Директива Ради 92/3/Євратом "Про нагляд та контроль за перевезеннями радіоактивних відходів між державами-членами до Співтовариства та із нього" від 3 лютого 1992 року

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Враховуючи положення Угоди про створення Європейського Співтовариства з атомної енергії та, зокрема, її Статей 31 і 32,

Враховуючи пропозицію Комісії (1), висловлену після одержання висновків групи осіб, призначених Науково-Технічним Комітетом з числа наукових спеціалістів у державах-членах,

Враховуючи висновок Європейського Парламенту (2),

Враховуючи висновок Комітету з Економічних та Соціальних питань (3),

(1) OJ No C 210, 23.8.1990, p. 7.

(2) OJ No C 267, 14.10.1991, p. 210.

(3) OJ No C 168, 10.7.1990, p. 18.

Беручи до уваги, що 2 лютого 1959 р. Рада прийняла Директиви, які визначають основні стандарти захисту здоров'я робітників і населення в цілому від загрози, яка виникає у зв'язку з іонізуючим випромінюванням (4), із змінами, внесеними відповідно до Директиви 80/836/Euratom (5) та Директиви 84/467/Euratom (6);

(4) OJ No 11, 20.2.1959, p. 221/59.

(5) OJ No L 246, 17.9.1980, p. 1.

(6) OJ No L 265, 5.10.1984, p. 4.

Беручи до уваги, що, згідно зі Статтею 2 Директиви 80/836/Euratom, ці основні норми безпеки стосуються, між іншим, транспортування природних і штучних радіоактивних речовин;

Беручи до уваги, що, відповідно до Статті 3 Директиви 80/836/Euratom, кожна держава-член повинна зробити обов'язковим звітування про діяльність, яка характеризується ризиками, пов'язаними з іонізуючим випромінюванням; оскільки, з огляду на можливу небезпеку та інші відповідні міркування, на цю діяльність необхідно одержувати попередній дозвіл у випадках, що визначаються кожною державою-членом;

Беручи до уваги, що внаслідок цього, держави-члени створили на своїх територіях системи на виконання вимог Статті 3 Директиви 80/836/Euratom, які встановлюють основні стандарти відповідно до Статті 30 Угоди про "Євратом"; оскільки, таким чином, шляхом внутрішнього контролю, який держави-члени здійснюють на основі національних норм, що відповідають існуючим вимогам Співтовариства та міжнародним правилам, держави-члени продовжують забезпечувати на своїх територіях порівнянний рівень захисту;

Беручи до уваги, що охорона здоров'я робітників і населення в цілому вимагає, щоб перевезення радіоактивних відходів між державами-членами, а також до Співтовариства та із нього, підпадали під систему одержання попереднього дозволу; оскільки ця вимога співпадає з політикою Співтовариства щодо додатковості;

Беручи до уваги, що резолюція Європейського Парламенту від 6 липня 1988 р. щодо висновків Комітету з розслідування обробки й транспортування ядерних матеріалів (7) вимагає, зокрема, встановлення всебічних правил Співтовариства, які б зробили транскордонні пересування ядерних відходів керованими системою суворого контролю і надання дозволів з місця походження до місця зберігання;

(7) OJ No C 235, 12.9.1988, p. 70.

Беручи до уваги, що Директива Ради 84/631/ЄЕС від 6 грудня 1984 р. про нагляд і контроль у Європейському Співтоваристві за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів (8) не застосовується до радіоактивних відходів;

(8) OJ No L 326, 13.12.1984, p. 31. Директива із останніми змінами, внесеними відповідно до Директиви 86/279/ЄЕС (OJ No L 181, 4.7.1986, p. 13).

Беручи до уваги, що у своєму Рішенні N 90/170/ЄЕС (9) Рада вирішила, що Співтовариство повинне приєднатись до Базельської Конвенції про контроль за транскордонними пересуваннями небезпечних відходів та їх утилізацією від 22 березня 1989 р.; оскільки ця Конвенція не застосовується до радіоактивних відходів;

(9) OJ No L 92, 7.4.1990, p. 52.

