Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства (укр/рос)

Держави - учасниці цієї Конвенції,

беручи до уваги цілі і принципи Статуту Організації Об'єднаних Націй, що стосуються підтримання міжнародного миру і безпеки та розвитку дружніх відносин і співробітництва між державами,

визнаючи, зокрема, що кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканість, як це зазначено в Загальній декларації прав людини та Міжнародному пакті про громадянські і політичні права,

будучи глибоко занепокоєною ескалацією в світі актів тероризму в усіх його формах, що піддають небезпеці або позбавляють життя невинних людей, становлять під загрозу основні свободи та серйозно зневажають гідність людської особи,

вважаючи, що незаконні акти, спрямовані проти безпеки морського судоплавства, загрожують безпеці людей і майна, серйозно порушують морське сполучення та підривають віру народів світу в безпеку морського судоплавства,

вважаючи, що подібні акти є предметом серйозного занепокоєння всього світового суспільства,

будучи переконаними в настійній необхідності розвивати міжнародне співробітництво між державами у розробці й прийнятті ефективних і практичних заходів для запобігання всім незаконним актам, спрямованим проти безпеки морського судоплавства, та переслідування і покарання осіб, які їх вчинили,

посилаючись на резолюцію Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй 40/61 від 9 грудня 1985 року, яка, поряд з іншим, "настійно закликає всі держави в односторонньому порядку та в співробітництві з іншими державами, а також відповідними органами Організації Об'єднаних Націй сприяти поступовому усуненню причин, що лежать в основі міжнародного тероризму, та приділяти особливу увагу всім ситуаціям, включаючи колоніалізм, расизм і ситуації, пов'язані з масовими і брутальними порушеннями прав людини і основних свобод, а також ситуації, що склалися внаслідок іноземної окупації, що можуть викликати міжнародний тероризм та погрожувати міжнародному миру і безпеці", посилаючись далі на те, що резолюція 40/61 "беззастережно засуджує як злочинні всі акти, методи і практику тероризму, де б і ким би вони не здійснювалися, і в тому числі ті, які становлять під загрозу дружні відносини між державами та їх безпеку", посилаючись також на те, що в резолюції 40/61 Міжнародній морській організації пропонується "вивчити проблему актів тероризму на борту або проти морських суден з метою внесення рекомендацій щодо відповідних заходів",

беручи до уваги резолюцію Асамблеї Міжнародної морської організації А. 584(14) від 20 листопада 1985 року, яка закликає розробити заходи для запобігання незаконним актам, що загрожують безпеці суден та безпеці їх пасажирів і екіпажів,

зазнаючи, що ця Конвенція не поширюється на дії екіпажу, які регламентуються нормами по підтриманню звичайної дисципліни на борту судна,

підтверджуючи бажаність моніторингу норм і стандартів, які стосуються запобігання незаконним актам, спрямованим проти суден і осіб на борту суден, та боротьби з такими актами, з метою їх оновлення, коли це необхідно, та в цьому зв'язку із задоволенням

беручи до уваги заходи для запобігання незаконним актам проти пасажирів й екіпажів на борту суден, рекомендовані Комітетом по безпеці на морі Міжнародної морської організації,

підтверджуючи далі, що питання, які не регулюються цією Конвенцією, продовжуються регламентуватися нормами і принципами загального міжнародного права,

визнаючи необхідність суворого додержання всіма державами норм і принципів загального міжнародного права у боротьбі з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства,

домовились про таке:

Для цілей даної Конвенції "судно" означає будь-яке судно закріплене постійно на морському дні, включаючи судна з динамічним принципом підтримання, підводні апарати або будь-які інші плавучі засоби.

1. Ця Конвенція не застосовується до:

a) воєнного корабля; або

b) судна, що належать державі або експлуатується нею, коли воно використовується як військово-допоміжне або для митних, або поліцейських цілей; або

c) судна, що виведене з експлуатації або поставлене на прикол.

2. Ніщо в цій Конвенції не торкається імунітету воєнних кораблів та інших державних суден, що експлуатуються в некомерційних цілях.

