Зважаючи на правовий статус ВККС, порядок формування цього органу, його кількісний та якісний склад мають відповідати положенням Конституції України, що гарантують незалежність судової влади, та міжнародним стандартам у цій сфері.
Положеннями міжнародних правових актів (а саме: пунктом 1.3 Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року; пунктом 45 Висновку № 1 (2001) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів; пунктами 14-18 Висновку № 10 (2007) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства від 21-23 листопада 2007 року; пунктами 37, 108, 120 Спільного висновку Європейської комісії "За демократію через право" та Директорату з технічного співробітництва Генерального Директорату з прав людини та правових питань Ради Європи щодо Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 18 жовтня 2010 року; пунктом 6.4 Резолюції 1862 (2012) Парламентської Асамблеї Ради Європи "Функціонування демократичних інституцій в Україні" від 26 січня 2012 року; пунктами 60, 62, 68 Звіту про ситуацію стосовно судової влади та суддів в державах-членах Ради Європи (оновлена версія № 2 (2015), прийнята в рамках 16-го пленарного засідання Комітету Міністрів Ради Європи від 14 - 16 жовтня 2015 року)) передбачено вимоги до органу, відповідального за добір та призначення суддів, вирішення питань суддівської кар'єри тощо. Так, європейськими стандартами встановлено, що склад та порядок формування такого органу має враховувати дві складові: 1) більшість членів такого органу повинні бути суддями; 2) судді - члени цього органу мають бути обрані іншими суддями.
Оскільки абзацом п'ятим преамбули Конституції України підтверджено, зокрема, європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського курсу України, то поняття, якими оперує Конституція України, мають розумітися з урахуванням усталених європейських цінностей, відображених, у тому числі, в зазначених європейських актах.
Відповідно принцип незалежності судді, гарантований частиною першою статті 126 Конституції України, слід розуміти таким чином, що добір та призначення суддів, вирішення питань суддівської кар'єри тощо має здійснюватися органом, який відповідає зазначеним вище вимогам, тобто: 1) більшість членів такого органу повинні бути суддями; 2) судді - члени цього органу мають бути обрані іншими суддями.
При цьому вимоги щодо якісного складу такого органу не є самоціллю, адже вони мають на меті сприяти забезпеченню незалежності суддів, зокрема, у контексті її принципової автономності в системі розподілу влади та недопустимості впливу законодавчої та виконавчої гілок на судову владу в процесі формування суддівського корпусу. Тобто такі вимоги диктуються принципом незалежності судді, гарантованим частиною першою статті 126 Конституції України.
Натомість положеннями статті 94 Закону в редакції після змін, унесених Законом № 193-IX, передбачено, що до складу ВККС входять дванадцять членів, які призначаються ВРП. Будь-якої вимоги щодо якісного складу ВККС у складі більшості суддів, які обираються самими суддями, не передбачено. Водночас у попередній редакції статті 94 Закону передбачалося функціонування ВККС у складі шістнадцяти членів, вісім з яких обиралися з'їздом суддів України із числа суддів або суддів у відставці.
Ураховуючи наведене, Пленум Верховного Суду вважає, що положення статті 94 Закону є такими, що не відповідають частині першій статті 126 Конституції України.
6. Невідповідність статті 28-1 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" частині першій статті 126, частині першій статті 131 Конституції України
Відповідно до частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка: 1) вносить подання про призначення судді на посаду; 2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності; 3) розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; 4) ухвалює рішення про звільнення судді з посади; 5) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою; 6) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; 7) вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів; 8) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого; 9) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
У зв'язку з прийняттям Закону № 193-IX створено новий колегіальний орган, який діє при ВРП та утворюється з метою забезпечення прозорості і підзвітності членів ВРП та членів ВККС, - Комісію з питань доброчесності та етики.
