Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру

Обговоривши матеріали узагальнення судової практики про застосування примусових заходів медичного характеру, Пленум Верховного Суду України зазначив, що суди України, розглядаючи справи цієї категорії, в основному забезпечують правильне застосування закону.

Разом з тим у роботі судів ще трапляються недоліки, які послаблюють ефективність застосування правових засобів відносно душевнохворих.

З метою правильного і однакового застосування законодавства про примусові заходи медичного характеру та усунення недоліків у судовій практиці, Пленум Верховного Суду України

1. Звернути увагу судів на необхідність суворого додержання законодавства, що регулює застосування примусових заходів медичного характеру, підвищення рівня судового розгляду у справах цієї категорії, забезпечення всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

2. Зобов'язати суди підвищити вимогливість до органів попереднього слідства по додержанню ними кримінально-процесуального законодавства при розслідуванні справ про діяння неосудних осіб.

Якщо внаслідок однобічності і неповноти проведеного слідства не були з'ясовані всі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, і ці прогалини не можуть бути усунені в судовому засіданні, - суд зобов'язаний повернути її на додаткове попереднє слідство.

3. Розглядаючи справи про застосування примусових заходів медичного характеру, суди повинні ураховувати, що такі заходи у вигляді поміщення в психіатричну лікарню з звичайним, посиленим або з суворим наглядом, передбачені ст.13 КК України, можуть застосовуватися відносно осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності або вчинили такі діяння в стані осудності, але захворіли до винесення вироку на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Порядок провадження у цих справах установлений главою 34 КПК України. Питання, пов'язані із застосуванням примусових заходів медичного характеру відносно осіб, які захворіли на хронічну душевну хворобу під час відбуття покарання, вирішуються у відповідності з вимогами ст.411 КПК України .

Судам необхідно мати на увазі, що тимчасовий розлад душевної діяльності особи, який позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, що настав після вчинення злочину, але до винесення судом вироку, не усуває можливості застосування до неї примусового заходу медичного характеру.

Разом з тим тимчасовий розлад душевної діяльності особи, який настав після винесення вироку або під час відбуття покарання, не є підставою для застосування судом примусового заходу медичного характеру.

4. Внесення в судове засідання справи, яка надійшла до суду від прокурора в порядку, передбаченому ст.418 КПК України, повинно оформлятися відповідною постановою судді, якщо він погодиться з постановою слідчого. При цьому особи, щодо яких ставиться питання про застосування примусових заходів медичного характеру, відданню до суду не підлягають.

Постановою про внесення справи в судове засідання суддя зобов'язаний вирішити такі питання, пов'язані з підготовкою її до розгляду:

- про день і місце слухання справи в судовому засіданні;

- про виклик у судове засідання прокурора і захисника;

- про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання;

- про витребування додаткових доказів;

- про можливість участі в судовому засіданні особи, відносно якої розглядається справа;

- про необхідність виклику в судове засідання експерта;

- всі інші питання, які стосуються підготовчих до судового розгляду дій.

5. Під час судового розгляду справ про застосування, скасування або зміну примусових заходів медичного характеру з урахуванням особливостей кожної з них суд повинен додержуватись вимог закону, що містяться в главах 25, 26 та 34 КПК України , не допускаючи спрощення, виконувати процесуальні дії підготовчої частини судового засідання, а також у повному обсязі досліджувати всі докази.

Судам належить суворо додержуватись вимог ст.419 КПК України про обов'язкову участь прокурора і захисника в судовому засіданні у справі про застосування примусових заходів медичного характеру.

6. Роз'яснити судам, що кримінальна справа щодо особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, і про застосування примусових заходів медичного характеру відносно неосудного, які разом вчинили суспільно небезпечне діяння, може бути розглянута в одному судовому засіданні з додержанням вимог норм закону, передбачених главами 25, 26, 27, 28 і 34 КПК України .

Після закінчення по такій справі судового слідства, заслухавши думку прокурора і захисника з питань, зазначених у ст.420 КПК України, суд виконує дії, передбачені статтями 318, 319 КПК України , і йде до нарадчої кімнати для постановлення вироку щодо підсудного та ухвали (постанови) щодо неосудного.

В цьому ж порядку можуть розглядатися справи, в яких окремі співучасники групових злочинів захворіли душевною хворобою після вчинення злочину.

7. Примусові заходи медичного характеру судами мають застосовуватися лише за наявності у справі обгрунтованого висновку судово-психіатричних експертів про неосудність особи і потреби її в цих заходах.

Звернути увагу судів на необхідність пред'явлення вимогливості до висновку судово-психіатричних експертів, з тим щоб він був науково обгрунтованим, конкретним, повним і мотивованим.

Коли експертиза неповна чи недостатньо зрозуміла або виникає необхідність поставити експерту додаткові питання, суд повинен викликати в судове засідання експерта-психіатра, а за умов,

вказаних в ч.6 ст.75 КПК України , призначити повторну судово-психіатричну експертизу.

