Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах

40. Ухвалюючи рішення у справі, провадження в якій відкрито за заявою прокурора, суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір із відповідача (повністю або пропорційно до задоволених вимог), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно до задоволених вимог), за винятком випадків, коли позивача звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в дохід Державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

41. Якщо суд не прийняв рішення щодо розподілу судових витрат або, наприклад, про повернення судового збору з Державного бюджету України, то за заявою сторони або прокурора, який брав участь у судовому процесі, а також із власної ініціативи суд на підставі статті 220 ЦПК має право ухвалити додаткове рішення у справі, яким вирішити відповідне питання.

Проте якщо під час розгляду справи докази на підтвердження понесених судових витрат суду не надавалися, то додаткове рішення щодо розподілу цих судових витрат ухвалюватися не може і в задоволенні такої заяви має бути відмовлено.

42. Статтею 7 Закону № 3674-VI врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, визначених цією статтею, і перелік яких є вичерпним. Питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується судом за результатами розгляду справи за клопотанням особи, яка його сплатила, що відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства (частина перша статті 7 Закону № 3674-VI "Про судовий збір"). Про таке повернення зазначається: в ухвалі, якою заява повертається або відмовляється у відкритті провадження у справі, за подання якої сплачується судовий збір; у резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом № 3674-VI); в ухвалі про повернення сум судового збору, постановленій як окремий процесуальний документ.

Сплачена сума судового збору повертається не лише в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, а й у разі відмови у відкритті апеляційного та касаційного провадження (пункт 3 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI "Про судовий збір").

При цьому поданий заявником платіжний документ, що підтверджує сплату судового збору, повертається заявнику, а до матеріалів справи приєднується належним чином посвідчена копія цього документа. Про заміну зазначеного документа копією здійснюється відповідна відмітка в описі справи.

Законом № 3674-VI не передбачено граничного терміну повернення сплаченої суми судового збору.

43. Законом № 3674-VI не врегульовано порядок повернення сплаченої суми судового збору в разі неподання до суду заяви чи скарги, тому у суду відсутні підстави для видачі процесуальних чи будь-яких інших документів щодо повернення з Державного бюджету України відповідних сум. Про це заявники повідомляються листом за підписом відповідального працівника апарату суду.

Законом № 3674-VI також не передбачено можливості повернення сум судового збору, сплачених за видачу судом копій документів, якщо заявник у подальшому відмовився від одержання таких копій.

Разом із тим питання щодо повернення сплаченої суми судового збору в разі неподання до суду заяви, скарги чи неотримання копій документів заявник може вирішувати згідно з Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182.

44. Питання щодо повернення сплаченої суми судового збору в будь-якому разі вирішується судом, який вирішував питання, пов'язані з відкриттям провадження у справі, чи розглядав справу, навіть якщо таку сплату помилково здійснено не за місцем розгляду справи.

45. Вирішуючи питання про відшкодування витрат, пов'язаних із проведенням судових експертиз, суду необхідно враховувати, що відповідно до статті 15 Закону України від 25 лютого 1994 року № 4038-XII "Про судову експертизу" витрати на проведення судових експертиз науково-дослідними установами Міністерства юстиції України та судово-медичними і судово-психіатричними установами Міністерства охорони здоров'я України відшкодовуються в порядку, передбаченому законодавством.

При цьому витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду має нести сторона, яка заявила клопотання про проведення судової експертизи, а якщо таке клопотання заявлено двома сторонами, то витрати несуть обидві сторони порівну (стаття 86 ЦПК). Тому в ухвалі про призначення експертизи суд вправі зобов'язати відповідну сторону перерахувати, у тому числі шляхом здійснення попередньої оплати, суму витрат на проведення експертизи експертній установі (судовому експерту, який не є працівником державної спеціалізованої установи) (стаття 7 Закону України "Про судову експертизу" ). У разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони від оплати витрат, пов'язаних із проведенням судової експертизи, суд скасовує ухвалу про призначення судової експертизи (частина друга статті 86 ЦПК) і настають наслідки, передбачені частиною першою статті 146 ЦПК.

Законом не заборонено оплатити витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, іншою стороною у справі.

Після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу судом на загальних підставах, визначених статтею 88 ЦПК. При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" встановлено граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із проведенням судових експертиз.

46. Перелік витрат сторін (склад витрат), наведений у статті 87 ЦПК, не є вичерпним.

Витрати, пов'язані з вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, у разі визнання їх судом необхідними (наприклад, зберігання речових доказів; витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача; витрати заявника у справі окремого провадження про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника, пов'язані з публікацією у місцевій пресі оголошення про виклик до суду держателя цінного папера (стаття 262 ЦПК) тощо) несе сторона, яка заявила про їх вчинення, а якщо клопотання заявлено обома сторонами, то витрати несуть обидві сторони порівну.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суди повинні враховувати, що:

виплата сум сторонам та їх представникам, свідкам, спеціалістам, перекладачам, експертам передбачає відшкодування витрат, понесених ними у зв'язку з переїздом до іншого населеного пункту та явкою до суду, у порядку, передбаченому статтями 85 і 86 ЦПК;

витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, відшкодовуються в порядку, передбаченому статтею 87 ЦПК;

граничні розміри компенсації таких витрат передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави".

Після закінчення розгляду справи такі витрати розподіляються судом на загальних підставах згідно зі статтею 88 ЦПК.

47. Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Порядок надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах передбачений у розділі III Закону України від 02 червня 2011 року № 3460-VI "Про безоплатну правову допомогу", положення якого забезпечуватимуться поетапно, починаючи з 01 січня 2015 року.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

48. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

49. Витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача (пункт 6 частини другої статті 79 ЦПК), відносяться до витрат, пов'язаних із вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи (стаття 87 ЦПК). При цьому зазначені витрати на будь-якій стадії процесу несе позивач, якщо заявить таке клопотання. У разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони від оплати цих витрат повідомлення відповідача здійснюється на загальних підставах (статті 74 - 76 ЦПК). Відмова від сплати таких витрат не є підставою для залишення позову без розгляду згідно із пунктом 8 частини першої статті 207 ЦПК.

Після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача, підлягають розподілу судом відповідно до статті 88 ЦПК.

50. Зменшення позивачем розміру позовних вимог є підставою для повернення йому тільки сплаченої суми судового збору згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI , а не інших судових витрат, які в такому разі у відповідній частині покладаються на позивача.

51. Враховуючи, що справи окремого провадження розглядаються з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду, слід звернути увагу судів на те, що інші особливості розгляду цих справ встановлено розділом IV ЦПК (частина третя статті 235 ЦПК).

Наприклад, у частині сьомій статті 235 ЦПК передбачено, що при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом; у частині третій статті 240 ЦПК зазначено, що суд, установивши, що заявник у справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи діяв недобросовісно, без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі понесені судові витрати.