Беручи до уваги, що всі держави-члени підписали кодекс чесної практики Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) щодо транскордонних пересувань радіоактивних відходів;

Беручи до уваги, що поводження з радіоактивними відходами вимагає нагляду і контролю, включаючи обов'язкову та єдину процедуру повідомлення про перевезення таких відходів;

Беручи до уваги, що необхідні заходи для забезпечення контролю перевезень, які вже здійснені;

Беручи до уваги, що компетентні органи держав-членів, до яких ввозяться радіоактивні відходи, повинні мати змогу заперечувати проти перевезення радіоактивних відходів;

Беручи до уваги, що бажано також, щоб компетентні органи держави-члена походження і транзитної(них) держави-члена(нів) мали змогу, керуючись певними критеріями, встановлювати умови здійснення перевезень радіоактивних відходів по їх території;

Беручи до уваги, що для захисту здоров'я людей та довкілля від небезпеки, пов'язаної із такими відходами, необхідно брати до уваги ризики, які можуть траплятися поза межами Співтовариства; оскільки, таким чином, при ввезенні радіоактивних відходів на територію Співтовариства чи вивезенні з неї необхідно проводити консультації з третьою країною призначення чи походження і третьою країною чи країнами транзиту, а також інформувати їх та одержувати їхній дозвіл;

Беручи до уваги, що Четверта Конвенція Країн Африки, Карибського басейну і Тихоокеанського регіону та Європейського Співтовариства, яку було підписано в Lom&eacute 15 грудня 1989 р., містить конкретні положення щодо експорту радіоактивних відходів із Співтовариства до держав, які не є членами, але приєдналися до цієї Конвенції;

Беручи до уваги, що радіоактивні відходи можуть містити ядерні матеріали, як визначено у Положенні Комісії (Євратом) N 3227/76 від 19 жовтня 1976 р. щодо застосування положень засобів безпеки Євратома (10), і транспортування таких речовин має підпадати під Міжнародну Конвенцію щодо фізичних засобів захисту ядерних матеріалів (МАГАТЕ, 1980),

(10) OJ No L 363, 31.2.1976, p. 1. Положення із змінами, внесеними відповідно до Положення (Євратом) No 220/90 (OJ No L 22, 27.1.1990, p. 56).

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

1. Ця Директива застосовується до перевезень радіоактивних відходів між державами-членами, до Співтовариства та із нього, якщо їх кількість і концентрація перевищує рівні, визначені у Статтях 4 (а) і (b) Директиви 80/836/Euratom.

2. Конкретні положення стосовно повторних перевезень зазначених відходів наведені у Главі IV.

У цій Директиві:

- "радіоактивні відходи" означають будь-який матеріал, що містить радіонукліди або забруднений ними, і використання якого не передбачається,

- "перевезення" означає операцію транспортування радіоактивних відходів з місця походження до місця призначення, включаючи завантаження і розвантаження,

- "власник" радіоактивних відходів - це фізична або юридична особа, яка до здійснення перевезення несе юридичну відповідальність за ці матеріали і має намір здійснити перевезення вантажоодержувачу,

- "одержувач вантажу" радіоактивних відходів - це фізична або юридична особа, якій направляються ці матеріали,

- "місце походження" і "місце призначення" - це місця, розташовані у двох різних країнах, які є Державами-Учасницями Спільноти або третіми країнами і називаються, відповідно, "країною походження" і "країною призначення";

- "компетентні органи" - це органи влади, які, відповідно до законодавства або нормативних документів країн походження, транзиту чи призначення, мають право здійснювати систему нагляду і контролю, визначену у Главах з I по IV, включно; ці компетентні органи мають призначатись згідно з положеннями Статті 17,

- "герметизоване джерело" має значення, наведене у Директиві 80/836/Euratom.

