Конвенція про обовязкове страхування на випадок втрати годувальника працівників промислових і торговельних підприємств, осіб вільних професій, працівників-надомників і домашніх служників N 39 (укр/рос)

Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1933 року на свою сімнадцяту сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій стосовно обов'язкового страхування на випадок втрати годувальника працівників промислових і торговельних підприємств, осіб вільних професій, працівників-надомників і домашніх служників, що є частиною другого пункту порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять дев'ятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять третього року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1933 року про обов'язкове страхування на випадок втрати годувальника працівників промислових і торговельних підприємств, осіб вільних професій, працівників-надомників і домашніх служників і яка підлягає ратифікації членами Міжнародної організації праці відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці:

Кожний член Міжнародної організації праці, який ратифікував цю Конвенцію, зобов'язується запровадити чи зберігати систему обов'язкового страхування на випадок втрати годувальника працівників промислових і торговельних підприємств, осіб вільних професій, працівників-надомників і домашніх служників, що встановлює умови, принаймні такі, які передбачаються цією Конвенцією.

1. Система обов'язкового страхування на випадок втрати годувальника поширюється на працівників фізичної і нефізичної праці, серед них учнів, зайнятих у промисловості та на торговельних підприємствах, а також на працівників-надомників і домашніх служників.

2. Однак, будь-який член Організації може передбачити у своєму національному законодавстві винятки, які він вважає за потрібні, щодо:

a) працівників, заробітна плата котрих перевищує встановлену суму і, якщо національне законодавство не передбачає повсюдного застосування такого винятку, будь-яких працівників нефізичної праці, які займаються такими видами діяльності, що розглядаються як вільні професії;

b) працівників, які не отримують грошової винагороди;

c) молодих працівників, які не досягли встановленого віку, і працівників, похилий вік яких не дає їм права на страхування, коли вони вперше стають до роботи за наймом;

d) працівників-надомників, умови праці яких відрізняються від умов праці працівників за наймом;

e) членів сім'ї роботодавця;

f) працівників, загальний період зайнятості яких внаслідок самого роду роботи неминуче є короткочасним і не дає їм права на отримання допомоги, а також осіб, які виконують тільки випадкову чи побічну роботу;

g) непрацездатних працівників і працівників, які отримують пенсію по інвалідності чи за віком;

h) державних службовців, які вийшли на пенсію і виконують роботу за наймом, та осіб, які мають власний прибуток, за умови, коли такі пенсії чи власний прибуток принаймні дорівнюють розміру пенсії за віком, передбаченої національним законодавством;

i) працівників, які під час навчання дають уроки чи працюють за винагороду в процесі підготовки до набуття професії, що відповідає такому навчанню;

j) домашніх служників, які перебувають на службі у роботодавця в сільському господарстві.

3. Крім того, можуть бути вилучені з обов'язкового страхування особи, внаслідок смерті яких утриманці, які їх пережили, відповідно до будь-яких положень законодавства чи особливої системи страхування матимуть право на допомогу, яка принаймні дорівнює в цілому допомозі, передбаченій цією Конвенцією.

4. Ця Конвенція не поширюється на моряків і морських рибаків.

Національне законодавство відповідно до встановлених у ньому умов чи то дає право особам, які колись підлягали обов'язковому страхуванню і які не досягли пенсійного віку, продовжувати страхування на добровільних засадах, чи то дозволяє таким особам зберігати свої права шляхом періодичної сплати внесків, за винятком тих випадків, коли такі права зберігаються автоматично чи, коли мова йде про заміжню жінку, чоловік якої не підлягає обов'язковому страхуванню, але має право на добровільне страхування і таким чином забезпечує своїй дружині можливість отримувати пенсію за віком чи на випадок, якщо вона овдовіє.

1. Незалежно від положень статті 5 право на пенсію може бути обумовлене завершенням стажу, який може передбачати виплату мінімальної кількості внесків з моменту страхування, а також протягом встановленого періоду, що безпосередньо передує страховому випадку.

2. Тривалість такого стажу не може перевищувати 60 місяців, 250 тижнів чи 1500 днів, протягом яких сплачуються внески.

3. У разі, коли завершення стажу пов'язане із сплатою встановленої кількості внесків протягом встановленого періоду, який безпосередньо передував страховому випадку, періоди, протягом яких виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності чи безробіттю, беруться до уваги як періоди сплати внесків такою мірою і за таких умов, які можуть бути встановлені національним законодавством.

