Конвенція про обовязкове страхування на випадок втрати годувальника працівників агропромислового комплексу N 40 (укр/рос)

Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1933 року на свою сімнадцяту сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій стосовно обов'язкового страхування на випадок втрати годувальника, що є другим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять дев'ятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять третього року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією 1933 року про обов'язкове страхування на випадок втрати годувальника у сільському господарстві, і яка підлягає ратифікації членами Міжнародної організації праці відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці:

Кожний член Міжнародної організації праці, який ратифікував цю Конвенцію, бере на себе зобов'язання запровадити або підтримувати систему обов'язкового страхування на випадок втрати годувальника, яка встановлює умови, принаймні рівні умовам, передбаченим цією Конвенцією.

1. Система обов'язкового страхування на випадок втрати годувальника стосується всіх працівників фізичної та нефізичної праці, а також учнів, які працюють на агропромислових підприємствах, а також домашніх служників, які працюють у власному господарстві роботодавців, що в свою чергу зайняті в агропромисловому комплексі.

2. Будь-який член Організації може зробити винятки, якщо це потрібно, у своєму національному законодавстві стосовно:

a) працівників, чия заробітна плата перевищує встановлену суму, та у разі, коли національні закони або постанови не надають цьому винятку загального поширення, будь-яких працівників нефізичної праці, які займаються діяльністю, що, як правило, належить до вільних професій;

b) працівників, які не отримують грошової винагороди;

c) працівників, молодшого, незазначеного віку, та працівників надто похилого віку, щоб застраховуватися, коли вони вперше працевлаштовуються;

d) надомників, умови роботи яких відрізняються від умов роботи осіб, що на загальних підставах отримують заробітну плату;

е) членів сім'ї підприємця;

f) працівників, загальний період зайнятості яких, внаслідок самого роду роботи, неминуче нетривалий і не дає їм права одержувати допомогу, а також осіб, котрі виконують тільки випадкову або побічну роботу;

g) непрацездатних працівників і працівників, котрі отримують пенсію по старості або інвалідності;

h) державних службовців, що вийшли на пенсію, але працюють і отримують заробітну плату, та осіб, які мають особистий дохід, якщо розміри пенсії або особистого доходу принаймні дорівнюють розмірові пенсії по старості, передбаченої національними законами або постановами;

i) працівників, які під час свого навчання дають уроки або працюють за винагороду в процесі підготовки до набуття професії, котра відповідає меті навчання.

3. Крім того, можуть бути звільнені від обов'язкового страхування особи, у разі смерті яких їхні утриманці на підставі будь-якого закону, постанови або спеціальної системи страхування набувають право отримувати допомогу, котра в цілому дорівнює пенсії, передбаченій цією Конвенцією.

Національні закони або постанови відповідно до визначених у них умов або надають право особам, які раніше були застраховані на обов'язкових засадах і не отримують пенсії, продовжувати своє страхування на добровільних засадах, або дозволяють цим особам підтримувати таке право шляхом періодичної сплати внесків з тією самою метою, якщо такі права не підтримуються автоматично або якщо йдеться про заміжню жінку, чоловік якої, не підлягає обов'язковому страхуванню, але може застрахуватися добровільно і таким чином надати своїй дружині право на отримання пенсії по старості або на випадок вдівства.

1. Незважаючи на положення статті 5, право на пенсію може бути обумовлене закінченням страхового стажу, який може передбачати сплату мінімальної кількості внесків з моменту страхування, а також протягом встановленого періоду, який безпосередньо передував настанню страхового випадку.

2. Тривалість страхового стажу не повинна перевищувати шістдесяти місяців, двохсот п'ятдесяти тижнів чи тисячі п'ятисот днів, протягом яких сплачувалися внески.

3. Якщо закінчення стажу передбачає сплату визначеної кількості внесків протягом встановленого періоду, який безпосередньо передував страховому випадку, періоди, протягом яких виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності або безробіттю, зараховуються як періоди сплати страхових внесків у тій мірі й на таких умовах, які можуть бути визначені національними законами або постановами.

1. Застрахована особа, яка, перестаючи підлягати страхуванню, не дістає права на допомогу за внески, покладені на її рахунок, зберігає свої права щодо цих внесків.

