Європейський кодекс соціального забезпечення

Допомога, на яку захищена особа може мати право відповідно до будь-якої з частин II-X цього Кодексу, може бути припинена у такому обсязі, який може бути визначено:

a) якщо відповідна особа не перебуває на території відповідної Договірної Сторони;

b) якщо відповідна особа утримується на державні кошти чи на кошти установи або служби соціального забезпечення, але при цьому частина допомоги має надаватися утриманцям бенефіціарія;

c) якщо відповідна особа отримує іншу грошову допомогу по соціальному забезпеченню, крім допомоги сім'ям із дітьми, та упродовж будь-якого періоду, стосовно якого вона отримує від третьої сторони відшкодування у зв'язку із тією самою обставиною, за умови, що частина припиненої допомоги не перевищує розміру іншої допомоги чи відшкодування, що надається третьою стороною;

d) якщо відповідна особа подала неправдиву заяву про надання допомоги;

e) якщо обставина, за якої надається допомога, спричинена кримінальним правопорушенням, що скоїла відповідна особа;

f) якщо обставина, за якої надається допомога, спричинена свідомою неналежною поведінкою відповідної особи;

g) у відповідних випадках, якщо відповідна особа не використовує медичні або реабілітаційні служби, що надані у її розпорядження, або порушує визначені правила перевірки виникнення чи продовження дії обставини, за якої надається допомога, або визначені правила поведінки бенефіціаріїв;

h) у випадку допомоги по безробіттю, якщо відповідна особа не використовує служби працевлаштування, надані у її розпорядження;

i) у випадку допомоги по безробіттю, якщо відповідна особа втратила роботу внаслідок її припинення через трудовий конфлікт або залишила її добровільно без обгрунтованої причини; та

j) у випадку допомоги в разі смерті годувальника, якщо удова живе із іншим чоловіком як його дружина.

1. Кожний заявник має право на оскарження у випадку відмови у наданні допомоги або відхилення скарги щодо її якості чи розміру.

2. Якщо у застосуванні цього Кодексу медичну допомогу доручено надавати державному відомству, підзвітному законодавчому органу, право на оскарження, передбачене у пункті 1 цієї статті, може бути замінене правом на розгляд відповідним органом скарги щодо відмови у наданні медичної допомоги або якості наданої допомоги.

3. Якщо скарга врегульовується спеціальним судовим органом, створеним для розгляду питань соціального забезпечення, у якому представлені захищені особи, право на оскарження може не надаватися.

1. Витрати на допомогу, що надається відповідно до цього Кодексу, та витрати на надання такої допомоги покриваються колективно за рахунок страхових внесків або оподаткування, чи того й іншого разом відповідно до процедур, що запобігають створенню труднощів для осіб із незначними засобами існування та враховують економічне становище відповідної Договірної Сторони і матеріальний стан категорій захищених осіб.

2. Загальна сума страхових внесків, які сплачують захищені працівники, не перевищує 50 відсотків усіх фінансових ресурсів, що асигнуються на захист працівників, їхніх дружин і дітей. Для того щоб з'ясувати, чи виконується ця умова, чи ні, можна враховувати загалом усю допомогу, що надається відповідною Договірною Стороною згідно з цим Кодексом, за винятком допомоги сім'ям із дітьми та допомоги в разі виробничої травми, якщо остання надається спеціальним органом.

3. Відповідна Договірна Сторона несе загальну відповідальність за належне забезпечення допомоги, що надається відповідно до цього Кодексу, та вживає для цього усіх необхідних заходів; вона забезпечує у разі потреби, щоб необхідні актуарні дослідження та розрахунки, що стосуються фінансової рівноваги, проводилися періодично та у будь-якому випадку, - до будь-якої зміни у видах допомоги, ставки страхових внесків або податків, що асигнуються для страхування відповідних обставин, за яких надається допомога.

1. Якщо надання допомоги не доручається державному відомству, підзвітному законодавчому органу, представники захищених осіб беруть участь в управлінні наданням допомоги або співробітничають у цьому процесі як консультанти за визначених умов; національні законодавство та правила можуть також передбачати участь представників роботодавців і органів державної влади.

