Конвенція
про оплачувані відпустки в сільському господарстві
| N 101 |
Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 4 червня 1952 року на свою тридцять п'яту сесію,
ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно оплачуваних відпусток у сільському господарстві, що є четвертим пунктом порядку денного сесії,
вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,
ухвалює цього двадцять шостого дня червня місяця тисяча дев'ятсот п'ятдесят другого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1952 року про оплачувані відпустки в сільському господарстві:
Працівникам, які працюють за наймом на сільськогосподарських підприємствах і в суміжних професіях, надається щорічна оплачувана відпустка після визначеного періоду безперервної роботи в одного й того самого роботодавця.
1. Кожний член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, вільний вирішувати, яким чином забезпечується надання оплачуваних відпусток у сільському господарстві.
2. Надання оплачуваних відпусток у сільському господарстві може забезпечуватися належним чином через колективні договори чи шляхом покладення завдання їх регулювання на спеціальні органи.
3. У всіх випадках, коли спосіб забезпечення оплачуваних відпусток у сільському господарстві дає таку змогу:
a) проводиться старанна попередня консультація з найбільш авторитетними відповідними організаціями роботодавців і працівників, якщо такі існують, та і будь-якими іншими особами, які мають спеціальну кваліфікацію через свою професію чи функції, і до яких компетентний орган влади вважатиме за доцільне звернутися;
b) відповідні роботодавці й працівники беруть участь у регулюванні оплачуваних відпусток або залучаються до консультацій чи мають право висловити свою думку щодо цього питання в такій формі і такою мірою, як це може бути визначено законодавством країни, але в будь-якому разі на підставі повної рівності.
Потрібний мінімальний стаж безперервної роботи і мінімальна тривалість щорічної оплачуваної відпустки визначаються законодавством країни, колективними договорами, арбітражними рішеннями або спеціальними органами, яким доручено регулювання оплачуваних відпусток у сільському господарстві, чи будь-яким іншим способом, затвердженим компетентним органом влади.
1. Кожен член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, має право після консультації з авторитетними відповідними організаціями роботодавців і працівників, де такі організації є, визначати підприємства, види діяльності і категорії осіб, зазначених у статті 1, до яких застосовуються положення Конвенції.
2. Кожний член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, може вилучити зі сфери застосування всіх або деяких положень Конвенції категорії осіб, до яких ці положення не застосовуються через умови їхньої зайнятості, наприклад, членів сім'ї сільського господаря, які працюють у останнього.
У відповідних випадках передбачаються, згідно з процедурою, встановленою для врегулювання оплачуваних відпусток у сільському господарстві:
a) більш сприятливий режим для підлітків, серед них учнів, у тих випадках, коли щорічна оплачувана відпустка, яка надається дорослому працівникові, не вважається достатньою для підлітків;
b) збільшення тривалості щорічної оплачуваної відпустки залежно від стажу роботи;
c) пропорційна відпрацьованому часу відпустка чи виплата компенсації замість неї, якщо стаж безперервної роботи працівника є недостатнім для надання йому права на щорічну оплачувану відпустку, але перевищує мінімальний період, зазначений відповідно до встановленої процедури;
d) вилучення зі щорічної оплачуваної відпустки офіційних або встановлених звичаєм свят, щотижневих днів відпочинку і, відповідно до встановленої процедури, тимчасових перерв у роботі, спричинених захворюванням або нещасними випадками.
Щорічна оплачувана відпустка може бути розбита на частини в межах, зазначених законодавством країни, колективними договорами, арбітражними рішеннями або спеціальними органами, яким доручено регулювання оплачуваних відпусток у сільському господарстві, чи будь-яким іншим способом, затвердженим компетентним органом влади.
1. Кожна особа, яка користується відпусткою в рамках цієї Конвенції, отримує за весь період зазначеної відпустки винагороду, не нижчу від її звичайної заробітної плати, або таку винагороду, яку може бути визначено відповідно до параграфів 2 і 3 цієї статті.
2. Винагорода, яка виплачується за період відпустки, нараховується відповідно до приписів законодавства країни, колективних договорів, арбітражних рішень або постанов спеціальних органів, яким доручено регулювання оплачуваних відпусток у сільському господарстві, чи будь-яким іншим способом, затвердженим компетентним органом влади.