Відповідно до статті 28-1 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" основними завданнями Комісії є:
1) оцінка відповідності члена або кандидата (під час спеціальної перевірки) до складу ВРП та ВККС принципам добросовісності та етичних норм судді, які є невід'ємною складовою професійної етики члена ВРП, ВККС та контролю за прозорістю діяльності ВРП та ВККС;
2) затвердження висновків про невідповідність встановленим законом вимогам кандидатів на посаду члена ВРП до обрання (призначення) їх на посаду, що перешкоджає призначенню їх на відповідну посаду;
3) внесення подання щодо звільнення члена ВРП з посади з підстав, визначених пунктами 3-6 частини першої статті 24 цього Закону;
4) внесення подання щодо звільнення члена ВККС з підстав, визначених пунктами 3-6 частини першої статті 96 Закону України "Про судоустрій і статус суддів";
5) сприяння врахуванню членами ВРП, ВККС громадської думки під час виконання покладених на них завдань;
6) здійснення моніторингу інформації про суддів Верховного Суду з метою виявлення дисциплінарних порушень, грубого або систематичного нехтування суддею своїми обов'язками, його несумісності зі статусом судді чи його невідповідності займаній посаді, порушення обов'язку підтвердити законність джерела походження майна.
Отже, наділення іншого, ніж ВРП, суб'єкта повноваженнями, якими згідно зі статтею 131 Конституції України може бути наділена винятково ВРП, свідчить про невідповідність статті 28-1 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" частині першій статті 131 Конституції України.
Крім того, як доведено вище, принцип незалежності судді, гарантований частиною першою статті 126 Конституції України, слід розуміти таким чином, що добір та призначення суддів, вирішення питань суддівської кар'єри тощо має здійснюватися органом, який відповідає зазначеним вище вимогам, тобто: 1) більшість членів такого органу повинні бути суддями; 2) судді - члени цього органу мають бути обрані іншими суддями.
Комісія з питань доброчесності та етики вказаним вимогам не відповідає. Зазначене свідчить і про невідповідність статті 28-1 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" частині першій статті 126 Конституції України.
7. Невідповідність частин другої, третьої та четвертої статті 24 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" та пункту 10 розділу II "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 193-IX частині другій статті 131 Конституції України
Відповідно до частини другої статті 131 Конституції України ВРП складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох обирає з'їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох - призначає Президент України, двох - обирає Верховна Рада України, двох - обирає з'їзд адвокатів України, двох - обирає всеукраїнська конференція прокурорів, двох - обирає з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ.
Конституція України прямо не визначає суб'єктів звільнення з посади члена ВРП. Отже, суб'єктами звільнення з посади члена ВРП є суб'єкти обрання (призначення) члена ВРП, оскільки Конституцією України не встановлене інше.
Припущення, ніби законом може бути визначений певний орган (органи), наділений повноваженням звільняти члена ВРП, відмінний від суб'єктів обрання (призначення) члена ВРП, означав би зміну законом встановленого Конституцією України способу формування складу ВРП, бо внаслідок звільнення з посади члена ВРП змінюється склад цього конституційного органу.
Усупереч частині другій статті 131 Конституції України частинами другою та третьою статті 24 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" передбачено, що в певних випадках рішення про звільнення члена ВРП ухвалює ВРП, а в інших - приймається за поданням Комісії з доброчесності та етики на спільному засіданні ВРП і Комісії з питань доброчесності та етики. При цьому в останньому випадку рішення про звільнення члена ВРП вважається прийнятим, якщо подання не буде відхилене на спільному засіданні ВРП та Комісії з питань доброчесності та етики більшістю голосів учасників засідання за умови, що за це проголосувало принаймні два міжнародні експерти - члени Комісії з питань доброчесності та етики. Частиною четвертою статті 24 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" встановлено, що член ВРП, стосовно якого ВРП розглядається питання про звільнення з посади або внесення подання про звільнення з посади, не бере участі в голосуванні щодо такого рішення.
Слід підкреслити, що відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" рішення приймається на спільному засіданні ВРП й Комісії з питань доброчесності та етики.
Отже, для прийняття відповідного рішення щодо звільнення члена конституційного органу фактично передбачено створення неконституційного органу, який складається із членів ВРП й членів Комісії з питань доброчесності та етики. Зазначене не відповідає частині другій статті 131 Конституції України.
Із таких самих причин не відповідає частині другій статті 131 Конституції України і пункт 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 193-IX. Цим пунктом передбачена можливість звільнення члена ВРП Комісією з питань доброчесності та етики, а не суб'єктами обрання (призначення) члена ВРП, як це випливає із частини другої статті 131 Конституції України.