1. Будь-яка особа вчинює злочин, якщо вона незаконно і навмисно:

a) захоплює судно або здійснює контроль над ним силою чи загрозою сили, або шляхом будь-якої іншої форми залякування; або

b) вчинює акт насильства проти осіб на борту судна, якщо цей акт може загрожувати безпечному плаванню даного судна; або

c) руйнує судно або спричиняє судну чи його вантажу пошкодження, яке може загрожувати безпечному плаванню даного судна; або

d) розміщує або вчинює дії з метою розміщення на борту судна яким би то не було чином пристрій чи речовину, яка може зруйнувати це судно, завдавати цьому судну чи його вантажу пошкодження, що загрожує чи може загрожувати безпечному плаванню даного судна; або

e) руйнує морське навігаційне обладнання чи завдає йому серйозні пошкодження, чи створює серйозні перешкоди в його експлуатації, якщо будь-який такий акт може загрожувати безпечному плаванню судна; або

f) повідомляє завідомо брехливі відомості, створюючи цим загрозу безпечному плаванню судна; або

g) наносить рану будь-якій особі чи вбиває її в зв'язку з вчиненням чи спробою вчинення якого-небудь із злочинів, зазначених у підпунктах "a"-"f".

2. Будь-яка особа також вчинює злочин, якщо вона:

a) намагається вчинити який-небудь із злочинів, зазначених у пункті 1; або

b) підбурює до вчинення якого-небудь із злочинів, зазначених у пункті 1, що вчинюється будь-якою особою або є іншим чином співучасником особи, яка вчинює такий злочин; або

c) погрожує, з умовою чи без такої, як це передбачено національним законодавством, з метою примусити фізичну чи юридичну особу вчинити яку-небудь дію чи утриматися від неї, вчинити який-небудь із злочинів, зазначених у підпунктах "b", "c" та "e" пункту 1, якщо ця загроза може погрожувати безпечному плаванню судна, про яке йде мова.

1. Ця Конвенція застосовується, якщо судно здійснює плавання або його маршрут включає плавання у води, через води чи з вод, розташованих за зовнішньою межею територіального моря будь-якої однієї держави або за боковими межами її територіального моря з сусідніми державами.

2. У випадках, коли ця Конвенція не застосовується згідно з пунктом 1, вона принаймні застосовується, якщо злочинець чи гаданий злочинець перебуває на території держави-учасниці іншої, ніж держава, зазначена у пункті 1.

Кожна держава-учасниця передбачає відповідні покарання за злочини, зазначені в статті 3.

1. Кожна держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для встановлення її юрисдикції щодо злочинів, зазначених у статті 3, коли злочин вчинено:

a) проти чи на борту судна, що плаває під прапором даної держави під час вчинення цього злочину; або

b) на території даної держави, включаючи його територіальне море; або

c) громадянином даної держави.

2. Держава-учасниця може також встановити свою юрисдикцію щодо будь-якого такого злочину, коли:

a) його вчинено особою без громадянства, яка звичайно проживає у даній державі; або

b) під час його вчинення громадянин даної держави був захоплений, піддавався загрозам, поранений чи вбитий; або

c) його вчинено при спробі примусити дану державу вчинити якісь дії чи утриматись від них.

3. Будь-яка держава-учасниця, яка встановила юрисдикцію, зазначену в пункті 2, повідомляє про це Генерального секретаря Міжнародної морської організації (надалі "Генеральний секретар").

Якщо така держава-учасниця згодом відмовляється від такої юрисдикції, вона повідомляє про це Генерального секретаря.

4. Кожна держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для встановлення її юрисдикції щодо злочинів, зазначених у статті 3, у випадках, коли гаданий злочинець перебуває на її території і вона не видає його якій-небудь з держав-учасниць, що встановили свою юрисдикцію згідно з пунктами 1, 2 цієї статті.

5. Ця Конвенція не виключає ніякої кримінальної юрисдикції, здійснюваної згідно з національним законодавством.

1. Переконавшись, що обставини цього вимагають, будь-яка держава-учасниця, на території якої перебуває злочинець чи гаданий злочинець, відповідно до свого законодавства бере його під варту чи вживає інших заходів, що забезпечують його присутність протягом такого часу, який необхідний для того, щоб розпочати кримінальне переслідування чи вжити дії для видачі.

2. Така держава негайно проводить попереднє розслідування фактів відповідно до свого законодавства.