1. Застрахована особа, яка, припинивши страхування, не дістає права на допомогу за внески, зроблені на її рахунок, зберігає свої права щодо цих внесків.

2. Однак національне законодавство може передбачати втрату прав щодо внесків після закінчення строку, змінного чи фіксованого, який обчислюється від дня, коли застрахована особа припинила своє страхування.

a) Якщо такий строк є змінним, то він не може бути менше ніж одна третина сукупності всіх періодів, протягом яких зараховувались внески з початку страхування цієї особи (але після відрахування періодів, протягом яких внески не сплачувались).

b) Якщо такий строк є фіксованим, то він ні в якому разі не може бути менше ніж 18 місяців, і права щодо внесків можуть бути втрачені після закінчення цього строку, за винятком випадків, коли протягом цього строку на рахунок застрахованої особи була зарахована мінімальна кількість внесків, що передбачається національним законодавством, на засадах обов'язкового або добровільного продовження страхування.

Система страхування на користь удів і сиріт надає право на пенсію принаймні вдові, яка вийшла знову заміж, і дітям померлого застрахованого чи особі, яка отримувала пенсію.

1. Право на пенсію у разі смерті чоловіка може обмежуватись удовами, старшими за встановлений вік, чи які є інвалідами.

2. Положення параграфа 1 не застосовуються до спеціальних систем страхування осіб нефізичної праці.

3. Право вдови на отримання пенсії у разі смерті чоловіка може обмежуватися випадками, коли шлюб тривав протягом встановленого часу і був зареєстрований до того, як застрахована особа чи особа, яка отримує пенсію, досягла встановленого віку чи стала інвалідом.

4. Удові може бути відмовлено в праві отримання пенсії у разі смерті чоловіка, якщо до настання смерті застрахованої особи чи особи, яка отримує пенсію, шлюб був розірваний або суд виніс рішення щодо окремого проживання подружжя виключно через провину жінки.

5. Якщо кілька осіб пред'являють права на пенсію у разі смерті чоловіка, розмір суми, що виплачується, може бути обмежено однією пенсією.

1. Будь-яка дитина, молодшого, ніж встановлений вік, принаймні в 14 років, має право на пенсію внаслідок смерті одного з батьків.

2. Однак право на пенсію у разі смерті застрахованої особи чи особи, яка отримувала пенсію матері, може обумовлюватись тим, що мати брала участь у витратах щодо утримання дитини, або тим, що на момент своєї смерті вона була вдовою.

3. Національне законодавство визначає, в яких випадках незаконно народжена дитина має право на пенсію.

1. Розмір пенсії встановлюється залежно або незалежно від стажу страхування і становить чи то певну суму, чи то відсоток заробітної плати, яка враховується у страхуванні, чи то змінюється залежно від суми сплачених внесків.

2. Якщо розмір пенсії залежить від тривалості страхового стажу і її надання обумовлюється завершенням стажу застрахованої особи, така пенсія містить у собі, за відсутності гарантованого мінімуму, певну суму або частину суми, що не обумовлена тривалістю страхового стажу. Там, де пенсія надається незалежно від завершення стажу, може передбачатися гарантований мінімальний розмір.

3. Якщо розмір внесків залежить від розміру заробітної плати, то ця заробітна плата враховується також для обчислення пенсії, незалежно від того, обумовлюється розмір пенсії тривалістю страхового стажу чи ні.

Страхові установи мають право на умовах, визначених національним законодавством, надавати допомогу натурою з метою відвернення, відстрочки, полегшення чи вилікування інвалідності особам, які отримують пенсію по інвалідності чи мають право претендувати на неї.

1. Право на допомогу може бути втрачено чи припинено повністю або частково:

a) якщо смерть є наслідком злочину чи навмисного проступка з боку застрахованої особи чи будь-якої особи, яка може мати право на пенсію у разі смерті годувальника;

b) якщо застрахована особа чи будь-яка особа, яка може дістати право на пенсію у разі смерті годувальника, допускає обман щодо страхової установи.