8. Невідповідність частини восьмої статті 31, частини першої статті 42, частини третьої статті 47, частини четвертої статті 48 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" частині першій статті 8, частині першій статті 126 Конституції України
Не відповідає засадам незалежності судді частина перша статті 42 Закону України "Про Вищу раду правосуддя", якою передбачено, зокрема, що підставою для початку дисциплінарного провадження є самостійне виявлення членами ВРП з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення суддею дисциплінарного проступку, оскільки це може призвести до використання неперевіреної інформації з анонімного джерела для початку дисциплінарного провадження, а отже, ставить суддю в уразливе становище.
Ця сама норма передбачає, що дисциплінарне провадження стосовно судді може бути розпочато на підставі анонімного звернення.
Вважаємо, що такі положення запроваджують інструменти тиску на суддів, що неприйнятно.
Зокрема, існування персоналізованої скарги є гарантією незалежності судді від безпідставних скарг щодо його діяльності та гарантією того, що суддям не будуть створювати неправомірні перешкоди в здійсненні правосуддя.
Механізм анонімних звернень може бути інструментом безпідставного переслідування, цькування та залякування судді.
Крім того, частиною третьою статті 47 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" передбачено: "У разі відсутності судді, скаржника розгляд дисциплінарної справи здійснюється Дисциплінарною палатою без їх участі за виключенням випадків, коли суддя не був повідомлений або повідомлений з порушенням частини четвертої статті 48 цього Закону". Розгляд дисциплінарного провадження без участі судді, при цьому без підтвердження отримання ним повідомлення про виклик, а також за наявності поважних причин такої відсутності, порушує засади незалежності судді, змагальності та створює умови безпідставного притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Такі законодавчі зміни встановлюють широкі межі розсуду Дисциплінарної палати, що може призвести до протиправних дій чи помилок, створити правове підґрунтя для свавілля. Поняття "свавільність" має на увазі розсуд, що характеризується відсутністю критеріїв, які повинні регулювати такий розсуд. Такий підхід зумовлює необхідність забезпечення правової визначеності та передбачуваності, а відтак, і стабільності суспільних відносин. Особа, аби бути повноправним членом суспільства і повністю реалізовувати своє право на вільний розвиток особистості, повинна мати змогу вивіряти свої дії та вчинки, передбачати їх наслідки.
Конституційний Суд України в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначив: "Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі" (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення).
Тобто принцип правової визначеності як елемент принципу верховенства права вимагає законодавчого запобігання свавільного втручання органів публічної влади в межах вільного розсуду у права, свободи і законні інтереси особи. Із цією метою держава повинна впроваджувати та дотримуватися правових (справедливих) процедур, які забезпечують справедливе ставлення до особи.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" (у пункті 71) зазначено: "Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків... . Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються..."
З метою уникнення протиправності дій, помилок та недопущення свавілля в результаті наділення широкими межами розсуду органів влади, держава повинна за допомогою правової (справедливої) процедури встановити чітку послідовність дій проведення перевірки обставин, що можуть свідчити про вчинення суддею дисциплінарного проступку, із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності, а не з будь-якого джерела, як передбачено новими законодавчими змінами. Правова (справедлива) процедура є складовою принципу законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
Формула "справедливої процедури", яка міститься у статті 129 Конституції України й кореспондує зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, поширюються як на процесуальне судочинство, так і на правові процедури, яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень під час прийняття відповідних актів стосовно прав, свобод та законних інтересів особи.
Мета правової (справедливої) процедури захистити особу від свавілля суб'єктів владних повноважень. Саме правова (справедлива) процедура наповнює зміст діяльності владних органів, визначає принципи і правила здійснення ними меж розсуду, таким чином, встановлює обмеження щодо них та запобігає їхньому свавільному застосуванню.
Критеріями такої правової (справедливої) процедури здійснення дисциплінарного провадження щодо судді за аналогією можуть виступати гарантовані статтею 129 Конституції України основні засади судочинства. Зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, спрямовані на забезпечення здійснення справедливого вирішення справи. Вказані конституційні засади обумовлюють право особи, яка підозрюється, знати конкретну (а не анонімну) особу, яка обвинувачує суддю у чомусь, а також право почути її для надання нею відповідних доказів, щоб довести перед дисциплінарним органом їх переконливість та забезпечити змагальність сторін, з метою забезпечення справедливого ставлення до особи.
