Конвенція про обовязкове страхування по інвалідності працівників промислових та торговельних підприємств, осіб вільних професій, надомників і домашніх служників N 37

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1933 року на свою сімнадцяту сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій стосовно обов'язкового страхування по інвалідності, що є другим пунктом порядку денного сесії, і вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять дев'ятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять третього року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією 1933 року про обов'язкове страхування у промисловості та яка підлягає ратифікації членами Міжнародної організації праці відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці:

Кожний член Міжнародної організації праці, який ратифікував цю Конвенцію, бере на себе зобов'язання запровадити або підтримувати систему обов'язкового страхування по інвалідності, яка встановлює умови, принаймні рівні умовам, передбаченим цією Конвенцією.

1. Система обов'язкового страхування по інвалідності стосується всіх працівників фізичної та нефізичної праці, а також учнів, які працюють на промислових і торговельних підприємствах, осіб вільних професій, надомників та домашніх служників.

2. Будь-який член Організації може зробити винятки, якщо це потрібно, у своєму національному законодавстві стосовно:

a) працівників, чия заробітна плата перевищує встановлену суму, та у разі, коли національні закони або постанови не надають цьому винятку загального поширення, будь-яких працівників нефізичної праці, котрі займаються діяльністю, що, як правило, належить до вільних професій;

b) працівників, які не отримують грошової винагороди;

c) працівників, молодших, ніж зазначений, віку, та працівників надто похилого віку щоб застраховуватися, коли вони вперше працевлаштовуються;

d) надомників, умови роботи яких відрізняються від умов роботи осіб, що на загальних підставах отримують заробітну плату;

e) членів сім'ї роботодавця;

f) працівників, загальний період зайнятості яких, внаслідок самого роду роботи, неминуче нетривалий і не дає їм права одержувати допомогу, а також осіб, котрі виконують тільки випадкову або побічну роботу;

g) непрацездатних працівників і працівників, котрі отримують пенсію по старості або інвалідності;

h) державних службовців, що вийшли на пенсію, але працюють і отримують заробітну плату, та осіб, які мають особистий дохід, якщо розміри пенсії або особистого доходу принаймні дорівнюють розмірові пенсії по старості, передбаченої національними законами чи постановами;

i) працівників, які під час свого навчання дають уроки або працюють за винагороду в процесі підготовки до набуття професії, котра відповідає меті навчання;

j) домашніх служників, які працюють у власному господарстві роботодавців, котрі, в свою чергу, зайняті в агропромисловому секторі.

3. Крім того, можуть бути звільнені від обов'язкового страхування деякі особи, якщо на підставі будь-якого закону, постанови або спеціальної програми вони набувають права на допомогу по інвалідності, принаймні рівну в цілому пенсії, передбаченій цією Конвенцією.

4. Ця Конвенція не стосується моряків та морських рибалок.

Національні закони чи постанови відповідно до визначених у них умов або надають право особам, які раніше були застраховані на обов'язкових засадах, але не досягли пенсійного віку, продовжувати своє страхування на добровільних засадах, або дозволяють цим особам підтримувати таке право шляхом періодичної сплати внесків з тією самою метою, якщо такі права не підтримуються автоматично або якщо йдеться про заміжню жінку, чоловік якої не підлягає обов'язковому страхуванню, але може застрахуватися добровільно і таким чином надати своїй дружині право на отримання пенсії по старості або на випадок вдівства.

1. Застрахована особа, яка втратила працездатність у широкому розумінні цього слова і таким чином стає нездатною заробляти прийнятну заробітну плату, набуває право на отримання пенсії по інвалідності.

2. Однак національні закони та постанови, які гарантують застрахованій особі медичне лікування та догляд у період інвалідності, а також, якщо інвалідність призводить до смерті, забезпечують пенсію у повному розмірі вдовам, без будь-яких умов щодо віку чи непрацездатності, та сиротам, можуть обумовити надання пенсії по інвалідності нездатністю застрахованої особи виконувати оплачувану роботу.

