Директива Ради 92/12/ЄЕС "Про загальні положення стосовно виробів (товарів), що підлягають акцизному збору, а також утримання, переміщення та контролю таких виробів"

Зміни та доповнення:

Доповнено 392L0108 (OJ L 390 31.12.92 p. 124)

Доповнено 394L0074 (OJ L 365 31.12.94 p. 46)

Доповнено 396L099 (OJ L 008 11.01.97 p. 12)

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Враховуючи Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариство та, зокрема, статтю 99 цього Договору,

Враховуючи пропозицію Комісії (1),

Враховуючи висновок Європейського Парламенту (2).

Враховуючи висновок Комітету з Економічних та Соціальних Питань (3),

Оскільки заснування та функціонування внутрішнього ринку вимагають вільного переміщення товарів, включаючи ті, що підлягають акцизному збору;

Оскільки необхідно забезпечити визначення території, на якій ця Директива, а також Директива про ставки та структури податку на вироби, що підлягають акцизному збору мають застосовуватися;

Оскільки потрібно визначити концепцію виробів, які підлягають акцизному збору;

Оскільки тільки товари, які вважаються такими в усіх державах-членах, можуть підпадати під законодавчі положення Співтовариства; оскільки такі вироби можуть підлягати іншим непрямим податкам для конкретних цілей; оскільки підтримання чи введення інших непрямих податків не повинно призводити до появи формальних процедур при перетинанні кордонів;

Оскільки для забезпечення заснування та функціонування внутрішнього ринку обкладання акцизними зборами має бути однаковим у всіх державах-членах;

Оскільки будь-яка поставка чи утримання з метою поставки, або постачання для цілей торгівця, який здійснює господарську діяльність самостійно, або для цілей органу (організації), який керується державним законодавством, що здійснювалися в державі-члені, іншої, ніж та, де товар був реалізований для споживання, призводить до обкладання акцизним збором у тій іншій державі-члені;

Оскільки, якщо вироби, що підлягають акцизному збору, придбані приватними особами для їхнього особистого використання та транспортуються ними, податок має нараховуватися у країні, де вони були придбані;

Оскільки для встановлення такого положення, коли вироби, які підлягають акцизному збору, утримуються не для приватних, а для комерційних цілей, держави-члени повинні враховувати декілька критеріїв;

Оскільки вироби, що підлягають акцизному збору, закуплені особами, які не є призначеними управляючими складів або не зареєстрованими торгівцями, а також відправлені чи транспортовані прямим чи непрямим шляхом постачальником, або від його імені, мають підлягати акцизному збору у державі-члені призначення;

Оскільки, для забезпечення збору податкової заборгованості, повинна існувати можливість для проведення перевірок засобів виробництва та зберігання; оскільки система складів, що підлягає отриманню дозволу від компетентних органів, має надавати можливість для проведення таких перевірок;

Оскільки переміщення з території однієї держави-члена на територію іншої держави-члена не може призводити до перевірок, що перешкоджають вільному переміщенню у межах Співтовариства; оскільки для цілей оподаткування, тим не менш, необхідно знати про переміщення виробів, які підлягають акцизному збору; оскільки необхідно передбачити існування супроводжуючого документа на такі вироби;

Оскільки повинні бути викладені вимоги, які мають виконуватися призначеними управляючими складів та торгівцями, які не мають статусу уповноваженого господаря;

Оскільки необхідно встановити положення для забезпечення збору податків за ставками, встановленими державами-членами, для встановлення порядку переміщення таких товарів при призупиненні оподаткування;

Оскільки, у цьому відношенні, перш за все має бути встановлено положення для легкої ідентифікації кожної партії товару; оскільки необхідно встановити положення стосовно невідкладної ідентифікації податкового статусу партії товару; оскільки тому необхідно забезпечити супроводжувальний документ, який відповідає цим вимогам, та який може бути адміністративним чи комерційним документом; оскільки комерційний документ, що використовується, має містити суттєві елементи, які включені до адміністративного документа;

Оскільки необхідно дати пояснення стосовно порядку, за допомогою якого держави-члени інформуються торгівцями про поставки, відправлені або одержані, за допомогою супроводжуючого документа;

Оскільки немає необхідності у використанні супроводжуючого документа при проходженні виробів, що підлягають акцизним зборам, через митні процедури Співтовариства, інші, ніж ті, що проводяться для цілей вільного обігу або мають місце у вільній зоні чи вільному складі;

Оскільки у контексті національних положень акцизний збір, у разі порушення чи нерегулярності, збирається в основному державою-членом, на території якої скоєно таке порушення чи помилка, або державою-членом, в якій виявлено таке порушення чи помилка, або у разі не виявлення у державі-члені, до якої призначається товар, державою-членом, з якої він відправлений;

Оскільки держави-члени можуть забезпечити положення, що товари, випущені для споживання, мають знаки фіскальної чи національної ідентифікації і, оскільки використання таких знаків не повинне створювати перешкоди на шляху торгівлі в межах Співтовариства;

Оскільки сплата акцизних зборів у державі-члені, де товари випущені для споживання, повинна призвести до відшкодування цих зборів, якщо товари не призначаються для споживання у цій державі-члені;

Оскільки в результаті скасування загальних податків на ввезення у стосунках між державами-членами, положення про звільнення та дозволи на ввезення перестали застосовуватися у взаємовідносинах між державами-членами; оскільки ці положення мають, таким чином, бути скасовані та прийняті відповідні Директиви;

Оскільки потрібно заснувати Комітет по Акцизних Зборах для перевірки заходів Співтовариства, необхідних для впровадження положень щодо акцизних зборів;

Оскільки стаття 1 (2) Регламенту стосовно ліквідації контролю та формальних процедур, які застосовуються до салону та відсіку для багажу осіб, які здійснюють переліт чи поїздку морем між країнами Співтовариства, встановлює, що її застосування не завдає шкоди перевіркам виконання заборон чи обмежень, встановлених державами-членами, за умови їхньої відповідності трьом Договорам про створення Європейського Співтовариства; оскільки, в цьому контексті, перевірки, що необхідні для застосування кількісних обмежень, передбачених у статті 26, повинні вважатися такими перевірками та, як такі, відповідати законодавству Співтовариства;

Оскільки вимагається певний період часу для проведення необхідних заходів, щоб пом'якшити як соціальні наслідки у відповідних секторах, так і регіональні труднощі, зокрема, у прикордонних регіонах, які можуть виникати в результаті скасування податків на ввезення та звільнення від податків на експорт у торгівлі між державами-членами; оскільки для цього державам-членам потрібно мати дозвіл на період часу, що закінчується 30 червня 1999 року, на звільнення товарів, які постачаються, у межах, встановлених магазинами, звільненими від податку (tax-free), у контексті пасажирського повітряного чи морського руху між державами-членами;

Оскільки дрібні виробники вина можуть бути звільнені від певних вимог згідно з загальними домовленостями про акцизний збір;

Оскільки, нарешті, Директива Ради 77/799/ЄЕС від 19 грудня 1977 року стосовно взаємної допомоги компетентних органів держав-членів у сфері прямого оподаткування та податку на добавлену вартість (4) має бути змінена для поширення її положень з метою охоплення акцизних зборів.