8. Судам належить мати на увазі, що ухвала (постанова) в справі про застосування примусових заходів медичного характеру повинна відповідати вимогам, що випливають з кримінально-процесуального закону, і, крім вирішення питань, передбачених ст.420 КПК України, містити в собі формулювання суспільно-небезпечного діяння, визнаного судом установленим, перевірені в судовому засіданні докази, покладені в обгрунтування висновків суду, а також мотиви прийнятого рішення по суті.

9. Визначаючи тип психіатричної лікарні, в яку необхідно помістити неосудного, суд повинен виходити не тільки з його психічного стану, а й з характеру вчиненого ним діяння.

Рекомендації експертів щодо цього для суду не обов'язкові, оскільки вони встановлюють тип психіатричної лікарні, виходячи лише з психічного стану хворого, без урахування характеру вчиненого діяння, що не належить до їх компетенції.

Застосовуючи до неосудного примусові заходи медичного характеру, суд не має права зазначати в ухвалі (постанові) назву конкретної психіатричної лікарні, в якій має провадитися примусове лікування, і його строк.

Призначаючи примусове лікування, суду одночасно необхідно винести ухвалу (постанову) про скасування з часу доставки неосудного до лікарні запобіжного заходу, якщо останній був до нього застосований.

10. Справи про діяння неосудних осіб за наявності обставин, передбачених ст.6 КПК України , а також у разі недоведеності їх участі у вчиненні суспільно небезпечного діяння або якщо суд визнає непотрібним застосовувати примусові заходи медичного характеру, підлягають закриттю.

Не можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, якщо особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або захворіла на душевну хворобу після вчинення злочину, до винесення ухвали видужала чи її психічний стан змінився настільки, що вона перестала бути суспільно небезпечною.

У разі закриття справи щодо неосудного суду необхідно повідомити про це органам охорони здоров'я для здійснення необхідного лікарського нагляду.

Справу, закриту у зв'язку з недоведеністю вчинення неосудним суспільно небезпечного діяння, суд після того, як ухвала набрала законної сили, повинен надіслати прокуророві для вжиття заходів по встановленню особи, яка вчинила це діяння.

11. Роз'яснити судам, що заходи адміністративного стягнення або громадського впливу щодо неосудних застосовуватися не можуть, а помилково застосовані юридичного значення не мають.

У зв'язку з цим вчинене неосудним діяння, яке відповідно до закону може бути визнано суспільно небезпечним лише за умови застосування до нього раніше за такі ж дії заходів адміністративного стягнення або громадського впливу, не може бути визнано суспільно небезпечним, якщо при застосуванні таких же заходів він також знаходився у стані неосудності.

При встановленні таких обставин суду належить справу закрити, не застосовуючи до неосудного примусових заходів медичного характеру.

12. Якщо в судовому засіданні під час розгляду кримінальної справи буде встановлено, що підсудний суспільно небезпечне діяння вчинив у стані неосудності або після цього захворів на душевну хворобу, яка позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд у відповідності зі ст.316 КПК Україниповинен винести про це мотивовану ухвалу, а потім продовжити розгляд справи з додержанням вимог норм закону, що містяться в главі 34 КПК України .

13. Примусові заходи медичного характеру підлягають скасуванню в зв'язку з видужанням особи чи зміною психічного стану настільки, що воно виключає її суспільну небезпечність.

За наявності сумніву в правильності висновків медичної комісії про видужання особи або такій зміні її психічного стану, коли відпадає необхідність у дальшому застосуванні примусових заходів медичного характеру, суд може викликати в судове засідання члена цієї комісії і самого неосудного. Суди повинні мати на увазі, що в справах про скасування або зміну примусових заходів медичного характеру повідомлення представника адміністрації психіатричної лікарні або особи, яка порушила таке клопотання, про час їх розгляду є обов'язковим.

14. Одночасно із скасуванням примусових заходів медичного характеру щодо видужалої особи, яка захворіла на душевну хворобу після вчиненого злочину, суд має вирішити питання про відновлення кримінальної справи. При цьому, у випадках спливу строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, скасування кримінального закону, наявності акта про амністію та інших підстав, передбачених законом, за згодою особи, щодо якої розглядається справа, коли така згода необхідна, кримінальну справу необхідно закрити.

Якщо підстав для закриття справи немає, кримінальну справу відносно особи, неосудність якої була встановлена в судовому засіданні, необхідно надіслати відповідному суду першої інстанції для розгляду по суті, а в усіх інших випадках - прокуророві для проведення попереднього слідства.

15. Звернути увагу судів на необхідність у встановленому законом порядку вживати заходів до виявлення та усунення причин і умов, які сприяли вчиненню суспільно небезпечних діянь, а також реагувати на недоліки в діяльності відповідних організацій і окремих осіб, зобов'язаних здійснювати нагляд за душевнохворими.

16. Судовій колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, іншим судам касаційної та наглядної інстанцій необхідно посилити нагляд за розглядом судами справ про застосування примусових заходів медичного характеру, систематично узагальнювати судову практику в справах цієї категорії.