Про Закон України "Про благодійництво та благодійні організації"

У зв'язку з прийняттям Верховною Радою України Закону "Про благодійництво та благодійні організації" (далі - Закон) Вищий арбітражний суд України вважає за необхідне звернути увагу арбітражних судів на зміст окремих норм цього Закону.

Відповідно до статті 1 Закону благодійна організація - це недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб згідно з Законом, тобто безкорисливої діяльності, що не передбачає одержання прибутків від неї. Благодійниками, за змістом Закону, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Стаття 5 Закону, наводячи перелік фізичних та юридичних осіб, які можуть бути засновниками благодійних організацій, забороняє виступати засновниками цих організацій органам державної влади, органам місцевого самоврядування, а також державним і комунальним підприємствам, установам, організаціям України, що фінансуються з бюджету.

У разі порушення зазначеної вимоги Закону арбітражний суд може визнати рішення про створення відповідної благодійної організації недійсним.

Благодійна організація набуває права юридичної особи з моменту її державної реєстрації, яка здійснюється у такому порядку: всеукраїнських та міжнародних благодійних організацій - Міністерством юстиції України, а місцевих благодійних організацій, відділень (філій, представництв) всеукраїнських міжнародних благодійних організацій - відповідними місцевими органами виконавчої влади (стаття 8 Закону).

Перелік документів, що подаються для державної реєстрації, наведений в частині 4 статті 8 Закону і є вичерпним.

Рішення відповідного органу виконавчої влади про реєстрацію благодійної організації з місцезнаходженням за межами підвідомчої цьому органові території може бути визнане недійсним як таке, що прийняте з перевищенням компетенції відповідного органу.

Назване рішення може бути визнане недійсним також за позовом реєструючого органу в разі встановлення ним факту фальсифікації установчих документів (частина десята статті 8 Закону). Відповідачем (відповідачами) у такому спорі має бути засновник (засновники) благодійної організації, і відповідний спір підвідомчий арбітражному суду за умови, що цей засновник (засновники) є підприємством чи організацією у розумінні статті 1 Арбітражного процесуального кодексу України.

За змістом статті 9 Закону підставами для відмови у державній реєстрації благодійної організації є виключно порушення встановленого чинним законодавством порядку створення такої організації або наявність раніше зареєстрованої благодійної організації з такою ж назвою.

У разі незгоди з відмовою у державній реєстрації або порушення реєструючим органом передбаченого частиною п'ятою статті 8 Закону терміну розгляду заяви про реєстрацію засновник (засновники) благодійної організації, який є підприємством чи організацією (стаття 1 Арбітражного процесуального кодексу України), не позбавлений права звернутися до арбітражного суду з заявою про визнання недійсним рішення про відмову у державній реєстрації або про спонукання відповідного державного органу здійснити реєстрацію. Якщо один із засновників не є підприємством чи організацією, а з заявою звертається засновник, що має відповідний статус, така заява підлягає розгляду арбітражним судом.

У вирішенні питань, пов'язаних з реорганізацією та ліквідацією благодійних організацій, слід керуватися загальними правилами, встановленими статтею 37 Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених статтею 10 Закону та відповідними нормами статутів (положень) окремих благодійних організацій (абзац сьомий частини другої статті 12 Закону).

Відповідно до статті 13 Закону благодійні організації мають право, зокрема, утворювати свої відділення, філії, представництва (далі - відокремлені підрозділи). Порядок їх створення встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 7 Закону).

Обов'язкову реєстрацію встановлено лише для відділень (філій, представництв) всеукраїнських, міжнародних благодійних організацій (частина друга статті 8 Закону).

Відокремлені підрозділи благодійної організації здійснюють свою діяльність від імені благодійної організації, що їх утворила.

Спори за участю цих підрозділів підвідомчі арбітражному суду лише за умови, якщо статутом (положенням) благодійної організації їм надане право здійснювати в арбітражному суді повноваження сторони у справі. При цьому стороною у справі є саме благодійна організація, а підсудність спору визначається за місцем знаходження відокремлених підрозділів.

Благодійні організації мають право утворювати на добровільній основі спілки, асоціації та інші об'єднання, що сприяють виконанню статутних завдань (частина статті 13 Закону).

Благодійні організації можуть бути засновниками засобів масової інформації, підприємств і організацій (абзац дев'ятий статті 13 Закону). Розмежування відповідальності благодійних організацій, заснованих ними юридичних осіб здійснюється за загальними правилами, передбаченими статтею 32 Цивільного кодексу України.

У власності благодійної організації можуть перебувати рухоме й нерухоме майно, матеріальні та нематеріальні активи, кошти, а також інше майно, придбане на законних підставах.

Благодійна організація має право здійснювати щодо майна та коштів, які є у її власності, будь-які угоди, що не суперечать її статутним цілям та законодавству України (стаття 18 Закону).

Право власності благодійної організації згідно з вимогами статті 30 Закону України "Про власність" здійснюють зазначені у статті 17 Закону органи управління власника відповідно до їх компетенції.

Перелік джерел формування майна та коштів благодійних організацій визначений статтею 19 Закону. Джерелом формування майна та коштів благодійної організації не можуть бути кошти, одержані від здійснення діяльності, що передбачає одержання прибутків.

Відповідно до частини другої і третьої статті 19 Закону джерелом формування майна та коштів благодійної організації не можуть бути кредити. Майно і кошти благодійної організації не можуть бути предметом застави. Угоди, укладені з порушенням названих вимог Закону, можуть визнаватися недійсними на підставі статті 48 Цивільного кодексу України.

Частиною четвертою статті 20 Закону передбачено можливість надання податкових та інших пільг фізичним і юридичним особам, які віддають частину своїх прибутків, заощаджень або майна на благодійну діяльність. Зокрема, підпунктом 5.1.21 статті 5 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону України від 19.11.97 звільняються від оподаткування цим податком операції з подання благодійної допомоги, а саме безоплатна передача товарів (робіт, послуг) зазначеним у названому Законі установам та організаціям (наукові, навчальні, спортивні заклади тощо), а також операції з безоплатної передачі таких товарів (робіт, послуг) набувачам (суб'єктам) благодійної допомоги відповідно до законодавства України.

Благодійні організації, що існують лише на членські внески і добровільні пожертвування, звільняються від сплати податків та інших платежів до бюджету і спеціальних фондів (частина п'ята статті 20 Закону).

Згідно з частиною четвертою статті 21 Закону надходження благодійної організації від фінансової діяльності спрямовуються винятково на благодійництво і забезпечення господарської діяльності у розмірах та порядку, передбачених цим Законом. Отже укладені благодійницькою організацією угоди, пов'язані з використанням названих надходжень на будь-які інші цілі, крім зазначених у цій нормі Закону та в статутах (положеннях) відповідних організацій, можуть бути визнані недійсними з урахуванням конкретних обставин справи на підставі статті 48 або статті 50 Цивільного кодексу України, зокрема за позовами органів, на які покладено контроль за діяльністю благодійних організацій (стаття 22 Закону).

Слід враховувати, що згідно з пунктом 2 розділу VI Закону до приведення законодавства у відповідність із Законом нормативно-правові акти України застосовуються у частині, що не суперечить йому.