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

1. Ця Директива встановлює заходи для товарів (виробів), що підлягають акцизним зборам та іншим непрямим податкам, якими оподатковуються, у прямий чи непрямий спосіб, за споживання таких товарів, за виключенням податку на додану вартість та податків, які встановлені Співтовариством.

2. Окремі положення, що стосуються структур та ставок податків на товари, що підлягають акцизним зборам, визначаються спеціальними Директивами.

1. Ця Директива та Директиви, перелічені у статті 1 (2), застосовуються на території Співтовариства, як визначено, для кожної держави-члена, Договором про створення Європейського Економічного Співтовариства та, зокрема, статтею 227 цього Договору, за виключенням для наступних національних територій:

- для Федеральної Республіки Німеччини: острів Хеліголанд та територія Буезінген,

- для Італійської Республіки: Лівіньо, Кампіоне д'Італія та італійські води озера Лугано,

- для Королівства Іспанія: Цеута та Мелілья.

2. Незважаючи на положення пункту 1, ця Директива та Директиви, про які йдеться у статті 1 (2), не застосовуються для Канарських островів. Однак, Королівство Іспанія може надати повідомлення, у вигляді декларації, що ці Директиви застосовуються до тих територій стосовно всіх або деяких товарів, про які йдеться у статті 3 (1), з першого дня другого місяця після одержання цієї декларації.

3. Шляхом часткового скасування пункту 1, ні ця Директива, ані ті Директиви, про які йдеться у статті 1 (2), не застосовуються до закордонних департаментів Французької Республіки.

4. Однак, Французька Республіка може надати повідомлення, у вигляді декларації, що ці Директиви застосовуються до тих територій (через запровадження заходів, що враховують їхню надзвичайну віддаленість) з першого дня другого місяця після одержання цієї декларації.

5. Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення того, що операції, які походять з чи призначені для:

- Князівства Монако, розглядалися як операції, які походять з чи призначені для Французької Республіки,

- Юнгхольцу та Міттельбергу (Kleines Walsertal) розглядалися як операції, які походять з чи призначені для Федеральної Республіки Німеччина,

- острів Мен розглядалися як операції, які походять з чи призначені для Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії.

- Сан Маріно розглядалися як операції, які походять з чи призначені для Італійської Республіки.

6. Положення цієї Директиви не перешкоджають Греції утримувати спеціальний статус, наданий горі Атос, як гарантується положенням статті 105 Конституції Греції.

7. Якщо Комісія вважає, що виключення, які передбачаються пунктами 1, 2, 3 та 4, більш не є виправданими, зокрема, стосовно справедливої конкуренції, вона подає відповідні пропозиції до Ради.

1. Ця Директива застосовується на рівні Співтовариства до наступних товарів, як визначено у відповідних Директивах:

- сирої нафти;

- алкоголю та алкогольних напоїв;

- тютюнових виробів.

2. Товари (вироби), зазначені у пункті 1, можуть підлягати іншим непрямим податкам для особливих цілей за умови, що ці податки відповідають податковим правилам, що застосовуються для акцизного збору та ПДВ, якщо йдеться про податкову базу, обрахування податку, сплачування та контролю.

3. Держави-члени зберігають право встановлювати або продовжувати збір податків, якими обкладаються товари, інші, ніж ті, що перелічені у пункті 1, за умови, що ті податки не призводять до виникнення зайвих формальних процедур при перетинанні кордонів між державами-членами.

Згідно з такими положеннями держави-члени також залишають за собою право обкладати податками надання послуг, які не можуть бути охарактеризовані як податки з обороту, включаючи ті податки, що стосуються товарів, що підлягають акцизному збору.

Для цілей цієї Директиви застосовуються нижченаведені визначення:

(a) термін "уповноважений управляючий складом" означає фізичну чи юридичну особу, уповноважену компетентними органами держави-члена для виробництва, обробки, збереження, отримання та видачі товарів, що підлягають акцизному збору, у ході здійснення своєї діяльності, при цьому акцизний збір призупиняється для складських операцій,

(b) термін "податковий склад" означає місце, де товари, які підлягають акцизному збору, виробляються, оброблюються, зберігаються, утримуються та видаються згідно з домовленостями про призупинення податку уповноваженим управляючим складом у ході здійснення його діяльності відповідно до певних умов, встановлених компетентними органами держави-члена, на території якої розташовано цей склад;

(c) термін "домовленість про призупинення" означає спеціальну податкову домовленість, що поширюється на виробництво, обробку, зберігання та рух товарів, при яких дія акцизного збору призупиняється;

(d) термін "зареєстрований торгівець" (трейдер) означає фізичну чи юридичну особу, що не має офіційного статусу управляючого складом, але має офіційний дозвіл від компетентних органів держави-члена на отримання товарів, які підлягають акцизному збору іншої держави-члена, в межах домовленості про призупинення у ході здійснення її діяльності. Такий тип торгівця не може ні зберігати, ані випускати такі товари в межах домовленостей про податкове призупинення;

(e) термін "незареєстрований торгівець" (трейдер) означає фізичну або юридичну особу, яка не має офіційного статусу управляючого складом, але має право у ході своєї діяльності час від часу отримувати товари, які підлягають акцизному збору, з іншої держави-члена в межах домовленості про податкове призупинення. Такий тип торгівця не може ні зберігати, ані поставляти товари, які підпадають під домовленості про податкове призупинення. Незареєстрований торговець повинен гарантувати сплату акцизного збору податковим органам відповідної держави-члена до поставки товарів.