3. За наявності спеціальних систем страхування для працівників нефізичної праці застрахована особа, що страждає від інвалідності, яка позбавляє її можливості одержувати достатню заробітну плату в тому виді діяльності, яким вона звичайно займалася, або в аналогічному виді діяльності, набуває право на пенсію по інвалідності.

1. Незалежно від положень статті 6 право на пенсію може бути обумовлене закінченням стажу, який може передбачати сплату мінімальної кількості внесків з моменту страхування, а також протягом встановленого періоду, який безпосередньо передував страховому випадку.

2. Тривалість такого стажу не повинна перевищувати шістдесяти місяців, двохсот п'ятдесяти тижнів або тисячі п'ятисот днів, протягом яких сплачувалися внески.

3. У тих випадках, коли закінчення стажу пов'язане зі сплатою визначеної кількості внесків протягом визначеного періоду, який безпосередньо передував настанню страхового випадку, періоди, протягом яких виплачується допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або безробіттям, вважаються періодами сплати страхових внесків у тій мірі й на таких умовах, котрі можуть бути визначені національними законами або постановами.

1. Застрахована особа, яка, перестаючи підлягати страхуванню, не дістає права на допомогу за внески, покладені на її рахунок, зберігає свої права щодо цих внесків.

2. Однак національні закони або постанови передбачають втрату прав стосовно внесків після закінчення строку, змінного або фіксованого, який обчислюється від дати, коли застрахована особа перестає підлягати обов'язковому страхуванню:

a) якщо строк є змінним, він не повинен бути меншим за одну третину загальної суми періодів, за які внески були зараховані з моменту початку страхування цієї особи (за відрахуванням тих періодів, за які внески не сплачувалися);

b) якщо строк є фіксованим, він ні в якому разі не може бути меншим за вісімнадцять місяців, інакше права стосовно внесків можуть бути втрачені після закінчення строку, якщо протягом цього періоду мінімальна кількість внесків, визначена національними законами або постановами, не була кредитована на рахунок застрахованої особи шляхом продовження обов'язкового або добровільного страхування.

1. Розмір пенсії, що визначається залежно або незалежно від стажу страхування, має бути або фіксованою сумою, або відсотками від заробітної плати, яка береться до уваги з метою страхування, або змінюється залежно від суми сплачених внесків.

2. Якщо розмір пенсії залежить від страхового стажу і її надання обумовлюється закінченням у застрахованої особи страхового стажу, така пенсія, за відсутності гарантованого мінімуму, має містити в собі певну суму або частину суми, яка не залежатиме від тривалості страхового стажу.

3. Якщо розмір внесків залежить від розміру заробітної плати, сума заробітної плати, яка береться до уваги з цією метою, повинна також братися до уваги в обчисленні розміру пенсії, незалежно від того, чи обумовлюється розмір пенсії тривалістю страхового стажу.

Страхові установи слід уповноважити, відповідно до умов, визначених національними законами або постановами, видавати допомогу натурою (товарами) з метою відвернення, відстрочки, полегшення чи лікування інвалідності осіб, які отримують або мають право отримувати пенсію по інвалідності.

1. Право на допомогу може бути втрачене чи припинене повністю або частково, якщо зацікавлена особа:

a) отримала свою інвалідність внаслідок кримінального злочину, чи навмисного проступку;

b) діяла по-шахрайському щодо страхових установ.

2. Виплата пенсії може бути припинена зовсім або частково протягом часу, коли заінтересована особа:

a) перебуває на повному державному забезпеченні або утримується за рахунок коштів будь-якої соціальної страхової установи;

b) відмовляється без будь-яких вагомих причин виконувати накази лікаря або інструкції стосовно поведінки інвалідів, чи навмисне і без дозволу відмовляється від нагляду з боку страхових установ;

c) одержує іншу періодичну грошову допомогу, яка виплачується на підставі будь-якого закону або постанов стосовно обов'язкового соціального страхування, пенсій чи компенсацій за каліцтво у зв'язку з нещасними випадками на виробництві або професійними захворюваннями;

d) підлягає обов'язковому страхуванню за місцем роботи, або за наявності спеціальної програми страхування для працівників нефізичної праці отримує винагороду, вищу за визначений рівень.