3. У тому разі, якщо до винагороди особи, що використовує відпустку, входить винагорода натурою, їй може бути виплачено за період відпустки грошову суму, еквівалентну винагороді в натуральній формі.
Будь-яка угода про відмову від права на щорічну оплачувану відпустку або про невикористання такої відпустки вважається недійсною.
Особа, звільнена з іншої причини, ніж через власну провину, до того, як вона використала належну їй відпустку, отримує за кожний день відпустки, на яку вона має право на підставі цієї Конвенції, винагороду, передбачену в статті 7.
Кожний член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, зобов'язується підтримувати відповідну систему інспекції та контролю для забезпечення застосування положень Конвенції, або впевнитися в тому, що така система підтримується.
Кожний член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, щороку подає в Міжнародне бюро праці звіт про методи застосування положень Конвенції, який містить короткі зведені дані про види діяльності, категорії і приблизну кількість працівників, до яких застосовуються положення Конвенції, про тривалість наданих відпусток і в разі потреби про інші найважливіші заходи, які стосуються до оплачуваних відпусток у сільському господарстві.
Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.
1. Ця Конвенція зв'язує лише тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував Генеральний директор.
2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від двох членів Організації.
3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.
1. Заяви, надіслані Генеральному директорові Міжнародного бюро праці відповідно до положень параграфа 2 статті 35 Статуту Міжнародної організації праці, містять вказівки щодо:
a) територій, щодо яких заінтересований член Організації зобов'язується застосовувати положення цієї Конвенції без змін;
b) територій, щодо яких він зобов'язується застосовувати положення цієї Конвенції зі змінами, та подробиць цих змін;
c) територій, на яких Конвенція не застосовуватиметься, і в такому разі - причин, з яких вона не застосовуватиметься;
d) територій, щодо яких він резервує своє рішення для подальшого розгляду становища.
2. Зобов'язання, згадані в a) та b) параграфа 1 цієї статті, вважаються невід'ємною частиною ратифікації і спричиняють однакові з нею наслідки.
3. Будь-який член Організації може за допомогою нової заяви відмовитися від усіх або частини застережень, котрі містяться в його попередній заяві на підставі b), c) та d) параграфа 1 цієї статті.
4. Будь-який член Організації має право в періоди, протягом яких цю Конвенцію може бути денонсовано відповідно до положень статті 16, надіслати Генеральному директорові нову заяву, котра змінює будь-яким іншим чином умови будь-якої попередньої заяви і повідомляє про становище, що існує на певних територіях.
1. Заяви, надіслані Генеральному директорові Міжнародного бюро праці відповідно до положень параграфів 4 і 5 статті 35 Статуту Міжнародної організації праці, зазначають, чи будуть положення цієї Конвенції застосовуватися до певної території зі змінами, чи без змін; якщо в заяві зазначається, що положення Конвенції застосовуватимуться зі змінами, в ній уточнюється, в чому саме полягають ці зміни.
2. Відповідні члени або член Організації чи міжнародна влада можуть у будь-який час за допомогою нової заяви відмовитися повністю або частково використовувати зміни, обумовлені у попередній заяві.
3. Відповідні члени або член Організації чи міжнародна влада у періоди, коли Конвенцію може бути денонсовано згідно з положеннями статті 16, можуть подати Генеральному директорові нову заяву, що змінює в будь-якому іншому відношенні умови будь-якої попередньої заяви і повідомити про становище у застосуванні цієї Конвенції.
1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.
2. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію і який протягом року після закінчення згаданого в попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.
1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, заяв та актів про денонсацію, отриманих ним від членів Організації.
2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор звертає їхню увагу на дату настання чинності цієї Конвенції.
Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй, повні дані щодо всіх документів про ратифікацію, та актів про денонсацію, зареєстрованих ним відповідно до положень попередніх статей.
Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про повний або частковий її перегляд.
1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:
a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 16, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;
b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.
2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.
Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.
Дата набуття чинності: 24 липня 1954 року.
Конвенції та рекомендації, ухвалені
Міжнародною організацією праці
1919-1964, Том I
Міжнародне бюро праці, Женева