Транспортні операції, необхідні для здійснення перевезення, повинні відповідати положенням Спільноти, національним вимогам і положенням міжнародних договорів щодо транспортування радіоактивного матеріалу.

Власник радіоактивних відходів, який має намір здійснити перевезення цих відходів або організувати таке перевезення, повинен подати клопотання на одержання дозволу до компетентних органів країни походження. Названі компетентні органи передають це клопотання для ухвалення до компетентних органів країни призначення і країни чи країн транзиту (якщо є).

З цією метою використовується стандартний документ, зазначений у Статті 20.

Направлення зазначеного документа не повинно жодним чином впливати на подальше рішення, назване у Статті 7.

1. Клопотання може подаватись одразу на кілька перевезень за умови, що:

- радіоактивні відходи, яких воно стосується, мають по суті однакові фізичні, хімічні і радіоактивні характеристики, і

- перевезення здійснюватимуться від того самого власника тому самому вантажоодержувачу і стосуватимуться одних і тих самих компетентних органів, і

- якщо перевезення зачіпають треті країни, транзит здійснюється через один і той самий прикордонний пропускний пункт в'їзду і/або виїзду з Спільноти та через один і той самий прикордонний пункт в третій країні чи третіх країнах, якщо інший порядок не погоджено між відповідними компетентними органами.

2. Строк дії дозволу не повинен перевищувати трьох років.

1. Не пізніше ніж через два місяці після одержання належним чином складеного клопотання, компетентні органи країни призначення і країни транзиту повинні поінформувати компетентні органи країни походження про їх згоду надати дозвіл, або умови, які вони вважають за необхідні, або відмову від видачі дозволу.

З цією метою використовується стандартний документ, зазначений у Статті 20.

2. Будь-які вимоги, поставлені компетентними органами Держав-Учасниць, незалежно від того, чи є вони країнами транзиту чи призначення, не можуть бути більш суворими, ніж ті, що встановлені для аналогічних перевезень по території цих держав, і повинні відповідати чинним міжнародним угодам. Відмова у видачі дозволу повинна супроводжуватись причинами або умовами надання дозволу відповідно до Статті 3.

3. Однак, компетентні органи країни призначення або будь-якої транзитної країни можуть вимагати подовження, але не більше, ніж на один місяць, строку повідомлення про їх позицію, зазначеного у параграфі 1.

4. Якщо по закінченні періодів, зазначених у параграфі 1 і, у випадку застосування, параграфі 3, жодної відповіді не буде одержано від компетентних органів країни призначення і/або запланованих країн транзиту, буде вважатись, що ці країни дали свою згоду на зазначене перевезення, за умови, що вони не поінформували Комісію відповідно до Статті 17 про свою незгоду з цією автоматичною процедурою в цілому.

Якщо всі необхідні для перевезення дозволи одержані, компетентні органи Держави-Учасниці походження мають право дозволити власнику радіоактивних відходів відправити їх та інформують компетентні органи країни призначення і країну чи країни транзиту (якщо є).

З цією метою вони використовують стандартний документ, зазначений у Статті 20. Будь-які додаткові вимоги щодо перевезень повинні додаватись до цього документа.

Зазначений дозвіл жодним чином не впливає на відповідальність власника, перевізника, утримувача, вантажоодержувача або будь-якої іншої фізичної або юридичної особи, яка бере участь у перевезенні.

Не обмежуючи інші супроводжувальні документи, що вимагаються відповідно до інших застосовних правових норм, зазначені у Статтях 4 і 6 документи повинні супроводжувати кожне перевезення, що відповідає сфері застосування цієї Директиви, включаючи випадки надання дозволу на кілька перевезень, як зазначено у Статті 5.

У випадку здійснення перевезень залізницею зазначені документи повинні подаватись компетентним органам усіх зацікавлених країн.

1. Протягом 15 днів після одержання вантажу радіоактивних відходів вантажоодержувач повинен направити компетентним органам його Держави-Учасниці підтвердження одержання, використовуючи зазначений у Статті 20 стандартний документ.

