Конвенція про обовязкове страхування за віком працівників у сільському господарстві N 36

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1933 року на свою сімнадцяту сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій стосовно страхування за віком працівників у сільському господарстві, що є частиною другого пункту порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять дев'ятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять третього року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1933 року про страхування за віком працівників у сільському господарстві і яка підлягає ратифікації членами Міжнародної організації праці відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці:

Кожний член Міжнародної організації праці, який ратифікував цю Конвенцію, зобов'язується запровадити систему обов'язкового страхування за віком працівників у сільському господарстві, яка встановлює умови принаймні рівні умовам, що передбачаються цією Конвенцією.

1. Система обов'язкового страхування за віком працівників у сільському господарстві поширюється на працівників фізичної і нефізичної праці, серед них учнів, зайнятих у промисловості і на торговельних підприємствах, а також працівників-надомників і на домашніх служників.

2. Однак кожний член Організації може передбачити у своєму національному законодавстві такі винятки, які він вважає потрібними, щодо:

a) працівників, заробітна плата котрих перевищує встановлену суму і, якщо національне законодавство не передбачає повсюдного застосування такого винятку, будь-яких працівників нефізичної праці, що займаються такими видами діяльності, які розглядаються як вільні професії;

b) працівників, які не отримують грошової винагороди;

c) молодих працівників, які не досягли встановленого віку, і працівників, похилий вік яких не дає їм права на страхування, коли вони вперше стають до роботи за наймом;

d) працівників-надомників, умови праці яких відрізняються від умов праці працівників за наймом;

e) членів сім'ї роботодавця;

f) працівників, загальний період зайнятості яких внаслідок самого роду роботи неминуче є короткочасним і не дає їм права на отримання допомоги, а також осіб, які виконують тільки випадкову чи побічну роботу;

g) непрацездатних працівників і працівників, які отримують пенсію по інвалідності чи за віком;

h) державних службовців, які вийшли на пенсію і виконують роботу за наймом, і осіб, які мають власний прибуток, за умови, коли такі пенсії чи власний прибуток принаймні дорівнюють розміру пенсії за віком, передбаченої національним законодавством;

i) працівників, які під час навчання дають уроки чи працюють за винагороду в процесі підготовки до набуття професії, що відповідає такому навчанню.

3. Крім того можуть бути вилучені з обов'язкового страхування особи, які внаслідок будь-яких положень законодавства чи особливої системи страхування мають чи матимуть право на допомогу за віком, яка принаймні дорівнює у цілому тій допомозі, яка передбачена цією Конвенцією.

Національне законодавство відповідно до встановлених у ньому умов дає право особам, які колись підлягали обов'язковому страхуванню і які не досягли пенсійного віку, продовжувати страхування на добровільних засадах, що дає змогу таким особам зберігати свої права шляхом періодичної сплати внесків, за винятком тих випадків, коли такі права зберігаються автоматично або коли мова йде про заміжню жінку, чоловік, котрий не підлягає обов'язковому страхуванню, має право на добровільне страхування і таким чином забезпечує своїй дружині можливість отримувати пенсію за віком чи на випадок, якщо вона стане вдовою.

Застрахована особа має право на отримання пенсії за віком, коли вона досягла певного віку, визначеного національним законодавством, який у разі страхування осіб, що працюють за наймом, не може перевищувати шістдесяти років.

Право на пенсію може бути обумовлене завершенням стажу, який може передбачати сплату мінімальної кількості внесків з моменту страхування, а також протягом встановленого періоду, що безпосередньо передує страховому випадку.

1. Застрахована особа, яка, припинивши страхування, не дістає права і на допомогу за внески, зроблені на її рахунок, зберігає свої права щодо цих внесків.

2. Однак національне законодавство може передбачати втрату прав щодо внесків після закінчення строку, змінного чи фіксованого, що обчислюється від дня, коли застрахована особа припинила своє страхування.

a) Якщо такий строк є змінним, то він не може бути меншим однієї третини сукупності всіх періодів, протягом яких зараховувались внески з початку страхування цієї особи (але після відрахування періодів, протягом яких внески не сплачувались).

b) Якщо такий строк є фіксованим, то він ні в якому разі не може бути менше ніж 18 місяців, і права щодо внесків можуть бути втрачені після закінчення цього строку, за винятком випадків, коли протягом цього строку на рахунок застрахованої особи була зарахована мінімальна кількість внесків, що передбачається національним законодавством, на засадах чи то обов'язкового, чи то добровільного продовження страхування.

