Рекомендація щодо захисту заробітної плати N 85

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1949 року на свою тридцять другу сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно охорони заробітної плати, що є сьомим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації, котра доповнює Конвенцію 1949 року про захист заробітної плати,

ухвалює цього першого дня липня місяця тисяча дев'ятсот сорок дев'ятого року нижченаведену Рекомендацію, яка називатиметься Рекомендацією 1949 року про захист заробітної плати:

Конференція рекомендує, щоб кожний член Організації застосовував нижченаведені положення, як тільки таку можливість даватимуть умови країни, та інформував Міжнародне бюро праці на запит Адміністративної ради про заходи, вжиті для запровадження в життя цих положень:

1. Має бути вжито всіх потрібних заходів з метою обмеження відрахувань із заробітної плати до такої межі, яка вважається доконечною для забезпечення утримання працівника і його сім'ї.

2. 1) Відрахування з заробітної плати порядком відшкодування втрат або шкоди, завданої продуктам, товарам чи обладнанню, які належать роботодавцеві, повинні дозволятися лише в тих випадках, коли може бути ясно доведено, що за спричинені втрати або завдану шкоду несе відповідальність саме той працівник.

2) Сума таких відрахувань має бути помірною і не повинна перевищувати справжньої вартості втрат або шкоди.

3) До прийняття рішення про здійснення такого відрахування з заробітної плати заінтересованому працівникові має бути надано відповідну можливість показати причину, з якої це відрахування не повинно здійснюватися.

3. Має бути вжито відповідних заходів з метою обмеження відрахувань із заробітної плати за інструменти, матеріали чи обладнання, що їх надає роботодавець, лише тими випадками, за яких такі відрахування:

a) є визнаним звичаєм у певній спеціальності чи професії; або

b) передбачені колективним договором чи арбітражним рішенням;

або

c) дозволяються іншим способом за допомогою процедури, визнаної законодавством відповідної країни.

4. Максимальні строки виплати заробітної плати мають забезпечувати таке становище, за якого заробітна плата виплачувалася б:

a) не рідше ніж два рази на місяць через проміжки часу, що не перевищують шістнадцяти днів, для працівників з погодинним, поденним або потижневим обчисленням заробітної плати; і

b) не рідше ніж один раз на місяць для службовців, заробітну плату яких встановлено на основі місячного або річного обчислення.

5. 1) Для працівників, заробітна плата яких обчислюється на основі відрядної оплати праці, максимальні строки виплати заробітної плати має бути по змозі встановлено таким чином, щоб забезпечити виплату заробітної плати не рідше ніж два рази на місяць через проміжки часу, які не перевищують шістнадцяти днів.

2) Для працівників, зайнятих виконанням такої роботи, на завершення якої потрібно більш як два тижні, і щодо яких строки виплати заробітної плати не встановлено інакше колективним договором або арбітражний рішенням, має бути вжито відповідних заходів на забезпечення того, щоб:

a) виплати в рахунок належної суми здійснювалися не рідше ніж два рази на місяць через проміжки часу, що не перевищують шістнадцяти днів пропорційно кількості виконаної роботи; і

b) остаточний розрахунок здійснювався в межах двох тижнів після завершення роботи.

6. Подробиці про умови одержання заробітної плати, що мають доводитися до відома працівників, повинні містити, там де це доцільно, відомості щодо:

a) ставок належної заробітної плати;

b) методу обчислення;

c) періодичності виплати заробітної плати;

d) місця виплати; і

e) умов, згідно з якими можуть здійснюватися відрахування.

7. У всіх відповідних випадках працівників має бути поінформовано при кожній виплаті заробітної плати про такі дані, що стосуються до періоду, за який виплачується заробітна плата, оскільки такі дані можуть підлягати змінам:

a) загальна сума заробленої винагороди;

b) будь-яке відрахування, яке може бути здійснено, зокрема причини цього відрахування та його розміри; і

c) сума належної до одержання заробітної плати.

8. У відповідних випадках від роботодавців має вимагатися ведення записів, котрі відображають зазначені в попередньому параграфі відомості щодо кожного працівника, який працює за наймом.

9. Треба вживати відповідних заходів з метою заохочення участі представників заінтересованих працівників, і особливо членів заводських соціально-побутових комітетів або подібних до них організацій, де такі є, в загальному управлінні заводськими магазинами чи подібними до них службами, влаштованими при підприємстві з метою продажу товарів або продовольства працівникам цих підприємств чи з метою обслуговування їх.