1. Застраховані особи та їхні роботодавці повинні брати участь у створенні фінансових ресурсів системи страхування.

2. Національні закони або постанови можуть звільнити від сплачування внесків:

a) учнів та молодих працівників, які не досягли визначеного віку;

b) працівників, які не отримують грошової винагороди або чия заробітна плата дуже низька.

3. Закони та постанови стосовно фінансування програм національного страхування, що не обмежуються тільки працівниками за наймом, можуть не передбачати сплати внесків роботодавцями.

4. Органи державної влади повинні брати участь у створенні фінансових ресурсів або у наданні допомоги за програмами страхування, які стосуються працівників у цілому або працівників фізичної праці зокрема.

5. Національні закони або постанови, котрі на момент ухвалення цієї Конвенції не вимагають сплати внесків з боку застрахованих осіб, можуть і надалі не зобов'язувати їх сплачувати такі внески.

1. Управління системою страхування здійснюють інститути, засновані державними органами, які не ставлять за мету отримання прибутку, або державні страхові фонди.

2. Проте національні закони чи постанови можуть доручити управління системою страхування інститутам, які засновані за ініціативою заінтересованих сторін або їхніх організацій та належним чином визнані державними органами.

3. Управління фінансами страхових інститутів та державних страхових фондів повинно здійснюватися окремо від управління державними коштами.

4. Уповноважені страхових осіб беруть участь в управлінні страховими інститутами на умовах, передбачених національними законами або постановами, на основі яких може також бути прийнято рішення про надання права брати участь в управлінні уповноваженим як роботодавців, так і державних органів.

5. Автономні страхові інститути повинні перебувати під постійним адміністративним та фінансовим наглядом з боку державних органів.

1. Застрахована особа або її законні представники мають право на апеляцію у будь-якому спорі стосовно пенсій.

2. Такі спори розглядаються у спеціальних судових інстанціях за наявності суддів, професійних чи непрофесійних, які обізнані з питаннями страхування та з потребами застрахованих осіб або мають консультантів, котрі вибрані застрахованими особами та роботодавцями відповідно.

3. У будь-якому спорі, що виник стосовно зобов'язання страхування чи розміру внесків, працівник та, у разі функціонування програми, яка передбачає внески роботодавця, його роботодавець повинні мати право на апеляцію.

1. Іноземні працівники підлягають обов'язковому страхуванню і сплачують внески на тих самих засадах, що й громадяни відповідної країни.

2. Іноземні застраховані працівники та їхні утриманці мають право на допомогу на підставі сплачених на їхній рахунок внесків, на тих самих засадах, що й громадяни відповідної країни.

3. Іноземні застраховані працівники та їхні утриманці мають право на будь-яку субсидію, надбавку до пенсії або частину пенсії, яка виплачується з державних фондів, якщо вони є громадянами будь-якої країни-члена Організації, зв'язаної цією Конвенцією, закони або постанови якої передбачають участь держави у створенні фінансових ресурсів системи страхування або виплаті пенсій відповідно до статті 10.

4. Однак національні закони та постанови можуть обмежувати право на будь-яку субсидію, надбавку до пенсії або частину пенсії, що виплачується з державних фондів, тільки громадянами країни, котрі є застрахованими та досягли визначеного віку на момент настання чинності законодавства про обов'язкове страхування.

5. Будь-які обмеження, котрі можуть застосовуватися у разі проживання за кордоном, торкаються тільки пенсіонерів та їхніх утриманців, які є громадянами будь-якого члена Організації, зв'язаного цією Конвенцією, та проживають на території іншого члена Організації, теж зв'язаного цією Конвенцією, але тією мірою, якою вони поширюються на громадян країни, де була набута пенсія. Однак будь-які субсидії, надбавки до пенсій або частини пенсій, виплати яких здійснюються з державних коштів, можуть не надаватися.