2. Однак національні закони або постанови передбачають втрату прав щодо внесків після закінчення строку, змінного або фіксованого, який обчислюється від дати, коли застрахована особа перестає підлягати обов'язковому страхуванню:

a) якщо строк є змінним, він не повинен бути меншим ніж одна третина загальної суми періодів, за які внески були зараховані з моменту страхування (з відрахуванням тих періодів, за які внески не сплачувалися);

b) якщо строк є фіксованим, він ні в якому разі не може бути меншим ніж вісімнадцять місяців, інакше права щодо внесків можуть бути втрачені після закінчення строку, якщо протягом цього періоду мінімальна кількість внесків, визначена національними законами або постановами, не була сплачена на рахунок застрахованої особи шляхом продовження обов'язкового або добровільного страхування.

Система страхування, що стосується вдів та сиріт, повинна надавати пенсійні права, як мінімум, удовам, які не одружилися вдруге, та дітям померлої особи, яка була застрахована або отримувала пенсію.

1. Право на пенсію на випадок удівства може обмежуватися вдовами, які досягли зазначеного віку або є інвалідами.

2. Положення параграфа 1 не застосовуються до спеціальних програм страхування для осіб нефізичної праці.

3. Право на отримання пенсії у разі вдівства може обмежуватися випадками, коли шлюб тривав протягом визначеного періоду і був укладений до моменту, коли особа, яка застрахована або якій призначено пенсію, досягла зазначеного віку чи отримала інвалідність.

4. Право на пенсію у разі вдівства може бути втрачене, якщо до моменту смерті особи, яка була застрахована чи отримувала пенсію, шлюб був розірваний або суд виніс рішення про окреме проживання подружжя лише з вини дружини.

5. За наявності кількох претендентів на пенсію у разі вдівства, сума, що має бути виплачена, може бути обмежена розміром однієї пенсії.

1. Будь-яка дитина, молодшого, ніж встановлений, віку, який не може бути меншим ніж чотирнадцять років, повинна мати право на пенсію у разі смерті одного з батьків.

2. Проте право на пенсію у зв'язку зі смертю матері, яка була застрахована або отримувала пенсію, може бути обумовлено тим, що вона матеріально підтримувала дитину, або тим, що вона була вдовою на момент своєї смерті.

3. Національні закони або постанови повинні визначити випадки, коли дитина, яка не є законнонародженою, має право на пенсію.

1. Розмір пенсії визначається залежно або незалежно від стажу страхування і становить або фіксовану суму, або відсоток від заробітної плати, яка береться до уваги з метою страхування, або змінюється залежно від суми сплачених внесків.

2. Коли розмір пенсії залежить від стажу страхування і її призначення обумовлюється закінченням у застрахованої особи страхового стажу, така пенсія, якщо не існує гарантованого мінімуму, повинна містити в собі певну суму або частину суми, яка не залежатиме від стажу страхування; якщо пенсія надається незалежно від закінчення стажу, може передбачатись гарантований мінімальний розмір пенсії.

3. Якщо розмір внесків залежить від розміру заробітної плати, сума заробітної плати, яка береться до уваги з цією метою, повинна також братися до уваги в обчисленні розміру пенсії, незалежно від того, чи обумовлюється розмір пенсії тривалістю страхового стажу.

Страхові інститути потрібно уповноважити, відповідно до умов, визначених національними законами або постановами, видавати допомогу натурою (товарами) з метою відвернення, відстрочки, полегшення чи лікування інвалідності осіб, які отримують або мають право отримувати пенсію по інвалідності.

1. Право на допомогу може бути втрачене чи припинене повністю або частково:

a) якщо причиною смерті був кримінальний злочин або зловмисний проступок з боку застрахованої особи чи будь-якої особи, яка претендує на отримання пенсії у разі втрати годувальника;

b) якщо застрахована особа або особа, яка претендує на пенсію у разі втрати годувальника, діяла по-шахрайському щодо страхових інститутів.

2. Виплата пенсії може бути повністю або частково припинена протягом часу, коли особа:

a) перебуває на повному забезпеченні держави або страхових інститутів;

b) відмовляється без будь-яких вагомих причин підкорятися приписам лікаря чи інструкціям щодо перебування у стані хвороби, або навмисне і без дозволу відмовляється від нагляду з боку інститутів страхування;

c) є одержувачем іншої періодичної грошової допомоги, яка виплачується на підставі будь-якого закону або постанов, котрі стосуються обов'язкового соціального страхування, пенсій чи компенсацій за каліцтво у зв'язку з нещасними випадками на виробництві або професійними захворюваннями;

d) є одержувачем пенсії у разі вдівства, необумовленої віком або інвалідністю, і живе з чоловіком у незареєстрованому шлюбі;

e) охоплена спеціальною програмою страхування для осіб нефізичної праці та отримує дохід, який перевищує визначений рівень.

