

- отримує інформацію від лікаря, який виявив хворого (підозрілого), про проведені протиепідемічні заходи за місцем виявлення хворого (підозрілого), оцінює епідемічну обґрунтованість діагнозу, уточнює коло осіб, які спілкувалися з хворим та заходи щодо попередження їх інфікування, уточнює ступень контакту лікаря з хворим, та використані ним при цьому засоби індивідуального захисту та інше;

- уточнює у хворого (підозрілого) епідеміологічні дані про захворювання, якщо дозволяє його стан;

- складає план подальших дій, спрямованих на локалізацію та ліквідацію вогнища;

- проводить подальше епідеміологічне обстеження за місцем виявлення хворого (підозрілого) та інших місцях, де перебував хворий у термін інкубаційного періоду (з метою виявлення можливого джерела інфекції, факторів її передачі, та встановлення осіб, які спілкувалися з хворим);

- відбирає (при холері) з об'єктів довкілля проби для бактеріологічного дослідження, визначає (при чумі) об'єкти, які підлягають дератизації, дезинсекції та дезинфекції;

- контролює ефективність проведення заключної дезинфекції;

- інформує головного лікаря санепідстанції щодо ситуації у вогнищі та обсягу проведених протиепідемічних заходів;

- після прибуття консультантів доповідає їм про проведені протиепідемічні заходи;

- при підтвердженні діагнозу разом з ними визначає необхідність ізоляції (проведення медичного нагляду), лабораторного обстеження та екстреної профілактики (превентивного лікування) осіб, які спілкувались з хворим та виконує інші заходи передбачені планом локалізації та ліквідації вогнища.

3. Дезинфекційної бригади.

Дезинфекційні бригади формуються з працівників дезинфекційних відділів санітарно-епідеміологічних станцій або дезинфекційної станції. До їх складу входять дезинфекціоніст, дезінструктор та два дезинфектора (склад може змінюватись залежно від ситуації).

Дезинфекційна бригада повинна бути оснащена усім необхідним для проведення заключної дезинфекції у місцях перебування хворого (з моменту його захворювання до госпіталізації) у максимально короткий термін (спеціальним захисним одягом, дезинфекційною апаратурою, дезинфекційними засобами, ємностями для їх приготування, цератовими або пластиковими мішками для транспортування речей хворого та інше). При відсутності стаціонарної дезинфекційної камери дезинфекційна бригада повинна бути забезпечена пересувною дезинфекційною камерою на автошасі.

Передбачається такий порядок проведення заключної дезинфекції:

- одягнення захисного одягу необхідно проводити перед приміщенням де знаходився хворий;

- апаратуру та необхідні дезинфекційні розчини готують також за межами приміщення, де буде проводитись заключна дезинфекція. У приміщеннях, де буде проводитись дезинфекція, необхідно закрити вікна та двері;

- щедро зрошуючи дезинфекційним розчином шлях поперед себе (починаючи з вхідних дверей), до приміщення входять дезинфекціоніст та один дезинфектор. Другий дезинфектор залишається зовні для прийому речей на камерну дезинфекцію та приготування додаткової кількості дезинфекційних розчинів;

- знезараження стін, меблів, побутових предметів, посуду, білизни, санітарно-побутових установок та інше, проводять з використанням дезинфекційних засобів, передбачених діючими інструкціями;

- кімната, де знаходився хворий, дезинфікується в останню чергу;

- по закінченні обробки приміщень, речі, які підлягають камерній дезинфекції складають у мішки, поверхня яких зрошується 3% розчином хлораміну;

- за межами приміщення, речі поміщають в ще один мішок, маркірують та відносять до машини;

- знезараженню підлягають також подвір'я, сміттєзбірники, дворові туалети для чого використовують сухе вапно з розрахунку 1 кг на кв.м., 1% хлорновапняне молоко;

- по закінченні роботи, захисний одяг замочується у дезинфекційному розчині та у прогумованих мішках направляється на дезинфекцію;

- у наряді відмічають дату та час проведення заключної дезинфекції;

- за членами бригади встановлюється медичний нагляд на термін інкубації за місцем мешкання або роботи.

прізвище, ім'я та по батькові;

рік народження;

місце проживання (постійне, в даній місцевості);

місце роботи (назва підприємства, установи, адреса);

місце та дата захворювання (виявлення);

відношення до хворого (родич, знайомий, випадковий контакт);

контакт з хворим (де, коли, тривалість контакту);

підпис особи, що склала список (прізвище, ініціали, посада).

дата складання списку.