1. Товари, зазначені у статті 3 (1), підлягають акцизному збору під час їхнього виробництва у межах території Співтовариства, як визначено у статті 2, або їхнього ввезення на цю територію. Термін "ввезення товару, що підлягає акцизному збору" означає ввезення товару на територію Співтовариства, включаючи ввезення такого товару з території, про яку йдеться у статті 2 (1), (2) та (3) або з Нормандських островів.

Однак, якщо певний товар (виріб) підпадає під митну процедуру Співтовариства, при ввезенні його на територію Співтовариства ввезення розглядається як таке, що відбулося, коли цей товар пройшов митну процедуру Співтовариства.

2. Не завдаючи шкоди для національних положень та положень Співтовариства стосовно митних справ, якщо товари, що підлягають акцизному збору, надходять або направляються у треті країни за митними процедурами Співтовариства, іншими, ніж поставки для вільного обігу або переміщення до вільних зон чи вільних складів, акцизний збір на такі товари вважається призупиненим.

1. Акцизний збір стає сплаченим під час випуску для споживання або при фіксації нестачі, що підпадають під акцизний збір згідно з положеннями статті 14 (3). Випуск товарів для споживання, що обкладаються акцизним збором означає:

(a) будь-яке відправлення, включаючи нерегулярне відправлення, від домовленості про податкове призупинення;

(b) будь-яке виробництво, включаючи нерегулярне виробництво, таких товарів поза межами дії домовленості про податкове призупинення;

(c) будь-яке ввезення таких товарів, включаючи нерегулярне ввезення, якщо такі товари не підпали під дію домовленостей про податкове призупинення.

2. Умови обчислення податку та ставки акцизного збору, що повинні бути прийняти, є такими, які чинні на дату, коли такий збір стає плаченим у державі-члені, де має місце випуск товарів для споживання або фіксація нестачі. Акцизний збір встановлюється та збирається у відповідності до процедури, яка встановлюється кожною державою-членом, розуміючи, що держави-члени застосовують такі самі процедури збору податку до національних товарів, як і до товарів з інших держав-членів.

1. Якщо товари, що підлягають акцизному збору та вже випущені для споживання в одній державі-члені, утримуються у комерційних цілях в іншій державі-члені, акцизний збір стягується у тій державі-члені, де товари утримуються.

2. До цього ж, не завдаючи шкоди положенням статті 6, якщо товари, що вже були випущені для споживання, як визначено у статті 6, в одній державі-члені, поставлені, призначені для поставки або використані в іншій державі-члені для цілей торгівця, здійснюючого господарську діяльність самостійно, або для цілей організації, що керується публічним правом, акцизний збір підлягає сплаті у тій іншій державі-члені.

3. У залежності від усіх обставин, збір стягується з особи, яка здійснює поставку чи зберігання товарів, призначених для поставки, або з особи, яка одержує товари для використання у державі-члені, іншої, ніж та, де товари вже були випущені для споживання, або відповідним торгівцем чи організацією, яка є суб'єктом публічного права.

4. Товари, що зазначені у пункті 1, переміщаються між територіями різних держав-членів із супроводжуючим документом, що містить основні дані з документа, про який йдеться у статті 18.

1) Форма та зміст такого документа встановлюються згідно з процедурою, визначеною у статті 24 цієї Директиви.

5. Особа, торгівець або організація, про які йдеться у пункті 3, мають відповідати таким вимогам:

(a) до випуску товарів декларувати ці товари податковим органам держави-члена, до якої постачається товар, та гарантувати сплату акцизного збору;

(b) сплачувати акцизний збір державі-члену, до якої постачається товар, згідно з процедурою, встановленою такою державою;

(c) підлягати будь-якій перевірці, що дозволяє державі-члену, до якої постачається товар, визначати факт того, що такі товари були дійсно отримані та відповідний акцизний збір був фактично сплачений.

6. Акцизний збір, сплачений у першій державі-члені, як про це йдеться у пункті 1, підлягає відшкодуванню згідно з положеннями статті 22 (3).

Що стосується товарів, які придбані приватними особами для власного використання та перевозяться ними, принцип, що лежить в основі внутрішнього ринку, встановлює, що акциз збирається у тій державі-члені, у якій такі товари придбані.

1. Не завдаючи шкоди положенням статей 6, 7 та 8, акцизний збір стягується, якщо товари для споживання у державі-члені зберігаються для комерційних цілей в іншій державі-члені.

У цьому випадку акциз збирається у державі-члені, на території якої товари знаходяться, та підлягають акцизному збору з особи, яка зберігає ці товари.

2. Для встановлення того, що товари, про які йдеться у статті 8, призначені для комерційних цілей, держави-члени повинні враховувати, крім іншого, нижчезазначене:

- комерційний статус особи, що зберігає товари, та підстави для їхнього зберігання;

- місце, де знаходяться товари, або, якщо це доречно, спосіб їхнього транспортування;

- будь-який документ, що стосується цих товарів;

- тип цих товарів;

- кількість цих товарів.

Для цілей застосування положень п'ятого абзацу першого підпункту, держави-члени можуть встановлювати контрольні рівні виключно для формального свідчення. Такі контрольні рівні не можуть бути нижчими ніж:

(a) для тютюнових виробів:

- сигарети - 800 шт.

- сигарили (сигари вагою меншою ніж 3 г/шт.) - 400 шт.;

- сигари - 200 шт.;

- тютюн для куріння - 1,0 кг;

(b) для алкогольних напоїв:

- міцні напої - 10 л;

- проміжні продукти - 20 л;

- вино (включаючи максимально 60 л іскристих вин) - 90 л;

- пиво - 110 л.

До 30 червня 1977 року Ірландії дозволено застосовувати контрольні рівні, які не можуть бути нижчими, ніж 45 л для вина (включаючи максимально 30 л іскристого вина) та 55 л для пива.

3. Держави-члени можуть також вводити акцизний збір у державі-члені, що споживає, на придбання сирої нафти, вже випущеної для споживання в іншій державі-члені, якщо такий товар транспортується нетиповими засобами транспортування, яке здійснюється приватними особами або від їхнього імені. Термін "нетипові засоби транспортування" означає транспортування пального у будь-який спосіб, інший, ніж у баках транспортних засобів або у відповідних запасних паливних каністрах, а також транспортування рідких продуктів для обігріву у будь-який спосіб, інший, ніж танкерами, які використовуються від імені професійних торгівців.