2. Відповідна Договірна Сторона несе загальну відповідальність за належне керівництво установами та службами, що застосовують цей Кодекс.

Кодекс не застосовується до:

a) обставин, які надають право на допомогу та виникли до набрання чинності відповідною частиною Кодексу стосовно відповідної Договірної Сторони;

b) допомоги за обставин, які надають право на неї та виникли після набрання чинності відповідною частиною цього Кодексу стосовно відповідної Договірної Сторони, якщо права на таку допомогу виникли у період, що передує цій даті.

Договірні Сторони вживають заходів для укладення спеціальної угоди, яка регулює питання соціального забезпечення іноземців і мігрантів, зокрема у тій частині, що стосується рівності із їхніми власними громадянами та збереження набутих прав і прав, що набуваються.

1. Кожна Договірна Сторона подає Генеральному секретарю щорічну доповідь про застосування цього Кодексу. Ця доповідь містить:

a) докладну інформацію про закони та правила, якими вводяться у дію положення цього Кодексу, охоплені ратифікацією; та

b) підтвердження виконання вимог, зазначених у:

i) статтях 9a, b або c; 15a або b; 21a; 27a або b; 33; 41a або b; 48a або b; 55a або b; 61a або b стосовно кількості захищених осіб;

ii) статтях 44, 65, 66 або 67 стосовно розмірів допомоги;

iii) пункті 2 статті 24 стосовно тривалості допомоги по безробіттю; та

iv) пункті 2 статті 70 стосовно частки фінансових ресурсів, що формуються із страхових внесків захищених працівників.

Таке підтвердження у міру можливості надається у такому загальному форматі та у такий спосіб, які можуть бути запропоновані Комітетом.

2. Кожна Договірна Сторона надає Генеральному секретарю на його прохання подальшу інформацію про виконання положень цього Кодексу, охоплених її ратифікацією.

3. Комітет міністрів може доручити Генеральному секретарю передати до Консультативної асамблеї копії доповіді та подальшої інформації, наданих згідно із пунктами 1 і 2 цієї статті, відповідно.

4. Генеральний секретар надсилає Генеральному директору Міжнародного бюро праці доповідь та подальшу інформацію, надані згідно з пунктами 1 і 2 цієї статті, відповідно, і звертається до нього із проханням запитати у відповідного органу Міжнародної організації праці думку щодо цієї доповіді та подальшої інформації і надіслати Генеральному секретарю висновки, яких дійшов такий орган.

5. Така доповідь, подальша інформація та висновки органу Міжнародної організації праці, зазначеного у пункті 4 цієї статті, розглядаються Комітетом, який подає Комітету міністрів доповідь, що містить його висновки.

1. Після консультацій із Консультативною асамблеєю, якщо він вважає це за доцільне, Комітет міністрів більшістю у дві третини голосів відповідно до пункту d статті 20 Статуту Ради Європи вирішує, чи виконала кожна Договірна Сторона зобов'язання за цим Кодексом, які вона прийняла, чи ні.

2. Якщо Комітет міністрів вважає, що Договірна Сторона не виконує свої зобов'язання за цим Кодексом, він пропонує цій Договірній Стороні вжити таких заходів, які Комітет міністрів вважає необхідними для забезпечення такого виконання.

Кожна Договірна Сторона один раз на два роки доповідає Генеральному секретарю про стан її законодавства та практики стосовно будь-якої із частин II-X Кодексу, яку така Договірна Сторона не зазначила у своїй ратифікації Кодексу відповідно до статті 3 або у повідомленні, надісланому в подальшому згідно зі статтею 4.

1. Цей Кодекс відкрито для підписання державами - членами Ради Європи. Він підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю, якщо Комітет міністрів у відповідних випадках попередньо ухвалив позитивне рішення згідно із пунктом 4 статті 78.

2. Цей Кодекс набирає чинності через один рік від дати здачі на зберігання третьої ратифікаційної грамоти.

3. Стосовно будь-якої держави, яка підписала цей Кодекс та яка ратифікуватиме його після набрання ним чинності, Кодекс набирає чинності через один рік від дати здачі на зберігання її ратифікаційної грамоти.