Рівень процедурної точності повинен бути пропорційним до важливості тих прав, які зачіпаються, що забезпечує індивідуальний і справедливий підхід до особи саме через здійснення гарантованих процедурних прав.
Частиною четвертою статті 48 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" передбачено скорочення строку повідомлення судді про засідання Дисциплінарної палати із 7 до 3 днів. При цьому виключено положення (зокрема, частини першої статті 48 Закону України "Про Вищу раду правосуддя"), яке дозволяє члену Вищої ради правосуддя здійснювати попередню перевірку. Тобто в судді не будуть витребувати пояснення та його за 3 дні до засідання Дисциплінарної палати буде повідомлено про розгляд справи стосовно нього.
Тобто відсутність судді на засіданні Дисциплінарної палати з будь-яких причин, навіть і дуже поважних (відповідно до редакції частини третьої статті 47 Закону України "Про Вищу раду правосуддя"), не перешкодить розгляду відкритої стосовно цього судді дисциплінарної справи за тієї умови, що його повідомлено за три дні до засідання. Неможливість належним чином підготуватися та взяти участь у розгляді своєї справи на засіданні Дисциплінарної палати може негативно позначитися на здатності судді ефективно захищатися від висунутих проти нього звинувачень і зробить суддю вразливим до необґрунтованих переслідувань. Зазначене підриває принцип незалежності й недоторканності судді, тобто суперечить частині першій статті 126 Конституції України.
Не відповідає засадам незалежності судді й частина восьма статті 31 Закону України "Про Вищу раду правосуддя", якою запроваджено закороткі строки тривалістю три дні для надання пояснень від суддів. Неможливість судді ретельно підготуватися до власного захисту через невиправдано стислий строк також робить суддю вразливим, що означає порушення частини першої статті 126 Конституції України.
Крім того, неможливість судді, щодо якого триває дисциплінарне провадження, бути почутим, навести свої аргументи і докази, не захищає суддю від необґрунтованих помилок Дисциплінарної палати під час прийняття рішень та свавільності її дій, не узгоджується з доктриною правової (справедливої) процедури, що охоплюється закріпленим у частині першій статті 8 Конституції України принципом верховенства права, а тому не відповідає цій конституційній нормі.
Щодо строків розгляду звернення
Як було зазначено на початку цього подання, розділ II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 193 регламентує строки проведення процедур, спрямованих на скорочення чисельного складу Верховного Суду, а отже, до фактичного звільнення суддів Верховного Суду з їх посад. Цими положення передбачено 90-денний термін формування нового складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, після якого мають розпочатися процедури відбору суддів Верховного Суду.
Існування відповідних законодавчих положень, вочевидь, є об'єктивною передумовою невідкладного та оперативного розгляду цього конституційного подання Конституційним Судом України.
Беручи до уваги наведене, Пленум Верховного Суду висловлює прохання визнати провадження за цим поданням невідкладним та розглянути його в строки, передбачені частиною третьою статті 75 Закону України "Про Конституційний Суд України".
На підставі викладеного та керуючись статтями 150, 152 Конституції України, статтями 7, 51, 52, 97 Закону України "Про Конституційний Суд України" та пунктом 5 частини другої статті 36, статтею 46 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" просимо:
1. Відкрити провадження за конституційним поданням Верховного Суду щодо перевірки відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 37, частини першої статті 94, пункту 3 частини третьої статті 135 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування", пунктів 4, 5, 6, 7, 9, 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування", частин другої, третьої та четвертої статті 24, статті 28-1, частини восьмої статті 31, частини першої статті 42, частини третьої статті 47, частини четвертої статті 48 Закону України "Про Вищу раду правосуддя".
2. Перевірити на відповідність частині першій статті 6, частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, частинам першій, п'ятій, шостій, сьомій статті 126, частині першій, другій статті 131, підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України частину першу статті 37, частину першу статті 94, пункт 3 частини третьої статті 135 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування", пункти 4, 5, 6, 7, 9, 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування", частини другу, третю та четверту статті 24, статтю 28-1, частину восьму статті 31, частину першу статті 42, частину третю статті 47, частину четверту статті 48 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" та визнати ці положення такими, що не відповідають указаним нормам Конституції України (є неконституційними).