2. Компетентні органи країни призначення повинні направити копії підтвердження іншим країнам, залученим до операції. Компетентні органи країни проходження повинні направити копію підтвердження первісному власнику.

1. Якщо відходи, які підпадають під сферу застосування цієї Директиви, мають надійти у Спільноту з третьої країни, і країною призначення є Держава-Учасниця, вантажоодержувач подає клопотання на одержання дозволу до компетентних органів цієї Держави-Учасниці, використовуючи зазначений у Статті 20 стандартний документ. Вантажоодержувач діє як власник, а компетентні органи країни призначення діють як компетентні органи країни походження, зазначені у Главі II, відносно країни або країн транзиту.

2. Якщо відходи, які підпадають під сферу застосування цієї Директиви, мають надійти у Спільноту з третьої країни, і країною призначення не є Держава-Учасниця, Держава-Учасниця, по території якої відходи вперше потраплять на територію Спільноти, буде вважатись країною походження у здійсненні цього перевезення.

3. У випадку перевезень згідно з пунктом 1 запланований вантажоодержувач у Спільноті, а у випадку перевезень згідно з пунктом 2 особа у Державі-Учасниці, по території якої відходи вперше потраплять на територію Спільноти, відповідальна за керування перевезенням у цій Державі-Учасниці, повинна поінформувати компетентні органи з метою ініціювання відповідних процедур.

Компетентні органи Держав-Учасниць не повинні давати дозвіл на перевезення:

1. або у:

(a) місце призначення на південь від 60 град. південної широти;

(b) Державу, що підписала Четверту Конвенцію Країн Африки, Карибського басейну і Тихоокеанського регіону і Європейської Спільноти, яка не є членом Спільноти, проте, беручи до уваги положення Статті 14;

2. або до третьої країни, яка, на думку компетентних органів країни походження, виходячи з зазначених у Статті 20 критеріїв, не має технічних, правових чи адміністративних ресурсів для безпечного поводження з радіоактивними відходами.

1. Якщо радіоактивні відходи мають експортуватись з Спільноти до третьої країни, компетентні органи Держави-Учасниці походження звертаються до органів країни призначення з питання здійснення такого перевезення.

2. Якщо всі умови здійснення перевезення виконані, компетентні органи Держави-Учасниці походження видають дозвіл власнику радіоактивних відходів на їх перевезення та інформують органи країни призначення про таке перевезення.

3. Зазначений дозвіл жодним чином не впливає на відповідальність власника, перевізника, утримувача, вантажоодержувача або будь-якої іншої фізичної або юридичної особи, яка бере участь у перевезенні.

4. Для такого перевезення використовується стандартний документ, зазначений у Статті 20.

5. Власник радіоактивних відходів повинен поінформувати компетентні органи країни походження про те, що відходи досягли місця призначення у третій країні, протягом двох тижнів з дати прибуття і повинен зазначити останній митний пункт у Спільноті, через який пройшло перевезення.

6. Це повідомлення підтверджується декларацією або сертифікатом одержувача радіоактивних відходів, де зазначається, що відходи досягли потрібного пункту призначення, і називається митний пункт в'їзду на територію третьої країни.

Якщо герметизоване джерело випромінювання повертається користувачем постачальнику в іншій країні, це перевезення не підпадає під сферу застосування цієї Директиви.

Однак, цей виняток не стосується герметизованих джерел випромінювання, що містять ядерне паливо.

Ця Директива не впливає на право Держави-Учасниці або підприємства на території Держави-Учасниці, куди відходи експортуються для переробки, повернути їх після обробки до країни походження.

Вона також не впливає на право Держави-Учасниці або підприємства на території Держави-Учасниці, куди опромінене ядерне паливо експортуються для повторної переробки, повернути до країни походження відходи і/або інші продукти операції повторної обробки.