Схеми екстреної профілактики чуми у людей

Схеми екстреної профілактики гарячки Ебола у людей

Схема екстреної профілактики гарячки Ласа, Болівійської та Аргентинської геморагічних гарячок

Схема екстреної профілактики Кримської-Конго геморагічної гарячки у людей

Схеми екстреної профілактики при невідомому збуднику

Примітка. При холері екстрену профілактику здійснюють згідно з "Інструкцією по організації та проведенню протихолерних заходів, клініці та лабораторній діагностиці холери" (затв. Наказом МОЗ України N 167 від 30.05.97 р.).

1. Загальні вимоги.

При відборі матеріалу необхідно дотримуватись правил асептики, попереджуючи забруднення його мікрофлорою навколишнього середовища.

Матеріал відбирається до початку антибактеріальної терапії або через період, достатній для його елімінації з організму. Якщо матеріал був відібраний на фоні антибактеріальної терапії, про це слід вказати в направленні до лабораторії.

Відбір матеріалу для дослідження бажано проводити в період найбільшого вмісту в ньому збудників захворювання (кров у період лихоманки, фекалії у період діареї і так далі).

Для попередження інфікування, при відборі матеріалу медичний працівник повинен суворо виконувати відповідні вимоги протиепідемічного режиму при роботі зі збудниками особливо небезпечних інфекцій.

Терміни відбору матеріалу повинні відповідати патогенезу гаданої інфекції, циклічному розвитку збудника захворювання та іншим умовам.

2. На чуму

Для лабораторного дослідження відбирається матеріал в залежності від клінічної форми:

- при усіх формах обов'язково відбирається кров для виділення збудника;

- при бубонній формі - відділяєме бубону;

- при шкірній формі - вміст виразки або інших шкірних уражень;

- при легеневій формі - мокрота і слизу з зіву;

- при ураженні кишечнику - фекалії;

- при ураженні мозкових оболонок - ліквор.

Матеріал необхідно забирати до початку специфічного лікування (антибіотиками) стерильними інструментами в стерильний посуд. Пунктат бубону (везикул, пустул, карбункула) беруть шприцом, місткістю 5 мл, шкіру на місці уколу обробляють спиртом, змащують розчином йоду, знову протирають спиртом. Голку з широким діаметром вводять з таким розрахунком, щоб досягти центральної частини бубону, після чого, дещо відтягнувши поршень, повільно витягують. Оскільки ексудат у чумному бубоні знаходиться в проміжках щільної тканини, кількість його незначна і часто заповнює лише простір у голці. Після виймання голки з бубону через неї набирають у шприц 0,5 мл стеридного м'ясо-пептонного бульйону (рН-7,2), весь вміст витискують у стерильну пробірку і закривають гумовою пробкою. Якщо неможливо отримати матеріал із бубону, вводять 0,3 мл стерильного фізіологічного розчину, після чого тим же шприцом відтягують його і витискують у стерильну пробірку. При прориві бубону матеріал забирають із периферійної щільної частини, як зазначено вище, і окремо - виділення. Обидві взяті проби досліджують окремо.

Пунктат із набряку набирають у шприц і переносять у стерильну пробірку.

При підозрі на легеневу форму чуми, мокроту для дослідження забирають у стерильні широкогорлі банки з притертими пробками або кришками, що закручуються. При відсутності мокроти матеріал забирають ватним тампоном із зіва.

При всіх формах чуми, беруть кров із вени в кількості 10 мл, засіваючи одразу 5 мл на 50 мл м'ясо-пептонного бульйону (рН-7,2), решту крові використовують для посіву на агар, зараження біопробних тварин, постановки серологічних реакцій.

Якщо захворювання закінчилось смертю, розтин трупа і взяття матеріалу для лабораторних досліджень проводять стерильним інструментом. Вирізаний для дослідження шматочок органу поміщається в окрему банку, після чого інструменти кожного разу змочуються у спирті і обпалюються над полум'ям спиртівки.

При підозрі на чуму, беруть шматочок печінки, селезінки, легенів, лімфатичних вузлів, кісткового мозку із трубчатих кісток, грудини і кров.

Кров беруть із серця шприцом з довгою голкою досить широкого діаметру і переносять в стерильну пробірку з гумовою пробкою.

Прокол серцевої стінки проводять через ділянку, простерилізовану прикладанням розжареного металевого шпателя. Якщо порожнина шлуночка пуста, можна взяти кров із передсердя, великої судини.

Зразу після розтину інструмент знезаражують кип'ятінням в 2% розчині соди (або іншого миючого засобу) протягом 60 хв.

3. На холеру

В лабораторію направляють:

- нативний матеріал;

- посів на 50 мл 1% пептонної води

При відсутності випорожнення, стерильний тампон вводять у пряму кишку на глибину 5-6 см, збирають вміст із стінок кишечнику та вносять у флакон з 1% пептонною водою. При використанні алюмінієвої петлі, її змочують стерильним фізіологічним розчином або 1% пептонною водою, вводять у пряму кишку на 8-10 см та переносять матеріал у флакон з 1% пептонною водою і засівають на чашку Петрі з лужним агаром.