3. Визнати провадження за цим поданням невідкладним та розглянути його у строки, передбачені частиною третьою статті 75 Закону України "Про Конституційний Суд України".
Відомості про представників суб'єкта права на конституційне подання:
1) Голова Верховного Суду Данішевська Валентина Іванівна (вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ, тел. (044) 226-23-04);
2) Голова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Смокович Михайло Іванович (вул. Московська, 8, м. Київ, тел. (044) 280-85-62);
3) суддя Великої Палати Верховного Суду Анцупова Тетяна Олександрівна (вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ, тел. (044) 253-90-39);
4) суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Крат Василь Іванович (пр-т Повітрофлотський, 28, м. Київ, тел. (044) 591-02-42).
Додатки:
1. Постанова Пленуму Верховного Суду від 15 листопада 2019 року № 15 "Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо перевірки відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 37, частини першої статті 94, пункту 3 частини третьої статті 135 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування", пунктів 4, 5, 6, 7, 9, 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування", частин другої, третьої та четвертої статті 24, статті 28-1, частини восьмої статті 31, частини першої статті 42, частини третьої статті 47, частини четвертої статті 48 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" на 1 арк.
2. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141) (витяг).
3. Закон України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" (Голос України, 06.11.2019, № 212) (витяг).
4. Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (Голос України, 16.07.2016, № 132-133) (витяг).
5. Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (Голос України, 04.01.2017, № 1) (витяг).
6. Закон України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (Голос України, 02.08.2017, № 141) (витяг).
7. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (Офіційний вісник України, 16.04.98, № 13, стор. 270) (витяг).
8. Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) (Голос України, 11.01.2005, № 3).
9. Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп у справі за конституційним зверненням громадян Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) (Офіційний вісник України, 22.01.98, № 1, ст. 25, стор. 169, код 4621/1998).
10. Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України "Про статус суддів" (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) (Голос України, 04.11.2005, № 209).
11. Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) (Офіційний вісник України, 21.06.2013, № 44, ст. 1583, стор. 121, код 67435/2013).
12. Рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" (Офіційний вісник України, 04.01.2019, № 2, ст. 61, стор. 134, код 92760/2018).
13. Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) (Урядовий кур'єр, 05.10.2005, № 188).
14. Рішення Конституційного Суду України від 21 травня 2002 року № 9-рп/2002 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої і четвертої статті 1, абзацу другого пункту 8 частини першої статті 18, частини першої статті 25, пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 30, частини першої статті 31, частини першої статті 32, пункту 2 частин другої статті 33, пункту 2 частини другої та частини третьої статті 37, статей 38 і 48 Закону України "Про Вищу раду юстиції" (справа про Закон України "Про Вищу раду юстиції".
15. Рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" (Заява № 29979/04) (Офіційний вісник України 22.02.2013, № 12, стор. 292, ст. 488).
16. Рішення Європейського суду з прав людини від 17 березня 2011 року у справі "Буров проти України" (Заява № 29979/04) (https://minjust.gov.ua/).
17. Рішення Європейського Суду з прав людини від 15 грудня 2011 року у справі "Орлов проти України" (Заява № 5842/05) (https://minjust.gov.ua/).
18. Рішення Суду Європейського Союзу (Велика Палата) від 5 листопада 2019 року у справі (С-192/18) Європейська комісія проти Республіки Польща щодо невиконання зобов'язань державою-членом (https://eurlex.europa.eu/legalontent/EN/TXT/?qid=1573637989271&uri=CELEX:62 018CJ0192).
19. Спільний проміжний висновок Венеційської комісії та Директорату з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи щодо проекту закону про реформування Верховного Суду Справедливості та прокуратури Республіки Молдова від 14 жовтня 2019 року № 966/2019 (https://www.venice.coe.int/webforms/documents/pdf=CDL-AD(2019)020-e).
20. Висновок Ради Європи щодо процедури добору та призначення суддів до Верховного Суду в Україні, прийнятий в рамках експертної оцінки судової реформи в Україні 2014 - 2018 рр. та її відповідності стандартам та рекомендаціям Ради Європи (жовтень 2017 - лютий 2018) (https://rm.coe.int/coe-opinion-competition-sc/168093d89e).