1. Застраховані особи та їхні роботодавці повинні брати участь у створенні фінансових ресурсів системи страхування.

2. Національні закони або постанови можуть звільнити від обов'язку сплачувати внески:

a) учнів та молодих працівників, які не досягли визначеного віку;

b) працівників, які не отримують грошову винагороду або чия заробітна плата дуже низька;

c) працівників, зайнятих у роботодавця, що сплачує внески, розмір яких визначається незалежно від кількості найнятих у нього працівників.

3. Закони та постанови стосовно фінансування програм національного страхування, що не обмежуються тільки тими, хто працює за наймом, можуть не передбачати сплати внесків підприємцями.

4. Органи державної влади повинні брати участь у створенні фінансових ресурсів або у наданні допомоги за програмами страхування, які стосуються працівників у цілому, або працівників фізичної праці зокрема.

5. Національні закони або постанови, котрі, на момент прийняття цієї Конвенції, не передбачають сплати внесків застрахованими особами, можуть і надалі не зобов'язувати їх виплачувати такі внески.

1. Управління системою страхування здійснюється інститутами, які засновані державними органами і не ставлять на меті отримання прибутку, або державними страховими фондами.

2. Проте національні закони або постанови можуть доручити управління системою страхування інститутам, які засновані за ініціативою заінтересованих сторін чи їхніх організацій і належним чином визнані державними органами.

3. Управління фінансами страхових інститутів та державних страхових фондів повинно здійснюватися окремо від управління державними фінансами.

4. Уповноважені страхових осіб беруть участь в управлінні страховими інститутами на умовах, передбачених національними законами або постановами, на основі яких також може бути прийнято рішення про надання права брати участь в управлінні уповноваженим як роботодавців, так і державних органів.

5. Автономні страхові інститути повинні перебувати під постійним адміністративним та фінансовим наглядом з боку державних органів.

1. Особи, що втратили годувальника, який був застрахований або отримував пенсію, мають право на апеляцію у будь-якому спорі стосовно пенсій.

2. Такі спори розглядаються у спеціальних судових інстанціях за участю суддів, професійних чи непрофесійних, але обізнаних з питаннями страхування та з потребами застрахованих осіб або з допомогою консультантів, котрі вибрані застрахованими особами та роботодавцями відповідно.

3. У будь-якому спорі, що виник стосовно зобов'язання страхування чи розміру внеску, працівник та, у разі функціонування програми, що передбачає внески роботодавця, його роботодавець повинні мати право на апеляцію.

1. Іноземні працівники підлягають обов'язковому страхуванню і сплачують внески на тих самих засадах, що і громадяни відповідної країни.

2. Утриманці іноземних осіб, які були застраховані або отримували пенсію, мають право на допомогу на підставі сплачених внесків на свій рахунок на тих самих засадах, що і громадяни країни.

3. Утриманці іноземних осіб, які були застраховані або отримували пенсію, мають право на будь-яку субсидію, надбавку до пенсії або частину пенсії, яка виплачується з державних фондів, якщо вони є громадянами будь-якої країни-члена Організації, зв'язаної цією Конвенцією, закони або постанови якої передбачають участь держави у створенні фінансових ресурсів системи страхування або виплаті пенсій відповідно до статті 12.

4. Однак національні закони та постанови можуть обмежувати право на будь-яку субсидію, надбавку до пенсії або частину пенсії, що виплачується з державних фондів, тільки громадянами країни, які є утриманцями застрахованих осіб і досягли зазначеного віку на момент настання чинності законодавства про обов'язкове страхування.

5. Будь-які обмеження, котрі можуть застосовуватися у разі мешкання за кордоном, торкаються тільки пенсіонерів, які є громадянами будь-якого члена Організації, зв'язаного цією Конвенцією, та проживають на території іншого члена Організації, теж зв'язаного цією Конвенцією, але в тій мірі, в якій ці обмеження поширюються на громадян країни, де була набута пенсія. Однак будь-які субсидії, надбавки до пенсій або частини пенсій, виплати яких здійснюються з державних коштів, можуть не надаватися.

1. Страхування осіб, що працюють за наймом, регулюється законом, який діє за місцем їхньої роботи.