1. Розмір пенсії встановлюється залежно або незалежно від стажу страхування і становить чи то певну суму, чи то відсоток заробітної плати, яка враховується при страхуванні, чи то змінюється залежно від суми сплачених внесків.

2. Якщо розмір пенсії залежить від тривалості страхового стажу і її надання обумовлюється завершенням стажу застрахованої особи, така пенсія містить у собі, за відсутності гарантованого мінімуму, певну суму чи частину суми, що не обумовлена тривалістю страхового стажу. Там, де пенсія надається незалежно від завершення стажу, може передбачатися гарантований мінімальний розмір.

3. Якщо розмір внесків залежить від розміру заробітної плати, то ця заробітна плата враховується також для обчислення пенсії, незалежно від того, обумовлюється розмір пенсії тривалістю страхового стажу чи ні.

1. Право на допомогу може бути втрачено чи припинено повністю або частково, якщо заінтересована особа допускає обман щодо установи, котра займається страхуванням.

2. Виплата пенсії може бути повністю або частково припинена протягом часу, коли заінтересована особа:

a) займається роботою, на яку поширюється страхування;

b) повністю утримується на громадські кошти; або

c) отримує іншу періодичну грошову допомогу відповідно до будь-якого закону про обов'язкове соціальне страхування, про пенсії чи про компенсації працівникам внаслідок нещасних випадків на виробництві чи професійного захворювання.

1. Застраховані особи та їхні роботодавці беруть участь у створенні коштів системи страхування.

2. Національне законодавство може звільняти від сплати внесків:

a) учнів і молодих працівників, які не досягли встановленого віку;

b) працівників, які не отримують грошової винагороди чи отримують дуже низьку заробітну плату;

c) працівників, які працюють у роботодавця, який сплачує внески, що обчислюються на основі, яка не враховує кількості осіб, котрі працюють у нього за наймом.

3. Національне законодавство про страхування, яке поширюється не тільки на осіб, котрі працюють за наймом, може не передбачати сплати внесків роботодавцями.

4. Державні органи беруть участь у створенні коштів систем страхування або наданні допомог за цими системами, що охоплюють усіх осіб, які працюють за наймом, чи працівників фізичної праці.

5. Національне законодавство, яке на час ухвалення цієї Конвенції не передбачає сплати внесків застрахованими особами, може і надалі звільняти застрахованих осіб від таких внесків.

1. Управління страхуванням здійснюється чи то установами, що засновані державними органами і не мають на меті отримання прибутку, чи то державними страховими фондами.

2. Однак національне законодавство може також доручати управління справою страхування установам, створеним за ініціативою заінтересованих сторін чи їхніх організацій і належним чином визнаним державними органами.

3. Управління фінансами страхових установ і державних страхових фондів здійснюється окремо від управління державними коштами.

4. Представники застрахованих осіб беруть участь в управлінні страховими установами на умовах, визначених національним законодавством, яке може вирішити питання про участь представників як роботодавців, так і державних органів.

5. Автономні страхові установи перебувають під адміністративним і фінансовим контролем державних органів.

1. Застрахована особа або її законні представники мають право на оскарження у разі будь-якого спору щодо пенсії.

2. Такі спори належать до компетенції спеціальних судових інстанцій, до яких входять судді, які, незалежно від їхнього професіоналізму, добре знайомі з питаннями страхування і з потребами застрахованих осіб або засідають за участю асесорів, які репрезентують відповідно застрахованих осіб і роботодавців.

3. У будь-якому спорі щодо охоплення страхуванням чи розміру внесків працівники, а у разі, коли передбачається сплата внесків роботодавцями, то і роботодавець мають право на оскарження.

1. Працівники-іноземці підлягають страхуванню і сплачують внески на таких самих умовах, що і громадяни відповідної країни.

2. Іноземці, які підлягають страхуванню, та їхні утриманці мають право на таких самих засадах, що й громадяни цієї країни, на допомогу, засновану на внесках, зарахованих на їхній рахунок.

3. Іноземці та їхні утриманці, які підлягають страхуванню і є громадянами будь-якого члена Організації, зв'язаного цією Конвенцією, законодавство якого передбачає участь держави у створенні фінансових ресурсів чи виплату допомоги системою страхування відповідно до статті 9, також мають право на будь-яку субсидію чи надбавку до пенсії чи до її частини, які виплачуються з державних фондів.

4. Однак національне законодавство може обмежувати тільки громадянами країни надання права на будь-яку субсидію чи надбавку до пенсії чи частини пенсії, які виплачуються з державних фондів і надаються лише застрахованим особам, котрі досягли встановленого віку до моменту настання чинності законодавства про обов'язкове страхування.

