Щодо деяких питань розгляду справ про банкрутство

На Ваш лист від 21.05.2009 р. N 6002/5/10-3016/1602 "Про узагальнення судової практики" повідомляємо.

Наведені в листі питання не висвітлені в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" N 15 від 18.12.2009 р., тому відповіді надаються Вищим господарським судом України.

Перше питання: "Щодо повідомлення органів державної податкової служби про ліквідацію підприємства за ст. ст. 51, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) ліквідатор письмово повідомляє про визнання господарським судом відсутнього боржника банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, ті в місячний строк з дня одержання повідомлення можуть направити ліквідатору свої заяви з вимогами до банкрута.

Спеціальний Закон не передбачає іншого порядку повідомлення кредиторів відсутнього підприємства - банкрута, ніж направлення ліквідатором на адресу відомих йому кредиторів письмового повідомлення про визнання боржника банкрутом.

Обов'язковість направлення ліквідатором повідомлення про визнання відсутнього боржника банкрутом випливає з п. 6 ст. 3-1 Закону про банкрутство, а також ч. 3 ст. 60 Господарського кодексу України, оскільки державна податкова інспекція є явним та потенційним кредитором суб'єкта господарювання, який ліквідується.

Згідно зі ст. 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" позаплановою виїзною перевіркою органами податкової служби своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться, у тому числі, - при проведенні реорганізації (ліквідації) підприємства.

Тому факт проведення ліквідації підприємства - платника податків викликає необхідність обов'язкового проведення позапланової перевірки органами державної податкової служби повноти нарахування та сплати підприємством податків.

Оскільки кредитор в силу ст. ст. 25, 52 Закону про банкрутство зобов'язаний в місячний термін з дня отримання повідомлення про визнання боржника банкрутом заявити грошові вимоги до банкрута, то державна податкова інспекція повинна в цей термін здійснити позапланову перевірку банкрута.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 51 Закону про банкрутство, якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Необхідною передумовою для звернення з такою заявою є дотримання ліквідатором (ліквідаційною комісією) вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи, зокрема: оцінка вартості наявного майна боржника, публікація оголошення, згідно з вимогами ст. 105 ЦК України з метою виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості, повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства та складання проміжного ліквідаційного балансу.

У зв'язку з чим органи державної податкової служби після публікації оголошення та отримання повідомлення про ліквідацію підприємства повинні здійснити позапланову перевірку суб'єкта господарювання в двомісячний термін (ч. 4 ст. 105 Цивільного кодексу України) .

Порядок виявлення кредиторів по ст. 51 Закону про банкрутство передбачений шляхом опублікування оголошення в офіційному друкованому органі. У зв'язку з цим усі кредитори, в т.ч. і органи державної податкової служби, зобов'язані в місячний термін звернутися з грошовими вимогами до ліквідатора банкрута. Іншого порядку повідомлення кредиторів, ніж публікація в офіційному друкованому органі, стаття 51 Закону про банкрутство не передбачає, в т.ч. і письмового повідомлення безпосередньо органів державної податкової служби.

Якщо державна податкова служба вважає, що боржник неналежним чином виконував свої зобов'язання щодо сплати податків, то вона не позбавлена можливості здійснити позапланову перевірку банкрута в місячний термін з моменту відповідної публікації в офіційному друкованому органі.

Друге питання: "Щодо правомірності включення до умов мирової угоди положень про відстрочення (розстрочення) вимог кредиторів, які мають поточний характер".

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 35 Закону про банкрутство під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформлюється угодою сторін.

Враховуючи викладене, слушною є правова позиція Вищого господарського суду України, яка викладена в постанові від 16.08.2006 р. у справі N 6/34-Б, стосовно того, що згідно ст. 36 Закону про банкрутство мирова угода викладається щодо вимог кредиторів, які увійшли до реєстру, в зв'язку з чим істотними умовами мирової угоди є положення щодо конкурсних кредиторів. Разом з тим, мирова угода може бути комплексною угодою та містити умови, які не є істотними, а саме, умови, які регулюють порядок погашення вимог поточних кредиторів, при наявності згоди останніх.

Третє питання: "Щодо скасування інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.02.2002 р. N 01-8/141 "Про деякі питання оподаткування операцій з продажу майна банкрута".

На даний момент скасування вказаного інформаційного листа є доцільним з наступних підстав.

Має місце правова позиція Вищого господарського суду України, яка викладена в постанові від 03.12.2003 р. у справі N 17/124 (залишена без змін постановою Верховного Суду України від 06.04.2004 р.).

Відповідно до ст. 23 Закону про банкрутство у зв'язку з визнанням боржника банкрутом в такої особи виникає особливий статус, який є значно відмінним від статусу боржника.

Виходячи з аналізу положень ст. ст. 23, 25, 30, 31 Закону про банкрутство, в ліквідаційній процедурі нові зобов'язання у банкрута в особі його органу управління - ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть виникати виключно у випадках, прямо передбачених Законом про банкрутство.

Такими випадками є зобов'язання з оплати комунальних і експлуатаційних витрат та інших витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (ч. 9 ст. 30 Закону про банкрутство) .

Що стосується сплати суми ПДВ, то законодавець прямо не визначив їх в якості витрат, пов'язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури (пп. "г" п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону про банкрутство) .

З викладеного випливає, що в ліквідаційній процедурі у банкрута не з'являється ніяких додаткових податкових зобов'язань, крім тих, які у вигляді конкурсних вимог включені до реєстру вимог кредиторів відповідно до статей 14, 23 Закону про банкрутство. Тобто, у банкрута при продажу майна в ліквідаційній процедурі не виникає зобов'язання зі сплати ПДВ.

З цього питання очікується рішення Президії Вищого господарського суду України.