2. З метою безперервності страхування може бути зроблено винятки з цього правила за згодою між відповідними членами Організації.

Будь-який член Організації може запровадити особливі положення для працівників прикордонних районів, місце роботи яких знаходиться на його території, а постійне мешкання - за кордоном.

У країнах, де не існує законів або постанов щодо обов'язкового страхування на випадок смерті годувальника на момент початкового настання чинності цієї Конвенції, будь-яка існуюча пенсійна система, яка не заснована на внесках, але гарантує індивідуальне право на отримання пенсії відповідно до статей 19-25, надалі вважається такою, що задовольняє вимоги цієї Конвенції.

1. Право на пенсію мають такі особи:

a) будь-яка вдова, яка не одружилася вдруге і має щонайменше двох дітей, які перебувають на її забезпеченні;

b) будь-яка сирота, тобто будь-яка дитина, що втратила обох батьків.

2. Національні закони та постанови повинні визначити:

a) випадки, коли незаконнонароджена дитина вважається дитиною вдови з метою надання цій матері права на отримання пенсії;

b) вік, до якого дитина вважається утриманцем удови, або вік, до якого дитина має право на пенсію по сирітству, який за будь-яких умов не повинен бути нижчим, ніж чотирнадцять років.

1. Право на отримання пенсії у разі вдівства може бути обумовлене терміном проживання претендента на території члена Організації:

a) померлого чоловіка - протягом періоду, який безпосередньо передував його смерті;

b) удови - протягом періоду, який безпосередньо передував моменту подання клопотання про пенсію.

2. Право на пенсію по сирітству може бути обумовлене проживанням на території члена Організації протягом періоду, який безпосередньо передував смерті того з батьків, який помер останнім.

3. Мінімальний строк проживання на території члена Організації вдови або померлого батька повинен бути визначений національними законами або постановами, але не може перевищувати п'яти років.

1. Претендент набуває право на отримання пенсії на випадок удівства або сирітства у разі, якщо його річний дохід від власності, враховуючи власність дітей-утриманців або сиріт, не перевищує встановлену межу, яка визначається національними законами або постановами з належним урахуванням прожиткового мінімуму.

2. Під час оцінки доходів претендента на пенсію не беруться до уваги доходи, котрі не перевищують межі, встановленої національними законами та постановами.

Розмір пенсії встановлюється у сумі, яка разом з іншими доходами пенсіонера, вищими за встановлену межу, достатня для задоволення першочергових потреб пенсіонера.

1. Претендент на пенсію має право на апеляцію у будь-якому спорі стосовно отримання пенсії або визначення її розмірів.

2. Апеляція повинна розглядатися іншою інстанцією, ніж та, котра винесла перше рішення, яке підлягає оскарженню.

1. Іноземні вдови та сироти, які є громадянами будь-якої країни-члена Організації, яка зв'язана цією Конвенцією, набувають право на отримання пенсії на однакових засадах з громадянами відповідної країни.

2. Проте національні закони або постанови можуть обумовити надання пенсії іноземцям, що постійно проживають на території відповідної країни-члена Організації, терміном, який не може перевищувати п'ятирічний період проживання в країні, визначений у статті 20.

1. Право на пенсію може бути втрачене чи припинене повністю або частково, якщо вдова або особа, яка є опікуном сироти, отримувала чи намагалась отримувати пенсію шахрайським шляхом.

2. Виплата пенсії може бути припинена повністю або частково протягом періоду, коли заінтересована особа перебуває на повному державному забезпеченні.

За умови виконання положень параграфа 5 статті 15 ця Конвенція не розглядає питання збереження пенсійних прав у випадку мешкання за кордоном.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував Генеральний директор.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після дати реєстрації у Генерального директора документів про ратифікацію від двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності стосовно кожного члена Організації через дванадцять місяців від дати реєстрації його документа про ратифікацію в Міжнародному бюро праці.

Як тільки буде зареєстровано документи про ратифікацію від двох членів Міжнародної організації праці, Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає про це всіх членів Міжнародної організації праці. Він також сповіщає їх про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, які він одержуватиме згодом від інших членів Організації.

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, може денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці і зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який протягом року після закінчення зазначеного у попередньому параграфі десятирічного періоду не скористався своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати її після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, яка повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 30, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом для тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.

Французький та англійський тексти цієї Конвенції мають однакову силу.