1. Будь-яка держава, що підписала цей Кодекс і бажає застосувати положення пункту 2 статті 2, до ратифікації подає Генеральному секретарю доповідь, що показує, якою мірою її система соціального забезпечення відповідає положенням цього Кодексу.

Така доповідь містить:

a) виклад відповідних законів і правил; і

b) підтвердження виконання вимог, зазначених у:

i) статтях 9a, b або c; 15a або b; 21a; 27a або b; 33; 41a або b; 48a або b; 55a або b; 61a або b стосовно кількості захищених осіб;

ii) статтях 44, 65, 66 або 67 стосовно розмірів допомоги;

iii) пункті 2 статті 24 стосовно тривалості допомоги по безробіттю; та

iv) пункті 2 статті 70 стосовно частки фінансових ресурсів, що формуються із страхових внесків захищених працівників; та

c) всі елементи, які на бажання держави-учасниці мають бути враховані відповідно до пунктів 2 і 3 статті 2.

Таке підтвердження у міру можливості надається у такому загальному форматі та у такий спосіб, які можуть бути запропоновані Комітетом.

2. Держава-учасниця надає Генеральному секретарю на його прохання подальшу інформацію про те, якою мірою її система соціального забезпечення відповідає положенням цього Кодексу.

3. Така доповідь та подальша інформація розглядаються Комітетом, який враховує положення пункту 3 статті 2. Комітет подає Комітету міністрів доповідь, що містить його висновки.

4. Комітет міністрів більшістю у дві третини голосів відповідно до пункту d статті 20 Статуту Ради Європи вирішує, чи відповідає система соціального забезпечення такої держави-учасниці вимогам цього Кодексу, чи ні.

5. Якщо Комітет міністрів вирішує, що зазначена система соціального забезпечення не відповідає положенням цього Кодексу, він повідомляє про це відповідній державі-учасниці та може винести рекомендації щодо шляхів досягнення такої відповідності.

1. Після набрання цим Кодексом чинності Комітет міністрів може запропонувати приєднатися до Кодексу будь-якій державі, що не є членом Ради Європи. Приєднання такої держави здійснюється на таких самих умовах і за такими самими процедурами, що передбачені Кодексом стосовно ратифікації.

2. Будь-яка держава приєднується до цього Кодексу шляхом здачі на зберігання Генеральному секретарю документа про приєднання. Стосовно будь-якої держави, що у такий спосіб приєднується, Кодекс набирає чинності через один рік від дати здачі на зберігання документа про приєднання.

3. Зобов'язання та права держави, що приєдналася до Кодексу, є такими самими, що і зобов'язання та права, передбачені у цьому Кодексі для держави-учасниці, яка ратифікувала Кодекс.

1. Цей Кодекс застосовується до території метрополії кожної Договірної Сторони. Кожна Договірна Сторона під час підписання або здачі на зберігання ратифікаційної грамоти чи документа про приєднання може визначити у заяві на ім'я Генерального секретаря територію, яка вважається територією її метрополії з цією метою.

2. Кожна Договірна Сторона, що ратифікувала Кодекс, або кожна держава, що приєдналася до нього, під час здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти чи документа про приєднання або у будь-який інший час після цього може повідомити Генерального секретаря про те, що дія цього Кодексу повністю або частково та з урахуванням будь-яких змін, зазначених у повідомленні, поширюється на будь-яку частину території її метрополії, не зазначену згідно із пунктом 1 цієї статті, або на будь-яку з інших територій, за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність. Зміни, зазначені у такому повідомленні, можуть бути відкликані або доповнені в іншому повідомленні.

3. Будь-яка Договірна Сторона під час денонсації Кодексу відповідно до статті 81 може повідомити Генерального секретаря про припинення застосування Кодексу до будь-якої частини території її метрополії чи до будь-яких інших територій, на які вона поширила дію Кодексу відповідно до пункту 2 цієї статті.

Кожна Договірна Сторона може денонсувати Кодекс або будь-яку одну чи більше із частин II-X тільки після закінчення п'ятирічного періоду від дати, на яку Кодекс набрав чинності стосовно такої Договірної Сторони, або після закінчення будь-якого наступного п'ятирічного періоду та у кожному випадку через один рік від дати повідомлення Генерального секретаря у письмовій формі про свій намір денонсувати Кодекс або будь-яку одну чи більше із частин II-X. Така денонсація не зашкоджує чинності Кодексу стосовно інших Договірних Сторін, якщо у будь-який час їхня кількість складає не менше трьох Договірних Сторін.

