Про відмову в зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) частини двадцятої статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" положенням статті 22 Конституції України

Голова Верховного Суду України Романюк Я.М. уніс на розгляд Пленуму Верховного Суду України подання про прийняття рішення стосовно звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності частини двадцятої статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (Голос України, 2014, 10, від 25 жовтня 2014 року № 206; далі - Закон № 1697-VII). Підставою для цього подання стали 24 ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо відповідності абзацу сьомого підпункту 2 пункту 42 розділу I Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 76-VIII), яким було викладено в новій редакції частину двадцяту статті 86 Закону № 1697-VII, положенням статті 22 Конституції України.

Аналіз матеріалів справ дає підстави для висновку, що позивачі у вказаних справах звернулися до суду з позовами до обласних відділень Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ПФ України) про визнання дій протиправними (незаконними) та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії. Позивачі зверталися до ПФ України із заявами про перерахунок пенсій за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року № 1789-XII, що була чинною на час призначення пенсій. За результатами розгляду заяв ПФ України відмовив у перерахунку пенсії, посилаючись на положення частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII. Суди першої інстанції позовні заяви задовольнили. Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями, відповідачі подали апеляційні скарги до Вінницького апеляційного адміністративного суду, який звернувся до Верховного Суду України на підставі частини п'ятої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до змісту якої в разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Так, указаним вище Законом № 76-VIII унесено зміни до статті 86 Закону № 1697-VII, зокрема частину двадцяту цієї статті викладено в такій редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України".

Вивчивши надіслані Вінницьким апеляційним адміністративним судом ухвали та додані до них матеріали, Пленум Верховного Суду України дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII, зважаючи на нижченаведене.

Правове регулювання питання пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури закріплено статтею 86 Закону № 1697-VII. Крім того, системний аналіз практики застосування судами зазначеного питання дає підстави для висновку, що суди різних рівнів неодноразово вирішували справи з подібною фабулою.

Аргументи, викладені в ухвалах Вінницького апеляційного адміністративного суду, не є переконливими, тобто в них не наведено правового обґрунтування сумніву суду щодо невідповідності частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII нормам Конституції України.

Суд апеляційної інстанції відповідно до статті 195 КАС України , переглядаючи судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, може вийти за межі її доводів у разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Крім того, зазначена норма надає змогу суду дослідити докази, які не досліджувалися в суді першої інстанції, установити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції, у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та постановити законне й обґрунтоване рішення згідно з повноваженнями, передбаченими статтею 205 КАС України .

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 38, пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (з наступними змінами), окремими положеннями пункту 7 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у взаємозв'язку з положеннями підпункту 3 частини першої пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України , статтями 39, 40, 71 і 82 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР, Пленум Верховного Суду України

Визнати, що підстави для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) частини двадцятої статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" положенням статті 22 Конституції України відсутні.