3. Будь-яка особа, щодо якої вживаються заходи, зазначені в пункті 1, має право:

a) невідкладно зв'язатися з найближчим відповідним представником держави, громадянином якої вона є чи іншим чином правомочно встановити такий зв'язок, або, як вона є особою без громадянства, - з представником держави, на території якої вона звичайно проживає;

b) відвідання її представником цієї держави.

4. Права, зазначені в пункті 3, здійснюються відповідно до законів і правил держави, на території якої перебуває злочинець чи гаданий злочинець, за умови, що зазначені закони і правила повинні давати можливість повністю здійснити цілі, для яких призначені права, що надаються згідно з пунктом 3.

5. Коли держава-учасниця відповідно до цієї статті взяла особу під варту, вона невідкладно повідомляє державам, які встановили юрисдикцію згідно з пунктом 1 статті 6, та якщо вона вважає доцільним, будь-яким іншим заінтересованим державам про те, що така особа перебуває під вартою, та про обставини, що вимагають її затримання. Держава, яка проводить попереднє розслідування, що передбачається пунктом 2 цієї статті, негайно повідомляє його результати згаданим державам і зазначає, чи вона має намір здійснити юрисдикцію.

1. Капітан судна держави-учасниці ("держава прапора") може передати компетентним органам будь-якої іншої держави-учасниці ("приймаюча держава") будь-яку особу, щодо якої у нього є розумні підстави вважати, що вона вчинила один із злочинів, зазначених у статті 3.

2. Держава прапора забезпечує, щоб капітан її судна, на борту якого перебуває будь-яка особа, яку він має намір передати згідно з пунктом 1, був зобов'язаний давати, коли це практично здійснено і по можливості до входження судна в територіальне море приймаючої держави, повідомлення компетентним органам приймаючої держави про свій намір передати таку особу та про причини передачі.

3. Приймаюча держава приймає особу, яка передається, за винятком випадків, коли у неї є підстави вважати, що ця Конвенція не застосовується до дії, які тягнуть таку передачу, та діє відповідно до положень статті 7. Будь-яка відмова прийняти особу, яка передається, супроводжується заявою про причини відмови.

4. Держава прапора забезпечує, щоб капітан її судна був зобов'язаний надавати компетентним органам приймаючої держави наявні в розпорядженні капітана докази, що стосуються гаданого злочину.

5. Приймаюча держава, яка прийняла особу згідно з пунктом 3, може в свою чергу звернутися до держави прапора з проханням прийняти передачу цієї особи. Держава прапора розглядає будь-яке таке прохання і, якщо воно задовольняє її, то вона діє відповідно до статті 7. Якщо держава прапора відхиляє прохання, вона надає приймаючій державі заяву з викладом причин відмови.

Ніщо в цій Конвенції ніяким чином не зачіпає норми міжнародного права, які стосуються компетенції держав здійснювати юрисдикцію щодо розслідування або вжиття примусових заходів на борту суден, які не плавають під їх прапором.

1. Держава-учасниця, на території якої перебуває злочинець чи згаданий злочинець, у випадках, коли застосовується стаття 6, якщо вона не видає його, зобов'язана без яких-небудь винятків і незалежно від того, чи вчинено злочин на її території, негайно передати справу своїм компетентним органам з метою кримінального переслідування шляхом проведення розгляду відповідно до свого законодавства. Ці органи приймають рішення таким же чином, як і в випадку будь-якого іншого злочину тяжкого характеру згідно з законодавством цієї держави.

2. Будь-якій особі, щодо якої здійснюється розгляд у зв'язку з будь-яким із злочинів, зазначених у статті 3, гарантується справедливе поводження на всіх стадіях розгляду, в тому числі користування всіма правами і гарантіями, передбаченими для такого розгляду законодавством держави, на території якої вона перебуває.

1. Злочини, зазначені в статті 6, вважаються такими, що підлягають включенню у злочини, які тягнуть видачу, в будь-який договір про видачу, що існує між якими-небудь державами-учасницями. Держави-учасниці зобов'язуються включати такі злочини як злочини, що тягнуть видачу, в усі договори про видачу, які вони укладатимуть між ними.

2. Якщо держава-учасниця, що обумовлює видачу наявністю договору про видачу, отримає прохання про видачу від іншої держави-учасниці, з якою вона не має договору про видачу, держава, що запитує, може на свій розсуд розглядати цю Конвенцію як юридичну підставу для видачі щодо злочинців, зазначених у статті 3. Видача здійснюється згідно з іншими умовами, передбаченими законодавством держави-учасниці, яка запрошує.

