Міжнародна конвенція з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна (укр/рос)

Високі Договірні Сторони,

визнавши бажаність встановлення за спільною згодою деяких уніфікованих норм права щодо накладення арешту на морські судна,

вирішили укласти Конвенцію та з цією метою домовилися про таке:

У цій Конвенції наведені нижче слова мають значення, встановлені для них цим документом:

1. "Морська вимога" означає вимогу, що виникає на підставі одного чи більше із зазначених нижче пунктів:

a) збитку, завданого будь-яким судном у результаті зіткнення або в інший спосіб;

b) загибелі людей або тілесного ушкодження, що заподіяні будь-яким судном або пов'язані з його експлуатацією;

c) рятування судна або вантажу;

d) договору, що стосується використання або здачі будь-якого судна в наймання за договором про фрахтування або інакше;

e) договору, що стосується перевезення вантажів будь-яким судном за договором про фрахтування або інакше;

f) втрати вантажу або шкоди, завданої вантажу, в тому числі багажу, який перевозиться будь-яким судном;

g) загальної аварії;

h) морської позики;

i) буксирування;

j) лоцманства;

k) поставок товарів або матеріалів, що здійснюються для судна з метою його експлуатації або технічного обслуговування, незалежно від того, де ці поставки здійснюються;

l) будування, ремонту або спорядження судна чи докових зборів;

m) заробітної плати капітанів, офіцерів чи екіпажу;

n) витрат капітана, у тому числі витрат вантажовідправників, фрахтувальників чи агентів, що здійснені за дорученням судна або його власника;

o) спорів, що стосуються права власності на морське судно;

p) спорів між співвласниками будь-якого судна стосовно права власності на це судно, його експлуатації або доходів від його експлуатації;

q) іпотеки або морської застави будь-якого судна.

2. "Арешт" означає затримання судна за ухвалою суду для забезпечення морської вимоги, але не включає конфіскацію судна на виконання судового рішення.

3. "Особа" означає фізичні особи, компанії чи корпорації, уряди, урядові установи та органи державної влади.

4. "Позивач" означає особу, яка стверджує, що морська вимога пред'являється на його користь.

Судно, яке ходить під прапором однієї з Договірних Держав, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав лише стосовно морської вимоги й жодної іншої, але ніщо в цій Конвенції не може розглядатися як розширення чи обмеження прав і повноважень, якими наділені уряди чи їхні установи, органи державної влади чи портові або докові власті згідно з їхніми чинними внутрішніми законами або правилами щодо арешту, затримання або іншого способу перешкоджання відходу суден, які перебувають у межах їхньої юрисдикції.

1. З урахуванням положень пункту 4 цієї статті й статті 10, позивач може накласти арешт або на конкретне судно, щодо якого виникла морська вимога, або на будь-яке інше судно, власником якого є особа, яка була в момент виникнення морської вимоги власником конкретного судна, навіть якщо заарештоване судно готове до відплиття, але жодне судно, за винятком окремого судна, щодо якого виникла морська вимога, не може бути заарештоване стосовно будь-якої з морських вимог, перелічених у підпунктах "o", "p" або "q" пункту 1 статті 1.

2. Судна вважаються такими, що мають того самого власника, коли всі частки власності належать тій самій особі або тим самим особам.

3. Судно не заарештовують, і застава або інший вид забезпечення не надаються більше одного разу в межах однієї чи більше юрисдикцій будь-якої з Договірних Держав за однією й тією самою морською вимогою одного й того самого позивача та, якщо судно було заарештовано в межах однієї з юрисдикцій чи були надані в межах такої юрисдикції застава або інший вид забезпечення для зняття арешту або з метою уникнення можливого арешту, то будь-який наступний арешт цього судна чи будь-якого судна, що належить тому самому власникові, за тією самою морською вимогою того самого позивача буде відмінений, а судно буде звільнене судом чи будь-яким іншим відповідним судовим органом цієї держави, якщо тільки позивач не переконає суд чи інший відповідний судовий орган, що гарантія чи інше забезпечення були остаточно зняті до накладення наступного арешту або що є інша достатня підстава для залишення арешту чинним.

4. Якщо у випадку договору оренди судна з передачею володіння фрахтувальнику фрахтувальник, а не зареєстрований власник несе відповідальність щодо морської вимоги, яка стосується цього судна, позивач може накласти арешт на таке судно чи на будь-яке інше судно, що належить такому фрахтувальникові, з дотриманням положень цієї Конвенції, але жодне інше судно, що належить зареєстрованому власникові, не може бути піддано арештові у зв'язку з такими морськими вимогами.

Положення цього пункту застосовуються до будь-якого випадку, коли особа, яка не є зареєстрованим власником судна, є відповідальною щодо морської вимоги, яка стосується цього судна.

На судно може бути накладений арешт не інакше, як з дозволу суду або відповідного судового органу Договірної Держави, в якій здійснено арешт.

