Конвенція про запровадження процедури встановлення мінімальної заробітної плати N 26

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 30 травня 1928 року на свою одинадцяту сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій стосовно процедури встановлення мінімальної заробітної плати, що є першим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього шістнадцятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот двадцять восьмого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1928 року про процедуру встановлення мінімальної заробітної плати і яка підлягає ратифікації членами Міжнародної організації праці відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці:

1. Кожний член Міжнародної організації праці, який ратифікував цю Конвенцію, зобов'язується запровадити чи зберегти процедуру, шляхом якої можуть встановлюватись мінімальні ставки заробітної плати працівників, зайнятих у певних галузях чи секторах промисловості (і, зокрема, в домашньому виробництві), в яких не існує ефективної системи регулювання заробітної плати через колективні договори чи будь-яким іншим шляхом і в яких заробітна плата дуже низька.

2. В рамках цієї Конвенції термін "промисловість" охоплює обробну промисловість і торгівлю.

Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, має право після консультації з організаціями працівників і роботодавців, де такі організації є, відповідних галузей чи секторів промисловості вирішити, до яких видів домашнього виробництва повинна застосовуватися згадана у статті 1 процедура встановлення мінімальної заробітної плати.

1. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, має право визначити зміст і форму процедури встановлення мінімальної заробітної плати, а також методи її здійснення.

Однак:

1) до застосування такої системи щодо будь-яких галузей чи секторів промисловості представники заінтересованих роботодавців і працівників, зокрема представники їхніх організацій, де такі є, залучаються до консультацій, як і будь-які інші особи, до котрих компетентні органи влади вважатимуть за доцільне звернутися, як до осіб, компетентних у цій галузі внаслідок своєї професії чи своїх обов'язків;

2) заінтересовані роботодавці та працівники разом беруть участь у здійсненні цієї процедури таким чином і такою мірою, але в усякому разі з рівним представництвом і на рівних засадах, як це може бути визначено у національному законодавстві;

3) встановлений мінімум заробітної плати є обов'язковим для відповідних роботодавців і працівників і не підлягає зниженню ні за індивідуальною згодою, якщо немає загального чи окремого дозволу з боку компетентного органу влади, ні внаслідок колективного договору.

1. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, вживає всіх потрібних заходів у вигляді системи контролю та санкцій для забезпечення того, щоб заінтересовані роботодавці й працівники були інформовані щодо дійсних мінімальних ставок і щоб там, де ці ставки застосовуються, заробітна плата була не нижча ніж ці ставки.

2. Працівник, на якого поширюються мінімальні ставки і який отримав заробітну плату за нижчими ставками, має право отримати у судовому порядку або шляхом іншої законної процедури суму, яку йому було недоплачено, за умови дотримання такого строку давності, який може бути встановлено національним законодавством.

Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, щороку подає до Міжнародного бюро праці загальний звіт, в якому міститься перелік галузей і секторів промисловості, на які поширюється процедура встановлення мінімальної заробітної плати, із зазначенням методів і результатів застосування цієї процедури, а також у стислій формі наведено приблизну кількість охоплених працівників, встановлені мінімальні ставки заробітної плати й інші найбільш важливі умови, якщо такі є, щодо мінімальних ставок.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстровані в Міжнародному бюро праці.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.

Як тільки в Міжнародному бюро праці зареєстровано документи про ратифікацію від двох членів Міжнародної організації праці, Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає про це всіх членів Міжнародної організації праці. Він також сповіщає їх про реєстрацію всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, отриманих ним від інших членів Організації.

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєсторованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію в Міжнародному бюро праці.

2. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію і який протягом року після закінчення згаданого у попередньому пункті десятирічного періоду не скористався своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, визначеному в цій статті.

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

Французький та англійський тексти цієї Конвенції мають однакову силу.

Дата набуття чинності: 14 червня 1930 року.