Генеральний секретар повідомляє держави - члени Ради Європи, уряд будь-якої держави, що приєдналася до Кодексу, та Генерального директора Міжнародного бюро праці про:

i) дату набрання Кодексом чинності та про будь-яких членів, що ратифікували його;

ii) здачу на зберігання будь-якого документа про приєднання відповідно до статті 79 та про повідомлення, отримані разом з ним;

iii) будь-яке повідомлення, отримане відповідно до статей 4 і 80; або

iv) будь-яке повідомлення, отримане відповідно до статті 81.

Додаток до цього Кодексу є складовою частиною Кодексу.

На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином на те уповноважені представники підписали цей Кодекс.

Вчинено у Страсбурзі 16 дня квітня місяця 1964 року французькою і англійською мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи та засвідчені копії якого Генеральний секретар надсилає кожній державі, що підписала цей Кодекс, кожній державі, що приєдналася до нього, та Генеральному директору Міжнародного бюро праці.

Встановлюється, що стаття 68і цього Кодексу має тлумачитися відповідно до національного законодавства кожної Договірної Сторони.

Розділ 0. Сільське господарство, лісове господарство, мисливство

та рибальство:

01. Землеробство та тваринництво

02. Лісове господарство та лісозаготівля

03. Мисливство, ловля та розведення дичини

04. Рибальство

Розділ 1. Добувна промисловість і розроблення кам'яних кар'єрів:

11. Видобування кам'яного вугілля

12. Видобування металевих руд

13. Видобування нафти та природного газу

14. Видобування каменю, глини та піску із кар'єрів

19. Видобування неметалевих руд і розроблення кар'єрів, не віднесених до інших угруповань

Розділи 2, 3. Обробна промисловість:

20. Харчова промисловість, за винятком виробництва напоїв

21. Виробництво напоїв

22. Виробництво тютюнових виробів

23. Виробництво текстилю

24. Виробництво взуття, інших носильних речей та готових виробів з текстилю

25. Виробництво деревини та корка, за винятком виробництва меблів

26. Виробництво меблів і фурнітури

27. Виробництво паперу та виробів з паперу

28. Поліграфічна діяльність, видавнича справа та суміжні галузі

29. Виробництво шкіри та шкіряних виробів, за винятком взуття

30. Виробництво гумових виробів

31. Виробництво хімікалій та хімічної продукції

32. Виробництво продуктів перероблення нафти та вугілля

33. Виробництво неметалевих мінеральних виробів, за винятком продуктів перероблення нафти та вугілля

34. Базова металургійна промисловість

35. Виробництво металевої продукції, за винятком машин і транспортного устаткування

36. Виробництво машин, за винятком електричних машин

37. Виробництво електричних машин, апаратури, устаткування та виробів

38. Виробництво транспортного устаткування

39. Інші галузі обробної промисловості

Розділ 4. Будівництво:

40. Будівництво

Розділ 5. Виробництво електроенергії, газу, води та санітарні роботи:

51. Виробництво електроенергії, газу та пару

52. Виробництво води та санітарні роботи

Розділ 6. Торгівля:

61. Оптова й роздрібна торгівля

62. Діяльність банків й інших фінансових установ

63. Страхування

64. Операції з нерухомістю

Розділ 7. Транспорт, зберігання вантажів і зв'язок:

71. Транспорт

72. Зберігання вантажів і складська діяльність

73. Зв'язок

Розділ 8. Послуги:

81. Державні послуги

82. Громадські та комерційні послуги

83. Послуги у сфері відпочинку та розваг

84. Індивідуальні послуги

Розділ 9. Діяльність без належного визначення:

90. Діяльність без належного визначення.

1. Амбулаторна медична допомога, що надається лікарями загального профілю та лікарями-спеціалістами поза межами лікарень, включаючи допомогу удома, без обмеження її тривалості, за умови, що бенефіціарій чи його годувальник може мати сплачувати до 25 відсотків витрат на отриману допомогу.