2. Виплата пенсії може бути повністю або частково припинена протягом часу, коли заінтересована особа:

a) повністю утримується на громадські кошти чи кошти установи соціального страхування;

b) безпідставно відмовляється виконувати приписи лікаря чи інструкцію щодо поведінки інвалідів або навмисно і без дозволу ухиляється від контролю страхової установи;

c) отримує іншу періодичну грошову допомогу відповідно до будь-якого закону про обов'язкове страхування, про пенсії чи про відшкодування працівникам у разі нещасних випадків на виробництві чи професійного захворювання;

d) отримавши пенсію вдови, не обумовлену віком чи інвалідністю, проживає з чоловіком у незареєстрованому шлюбі;

e) охоплена особливою системою страхування для осіб нефізичної праці і отримує винагороду, що перевищує встановлений розмір.

1. Застраховані особи та їхні роботодавці беруть участь у накопиченні коштів системи страхування.

2. Національне законодавство може звільняти від сплати внесків:

a) учнів і молодих працівників, які не досягли встановленого віку;

b) працівників, які не отримують грошової винагороди чи отримують дуже низьку заробітну плату;

3. Національне законодавство про страхування, що поширюється не тільки на осіб, які працюють за наймом, може не передбачати сплату внесків роботодавцями.

4. Державні органи беруть участь у створенні коштів систем страхування чи наданні допомог цими системами, що охоплюють усіх осіб, працюють за наймом, чи працівників фізичної праці.

5. Національне законодавство, яке на час ухвалення цієї Конвенції не передбачає сплати внесків застрахованими особами, може і надалі звільняти застрахованих осіб від таких внесків.

1. Управління страхуванням здійснюється або установами, що засновані державними органами і не мають на меті отримання прибутку, або державними страховими фондами.

2. Однак національне законодавство може також доручати управління справою страхування установам, що створені за ініціативою заінтересованих сторін або їхніх організацій і належним чином визнані державними органами.

3. Управління фінансами страхових установ і державних страхових фондів здійснюється окремо від управління державними коштами.

4. Представники застрахованих осіб беруть участь в управлінні страховими установами на умовах, визначених національним законодавством, яке може вирішити питання про участь представників як роботодавців, так і державних органів.

5. Автономні страхові установи підлягають адміністративному та фінансовому контролю державних органів.

1. Утриманці померлої застрахованої особи чи особи, яка отримувала її пенсію, мають право на оскарження в разі будь-якого спору щодо допомог.

2. Такі спори належать до компетенції спеціальних судових інстанцій, до яких входять судді, котрі, незалежно від їхнього професіоналізму, добре знайомі з питаннями страхування і з потребами застрахованих осіб або засідають за участю асесорів, які репрезентують відповідно застрахованих осіб і роботодавців.

3. У будь-якому спорі щодо охоплення страхуванням чи розміру внесків працівник, а у разі, коли передбачається сплата внесків роботодавцями, то і роботодавець мають право на оскарження.

1. Працівники-іноземці підлягають страхуванню і сплачують внески на тих самих умовах, що й громадяни відповідної країни.

2. Утриманці застрахованих іноземців чи іноземці, які отримали пенсію, мають такі самі права, що й громадяни відповідної країни, на допомогу, засновану на внесках, зарахованих на їхній рахунок.

3. Утриманці застрахованих іноземців чи іноземців, які отримали пенсію і є громадянами будь-якого члена Організації, зв'язаного цією Конвенцією, законодавство якого передбачає участь держави у створенні фінансових ресурсів чи виплату допомоги системою страхування відповідно до статті 12, також мають право на будь-яку субсидію або надбавку до пенсії чи до її частини, які виплачуються з державних фондів.

4. Однак національне законодавство може обмежувати тільки громадянами країни надання права на будь-яку субсидію чи надбавку до пенсії або частини пенсії, які виплачуються з державних фондів і які надаються лише застрахованим особам, котрі досягли встановленого віку до моменту настання чинності законодавства про обов'язкове страхування.

5. Будь-які обмеження, які можуть передбачатися в разі проживання за кордоном, застосовуються до пенсіонерів і їхніх утриманців, громадян будь-якого члена Організації, зв'язаного цією Конвенцією, який проживає на території будь-якого члена Організації, зв'язаного цією Конвенцією, лише тією мірою, якою вони поширюються на громадян країни, де була набута пенсія. Однак субсидії чи надбавки до пенсії або частини такої пенсії, що покриваються за рахунок державних фондів, можуть не видаватися.

1. Страхування осіб, які працюють за наймом, здійснюється відповідно до закону, що діє за місцем їхньої роботи.