5. Будь-які обмеження, які можуть передбачатися в разі проживання за кордоном, застосовуються до пенсіонерів і їхніх утриманців, громадян будь-якого члена Організації, зв'язаного цією Конвенцією, які проживають на території будь-якого члена Організації, зв'язаного цією Конвенцією, лише тією мірою, якою вони поширюються на громадян країни, в якій була набута пенсія. Однак субсидії чи надбавки до пенсії або частини такої пенсії, що покриваються за рахунок державних фондів, можуть не видаватися.

1. Страхування осіб, які працюють за наймом, здійснюється відповідно до закону, що діє за місцем їхньої роботи.

2. З метою забезпечення безперервного страхування можуть допускатися винятки з цього правила за згодою між відповідними членами Організації.

Будь-який член Організації може передбачити особливі положення для працівників прикордонних районів, місце роботи яких знаходиться на його території, а постійне місце проживання - за кордоном.

В країнах, де немає законодавства про обов'язкове страхування за віком до моменту початкового набуття чинності цією Конвенцією, будь-яка існуюча система пенсій, не заснована на внесках, розглядається як така, що відповідає вимогам цієї Конвенції, якщо ця система гарантує індивідуальне право на пенсії на умовах, визначених у нижченаведених статтях 16-22.

Пенсія надається після досягнення віку, який визначається національним законодавством, але не перевищує шістдесяти п'яти років.

Право на пенсію може бути обумовлене проживанням особи, яка порушила клопотання, на території члена Організації протягом певного періоду, що безпосередньо передує поданню заяви стосовно пенсії. Цей період визначається національним законодавством і не може перевищувати десяти років.

1. Право на пенсію визнається за кожною особою, що порушила клопотання, річні кошти якої не перевищують обмеження, встановленого національним законодавством з належним урахуванням прожиткового мінімуму.

2. Для оцінки грошового доходу застрахованої особи дохід, що не перевищує рівень, встановлений національним законодавством, не враховується.

Розмір пенсії встановлюється в сумі, яка разом із будь-якими коштами особи, що порушила клопотання, які перевищують суми, котрі не враховуються для вищезгаданої оцінки, є принаймні достатньою для покриття основних потреб пенсіонера.

1. Особа, яка порушила клопотання, має право на оскарження у будь-якому спорі щодо надання пенсії чи визначення її розміру.

2. Скаргу розглядає інша інстанція ніж та, яка винесла перше рішення.

1. Іноземці, які є громадянами будь-якого члена Організації, зв'язаного цією Конвенцією, мають право на пенсію на таких самих засадах, що і громадяни цієї країни.

2. Однак національне законодавство може обумовлювати надання пенсії іноземцям певним періодом проживання на території відповідного члена Організації, що не може перевищувати більше ніж на п'ять років період проживання, встановлений для власних громадян відповідної країни.

1. Право на пенсію може бути втрачено чи припинено повністю або частково, якщо заінтересована особа:

a) була засуджена до тюремного ув'язнення за карний злочин;

b) отримала чи намагалась отримати пенсію шляхом обману;

c) уперто відмовлялась заробляти кошти на життя працею, згідно з її силами та здібностями.

2. Виплата пенсії може бути повністю або частково припинена на період, протягом якого заінтересована особа повністю утримується на громадські кошти.

За умови дотримання параграфа 5 статті 12 ця Конвенція не торкається питання про збереження права на пенсію на випадок проживання за кордоном.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстровано в Міжнародному бюро праці.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральннй директор зареєструє документи про ратифікацію від двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.

Як тільки в Міжнародному бюро праці зареєстровано документи про ратифікацію від двох членів Організації, Генеральний директор Міжнародного бюро праці повідомляє про це всіх членів Організації. Він також повідомляє їх про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, отриманих ним згодом від інших членів Організації.

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, початкового настання її чинності денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію в Міжнародному бюро праці.

2. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію і який протягом року після закінчення згаданого у попередньому параграфі десятирічного періоду не використає своє право на денонсацію, передбачене цією статтею, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після кожного десятирічного періоду в порядку, який визначено в цій статті.

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, яка повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо в новій конвенції не буде передбачено іншого, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично денонсацію цієї Конвенції, незалежно від положень статті 27, за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нову, переглянуту конвенцію.

Французький і англійський тексти цієї Конвенції мають однакову силу.

Дата набуття чинності: 18 липня 1937 року.