2. Основні лікарські засоби без обмеження тривалості, за умови, що бенефіціарій чи його годувальник може мати сплачувати до 25 відсотків витрат на отриману допомогу.

3. Лікування у лікарні, включаючи госпіталізацію, допомогу лікарів загального профілю чи лікарів-спеціалістів, у разі необхідності, а також усі допоміжні послуги, які необхідні стосовно визначених захворювань, що вимагають тривалої допомоги, включаючи туберкульоз, - упродовж періоду, який не може обмежуватися менше ніж 52 тижнями у кожному випадку.

4. Лікувальна стоматологічна допомога, за умови, що бенефіціарій чи його годувальник може мати сплачувати до однієї третини витрат на отриману допомогу.

5. Якщо відшкодування витрат здійснюється у вигляді фіксованої суми стосовно кожного випадку лікування чи рецепту на лікарські засоби, загальна сума таких платежів, здійснених усіма захищеними особами стосовно будь-якого із видів допомоги, зазначених у пунктах 1, 2 або 4 вище, не перевищує встановленої процентної частки від загальних витрат на такий вид допомоги упродовж даного періоду.

6. Допомога по хворобі у розмірі, зазначеному у статті 16 цього Кодексу, тривалістю, яка не може обмежуватися менше ніж 52 тижнями у кожному випадку.

7. Допомога по безробіттю у розмірі, зазначеному у статті 22 цього Кодексу, тривалістю, яка не може обмежуватися менше ніж 21 тижнем упродовж одного дванадцятимісячного періоду.

8. Допомога по старості у розмірі принаймні 50 відсотків допомоги, зазначеної у статті 28:

a) згідно із пунктом 2 статті 29 або, якщо допомога, зазначена у статті 28, зумовлюється цензом осілості та якщо відповідна Договірна Сторона не застосовує пункт 3 статті 29, - після десяти років проживання; та

b) згідно із пунктом 5 статті 29, - залежно від умов, визначених стосовно попередньої економічної діяльності захищеної особи.

9. Грошова допомога сім'ям із дітьми у вигляді періодичних грошових виплат - поки дитина, яка має право на таку допомогу і яка продовжує набувати освіту, не досягне визначеного віку, що не може бути менше 16 років.

10. Надання допомоги по вагітності та родах без урахування строку набуття права на таку допомогу.

11. Допомога по інвалідності у розмірі принаймні 50 відсотків допомоги, зазначеної у статті 56:

a) згідно із пунктом 2 статті 57 або, якщо допомога, зазначена у статті 56, зумовлюється цензом осілості та якщо відповідна Договірна Сторона не застосовує пункт 3 статті 57, - після п'яти років проживання; та

b) захищеній особі, яка лише через свій похилий вік на час набрання чинності положеннями, що дозволяють застосовувати цю частину, не задовольняла умовам, визначеним відповідно до пункту 2 статті 57, з урахуванням умов, визначених стосовно попередньої економічної діяльності захищеної особи.

12. Допомога в разі смерті годувальника у розмірі принаймні 50 відсотків допомоги, зазначеної у статті 62:

a) згідно із пунктом 2 статті 63 або, якщо допомога, зазначена у статті 62, зумовлюється цензом осілості та якщо відповідна Договірна Сторона не застосовує пункт 3 статті 63, - після п'яти років проживання; та

b) захищеним особам, годувальники яких не задовольняли умовам, визначеним відповідно до пункту 2 статті 63, лише через їхній похилий вік на час набрання чинності положеннями, що дозволяють застосовувати цю частину, з урахуванням умов, визначених стосовно попередньої економічної діяльності годувальника.

13. Допомога на поховання у розмірі:

i) двадцятикратного щоденного попереднього заробітку захищеної особи, який використовується чи міг би використовуватися для обчислення допомоги в разі смерті годувальника або допомоги по хворобі, залежно від обставин, за умови, що загальний розмір допомоги не перевищує двадцятикратного щоденного заробітку кваліфікованого робітника чоловічої статі, визначеного відповідно до положень статті 65; або

ii) двадцятикратного щоденного заробітку пересічного повнолітнього некваліфікованого робітника чоловічої статі, визначеного відповідно до положень статті 66.