Директива Ради 83/183/ЄЕС "Про звільнення від податків, що застосовуються до особистої власності осіб, яка ввозиться на постійний термін з держави-члена"

Змінено: 389L0604 (OJ L 348 29.11.1989, p. 28)

Змінено: 391L0680 (OJ L 376 31.12.1991, p. 1)

Змінено: 392L0012 (OJ L 076 26.03.1992, p. 1)

РАДА ЄВРОПЕЙСЬКИХ СПІВТОВАРИСТВ,

Враховуючи Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства та, зокрема, статтю 99 цього Договору,

Враховуючи пропозицію Комісії (1),

Враховуючи висновок Європейського Парламенту (2),

Враховуючи висновок Комітету з Економічних і Соціальних проблем (3),

Оскільки, для більшої обізнаності населення держав-членів з фактом існування Європейського Співтовариства, необхідно вжити подальші заходи на користь приватних осіб для створення таких умов у Співтоваристві, які б були схожими на ті, що існують на внутрішніх ринках цих держав;

Оскільки, зокрема, податкові перешкоди на шляху вивозу приватними особами їхньої особистої власності з однієї держави-члена до іншої є такими, що ускладнюють вільний рух осіб в межах Співтовариства; оскільки, таким чином, ці перешкоди мають бути усунені наскільки це тільки можливо через введення в дію звільнень від податків;

Оскільки такі звільнення від податку можуть застосовуватися лише до ввозу товарів, які не мають комерційного або спекулятивного призначення; оскільки застосування звільнень від податків, таким чином, призводить до встановлення обмежень та умов,

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

1. Кожна держава-член, відповідно до умов та у випадках, викладених далі у цьому документі, звільняє особисту власність, що вивозиться на постійний строк з іншої держави-члена приватними особами від податку на товарообіг, акцизів та інших споживчих податків, які звичайно застосовуються до такої власності.

2. Спеціальні та/або періодичні збори та податки, пов'язані з використанням такої власності в межах країни, такі, як, наприклад, оплата реєстрації автомобіля, дорожні збори та оплата телевізійних ліцензій, не охоплюються цією Директивою.

1. Для цілей цієї Директиви, термін "особиста власність" означає власність для особистого користування відповідними особами або потреби їхнього домашнього господарства. Така власність не повинна, виходячи з її характеру та кількості, представляти ні жодного комерційного інтересу, ні призначатися для господарської діяльності у значенні статті 4 Директиви 77/388/ЄЕС (4). Однак, інструменти та пристрої, необхідні відповідним особам для виконання ними професійної діяльності або роду заняття, також розглядаються як особиста власність.

2. Звільнення згідно з положеннями статті 1 мають надаватися для особистої власності:

(a) яка придбана згідно з загальними умовами оподаткування, чинними на внутрішньому ринку однієї з держав-членів, і яка не підлягає, з причини її вивезення, жодному звільненню або поверненню суми податку на товарообіг, акцизів або іншого споживчого податку. Для цілей цієї Директиви, товари, придбані за умови, про які йдеться у статті 15 (10) Директиви 77/388/ЄЕС, мають розглядатися як такі, що відповідають даним умовам;

(b) якою відповідна особа вже користувалася у державі-члені, з якої вона вивозиться, протягом періоду, що становить принаймні:

- шість місяців до зміни місця проживання у випадку, якщо йдеться про автотранспортні засоби (включаючи причепи до них, як це визначено у (1) OJ N C 267. 21.11.1975 p. 11; (2) OJ N C 53. 8.3.1976 p. 39; (3) OJ N C 131, 12.6.1976 p. 49; (4) OJ N 1145, 13.6.1977 p. 1), фургони, мобільні будиночки, прогулянкові човни та приватні літальні апарати;

- три місяці до зміни місця проживання або отримання другого місця проживання у випадках з іншою власністю.

Однак, для товарів, про які йдеться у другому реченні підпункту (a), держави-члени можуть збільшувати вищезгаданий період часу до 12 місяців.