1. Страхування осіб, що працюють за наймом, регулюється законом, який діє за місцем їхньої роботи.

2. З метою безперервності страхування може бути зроблено винятки з цього правила за згодою між відповідними членами Організації.

Будь-який член Організації може запровадити особливі положення для працівників прикордонних районів, місце роботи яких знаходиться на його території, а постійне мешкання - за кордоном.

У країнах, де немає законів або постанов щодо обов'язкового страхування по інвалідності на момент початкового настання чинності цієї Конвенції, будь-яка існуюча пенсійна система, яка не заснована на внесках, але гарантує індивідуальне право на отримання пенсії, відповідно до статей 17-23, надалі вважається такою, що задовольняє вимоги цієї Конвенції.

Застрахована особа, яка втратила працездатність у широкому розумінні цього слова і таким чином стає нездатною заробляти прийнятну заробітну плату, має право на отримання пенсії по інвалідності.

Право на отримання пенсії може бути обомувлено проживанням претендента на пенсію на території відповідного члена Організації протягом певного періоду, який безпосередньо передував поданню документів для отримання пенсії. Цей період визначається національними законами або постановами, але не може перевищувати п'яти років.

1. Претендент набуває права на отримання пенсії у разі, якщо його річний дохід не перевищує встановлену межу, яка визначається національними законами або постановами з належним урахуванням прожиткового мінімуму.

2. Під час оцінки доходів претендента на пенсію не беруть до уваги доходи, котрі не перевищують межі, встановленої національними законами й постановами.

Розмір пенсії встановлюється в сумі, яка разом з іншими доходами пенсіонера, вищими за встановлену межу, достатня для задоволення першочергових потреб пенсіонера.

1. Претендент на пенсію має право на апеляцію у будь-якому спорі стосовно отримання пенсії або визначення її розмірів.

2. Апеляція повинна розглядатися в іншій інстанції, ніж та, що винесла перше рішення, яке підлягає оскарженню.

1. Іноземці, які є громадянами будь-якої країни-члена Організації, що зв'язана цією Конвенцією, набувають право на отримання пенсії на однакових засадах з громадянами відповідної країни.

2. Однак національні закони або постанови можуть обумовити виплату пенсії іноземцям, котрі постійно проживають на території відповідної країни-члена Організацій, терміном, який не може перевищувати п'ятирічний період, визначений для громадян цієї країни.

1. Право на пенсію може бути втрачено чи припинено повністю або частково, якщо відповідні особи:

a) стали інвалідами внаслідок власного кримінального злочину або навмисного проступку;

b) отримували чи намагалися отримувати пенсію шахрайським шляхом;

c) були засуджені до позбавлення волі за кримінальний злочин;

d) категорично відмовлялися заробляти на життя працею, яка відповідала б їхнім розумовим та фізичним можливостям.

2. У праві на пенсію може бути тимчасово відмовлено повністю або частково особам, які перебувають на державному забезпеченні.

За умови виконання положень параграфа 5 статті 13, ця Конвенція не розглядає питання збереження пенсійних прав у разі мешкання за кордоном.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував Генеральний директор.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності стосовно кожного члена Організації через дванадцять місяців від дати реєстрації його документа про ратифікацію в Міжнародному бюро праці.

Як тільки буде зареєстровано документи про ратифікацію від двох членів Міжнародної організації праці, Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає про це всіх членів Міжнародної організації праці. Він також сповіщає їх про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, які він одержуватиме згодом від інших членів Організації.

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, може денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці і зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після дати реєстрації акта про денонсацію в Міжнародному бюро праці.

2. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію і протягом року після закінчення зазначеного у попередньому параграфі десятирічного періоду не скористався передбаченим у цій статті правом на денонсацію, буде зв'язаний на наступні десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає що Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 28, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом для тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.

Французький та англійський тексти цієї Конвенції мають однакову силу.

Дата набуття чинності: 18 липня 1937 року. Конвенцію переглянуто у 1967 році Конвенцією 128. Після настання чинності цієї Конвенції Конвенцію 37 закрито для ратифікації.