1. Товари, що підлягають акцизному збору і купуються особами, які не є уповноваженими управляючими складів або зареєстрованими чи не зареєстрованими торгівцями, та випускаються або транспортуються прямо чи ні постачальником або від його імені, підлягають сплаті, акцизу в державі-члені, до якої постачається. Термін "держава-член, до якої постачається" означає державу-члена, в якій товари випускаються, або до якої вони транспортуються.

2. До цього ж, поставка товарів, що підлягають сплаті акцизного збору, що вже випущені для споживання у державі-члені, а також що впливає на розповсюдження або транспортування цих товарів до будь-якої особи, про яку йдеться у пункті 1, яка знаходиться у іншій державі-члені, яка може бути видана або транспортована прямо чи ні постачальником або від його імені, підлягає сплаті акцизного збору з таких продуктів у державі-члені призначення.

3. Збір, який встановлюється державою-членом призначення для постачальника, має бути сплачений на час поставки. Однак, держави-члени можуть прийняти положення, згідно з якими акцизний збір має сплачуватися представником, іншим, ніж той, що отримує товари. Такий представник для цілей оподаткування повинен бути офіційно зареєстрованим у державі-члені призначення та мати відповідний дозвіл від податкових органів той держави.

Держава-член, у якій такий постачальник зареєстрований, забезпечує, щоб він відповідав наступним вимогам:

- гарантована сплата акцизного збору згідно з умовами, встановленими державою-членом призначення до відправлення товарів, а також забезпечення того, що акцизний збір сплачується після прибуття товарів;

- ведення обліку постачання товарів.

4. У випадку, про який йдеться у пункті 2, акцизний збір, сплачений у перший державі-члені, має відшкодовуватися згідно з положеннями статті 22 (4).

5. Згідно із законодавством Співтовариства держави-члени можуть встановлювати спеціальні правила для застосування цього положення до товарів, що підлягають акцизному збору, які охоплюються спеціальними національними домовленостями стосовно поставок, що відповідають Договору.

1. Кожна держава-член визначає свої власні правила стосовно виробництва, обробки та збереження товарів, які підлягають сплаті акцизного збору, згідно з положеннями цієї Директиви.

2. Виробництво, обробка та збереження товарів, які підлягають сплаті акцизного податку, якщо останній не був сплачений, відбувається на податковому складі.

Відкриття та функціонування податкових складів залежить від видачі відповідного дозволу компетентними органами держав-членів.

Від уповноваженого управляючого складом вимагається:

(a) забезпечити гарантію, якщо потрібно, яка поширюється на виробництво, обробку та зберігання, і обов'язкову гарантію, яка поширюється на переміщення, умови для яких встановлюються податковими органами держав-членів, де є уповноважений податковий склад;

(b) відповідати вимогам, установленим державами-членами, у межах територій яких такі склади розташовані;

(c) додержуватися по кожному складу обліку наявності та руху товарів;

(d) виробляти товари, якщо це вимагається;

(e) відповідати вимогам усіх відповідних перевірок та контролю наявності.

Ці вимоги мають відповідати принципу недопущення дискримінації між національними операціями та операціями, що проводяться у межах Співтовариства.

1. Уповноважені управляючі складів звільнюються від оподаткування по втратах, які мали місце в межах домовленостей про призупинення оподаткування, що може бути віднесено до випадкових подій або форс-мажору, засвідчених відповідними державами-членам. Вони також звільнюються від податку згідно з домовленостями про призупинення оподаткування по втратах внаслідок природи товарів під час їхнього виробництва, обробки, зберігання та транспортування. Кожна держава-член встановлює власні умови, за яких надається звільнення від податку.

Ці звільнення однаково застосовуються до всіх торгівців, про яких йдеться у статті 16, під час транспортування товарів, що перебувають під дією домовленостей про призупинення оподаткування.

2. Втрати, про які йдеться у пункті 1, що трапляються під час перевезення товарів, які перебувають під дією домовленостей про призупинення оподаткування у межах Співтовариства, визначаються згідно з правилами держави-члена призначення.

3. Не завдаючи шкоди положенням статті 20, акцизний податок на нестачі, інші, ніж втрати, про які йдеться у пункті 1, та втрати, для яких звільнення від податку не надається, як передбачено у пункті 1, стягується за базі ставок, які застосовуються у відповідних державах-членах, під час втрат, належним чином установлених компетентними органами, або, якщо це потрібно, під час реєстрації нестачі.

1. Не завдаючи шкоди положенням статей 5 (2), 16 та 19 (4), рух товарів, що підлягають акцизному збору при домовленостях про призупинення оподаткування, має відбуватися між податковими складами.

2. Управляючі складів, уповноважені компетентними органами держави-члена згідно зі статтею 13, вважаються уповноваженими як для національного руху товарів, так і для руху товарів між країнами Співтовариства.

3. Ризики, притаманні рухові товарів між країнами Співтовариства, охоплюються гарантією, що забезпечується уповноваженим управляючим складу відправки, як передбачено у статті 13, або, при виникненні потреби - гарантією, яка сумісно та окремо зобов'язує як одержувача так і особу, що здійснює перевезення. Якщо це доцільно, держави-члени можуть вимагати від одержувача представлення гарантії. Детальні правила щодо гарантії встановлюються-державами-членами. Гарантія повинна бути дійсною у межах всього Співтовариства.

4. Не завдаючи шкоди положенням статті 20, зобов'язання уповноваженого управляючого складу відправки та, якщо виникає необхідність, зобов'язання особи, що здійснює перевезення, може виконуватись лише через надання доказу того, що одержувач прийняв поставку товарів, зокрема, через супроводжуючий документ, що зазначений у статті 18, згідно з умовами, передбаченими у статті 19.

1. Незважаючи на статтю 15 (1), одержувач може бути професійним торгівцем (трейдером) без статусу уповноваженого управляючого складом. Цей торгівець може у процесі свого бізнесу отримувати товари, що підлягають акцизному збору, від інших держав-членів згідно з домовленістю про призупинення оподаткування. Однак, він не може ні зберігати, ні відправляти такі товари згідно з домовленістю про призупинення оподаткування.