3. Компетентні органи вимагають представлення доказів того, що умови, зазначені у пункті 2, були виконані, якщо йдеться про автотранспортні засоби (включаючи причепи до них), фургони, мобільні будиночки, прогулянкові моторні човни та приватні літальні апарати. У випадках, якщо йдеться про іншу власність, вони вимагають представлення таких доказів лише тоді, коли виникає підозра можливого шахрайства.

Ввезення власності може здійснюватися один або більше разів протягом періодів часу, що викладені у статтях 7, 8, 9 та 10, відповідно.

Ввезена власність не може передаватися, найматися чи здаватися в оренду протягом 12 місяців з дати її безмитного ввезення, за винятком обставин, які є достатньо виправданими для компетентних органів держави-члена, до якої здійснюється ввезення.

1. Держави-члени можуть передбачати, щоб товари, перелічені у статті 4 (1) Директиви 69/169/ЄЕС (1) з останніми змінами, внесеними Директивою 82/443/ЄЕС (2), могли безмитно ввозитися лише до такої їх кількості, яка визначається у тій статті про поїздки між державами-членами.

2. Звільнення від податку під час ввезення коней для прогулянок верхи, автодорожніх засобів пересування (включаючи причепи до них), фургони, мобільні будиночки, прогулянкові моторні човни та приватні літальні апарати дозволяється лише тоді, якщо особа переносить місце свого проживання до держави-члена, до якої здійснюється таке ввезення.

1. Для цілей цієї Директиви, термін "постійне місце проживання" означає місце, де особа звичайно проживає, принаймні 185 днів протягом кожного календарного року, у зв'язку з особистими або службовими стосунками або, у випадках, якщо особа не має службових стосунків, через приватні стосунки, які показують тісні зв'язки між тією особою та місцем, де вона проживає.

Однак, постійним місцем проживання особи, професійні стосунки якої знаходяться у іншому місці від її особистих стосунків та яка послідовно живе по черзі у різних місцях, розташованих у двох або більше державах-членах, вважається місце її особистих стосунків за умови, що така особа регулярно туди повертається. Ця остання умова не є обов'язковою, якщо особа проживає у державі-члені для виконання певної місії визначеної тривалості. Відвідання вищого учбового закладу або школи не вважається зміною постійного місця проживання.

2. Особи представляють докази їхнього постійного місця проживання у будь-який відповідний спосіб, як, наприклад, представлення ідентифікаційної картки особи або іншого чинного документа.

3. Якщо компетентні органи держави-члена, до якої здійснюється ввезення, мають сумніви щодо чинності заяви про місце постійного проживання, зробленою згідно з положеннями пункту 2, або для здійснення певного спеціального контролю вони можуть запросити будь-яку інформацію, яка вважається необхідною, або додаткові докази.

1. Звільнення від податку, як передбачено статтею 1, надається, відповідно до умов, викладеними у статтях 2 - 5, для особистої власності, що ввозиться приватною особою для умеблювання другого місця проживання.

2. Решта власності повинна бути ввезена не пізніше, ніж через 12 місяців після дати зміни місця проживання.

1. Звільнення від податку, що передбачено положеннями статті 1, надається згідно з умовами, викладеними у статтях 2 - 5, для особистої власності, яка ввозиться особою для умеблювання другого місця проживання.

Це звільнення від податку надається тільки якщо:

(i) відповідна особа є власником другого місця проживання або орендує його на період принаймні 12 місяців;

(ii) власність, що ввозиться, відповідає звичайному умеблюванню другого місця проживання.

2. Звільнення від податку також надається згідно з умовами, викладеними у пункті 1, якщо після залишення другого місця проживання, власність ввозиться до місця постійного проживання або до іншого другого місця проживання за умови, що власність, про яку йдеться, дійсно знаходиться у володінні відповідної особи та що вона користується нею протягом принаймні 12 місяців.

Решта власності має бути ввезена не пізніше, ніж через 12 місяців з дати від'їзду з другого місця проживання.