3. Держави-учасниці, що не обумовлюють видачу наявністю договору, розглядають у відносинах між собою злочини, зазначені у статті 3, як злочини, що тягнуть видачу з додержанням умов, передбачених законодавством держави, що запрошує.

4. Якщо необхідно, злочини, зазначені в статті 3, розглядаються державами-учасницями для цілей видачі як такі, що вони були вчинені не тільки в місці вчинення, але як і в якому-небудь місці в межах юрисдикції держави-учасниці, що звертається з проханням про видачу.

5. Держава-учасниця, що отримує більше одного прохання про видачу від держав, які встановили юрисдикцію відповідно до статті 7, і яка приймає рішення не порушувати кримінального переслідування, при виборі держави, якій має бути видано злочинця чи гаданого злочинця, належним чином враховує інтереси й обов'язки держави-учасниці, прапор якої несло судно під час вчинення злочину.

6. При розгляді прохання про видачу гаданого злочинця відповідно до цієї Конвенції держава, що запрошує, приділяє належну увагу питанню про те, чи можуть бути в ній реалізовані права гаданого злочинця, зазначені в пункті 3 статті 7.

7. Що стосується злочинів, зазначених у цій Конвенції, положення всіх договорів та угод між державами-учасницями про видачу змінюються у відносинах між державами-учасницями в тій мірі, в якій вони несумісні з цією Конвенцією.

1. Держави-учасниці надають одна одній максимально можливу допомогу в зв'язку з кримінальним переслідуванням, розпочатим щодо злочинів, зазначених у статті 8, включаючи сприяння в отриманні наявних у них доказів, необхідних для розгляду.

2. Держави-учасниці виконують свої зобов'язання за пунктом 1 згідно з будь-якими договорами про взаємну правову допомогу, що можуть діяти між ними.

При відсутності таких договорів держави-учасниці надають одна одній допомогу відповідно до національного законодавства.

1. Держави-учасниці співробітничають у запобіганні злочинів, зазначених у статті 3, зокрема, шляхом:

a) вжиття всіх практично здійснюваних заходів для запобігання підготовці в межах їх відповідних територій до вчинення таких злочинів в межах чи за межами їх територій;

b) обміну інформацією відповідно до їх національного законодавства та координації адміністративних й інших заходів, що вживаються, коли необхідно, з метою запобігання вчиненню злочинів, зазначених у статті 3.

2. Коли внаслідок вчинення якого-небудь із злочинів, зазначених у статті 3, рейс судна затримується чи переривається, будь-яка держава-учасниця, на території якої перебуває судно, пасажири чи екіпаж, зобов'язана докласти всіх можливих зусиль, щоб недопустити необґрунтованого затримання судна, його пасажирів, екіпажу або вантажу.

Будь-яка держава-учасниця, в якої є підстави вважати, що буде вчинено якийсь злочин, зазначений у статті 3, надає відповідно до свого національного законодавства якомога швидше будь-яку наявну у неї відповідну інформацію тим державам, які, на її думку, є державами, що встановили юрисдикцію відповідно до статті 6.

1. Кожна держава-учасниця відповідно до свого національного законодавства повідомляє Генеральному секретарю в якомога короткі строки будь-яку наявну в неї інформацію щодо:

a) обставин злочину;

b) дій, вчинених згідно з пунктом 2 статті 13;

c) заходів, вжитих щодо злочинця чи гаданого злочинця, та, зокрема, результатів будь-яких дій щодо видачі або інших правових дій.

2. Держава-учасниця, на території якої гаданий злочинець зазнає кримінального переслідування, повідомляє Генерального секретаря про остаточні результати розгляду.

3. Інформація, передана згідно з пунктами 1 і 2, повідомляється Генеральним секретарем всім державам-учасницям, членам Міжнародної морської організації (надалі "Організація"), іншим заінтересованим державам та відповідним міжнародним організаціям.

1. Будь-який спір між двома або кількома державами-учасницями щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції, що не може бути врегульований шляхом переговорів протягом розумного періоду часу, передається на прохання однією з них на арбітраж, якщо протягом шести місяців з дня звернення з прохання про арбітраж сторони не можуть домовитись про організацію арбітражу, на прохання будь-якої з цих сторін спір може бути переданий у Міжнародний Суд відповідно до Статуту Суду.