Відповідно до законодавства Співтовариства держави-члени можуть встановлювати спеціальні правила для застосування цього положення стосовно товарів, що підлягають акцизному збору, які охоплюються спеціальними національними домовленостями про постачання товарів, що відповідають Договору.

2. Вищевказаний торговець може вимагати, до отримання товарів, реєстрації податковими органами своєї держави-члена. Зареєстрований торгівець має відповідати нижчезазначеним вимогам:

(a) гарантувати сплату акцизного збору згідно з умовами, встановленими податковими органами його держави-члена, не завдаючи шкоди положенням статті 15 (4), що встановлюють зобов'язання уповноваженого управляючого складу відправки, та, якщо виникає потреба, особи, що здійснює перевезення;

(b) вести облік поставок продуктів;

(c) виробляти продукти, якщо це вимагається;

(d) давати згоду на всі перевірки запасів та контроль;

Для цього типу торгівця акцизний збір стягується під час отримання товарів і має бути сплаченим відповідно до процедури, встановленої кожною державою-членом.

3. Якщо торгівець, про якого йдеться у пункті 1 вище, не реєструється податковими органами його держави-члена, він повинен відповідати таким вимогам:

(a) перед відправкою товарів подавати декларацію податковим органам державам-членам призначення та гарантувати оплату акцизного збору без ушкодження положень статті 15 (4), що встановлюють зобов'язання уповноваженого управляючого складу відправки та, при виникненні потреби, особи, що здійснює перевезення;

(b) сплачувати акцизний збір держави-члена призначення під час отримання товарів згідно з процедурою, встановленою цією державою-членом;

(c) погоджуватися на будь-яку перевірку, яка дає можливість адміністративним органам держави-члена призначення переконатися у тому, що товари були фактично отримані і акцизний збір, якому вони підлягали, сплачено.

4. Згідно з положеннями, викладеними у пунктах 2 та 3, повинні застосовуватися положення цієї Директиви відносно руху товарів, що підлягають акцизному збору, в межах домовленостей про призупинення збору.

Уповноважений управляючий складом відправки може призначати податкового представника. Такий податковий представник має бути зареєстрованим у державі-члені призначення та відповідно мати повноваження від податкових органів цієї держави. Він повинен, замість одержувача, який не має статусу уповноваженого управляючого складом, відповідати наступним вимогам:

(a) гарантувати сплату акцизного збору згідно з умовами, встановленими податковими органами держави-члена призначення без ушкодження положень статті 15 (4), які встановлюють відповідальність уповноваженого управляючого складом стосовно випуску товарів та, якщо це доречно, особи, яка здійснює їхнє транспортування;

(b) сплачувати акцизний збір державі-члену призначення під час отримання таких товарів згідно з процедурою, встановленою державою-членом призначення;

(c) вести облік поставок продуктів та інформувати податкові органи держави призначення про місце, куди такі товари постачаються.

1. Незважаючи на можливе використання комп'ютеризованих процедур, усі товари, що підлягають сплаті акцизного збору та переміщаються згідно з домовленостями про податкове призупинення між державами-членами, мають супроводжуватися документом, складеним відправником. Цей документ може бути як адміністративним документом, так і комерційним. Форма та зміст цього документа визначається згідно з процедурою, викладеною у статті 24 цієї Директиви.

2. Для ідентифікації товарів та проведення перевірок, упаковки повинні бути пронумеровані, а товари - описані з використанням документа, про який йдеться у пункті 1. Якщо необхідно, кожний контейнер має бути опечатаний відправником, якщо транспортні засоби визнаються такими, що підходять для умов такого опечатування, державами-членами відправлення, або відправник опечатує упаковки.

3. У випадках, якщо одержувач не є уповноваженим управляючим складу або зареєстрованим торгівцем, та незважаючи на положення статті 17, документ, про який йдеться у пункті 1, має супроводжуватися документом, що підтверджує факт сплати акцизного збору у державі-члені призначення або того, що будь-яка інша процедура сплати збору була виконана відповідно до умов, встановлених компетентними органами держави-члена призначення. У цьому документі повинні бути вказані:

- адреса офісу відповідних податкових органів держави-члена призначення;

- дата та номер платіжного документа або документа, що підтверджує одержання гарантії оплати таким офісом.

4. Пункт 1 не застосовується, якщо товари, що підлягають акцизному збору, переміщуються при умовах, зазначених у статті 5 (2).

5. Не завдаючи шкоди положенням статті 3 (1), держави-члени можуть застосовувати свої правила стосовно переміщення та зберігання сировинних матеріалів, які використовуються у виробництві або приготуванні товарів, що підлягають акцизному збору.

1. Податкові органи держав-членів інформуються торгівцями про поставки, відправлені чи отримані, за допомогою документа чи номера платіжного документа, як передбачено у статті 18. Цей документ складається у чотирьох примірниках:

- один примірник зберігається у відправника;

- один примірник зберігається у одержувача;

- один примірник повертається відправнику на підтвердження виконання операції;

- один примірник призначається для компетентних органів держави призначення.

Компетентні органи кожної держави-члена, що відправляє товари, можуть наполягати на використанні додаткового примірника цього документа для цілей компетентних органів держави відправлення. Держави призначення можуть обумовлювати, щоб примірник документа, який повертається відправнику на підтвердження виконання операції, був засвідчений або підписаний відповідними державними органами. Держави-члени, які застосовують таке положення, повинні інформувати про це Комісію, яка, у свою чергу, відповідно інформує про це інші держави-члени.

Процедура, яка застосовується до такого примірника документа, що направляється компетентним органам держав призначення, встановлюється згідно з процедурою, передбаченою положеннями статті 24.

2. Якщо товари, що підлягають акцизному збору, надходять, у межах домовленості про податкове призупинення, до уповноваженого управляючого складом або до зареєстрованого чи не зареєстрованого торгівця, примірник супроводжувального адміністративного документа або примірник комерційного документа, відповідно заповненого, має бути повернутий одержувачем відправнику для підтвердження виконання зобов'язань, не пізніше, ніж протягом 15 днів після місяця отримання товарів одержувачем.