1. Як витікає з положень статті 2 (2) (b), але без жодних ушкоджень для інших положень, які містяться у статтях 2 - 5, будь-яка особа при одруженні підпадає під звільнення від податків, про яке йдеться у статті 1, якщо ввозить до держави-члена, до якої вона має намір перенести місце свого постійного проживання, власність, яку вона придбала або яка перейшло до її володіння не пізніше ніж протягом трьох найближчих місяців, за умови, що:

(a) таке ввезення відбувається у період, що починається за два місяці до запланованої дати одруження та закінчується через чотири місяці після фактичної дати одруження;

(b) відповідна особа представляє свідчення того, що її шлюб фактично мав місце або що необхідні попередні формальності для вступу до шлюбу виконані вчасно.

2. Звільнення від податку також надається для подарунків, що є традиційними при одруження, які надсилаються особі з виконанням умов, викладених у пункті 1, особами, які постійно проживають у державі-члені, іншої, ніж держава-член, до якої здійснюється ввезення. Звільнення від податку застосовується для подарунків, ціна яких за одиницю не перевищує 200 Екю. Держави-члени, однак, можуть дозволяти звільнення від податку при перевищенні 200 Екю, якщо вартість кожного подарунка, що звільнюється від податку, не перевищує 1000 Екю.

3. Держави-члени можуть надавати таке звільнення від податку, в залежності від положень відповідної гарантії, якщо власність ввозиться до дати одруження.

4. Якщо особа не може представити доказів її одруження протягом чотирьох місяців з дати, на яку планувалося одруження, податки мають бути сплачені на дату ввезення.

1. Частково обмежуючи статті 2 (2), (3), 4 та 5 (2), але не завдаючи шкоди іншим положенням, які містяться у статтях 2, 3 та 5, будь-яка приватна особа, яка в порядку успадкування (causa mortis) одержала право власності або право володіння майном у якості власника-бенефіціарія відносно власності померлої особи, яка (власність) розташована у державі-члені, підлягає звільненню від податків, про яке йдеться у статті 1, під час ввезення такої власності до іншої держави-члена, де він проживає, за умови, що:

(a) така особа представляє компетентним органам такої держави-члена декларацію, видану нотаріусом або іншим компетентним органом держави-члена, з якої вивозиться така власність, про те, що власність, яку він ввозить, було отримано ним у спадщину;

(b) власність ввозиться не пізніше, ніж через два роки після дати, коли така особа вступила у володіння власністю.

1. До введення в дію податкових правил Співтовариства, прийнятих згідно зі статтею 14 (2) Директиви 77/388/ЄЕС, держави-члени прикладаються усі зусилля з метою зменшення обсягу формальних процедур для ввезення приватними особами в межах та згідно з умовами, викладеними у цій Директиві, а також для уникнення ввізних процедур, які тягнуть контролю, що призводить до значного розвантаження та перевантаження на кордоні.

2. Держави-члени можуть зберігати та/або вводити більш ліберальні умови для надання звільнення від податків, ніж ті, що викладені у цій Директиві, за виключенням положень, викладених у статті 2 (2).

3. Не завдаючи шкоди для положень статті 2 (2), держави-члени не можуть, в силу дії цієї Директиви, застосовувати в межах Співтовариства звільнення від податків, менш сприятливі, ніж ті, які вони застосовують при ввезенні приватними особами власності з третіх держав.

1. Держави-члени вводять в дію закони, регламенти та адміністративні положення, які необхідні для виконання цієї Директиви, не пізніше 1 січня 1984 року. Надалі, вони інформують про це Комісію. Однак, Грецька Республіка може зберігати в силі її чинну податкову систему, за умови уникнення подвійного оподаткування, до моменту введення спільної системи ПДВ.

2. Держави-члени надсилають до Комісії текст основних положень національного законодавства, які вони прийняли у сфері охоплення цією Директивою, а також, зокрема, будь-які результати застосування положень статті 11 (2) та (3). Комісія інформує інші держави-члени про вищевказані положення.

3. Кожні два роки Комісія, після проведення консультацій з державами-членами, надсилає до Ради та Європейського Парламенту звіт про упровадження цієї Директиви у державах-членах.

Ця Директива стосується держав-членів.

Здійснено у м. Брюсселі 28 березня 1983 року.