Рекомендація щодо обмеження робочого часу у внутрішньому судноплавстві N 8 (укр/рос)

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

скликана у Генуї Адміністративною радою Міжнародного бюро праці 15 червня 1920 року,

ухваливши прийняти ряд пропозицій відносно застосування до моряків Конвенції, підготовленої у Вашингтоні в листопаді минулого року, що обмежують робочий час на всіх промислових підприємствах, беручи морський транспорт, і за умов, що мають бути визначені, транспорт внутрішніх водних шляхів, вісьмома годинами на день і сорока вісьмома годинами на тиждень; про наслідки, які випливають із цього, щодо комплектування команди на суднах і правил, що стосуються жилих приміщень та охорони здоров'я на борту суден, що є першим пунктом порядку денного Генуезької сесії Конференції, і

вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації,

ухвалює нижченаведену Рекомендацію, яка може бути названа Рекомендацією 1920 року щодо робочого часу (внутрішнє судноплавство), щоб передати членам Міжнародної організації праці для розгляду з метою впровадження її в життя через законодавство кожної країни або іншим шляхом відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці:

беручи до уваги положення Статуту Міжнародної організації праці про те, що всі промислові колективи повинні докласти всіх зусиль до введення, наскільки даватимуть змогу їхні особливі умови, "восьмигодинного робочого дня або сорокавосьмигодинного робочого тижня як стандарту, до якого слід прагнути, якщо він ще не досягнутий". Міжнародна конференція праці рекомендує:

Щоб кожний член Міжнародної організації праці, якщо він ще не зробив цього, надав чинності законодавству, що у дусі вищенаведеного положення Статуту Міжнародної організації праці обмежує тривалість робочого часу працівників, зайнятих у внутрішньому судноплавстві, за допомогою таких особливих заходів, які можуть бути потрібні залежно від кліматичних та промислових умов, властивих внутрішньому судноплавству в кожній країні; і після консультацій з відповідними організаціями роботодавців та організаціями працівників.

Щоб ті члени Міжнародної організації праці, чиї території лежать на берегах внутрішніх водних шляхів, які спільно використовуються їхніми суднами, уклали угоди з метою обмеження в дусі вищезгаданого положення тривалості робочого часу працівників, зайнятих у внутрішньому судноплавстві на таких водних шляхах, після консультацій з відповідними організаціями роботодавців та організаціями працівників.

Щоб таке національне законодавство і такі угоди між цими країнами, наскільки це можливо, дотримувались загальних принципів Конвенції про тривалість робочого часу, ухваленої Міжнародною конференцією праці у Вашингтоні, з такими винятками, які можуть бути потрібні залежно від кліматичних або інших особливих умов відповідних країн.

Щоб, застосувуючи цю Рекомендацію, кожний член Міжнародної організації праці визначив для себе після консультації з відповідними організаціями роботодавців та організаціями працівників, чим є внутрішнє судноплавство на відміну від морського судноплавства, і повідомив про своє визначення Міжнародне бюро праці.

Щоб кожний член Міжнародної організації праці повідомив Міжнародне бюро праці протягом двох років з моменту закриття Генуезької конференції про досягнутий ним прогрес у напрямі виконання цієї Рекомендації.