Суд чи будь-який інший відповідний судовий орган, у межах компетенції якого судно було заарештовано, дозволяє зняття арешту під заставу в сумі, яка забезпечить явку відповідача, або за умови надання іншого виду забезпечення, крім випадків, коли судно було заарештоване у зв'язку з морськими вимогами, що перераховані в підпунктах "o" та "p" пункту 1 статті 1. У таких випадках суд або інший відповідний судовий орган може дозволити продовження експлуатації судна власником, якщо останній надасть заставу в сумі, достатній для явки відповідача або інший вид забезпечення, або зможе визначити порядок ведення справ судна під час арешту.

Якщо між сторонами не досягнуто згоди про розміри застави або іншого виду забезпечення, суд чи інший відповідний судовий орган встановлює їхній характер і розмір.

Прохання про зняття арешту під таке забезпечення не може тлумачитися ані як визнання відповідальності, ані як відмова від використання законного обмеження відповідальності власника судна.

Усі питання щодо відповідальності позивача за збитки, заподіяні внаслідок арешту судна, або за витрати, пов'язані із наданням застави або іншого виду забезпечення з метою звільнення судна або запобігання його арешту, будуть вирішуватися за правом Договірної Держави, у межах юрисдикції якої був здійснений арешт чи було подано клопотання щодо його здійснення.

Процесуальні норми, що стосуються арешту судна, клопотання про одержання дозволу, згаданого в статті 4, та всіх інших процесуальних питань, що можуть виникнути в зв'язку з арештом, визначаються правом Договірної Держави, в якій арешт був здійснений чи було подано клопотання щодо його здійснення.

1. Суди країни, в якій був здійснений арешт, мають компетенцію розглядати справи по суті, якщо ці суди є компетентними на підставі внутрішнього права країни, в якій здійснено арешт, або в таких, конкретно визначених, випадках:

a) якщо позивач має постійне місце проживання або основне місце роботи у державі, де був здійснений арешт;

b) якщо вимога виникла в країні, в якій був здійснений арешт;

c) якщо вимога стосується рейсу судна, під час якого був здійснений арешт;

d) якщо вимога виникла у зв'язку із зіткненням суден або з обставинами, що передбачені статтею 13 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо зіткнення суден, підписаної в Брюсселі 23 вересня 1910 року;

e) якщо це вимога виплати винагороди за порятунок;

f) якщо це вимога щодо іпотеки або морської застави заарештованого судна.

2. Якщо суд, в межах юрисдикції якого було арештовано судно, не має компетенції розглядати справу по суті, то застава або інший вид забезпечення, надані відповідно до статті 5 для звільнення судна з-під арешту, прямо передбачають, що їх було надано як забезпечення виконання будь-якого судового рішення, яке згодом може бути оголошене судом, який має повноваження виносити таке рішення, а суд або інший відповідний судовий орган країни, в якій заарештовано судно, встановлює термін, протягом якого позивач повинен подати позов до суду, який має такі повноваження.

3. Якщо сторони погодилися винести спір на розгляд конкретного суду, іншого ніж суд, у межах юрисдикції якого був здійснений арешт, або на вирішення арбітражу, то суд або інший відповідний судовий орган, в межах юрисдикції якого здійснено арешт, може визначити термін, протягом якого позивач повинен подати позов до суду.

4. Якщо в будь-якому з випадків, зазначених у двох попередніх пунктах, цей позов не подано у призначений термін, то відповідач може подати клопотання щодо звільнення судна з-під арешту або припинення застави чи іншого виду забезпечення.

5. Ця стаття не застосовується у випадках, передбачених положеннями зміненої Конвенції про навігацію по Рейну від 17 жовтня 1868 року.

1. Положення цієї Конвенції застосовуються в межах юрисдикції будь-якої Договірної Держави до будь-якого судна, що ходить під прапором однієї з Договірних Держав.

2. Судно, що ходить під прапором Держави, яка не є Договірною Державою Конвенції, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав щодо будь-якої з морських вимог, що перераховані у статті 1, чи будь-якої іншої вимоги, щодо якої закон цієї Договірної Держави дозволяє арешт.

3. Проте будь-яка Договірна Держава має право повністю або частково позбавити переваг цієї Конвенції будь-який уряд Держави, яка не є договірною чи будь-яку особу, яка на момент арешту не має постійного місця проживання або основного місця роботи в одній з Договірних Держав.

4. Ніщо в цій Конвенції не змінює або не впливає на чинні норми права відповідних Договірних Держав щодо арешту будь-якого судна, яке знаходиться в межах юрисдикції держави, або ходить під її прапором, особою, яка має постійне місце проживання або основне місце роботи у цій державі.