Примірник, що повертається, мусить містити наступну необхідну інформацію:

(a) адреса офісу податкових органів одержувача;

(b) дата та місце отримання товарів;

(c) опис отриманих товарів для перевірки факту відповідності товарів партії тим, що вказані в документі. Якщо факт відповідності підтверджено, у документі може бути зроблений напис: "Партію поставки перевірено";

(d) посилання або реєстраційний номер, виданий, якщо це доцільно, компетентними органами держави призначення, що використовують таку нумерацію та/чи письмове свідчення компетентних органів держави призначення, якщо така держава-член обумовлює, що такий примірник, який повертається, має бути посвідчений або підписаний її компетентними органами;

(e) засвідчений підпис одержувача.

3. Домовленості про податкове призупинення, як визначено у статті 4 (c), виконуються через розміщення товарів, що підлягають акцизному збору згідно з однією з домовленостей, про які йдеться у Статті 5 (2), та умов, зазначених у тій же Статті, після отримання відправником примірника супроводжувального адміністративного документа або примірника комерційного документа, що повертається, відповідно заповненого із зазначенням того, що товари перебувають під дією такої домовленості.

4. Якщо товари, що підлягають акцизному збору, які рухаються в межах домовленостей про податкове призупинення, як визначено у статті 4 (c), вивозяться, така домовленість виконується через надання атестації, складеної митними органами відправлення з Співтовариства, де підтверджується, що даний товар фактично залишив межі Співтовариства. Цей офіс повинен надіслати відправнику засвідчений примірник супроводжуючого документа, який для нього призначається.

5. Якщо нема підтвердження про виконання зобов'язань, відправник повідомляє про це податкові органи своєї держави-члена протягом обмеженого часу, який визначається цими податковими органами. Однак, такий обмежений час не може перевищувати 3 місяців з дати поставки товарів.

Держави-члени співпрацюють для проведення разових перевірок, які можуть здійснюватися, якщо необхідно, за комп'ютеризованими процедурами.

1. У випадку, коли у русі товарів, що підлягають акцизному збору, вчинено відхилення від норми або правопорушення, акцизний збір сплачується у державі-члені, де було вчинено відхилення чи правопорушення фізичною або юридичною особою, яка гарантувала сплату акцизних зборів згідно з положеннями статті 15 (3), не завдаючи шкоди для порушення кримінальної справи.

Якщо акцизний збір збирається у державі-члені, іншої, ніж держави відправлення, держава-член, що стягує акциз, має відповідно інформувати компетентні органи держави відправлення.

2. Якщо у ході руху товарів виявляється відхилення або правопорушення, без можливості точно встановити, де це сталося, вважається, що таке відхилення або правопорушення вчинено у державі-члені, де вони були виявлені.

3. Не завдаючи шкоди положенням статті 6 (2), якщо товари, що підлягають сплаті акцизного збору, не прибувають на місце призначення, та не можливо встановити, де відбулося відхилення чи правопорушення, таке відхилення або правопорушення вважається скоєним у державі-члені відправлення, яка збирає акциз за ставкою, чинною на дату відпущення товарів, за виключенням випадків, коли компетентні органи протягом 4 місяців встановлюють правильність проведення операції або місця, де відхилення чи правопорушення було дійсно скоєно.

4. Якщо до закінчення періоду 3 місяців від дати складання супроводжуючого документа держава-член, у якій дійсно відбулося відхилення чи правопорушення, переконується у цьому, ця держава-член збирає акцизний збір за ставкою, чинною на дату відправки товарів. У такому випадку одразу ж після отримання свідчення про сплату такого акцизного збору сума збору, сплачена раніше, відшкодовується.

1. Не завдаючи шкоди положенням статті 6 (1), держави-члени можуть вимагати, щоб товари, випущені для споживання на їхній території, мали податкові відмітки або національні знаки ідентифікації, що використовуються для фіскальних цілей.

2. Від будь-якої держави-члена, яка вимагає використання податкових відміток або національних знаків ідентифікації, зазначених у пункті 1, може вимагатися їхнє надання уповноваженим управляючим складами інших держав-членів. Однак, кожна держава-член може вимагати, щоб фіскальні знаки були доступні податковому представнику, уповноваженому податковими органами такої держави-члена.

Держави-члени забезпечують, щоб процедура, яка стосується таких знаків, не створювала перешкод для вільного руху товарів, що підлягають сплаті акцизного збору.

3. Податкові відмітки або ідентифікаційні знаки, у значенні положень пункту 1, є дійсними у державі-члені, яка їх видає.

Однак, між державами-членами можуть існувати домовленості про взаємне визнання таких знаків.

4. Нафтопродукти можуть зберігатися, транспортуватися або використовуватися в Ірландії в інших, ніж цистерни, засобах, що перевозяться автодорожніми транспортними засобами, дозволених для використання неякісного палива тільки у разі їхньої відповідності вимогам контролю та відміткам цієї держави.

5. Рух товарів у межах Співтовариства, які мають податкові відмітки та національні знаки ідентифікації держави-члена у значенні пункту 1 та призначені для продажу у цій державі-члені та знаходяться на території іншої держави-члена, відбувається за наявності супроводжуючих документів, передбачених положеннями статті 18 (1) та (3) або у випадках, передбачених положеннями статті 5 (2).

1. У відповідних випадках товари, що підлягають акцизному збору та випущені для споживання, можуть на вимогу торгівця, який здійснює свій бізнес, підлягати відшкодуванню акцизного збору податковими органами держави-члена, де вони були випущені для споживання, якщо вони не призначаються для споживання у цій державі-члені.

Однак, держави-члени можуть відхиляти вимоги про відшкодування, якщо такі вимоги не відповідають стандартним критеріям, встановленим ними.

2. При застосуванні пункту 1 застосовуються наступні положення:

(a) до відправки товарів відправник повинен звернутися з вимогою про відшкодування до компетентних органів своєї держави-члена та представити доказ фактичної сплати акцизного збору. При цьому компетентні органи не можуть відмовляти у відшкодуванні лише на підставі не представлення документа, підготовленого тими ж органами, які засвідчили факт сплати;

(b) рух товарів, про який йдеться у підпункті (a), має супроводжуватися представленням документа, визначеного у статті 18 (1);

(c) відправник передає компетентним органам своєї держави-члена повернутий екземпляр документа, про який йдеться у пункті (b), відповідно заповнений одержувачем, який повинен супроводжуватися документом, що підтверджує факт сплати акцизного збору у держави споживання або має містити наступні відомості:

- адресу офісу відповідних податкових органів держави призначення;

- дату прийняття декларації таким офісом разом з реєстраційним номером такої декларації;

(d) товари, що підлягають сплаті акцизного збору та випущені для споживання у певній державі-члені і мають податкову відмітку або національний знак ідентифікації цієї держави-члена, можуть підлягати відшкодуванню акцизного збору від податкових органів держав-членів, які видали такі податкові відмітки чи національні знаки ідентифікації, за умови, що податкові органи держави-члена, яка їх випустила, здійснили відповідні заходи для знищення таких знаків.