1. Якщо перевезення радіоактивних відходів не може бути здійснено, або якщо умови перевезення не відповідають положенням Глави II, компетентні органи Держави-Учасниці відправлення повинні забезпечити те, щоб власник радіоактивних відходів забрав їх назад.

2. У випадку перевезення радіоактивних відходів з третьої країни у місце призначення на території Спільноти компетентні органи Держави-Учасниці призначення повинні забезпечити те, щоб одержувач вантажу цих відходів обговорив з власником відходів у третій країні статтю, відповідно до якої власник буде зобов'язаний забрати назад відходи у разі неможливості здійснення перевезення.

Держава-Учасниця або Держави-Учасниці, які дозволили транзит при первісному перевезенні, не можуть відмовитись від надання дозволу на повторне перевезення у випадках, зазначених у:

- Статті 14, якщо повторне перевезення здійснюється відносно того самого матеріалу після обробки чи повторної обробки, і якщо всі положення релевантного законодавства виконуються,

- Статті 15, якщо повторне перевезення здійснюється за тих самих умов і з тими самими специфікаціями.

Держави-Учасниці повинні направити Комісії не пізніше 1 січня 1994 р. найменування та адресу(и) компетентних органів і всю необхідну інформацію для швидкого зв'язку з цими органами, а також їх можливе неприйняття зазначеної у Статті 6 (4) процедури автоматичного надання дозволу.

Держави-Учасниці повинні регулярно направляти Комісії нову інформацію у разі зміни зазначених даних.

Комісія передає цю інформацію, а також зміни у ній компетентним органам у Спільноті.

Спочатку 31 січня 1994 р., а потім кожні два роки Держави-Учасниці повинні направляти Комісії звіти про виконання цієї Директиви.

Зазначені звіти мають доповнюватись інформацією про стан справ з перевезеннями на їх територіях.

На підставі цих звітів Комісія готує зведений звіт для Європейського парламенту, Ради і Економічного та Соціального Комітету.

Комісія одержує допомогу у виконанні завдань, поставлених у Статтях 18 і 20, від консультативного Комітету, що складається з представників Держав-Учасниць і очолюється представником Комісії.

Представник Комісії направляє Комітету проект заходів, що мають вживатись. Комітет надає свої висновки щодо проекту протягом часу, встановленого Головою відповідно до терміновості питання, за який, у разі потреби, проводиться голосування.

Висновки заносяться до протоколу; крім того, кожна Держава-Учасниця має право вимагати, щоб її думку було внесено до протоколу.

Комісія максимально враховує висновки Комітету. Вона інформує Комітет про те, як його висновки було враховано.

Визначена у Статті 19 процедура застосовуються, зокрема, до:

- підготовки та можливого оновлення стандартного документа для подання клопотання на одержання дозволу, як зазначено у Статті 4,

- підготовки та можливого оновлення стандартного документа для надання дозволу, як зазначено у Статті 6 (1),

- підготовки та можливого оновлення стандартного документа для підтвердження одержання, як зазначено у Статті 9 (1),

- встановлення критеріїв для оцінки Державами-Учасницями виконання умов щодо експорту радіоактивних відходів, як зазначено у Статті 11 (2),

- підготування зведеного звіту, зазначеного у Статті 18.

1. До 1 січня 1994 р. у Державах-Учасницях повинні набути чинності закони, нормативні документи і адміністративні правила, необхідні для виконання цієї Директиви. Вони мають негайно поінформувати про це Комісію.

2. У разі прийняття Державами-Учасницями документів, зазначених у пункті 1, вони повинні містити посилання на цю Директиву або при офіційній публікації супроводжуватись таким посиланням. Способи посилання визначаються Державами-Учасницями.

3. Держави-Учасниці передають Комісії основні положення національного законодавства, які вони приймають у галузі, котрої стосується ця Директива.

Цю Директиву адресовано Державам-Учасницям.

Брюссель, 3 лютого 1992 р.