5. Якщо третя сторона, інша ніж основний позивач, висуває морську вимогу на підставі суброгації, передачі права або інакше, то вона, для цілей цієї Конвенції, вважається такою, яка має те саме місце постійного проживання й основне місце роботи, що й основний позивач.

Ніщо в цій Конвенції не тлумачиться як таке, що створює право на пред'явлення позову, яке, за винятком положень цієї Конвенції, не виникло б відповідно до права, що застосовується судом, який розглядав справу, а також не тлумачиться як таке, що створює права на морську заставу, які не існують згідно з таким правом або згідно з Конвенцією про морські застави й іпотеки, якщо вона застосовна.

Високі Договірні Сторони можуть під час підписання, здачі на зберігання ратифікаційних грамот або документів про приєднання до Конвенції залишити за собою право:

a) не застосовувати цю Конвенцію стосовно арешту судна на підставі однієї з вимог, перелічених в пунктах "o" та "p" статті 1, а застосовувати до таких вимог своє внутрішнє право;

b) не застосовувати положення першого пункту статті 3 до арешту судна, що здійснюється в межах їхньої юрисдикції щодо вимог, передбачених у пункті "q" статті 1.

Високі Договірні Сторони зобов'язуються передавати на арбітраж будь-які спори, що можуть виникнути у зв'язку з тлумаченням або застосуванням цієї Конвенції, але не завдаючи шкоди зобов'язанням Високих Договірних Сторін, які домовились передавати свої спори до Міжнародного суду ООН.

Ця Конвенція відкрита для підписання Державами, що були представлені на Дев'ятій дипломатичній конференції з морського права. Протокол про підписання складається за посередництва Міністерства закордонних справ Бельгії.

Ця Конвенція ратифікується й ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Міністерству закордонних справ Бельгії, яке повідомить про здачу їх на зберігання всі держави, які підписали Конвенцію та держави, що приєдналися.

a) Ця Конвенція набирає чинності між двома державами, що її ратифікують, через шість місяців від дати здачі на зберігання другої ратифікаційної грамоти.

b) Для кожної держави, яка підписала Конвенцію і яка ратифікує її після здачі на зберігання другої ратифікаційної грамоти, Конвенція набирає чинності через шість місяців із дня здачі на зберігання її ратифікаційної грамоти.

Будь-яка Держава, що не представлена на Дев'ятій дипломатичній конференції з морського права, може приєднатися до цієї Конвенції.

Про приєднання будь-якої держави буде повідомлятися Міністерству закордонних справ Бельгії, яке повідомить про це дипломатичними каналами усі держави, які підписали Конвенцію й держави, що приєдналися до неї.

Конвенція набирає чинності для держави, що приєдналася, через шість місяців з дати одержання такого повідомлення, але не раніше набрання чинності самою Конвенцією, відповідно до пункту "a" статті 14.

Будь-яка Висока Договірна Сторона може після закінчення трирічного строку після набрання чинності цією Конвенцією стосовно неї чи будь-коли після цього, звернутися з проханням про скликання конференції для розгляду пропозицій щодо внесення змін до цієї Конвенції.

Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка має намір скористатися цим правом, повинна повідомити про це уряд Бельгії, який протягом шести місяців після цього скликає конференцію.

Будь-яка з Високих Договірних Сторін має право денонсувати цю Конвенцію будь-коли після набрання нею чинності стосовно цієї Сторони.

Ця денонсація набирає чинності через рік із дня одержання повідомлення про денонсацію урядом Бельгії, який повідомить про це інші Високі Договірні Сторони дипломатичними каналами.

a) Будь-яка Висока Договірна Сторона може під час ратифікації або приєднання до цієї Конвенції чи будь-коли після цього заявити за допомогою письмового повідомлення, надісланого Міністерству закордонних справ Бельгії про те, що ця Конвенція поширюється на будь-які з територій, за міжнародні відносини яких вона є відповідальною. Конвенція поширюється на території, зазначені в повідомленні, через шість місяців із дати одержання цього повідомлення Міністерством закордонних справ Бельгії, але не раніше за дату набрання чинності цією Конвенцією стосовно цієї Високої Договірної Сторони.

b) Висока Договірна Сторона, яка зробила заяву відповідно до пункту "a" цієї статті щодо поширення цієї Конвенції на будь-яку територію, за міжнародні відносини якої вона є відповідальною, може будь-коли після цього заявити за допомогою повідомлення, надісланого Міністерству закордонних справ Бельгії про припинення дії Конвенції стосовно цієї території і, через рік після отримання повідомлення Міністерством закордонних справ Бельгії, дія цієї Конвенції на зазначеній території припиняється.

c) Міністерство закордонних справ Бельгії повідомляє дипломатичними каналами усім державам, які підписали Конвенцію і державам, що приєдналися до неї, про всі повідомлення, отримані ним відповідно до цієї статті.

Учинено в Брюсселі 10 травня 1952 року французькою та англійською мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними.