Конвенція
про тривалість робочого часу і відпочинку на дорожньому транспорті N 67
( Додатково див. Конвенцію від 27.06.1979 )
Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1939 року на свою двадцять п'яту сесію,
постановивши ухвалити ряд пропозицій стосовно тривалості робочого часу і відпочинку професійних водіїв перевізних засобів дорожнього транспорту (та їхніх помічників), що є четвертим пунктом порядку денного сесії,
вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,
ухвалює цього двадцять восьмого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять дев'ятого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1939 року про тривалість робочого часу і відпочинку на дорожньому транспорті:
1. Ця Конвенція застосовується до:
a) осіб, зайнятих у професійному порядку водінням перевізного засобу дорожнього транспорту;
b) помічників водіїв та інших осіб, які пересуваються на перевізних засобах дорожнього транспорту і зайняті, у професійному порядку, роботою по обслуговуванню цих перевізних засобів, їхніх пасажирів чи вантажу.
2. Відповідно до мети цієї Конвенції термін "перевізний засіб дорожнього транспорту" стосується до всіх перевізних засобів, які є державною чи приватною власністю і приводяться в рух механічною силою, серед них до трамваїв, тролейбусів і до причепів з моторизованою тягою, що забезпечують перевезення громадськими шляхами пасажирів чи товарів за платню або для забезпечення власних потреб тих підприємств, які використовують такий перевізний засіб.
Компетентний орган влади може вилучити зі сфери застосування цієї Конвенції:
a) осіб, які керують перевізним засобом, що належить приватній особі і використовується лише для обслуговування власних потреб цієї особи або осіб, що пересуваються за допомогою цього перевізного засобу;
b) осіб, які керують перевізним засобом та осіб, що пересуваються за допомогою перевізного засобу, який забезпечує:
i) перевезення для потреб сільськогосподарських підприємств чи лісництва, оскільки ці перевезення безпосередньо пов'язані з роботою цих підприємств;
ii) перевезення лікарнями й клініками хворих і поранених;
iii) перевезення для потреб державної оборони, поліцейської служби та інших органів державної влади під час виконання їхніх функцій;
iv) перевезення для рятувальних робіт.
Компетентний орган влади може вилучати зі сфери дії всіх чи деяких положень цієї Конвенції власників перевізних засобів та членів їхніх родин, які не одержують заробітної плати, або встановлені категорії цих осіб у тих випадках і протягом того часу, коли цей орган влади:
a) пересвідчився в тому, що це вилучення:
i) не піддаватиме надмірно гострій конкуренції умови найму осіб, до яких це вилучення не застосовується;
ii) не піддаватиме надмірно високому ризикові нещасного випадку осіб, до яких застосовується ця Конвенція, або не становитиме загрози громадській безпеці;
b) пересвідчився в тому, що неможливо, внаслідок умов, котрі існують у відповідній країні, застосовувати ці положення до осіб, яких передбачається вилучити зі сфери дії цих положень.
Відповідно до мети цієї Конвенції:
a) термін "тривалість робочого часу" означає той час, протягом якого заінтересовані особи перебувають у розпорядженні роботодавця чи інших осіб, які мають право вимагати від них послуги, або протягом якого власники перевізних засобів чи члени їхніх родин зайняті виконанням за свій рахунок роботи, пов'язаної з перевізним дорожнім засобом, його пасажирами чи його вантажем; цей час складається з:
i) часу, присвяченого роботі, яка виконується протягом пробігу перевізного засобу;
ii) часу, витраченого для виконання допоміжної роботи;
iii) періодів простої присутності;
iv) проміжних періодів відпочинку або перерви у роботі, припустима тривалість яких встановлюється компетентним органом влади;
b) термін "період пробігу перевізного засобу" охоплює час з моменту відходу перевізного засобу на початку робочого дня до моменту його зупинки в кінці цього дня, за винятком будь-якого періоду, коли рух перевізного засобу припиняється на час, тривалість якого перевищує межу, встановлену компетентним органом влади, і протягом якого особи, що є водіями або супровідниками перевізного засобу, вільні або виконують допоміжну роботу;
c) термін "допоміжна робота" означає будь-яку роботу, що має відношення до перевізного засобу, його пасажирів та вантажу, яка виконується поза періодом пробігу перевізного засобу, і охоплює, зокрема:
i) роботу, пов'язану з веденням рахунків, здачею виручки, підписанням книги для записів, здаванням службових відомостей, перевіркою квитків та іншою такою роботою;
ii) приймання перевізного засобу та поміщення його в гараж;
iii) ходьбу від місця, де працівник відмічає прибуття на роботу, до місця, де він приймає перевізний засіб та ходьбу від місця, де він залишає перевізний засіб, до того місця, де він відмічає закінчення роботи;
iv) роботу по утриманню в порядку та ремонту перевізного засобу;
v) навантаження і розвантаження перевізного засобу;
d) термін "періоди простої присутності" означають періоди, протягом яких особа залишається на своєму посту тільки для того, щоб відповідати на можливі виклики або в очікуванні моменту початку своєї діяльності, встановленого розкладом.
1. Тривалість робочого часу осіб, до яких застосовується ця Конвенція, не перевищує сорока восьми годин на тиждень.
2. Компетентний орган влади має право дозволити підвищити цей тижневий ліміт робочих годин тим особам, які виконують переважно допоміжну роботу або чия робота часто переривається періодами простої присутності.
1. Для визначення тижневої тривалості робочого часу компетентний орган влади має право дозволити вести цей підрахунок на основі середньої тривалості.
2. У такому разі компетентний орган влади встановлює кількість тижнів, на основі яких здійснюється цей підрахунок середньої тривалості, а також максимальну кількість годин роботи на тиждень.
1. Тривалість робочого часу осіб, до яких застосовується ця Конвенція, не перевищує восьми годин на день.
2. У тих випадках, коли, згідно з законодавством або звичаєм чи угодою між зацікавленими організаціями роботодавців і працівників (або ж, за відсутності таких організацій, між представниками роботодавців і працівників), тривалість робочого часу протягом одного дня чи кількох днів на тиждень не досягає восьми годин, може бути допущено перевищення восьмигодинної межі протягом решти тижнів на основі особливого дозволу вищезазначених організацій або представників. Передбачене в цьому параграфі перевищення не може бути більшим ніж одна година на тиждень.
3. Компетентний орган влади має право дозволити більш високі щоденні ліміти:
a) щодо осіб, тижнева тривалість робочого часу яких не перевищує сорока восьми годин протягом будь-якого тижня, як це передбачено в параграфі 1 статті 5, або тривалість робочого часу яких дорівнює сорока восьми годинам в середньому, як це передбачено в статті 6:
b) щодо осіб, які звичайно виконують переважно допоміжну роботу або чия робота часто переривається періодами простої присутності.
Компетентний орган влади встановлює максимально допустиму кількість годин між початком і кінцем робочого дня.
1. Компетентний орган влади може дозволити працівникові відшкодувати протягом певного строку робочі години, втрачені ним внаслідок випадкових обставин.
2. Компетентний орган влади може дозволити перевищення лімітів тривалості робочого часу, допущених на основі положень попередніх статей, у тому разі, коли застосовуються положення цієї статті.
Компетентний орган влади може дозволити у встановлених ним межах перевищення лімітів тривалості робочого часу, допущених на основі положень попередніх статей, у тому разі, коли він упевниться в тому, що існує дефіцит потрібної кваліфікованої робочої сили.
1. Ця стаття застосовується в таких випадках:
a) нещасний випадок, лагодження пошкоджень, непередбачена затримка, непогодженість в обслуговуванні, припинення дорожнього руху чи нездоланні обставини;
b) непередбачена відсутність особи, робота якої є конче потрібною і яку не можна замінити;
c) рятувальні роботи чи подання допомоги у разі землетрусу, повені, пожежі, епідемії чи іншого стихійного лиха або катастрофи;
d) термінова і нагальна потреба забезпечити роботу служб комунального обслуговування.
2. У тих випадках, на які поширюється ця стаття:
a) межі тривалості робочого часу, допущені на підставі попередніх статей, можуть бути перевищені;
b) п'ятигодинний період, передбачений у статті 14, може бути подовжений;
c) тривалість відпочинку, передбачена в статтях 15 і 16, може бути скорочена, однак лише в тій мірі, яка знадобиться для виконання потрібної роботи.
3. Роботодавець чи власник перевізного засобу повідомляє компетентний орган влади у той термін і тим способом, які встановлені згаданим органом, про всі години роботи, відпрацьовані згідно з положеннями цієї статті, з відповідним обгрунтуванням.
1. Межі тривалості робочого часу, допущені на підставі попередніх статей, можуть бути перевищені, але тільки в тій мірі, яка знадобиться для виконання роботи, потрібної для задоволення виняткових потреб щодо:
a) перевезення пасажирів та їхнього багажу, яке здійснюється транспортом готелю, між готелем та вокзалом або портом прибуття чи від'їзду пасажирів;
b) перевезень, які здійснюються похоронним бюро.
2. Компетентний орган влади визначає умови, за яких застосовується попередній параграф.
1. Компетентний орган влади може дозволяти перевищення меж тривалості робочого часу, допущених на підставі попередніх статей, шляхом виконання понаднормової роботи згідно з положеннями цієї статті.
2. Компетентний орган влади може дозволяти виконання понаднормової роботи відповідно до правил, які передбачають:
a) порядок одержання такого дозволу;
b) мінімальну ставку заробітної плати за понаднормову роботу, яка ні в якому разі не може бути нижчою ніж 125 відсотків нормальної ставки;
c) максимальну кількість годин, на яку може бути видано такий дозвіл, з тим, що ця кількість ні в якому разі не може перевищувати:
i) сімдесяти п'яти годин на рік у тих випадках, коли тижнева тривалість робочого часу обчислюється в середньому на підставі періоду, який перевищує один тиждень;
ii) ста годин на рік у тих випадках, коли тижнева тривалість робочого часу суворо утримується в жорстких межах, що застосовуються до кожного тижня, взятого окремо.
3. У тих країнах, де не вважається бажаним надавати у розпорядження підприємств певну кількість додаткових годин на рік, компетентний орган влади може дозволяти перевищення меж тривалості робочого часу, встановлених на підставі попередніх статей, за умови, що кожна година роботи, яка виконується згідно з цим параграфом, оплачується за ставкою, яка не менше, ніж у півтора рази перевищує розмір нормальної ставки.
1. Жоден водій не може бути за кермом безперервно протягом періоду, який перевищує п'ять годин.
2. Для застосування попереднього параграфа будь-які два періоди, не розділені проміжком часу, встановленим компетентним органом влади, вважаються неперервним періодом.
3. Компетентний орган влади може вилучити зі сфери застосування параграфа 1 водіїв перевізних засобів, які мають достатні проміжки часу внаслідок наявності перерв, передбачених розкладом або спричинених тим, що виконання роботи ведеться з перервами.
1. Кожній особі, до якої застосовується ця Конвенція, забезпечується протягом кожного двадцятичотиригодинного періоду відпочинок тривалістю принаймні дванадцять годин.
2. Компетентний орган влади може дозволити скорочення тривалості періоду відпочинку, передбаченого параграфом 1, у разі надання певних послуг з урахуванням перерв значної тривалості.
3. Компетентний орган влади може дозволити скорочення тривалості відпочинку протягом певної кількості днів на тиждень за умови, що середня тривалість відпочинку на тиждень не буде меншою за мінімальну тривалість, передбачену в параграфі 1.
1. Кожній особі, до якої застосовується ця Конвенція, забезпечується протягом кожного семиденного періоду відпочинок тривалістю принаймні тридцять послідовних годин, з яких не менше ніж двадцять дві протягом однієї й тої самої доби.
2. Компетентний орган влади може дозволити надання кількох періодів відпочинку, які відповідають умовам параграфа 1, протягом кількості тижнів, яка не перевищує певного максимуму, замість одного такого періоду відпочинку протягом кожного семиденного періоду. У такому разі кількість періодів відпочинку, наданих протягом числа тижнів, на які цей відпочинок розподіляється, принаймні дорівнює цьому числу тижнів, і проміжок часу між двома періодами відпочинку не може перевищувати десяти днів.