Нативний матеріал (випорожнення, блювотні маси, промивні води) відбирають 10-20 мл стерильними ложками або скляними трубками із гумовою грушею та переносять у стерильний скляний посуд.

Для відбору матеріалу від хворих із водянистим випорожненням можливо використати резиновий катетер N 26 або N 28, один кінець якого вводять до прямої кишки, а другий опускають у банку.

Від трупа людини, яка померла з підозрою на холеру, беруть три відрізки тонкого кишечнику з верхньої, середньої та нижньої частин завдовжки 10 см кожний, жовчний міхур забирають повністю. Вміст кишечнику та жовч від трупа можливо взяти стерильним шприцом у об'ємі до 10 мл та перенести до пробірки із 1% пептонною водою.

Взяті проби з органів трупа поміщають окремо в скляні банки, нумерують, відповідно запаковують і відправляють у лабораторію.

4. На небезпечні вірусні інфекції.

Взяття крові

При короткочасній транспортировці у спеціалізовану лабораторію, кров для вірусологічного дослідження, беруть у кількості 20 мл сухим стерильним шприцем, над полум'ям спиртівки, розливають у стерильні інсулінові або пеніцилінові флакони порціями по 2 мл, закривають гумовими пробками.

При необхідності тривалого транспортування матеріалу у спеціалізовану лабораторію, кров беруть у кількості 10 мл, з яких 4 мл цільної крові поміщають у 2 флакони по 2 мл. Решту крові використовують для виготовлення сироватки. Сироватку фасують рівними порціями у 2-3 флакони. Сгустки крові поміщають у окремий пеніциліновий флакон.

Взяття мазка із зіва. Стерильним ватним тампоном з мигдалин та задньої поверхні глотки беруть носоглоточний змив, після чого тампон кладуть у стерильний пеніциліновий флакон з розчином Хенкса (3 мл), обережно зламують паличку тампону на рівні вати та щільно закривають гумовою пробкою. Матеріал для дослідження слід брати до проведення лікувальних заходів.

При заборі матеріалу із зіва не слід торкатись тампоном слизовою оболонки язика та рота.

Взяття проби сечі. Середню або останню порції сечі збирають у два стерильні пеніцилінові флакони (по 5-7 мл).

Взяття секційного матеріалу. Відбирають проби з спинного та головного мозку, печінки, селезінки, нирок, серцевого м'язу, лімфатичних вузлів в об'ємі 1-2 куб.см. Проби поміщають у стерильні пеніцилінові флакони та в охолодженому (+ 4 град.С) або замороженому вигляді (у термоконтейнері) терміново направляють до лабораторії.

5. На Синдроми небезпечної інфекційної хвороби

В залежності від прояву хвороби та наявності Синдрому, для дослідження беруть слідуючий матеріал:

- кров з вени - 10 мл (у 2 пробірки по 5 мл);

- слиз із зіву - стерильним тампоном;

- мокроту;

- сечу - 100 мл стерильним катетером у стерильний флакон (банку);

- відділяєме патологічних утворень на шкірі - стерильним скарифікатором;

- пунктат бубонів, лімфовузлів, набрюків, інших запальних утворень.

Примітка. Методика відбору матеріалу така ж, як при підозрі на чуму. Для фіксації мазків використовують 96 град. спирт із додаванням 3% перекису водню.

6. Упаковка і транспортування матеріалу.

Кожну пробірку, банку або інший посуд, в який вміщено матеріал від хворого надписують, щільно закривають гумовими або скляними притертими пробками або кришками, що закручуються. Закритий посуд обтирають дезрозчином. Потім пробірки, кришки заклеюють лейкопластирем і кожну пробірку чи банку окремо поміщають в поліетиленовий пакет і щільно зв'язують. Пробірки кладуть у металевий пенал, край між кришкою і пеналом заклеюють лейкопластирем. Пенал загортають в целофан і поміщають у бікс, металевий ящик. Кожну банку замотують окремо в марлю і також поміщають у бікс або металевий ящик, які запечатують особистою печаткою лікаря і з посильним відправляють у лабораторію. До посилки додається супроводжуючий документ, в якому вказують прізвище, ініціали, вік хворого, діагноз, дата захворювання, відбору матеріалу, характер матеріалу, прийом антибіотиків, інше специфічне лікування, а також прізвище, ініціали, посада медпрацівника, що відбирав матеріал.

Транспортують матеріал до лабораторії на службовому транспорті із супроводжуючим.

При заборі проб крові від хворого (підозрілого) необхідно передбачити можливість використання її для вірусологічних та клішних досліджень.

(для відділів особливо небезпечних інфекцій Центральної та обласних санепідстанцій, протичумних закладів)