2. Кожна держава може при підписанні, ратифікації, прийнятті чи схваленні цієї Конвенції або приєднанні до неї зробити заяву про те, що вона не вважає себе зобов'язаною яким-небудь положенням або всіма положеннями пункту 1. Інші держави-учасниці не будуть пов'язані такими положеннями щодо будь-якої держави-учасниці, що зробила таке застереження.

3. Будь-яка держава, що зробила застереження відповідно до пункту 2, може у будь-який час зняти це застереження, повідомивши Генерального секретаря.

1. Ця Конвенція відкрита для підписання в Римі 10 березня 1988 року державами, що беруть участь у Міжнародній конференції з боротьби з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судоплавства, та в штаб-квартирі Організації всіма державами з 14 березня 1988 року до 9 березня 1989 року. Після цього Конвенція залишається відкритою для приєднання.

2. Держави можуть виразити свою згоду на обов'язковість для них цієї Конвенції шляхом:

a) підписання без застереження щодо ратифікації, прийняття чи затвердження; або

b) підписання із застереженням щодо ратифікації, прийняття чи затвердження з наступною ратифікацією, прийняттям чи затвердженням; або

c) приєднання.

3. Ратифікація, прийняття, затвердження або приєднання здійснюються шляхом здачі на зберігання відповідного документа Генеральному секретарю.

1. Ця Конвенція набуває чинності через дев'яносто днів після дати, на яку п'ятнадцять держав або підписали її без застереження щодо ратифікації, прийняття чи затвердження, або здали на зберігання відповідні документи про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання.

2. Для держави, що здала на зберігання документ про ратифікацію, прийняття чи затвердження цієї Конвенції або приєднання до неї після виконання умов, необхідних для набуття Конвенцією чинності, ратифікація, прийняття, затвердження або приєднання набуває чинності через дев'яносто днів після дати такої здачі на зберігання.

1. Ця Конвенція може бути денонсована будь-якою державою-учасницею у будь-який час через один рік з дати набуття цією Конвенцією чинності для цієї держави.

2. Денонсація здійснюється шляхом здачі на зберігання документа про денонсацію Генеральному секретарю.

3. Денонсація набуває чинності через один рік з дати отримання Генеральним секретарем документа про денонсацію або після закінчення такого більшого строку, який може бути зазначеним у документі про денонсацію.

1. Організація може скликати конференцію з метою перегляду цієї Конвенції або внесення до неї поправок.

2. Генеральний секретар скликає на прохання однієї третини держав-учасниць або десяти держав-учасниць, в залежності від того, яке число є більшим, конференцію держав-учасниць цієї Конвенції з метою перегляду Конвенції або внесення до неї поправок.

3. Будь-який документ про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання зданий на зберігання після набуття чинності поправкою до цієї Конвенції, розглядається як такий, що стосується Конвенції з внесеною до неї поправкою.

1. Ця Конвенція здається на зберігання Генеральному секретарю.

2. Генеральний секретар:

a) Інформує всі держави, що підписали цю Конвенцію або приєдналися до неї, а також всіх членів Організації про:

i) кожне нове підписання Конвенції або здачу на зберігання документа про ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання із зазначенням їх дати;

ii) дату набуття чинності цією Конвенцією;

iii) здачу на зберігання будь-якого документа про денонсацію цієї Конвенції із зазначенням дати його отримання та дати набуття денонсацією чинності;

iv) отримання будь-якої заяви або повідомлення, зробленого відповідно до цієї Конвенції;

b) направляє завірені копії з оригінального тексту цієї Конвенції всім державам, що підписали Конвенцію або приєдналися до неї.

3. Як тільки ця Конвенція набуде чинності, завірена копія з її оригінального тексту направляється депозитарієм Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй для реєстрації і опублікування відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй.

Ця Конвенція укладена в одному примірнику англійською, арабською, іспанською, китайською, російською і французькою мовами, причому всі тексти є рівно автентичними.

На посвідчення чого нищепідписані, належним чином на те уповноважені своїми відповідними урядами, підписали цю Конвенцію.

Вчинено в Римі десятого березня тисяча дев'ятсот вісімдесят восьмого року.