3. У випадках, про які йдеться у статті 7, держава відправлення повинна відшкодовувати суму акцизного збору, якщо такий акцизний збір був попередньо сплачений у державі призначення згідно з процедурою, викладеною у статті 7 (5).

Однак, держави-члени можуть відхиляти вимогу про відшкодування, якщо така вимога не відповідає стандартним критеріям, встановленим ними.

4. У випадках, про які йдеться у статті 8 (b) держава відправлення повинна на вимогу постачальника відшкодовувати суму сплаченого акцизного збору, якщо такий постачальник виконав процедури, зазначені у статті 10 (3). Однак, держава-член може відхиляти вимогу про відшкодування, якщо така вимога не відповідає встановленим стандартним критеріям. Якщо постачальник є уповноваженим управляючим складом, держави-члени можуть домовлятися про застосування спрощеної процедури відшкодування.

5. Податкові органи кожної держави-члена визначають процедури та методи контролю за відшкодуванням, які здійснюються на їхніх територіях. Держави-члени забезпечують, щоб відшкодування сум акцизного збору не перевищували фактично сплачених сум.

1. Товари, які підлягають сплаті акцизного збору, звільняються від акцизного збору, якщо вони призначені:

- для постачання у контексті дипломатичних чи консульських стосунків;

- для міжнародних організацій, які визнаються такими органами державної влади держави-члена, в якій вони знаходяться, а також членами такої організації, у межах та за умов, встановлених міжнародними конвенціями, на основі яких утворюються такі організації, або угодами їхніх штаб-квартир;

- для збройних сил будь-якої держави, яка є членом НАТО, іншою, ніж держава-член, у якій такий збір підлягає сплаті, а також для збройних сил, про які йдеться у статті 1 Рішення 90/640/ЄЕС (5), для потреб таких сил, для їхнього цивільного персоналу або для постачання на їхні богослужіння або пункти харчування;

- для споживання в межах угоди, укладеною з країнами, які не є членами міжнародних організацій, за умови, що така угода дозволена у сфері звільнення від ПДВ.

Такі звільнення підлягають дії умов та обмежень, встановлених приймаючою державою-членом на період до введення єдиних податкових правил. Звільнення від податку може надаватися із застосуванням процедури відшкодування акцизних зборів.

2. Рада, діючи одностайно на пропозицію Комісії, може дозволяти будь-якій державі-члену укладати з будь-якою країною, яка не є членом, або з міжнародною організацією угоду, що може містити положення про звільнення від акцизних зборів.

Держава-член, яка бажає укласти таку угоду, має звернутися з відповідним повідомленням до Комісії та представити всю необхідну інформацію.

Комісія відповідним чином інформує про це інші держави-члени протягом 1 місяця. Рішення Ради вважається прийнятим, якщо протягом 2 місяців від жодної з держав-членів, які були відповідно поінформовані, не надійшла вимога про розгляд цього питання у Раді.

3. Положення про акцизний збір, викладені у наступних Директивах, припиняють застосування починаючи з 31 грудня 1992 року:

- Директива 74/651/ЄЕС (6),

- Директива 83/183/ЄЕС (7),

- Директива 68/297/ЄЕС (8).

4. Положення про акцизний збір, викладені у Директиві 69/169/ЄЕС (9), припиняють застосування з 31 грудня 1992 року у стосунках між державами-членами.

5. До того, як Рада, яка діє одностайно згідно з пропозицією Комісії, прийме положення Співтовариства про місця зберігання засобів водного та повітряного транспорту, держави-члени можуть дотримуватися своїх власних національних положень з цього питання.

1. Комісії допомагає Комітет з акцизних зборів, який надалі називається "Комітет". Комітет складається з представників держав-членів та очолюється представникам Комісії. Комітет встановлює свої процедурні правила.

2. Заходи, необхідні для застосування положень статей 7, 18 та 19, приймаються згідно з процедурами, викладеними у пунктах 3 та 4.

3. Представник Комісії подає до Комісії проект заходів, що мають бути затверджені. Комітет надає свій висновок на цей проект протягом обмеженого часу, який встановлюється Головою відповідно до невідкладності питання. Комітет приймає рішення більшістю голосів, як передбачено положеннями статті 148 (2) Договору. Голова Комітету не голосує.

4. (a) Комісія приймає запропоновані заходи, якщо вони відповідають висновку Комітету.

(b) Якщо запропоновані заходи не відповідають висновку Комітету, або якщо висновки відсутні, Комісія з цього моменту передає до Ради пропозицію щодо заходів, яких необхідно вжити. Рада діє на підставі кваліфікованій більшості.

Якщо після закінчення 3 місяців з дати, коли питання було передано на її розгляд, Рада не ухвалила заходи, Комісія ухвалює запропоновані заходи, за винятком випадків, коли Рада проголосувала проти зазначених заходів простою більшістю голосів.

5. Крім заходів, про які йдеться у пункті 2, голова Комітету вивчає питання за своєю власною ініціативою або на вимогу представників держав-членів відносно застосування положень Співтовариства про акцизний збір, крім тих, про які йдеться у статті 30 цієї Директиви.

Держави-члени та Комісія вивчають та оцінюють застосування положень Співтовариства про акцизні збори.

1. Не завдаючи шкоди положенням статті 8, до 31 грудня 1996 року, а також згідно з механізмом перегляду, подібного тому, про який йдеться у статті 28 (2) Директиви 77/388/ЕЕС (10), Данії дозволяється застосовувати спеціальні домовленості, про які йдеться у пунктах 2 та 3, щодо алкогольних напоїв та тютюнових виробів у загальних рамках зближення ставок акцизних зборів.