21. Висновок № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів (https://supreme.court.gov.ua/userfiles/R_1_2001_2001_11_23.pdf).
22. Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи від 17 листопада 2010 року (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_a38) (витяг).
23. Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_201).
24. Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя від 1 січня 1983 року (Перша світова конференція по незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 р.) Європейські та міжнародні стандарти у сфері судочинства - К.:ТОВ "Видавництво "Юстон", 2015. - 716 с, стор. 106 - 111).
25. Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15 грудня 1989 року) (Європейські та міжнародні стандарти у сфері судочинства -К.: ТОВ "Видавництво "Юстон", 2015. - 716 с, стор. 24 - 26).
26. Статут суддів в Європі (Європейська асоціація суддів, 1997 рік) (Європейські та міжнародні стандарти у сфері судочинства - К.: ТОВ "Видавництво "Юстон", 2015. - 716 с, стор. 115 - 116).
27. Всесвітня (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17 листопада 1999 року, Тайбей (Тайвань) (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_j63).
28. Рекомендація CM/Rec(2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо суддів:незалежність, ефективність та обов'язки, ухвалені Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року (https://supreme.court.gov.ua/userf iles/CM_Rec_2010_12_2010_11 _17.pdf).
29. Європейська хартія про закон "Про статус суддів" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_236).
30. Київські рекомендації ОБСЄ щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (Київ, 23 - 25 червня 2010 року) (витяг) (https://www.osce.org/uk/odihr/86319?download=true) (витяг).
31. Висновок № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності (https://supreme.court.gov.ua/userfiles/R_3_2002_2002_11_19.pdf).
32. Доповідь Європейської комісії "За демократію через право" (Венеціанської комісії) "Європейські стандарти в сфері судочинства - систематичний огляд" (3 жовтня 2008, СРШ О (2008) 002) (Європейські та міжнародні стандарти у сфері судочинства - К.: ТОВ "Видавництво "Юстон", 2015. - 716 с., стор. 79 - 88).
33. Висновок Венеціанської комісії від 26 жовтня 2015 року щодо проекту змін до Конституції України в частині правосуддя № 803/2015 (https://supreme.court.gov.ua/userfiles/CDL_AD_2015_027_2018_10_26.pdf).
34. Проміжний висновок Венеціанської комісії від 24 липня 2015 року щодо запропонованих змін до Конституції України в частині правосуддя № 803/2015 (https://supreme.court.gov.ua/userfiles/CDL_PI_2015_016_2015_07_24.pdf).
35. Висновок № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів від 16 жовтня 2015 року "Позиція судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії" (https://court.gov.ua/userfiles/vusn_18_kr.pdf).
36. Висновок № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства (https://supreme.court.gov.ua/userfiles/R_10_2007_2007_11_23.pdf).
37. Спільний висновок Венеційської комісії та Директорату із співпраці Генерального директорату з прав людини та правових питань Ради Європи щодо Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 588 / 2010, ухвалений на її 84-ій Пленарній сесії (м. Венеція, 15 - 16 жовтня 2010 року) (https://supreme.court.gov.ua/userfiles/CDL_AD_2010_026_2010_10_18.pdf).
38. Резолюция 1862 (2012) Парламентской Ассамблеи Совета Европы "Функционирование демократических институтов в Украине" от 26 января 2012 года (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_a57).
39. Звіт Консультативної ради європейських суддів про ситуацію стосовно судової влади та суддів в державах-членах Ради Європи; оновлена версія № 2 (2015), прийнята в рамках 16-го пленарного засідання КРЄС (м. Лондон, 14 - 16 жовтня 2015) (https://rm.coe.int/090000168074744d).
40. Висновок Венеційської комісії від 20 березня 2007 року щодо законопроекту про судоустрій та законопроекту про статус суддів в Україні № 401/2006 (https://helsinki.org.ua/articles/vysnovok-schodo-zakonoproektu-pro-sudoustrij-ta-zakonoproektu-pro-status-suddiv-v-ukrajini/) (витяг).
| Голова Верховного Суду | В.І. Данішевська |
( Текст взято з сайту Верховного Суду http://supreme.court.gov.ua )