Рішення компетентного органу влади на виконання нижчеперелічених положень цієї Конвенції приймаються після консультації із заінтересованими організаціями роботодавців і працівників, там, де такі організації є:
Стаття Стаття
2 10
3 11, параграф 3
4, пункти a) і b) 12, параграф 2
5, параграф 2 13
6 14, параграфи 2 і 3
7, параграфи 2 і 3 15, параграфи 2 і 3
8 16, параграф 2
9 18
1. З метою ефективного застосування положень цієї Конвенції компетентний орган влади забезпечує систему контролю, що здійснюється інспекцією праці, поліцією, працівниками служби вуличного руху чи іншою компетентною адміністративною владою. Такий контроль поширюється як на гаражі, депо та інші приміщення, так і на дороги.
2. Кожний роботодавець веде, згідно зі зразком, затвердженим компетентним органом влади, відомість із зазначенням годин роботи та відпочинку будь-якої особи, яка працює на його підприємстві. Ця відомість надається в розпорядження контрольних органів влади згідно з умовами, встановленими компетентним органом влади.
3. Компетентний орган влади встановлює типовий зразок індивідуальної контрольної книжки і спосіб видачі цієї книжки кожній особі, до якої застосовується ця Конвенція; ці особи мають свою книжку з собою під час роботи; до цієї книжки вносяться способом, встановленим компетентним органом влади, дані відносно тривалості робочого часу і періодів відпочинку.
1. Застосування положень цієї Конвенції може бути припинено компетентним органом влади, але тільки протягом суворо обмеженого періоду, що вимагається для забезпечення потреб державної безпеки.
2. Міжнародне бюро праці негайно сповіщають:
a) про будь-яке припинення застосування положень цієї Конвенції та причини цього припинення;
b) про дату поновлення застосування положень Конвенції;
c) про дату, коли таке припинення було закінчене.
Щорічні доповіді про застосування цієї Конвенції, які члени Організації подають згідно зі статтею 22 Статуту Міжнародної організації праці, містять повну інформацію, зокрема, відносно:
a) рішень, прийнятих на підставі статті 2;
b) рішень, прийнятих на підставі статті 3, із зазначенням причин, внаслідок наявності яких компетентний орган влади пересвідчився в обгрунтуванні таких рішень;
c) випадків застосування положень параграфа 2 статті 5;
d) випадків застосування положень статті 6;
e) випадків застосування положень параграфа 2 або 3 статті 7;
f) норм, встановлених згідно зі статтею 8;
g) масштабів застосування положень статей 10 і 13 та правил, розроблених для застосування цих положень.
Згідно з параграфом 11 статті 19 Статуту Міжнародної організації праці (у цьому положенні йшлося про таке: "Ні в якому разі не можна просити чи вимагати від члена Організації внаслідок ухвалення Конференцією будь-якої рекомендації чи проекту конвенції послабити захист, що надається заінтересованим працівниками законодавством, яке існує в країні." Після внесення до Статуту в 1946 році поправки відповідне положення зараз міститься в параграфі 8 статті 19 Статуту) ніщо в цій Конвенції не зачіпає будь-якого закону, судового рішення, звичаю чи угоди між роботодавцями і працівниками, на підставі яких працівникам забезпечуються сприятливіші умови, ніж ті, що передбачено цією Конвенцією.
Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.
1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував Генеральний директор Міжнародного бюро праці.
2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від двох членів Організації.
3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.
1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.
2. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію і який протягом року після закінчення згаданого в попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим цією статтею, буде зв'язаний на наступний десятирічний період і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.
1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, отриманих ним від членів Організації.
2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор звертає їхню увагу на дату настання чинності цієї Конвенції.
Після закінчення кожного десятирічного періоду від настання чинності цієї Конвенції Адміністративна рада Міжнародного бюро праці надсилає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.
1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, яка повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:
a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 24, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;
b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.
2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нову, переглянуту конвенцію.
Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.
Дата набуття чинності: 18 березня 1995 року.
Конвенції та рекомендації, ухвалені
Міжнародною організацією праці
1919-1964, Том I
Міжнародне бюро праці, Женева