2. Данія може вводити такі кількісні обмеження:

- приватні мандрівники, які в'їжджають у Данію, підпадають під дію пільг, чинних на 31 грудня 1992 року, які стосуються сигарет, сигарил, тютюну для куріння та алкогольних напоїв;

- мандрівники, які є резидентами Данії і перебували поза межами Данії протягом періоду, меншого, ніж чинний на 31 грудня 1992 року, підпадають під дію пільг, чинних на 31 грудня 1992 року, які стосуються сигарет та алкогольних напоїв.

3. Данія може стягувати акцизний збір та здійснювати необхідні перевірки стосовно алкогольних напоїв, сигарет, сигарил та тютюну для куріння.

4. Рада, діючи одностайно на пропозицію Комісії, ухвалює рішення, стосовно зближення ставок акцизних зборів та в світлі існуючого ризику перекручення конкуренції, про вдосконалення положення цієї статті або, якщо це доцільно, про обмеження строку дії цих положень.

До 1 січня 1997 року Рада, діючи одностайно на підставі звіту Комісії, переглядає положення статей 7, 8, 9 та 10 та, на підставі пропозиції Комісії після проведення консультацій з Європейським Парламентом, ухвалює необхідні зміни.

Наступні положення застосовуються на період до 30 червня 1999 року:

1. Держави-члени можуть звільняти від податку товари, поставлені магазинами, звільненими від податку, які перевозяться у особистому багажу подорожуючих осіб на внутрішніх авіарейсах Співтовариства чи морських лініях до іншої держави-члена.

Для цілей цих положень:

(a) термін "магазин, звільнений від податку" (tax-free shop) означає будь-яке підприємство, розташоване в аеропорту або порту, яке підпадає під умови, встановлені державними органами на виконання, зокрема, пункту 3 цієї статті;

(b) термін "особа, що подорожує до іншої держави-члена" означає будь-якого пасажира, якій має документи на проїзд повітрям чи морем, де вказано, що пунктом призначення такого пасажира є аеропорт або порт, розташований у іншій державі-члені;

(c) термін "внутрішні повітряні чи морські сполучення Співтовариства" означає поїздку будь-яким транспортним засобом, повітряним чи морським, який відправляється з однієї держави-члена, маючи місцем призначення будь-який пункт у іншій державі-члені.

Товари, які постачаються на борт літака або судна під час обслуговування пасажирів на внутрішніх перевезеннях Співтовариства, розглядаються як товари, поставлені магазинами, звільненими від податку. Таке виключення з оподаткування поширюється також на товари, що постачаються магазинами, звільненими від податку, які розташовані у одному з двох вокзалів тунелю під Ла-Маншем, для пасажирів, що мають документи на проїзд між цими двома вокзалами.

2. Звільнення від податку, передбачене у пункті 1, поширюється на товари, кількість яких не перевищує обмеження на одну людину та на одну поїздку, які встановлюються чинними положеннями Співтовариства у контексті руху осіб, що подорожують між Співтовариством та третіми країнами.

3. Держави-члени вживають заходи, необхідні для забезпечення того, щоб звільнення від податку, передбачені цією статтею, застосовувалися вірно та справедливо, а також для запобігання можливому ухиленню від сплати податку, зниженню податкових сум та податковим зловживанням.

1. Держави-члени можуть звільняти дрібних виробників вина з-під дії вимог Розділів II та III та інших вимог, які стосуються руху товарів та моніторингу. Якщо такі дрібні виробники самі здійснюють торговельні операції в межах Співтовариства, вони інформують свої відповідні органи та виконують вимоги, встановлені Регламентом Комісії N 986/89 (11) від 10 квітня 1989 року, зокрема, стосовно реєстру товарів, що відправляються, та супроводжуючих документів.

Термін "дрібні виробники вина" слід розуміти як такий, що означає осіб, які виробляють у середньому менше, ніж 1000 гектолітрів вина на рік.

2. Податкові органи держави-члена призначення інформуються одержувачем партії вина, яка надходить згідно з документом, про який йдеться у пункті 1, або відсиланням до такого документа.

3. Держави-члени вживають заходи, необхідні для встановлення на двосторонньому рівні разових перевірок, що можуть проводитися, якщо це необхідно, із застосуванням комп'ютеризованих процедур.

Директива 77/799/ЄЕС доповнюється наступним:

1. Заголовок замінюється таким заголовком: "Директива Ради від 19 грудня 1977 року про взаємодопомогу між відповідними органами держав-членів у сфері прямого та непрямого оподаткування".

2. У Статті 1

(a) текст пункту 1 замінюється наступним:

"1. Згідно з цією Директивою компетентні органи держав-членів обмінюються будь-якою інформацією, яка може дозволити їм здійснювати правильну оцінку податків на прибуток та капітал, а також будь-якою інформацією, що стосується оцінки наступних непрямих податків:

- податок на додану вартість;

- акцизний збір на нафтопродукти;

- акцизний збір на алкоголь та алкогольні напої;

- акцизний збір на тютюнові вироби.

(b) текст пункту 5 замінюється наступним стосовно Данії, Греції, Сполученого Королівства та Португалії:

"У Данії:

- Податкова адміністрація або уповноважений представник;

у Греції:

- Міністр фінансів або уповноважений представник;

у Сполученому Королівстві:

- Комісари митних та акцизних зборів або уповноважений представник для необхідної інформації стосовно податку на додану вартість та акцизний збір;

- Комісари податкової служби Ірландії або уповноважений представник з питань будь-якої іншої інформації;

у Португалії:

- Міністр фінансів або уповноважений представник."

1. Держави-члени вводять у силу закони, регламенти та адміністративні положення, необхідні для виконання цієї Директиви, з 1 січня 1993 року. Однак, стосовно статті 9 (3) Королівству Данії дозволяється вводити такі закони, регламенти та адміністративні положення, які є необхідними для виконання цих положень не пізніше 1 січня 1993 року. Якщо держави-члени приймають такі заходи, вони мають містити посилання на цю Директиву або супроводжуватися таким посиланням під час їхньої офіційної публікації. Методи розробки такого посилання встановлюються державами-членами.

2. Держави-члени інформують Комісію про основні положення їхнього національного законодавства, які вони прийняли на виконання цієї Директиви.

Ця Директива адресована державам-членам.

Здійснено у м. Брюсселі 25 лютого 1992 року