2. З метою забезпечення безперервного страхування можуть допускатися винятки з цього правила за згодою між відповідними членами Організації.

Будь-який член Організації може передбачити особливі положення для працівників прикордонних районів, місце роботи яких знаходиться на його території, а постійне місце проживання - за кордоном.

В країнах, де немає законодавства про обов'язкове страхування на випадок смерті годувальника на момент початкового настання чинності цієї Конвенції, будь-яка існуюча система пенсій, не заснована на внесках, розглядається як така, що відповідає вимогам цієї Конвенції, якщо ця система гарантує індивідуальне право на пенсії на умовах, визначених у нижченаведених статтях 19-25.

1. Право на пенсію мають такі особи:

a) будь-яка вдова, яка знову вийшла заміж і має принаймні двох дітей на утриманні;

b) будь-яка кругла сирота, тобто дитина, яка втратила обох батьків.

2. Національне законодавство визначає:

a) випадки, коли незаконно народжена дитина вважається дитиною вдови для набуття нею права на пенсію;

b) граничний вік, до якого дитина вважається утриманцем удови чи має право на пенсію. Однак такий вік ні в якому разі не може бути менше ніж 14 років.

1. Право вдови на пенсію після смерті чоловіка може обумовлюватись стажем проживання на території члена Організації:

a) померлого чоловіка - протягом періоду, що безпосередньо передував його смерті;

b) удови - протягом періоду, що безпосередньо передував її заяві про право на пенсію.

2. Право сироти на отримання пенсії може обумовлюватись проживанням на території відповідного члена Організації протягом періоду, що безпосередньо передував смерті останнього з батьків.

3. Стаж проживання на території члена Організації, потрібний для вдови чи останнього померлого з батьків, визначається національним законодавством, але не може перевищувати п'яти років.

1. Право на пенсію у разі смерті годувальника визнається за кожною особою, яка порушила клопотання, річні кошти якої не перевищують обмеження, встановленого національним законодавством із належним урахуванням прожиткового мінімуму.

2. Для оцінки грошового доходу застрахованої особи дохід, що не перевищує рівень, встановлений національним законодавством, не враховується.

Розмір пенсії встановлюється в сумі, яка, разом із будь-якими коштами особи, що порушила клопотання, які перевищують суми, котрі не враховуються для вищезгаданої оцінки, є принаймні достатньою для покриття основних потреб пенсіонера.

1. Особа, яка порушила клопотання, має право на оскарження у будь-якому спорі щодо надання пенсії чи визначення її розміру.

2. Скарга розглядається іншою інстанцією ніж та, яка винесла перше рішення.

1. Іноземці, які є громадянами будь-якого члена Організації, зв'язаного цією Конвенцією, мають право на пенсію на таких самих засадах, що й громадяни цієї країни.

2. Однак національне законодавство може обумовлювати надання пенсії іноземцям, які певний час проживають на території відповідного члена Організації, періодом, що не може перевищувати більше, ніж на п'ять років період проживання, встановлений для власних громадян відповідної країни, що передбачено статтею 20.

1. Право на пенсію може бути втрачено чи припинено повністю або частково, якщо вдова чи особа, яка взяла на себе відповідальність за утримання сиріт, отримала чи намагалась отримати пенсію шляхом обману.

2. Виплата пенсії може бути повністю чи частково припинена на період, протягом якого заінтересована особа повністю утримується на громадські кошти.

За умови дотримання параграфа 5 статті 15 ця Конвенція не стосується питання про збереження права на пенсію на випадок проживання за кордоном.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстровано в Міжнародному бюро праці.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.

Як тільки в Міжнародному бюро праці зареєстровано документи про ратифікацію від двох членів Організації, Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає про це всіх членів Організації. Він також сповіщає їх про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, отриманих ним згодом від інших членів Організації.

1. Будь-який член Організації, який ратифікував, цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію в Міжнародному бюро праці.

2. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію і який протягом року після закінчення згаданого у попередньому параграфі десятирічного періоду не використає своє право на денонсацію, передбачене цією статтею, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і згодом зможе денонсувати цю Конвенцію після кожного десятирічного періоду в порядку, визначеному в цій статті.

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

1. У разі якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, яка цілком або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо в новій конвенції не буде передбачено інше, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично денонсацію цієї Конвенції, незалежно від положень статті 30, за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b) починаючи з дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишається у всякому разі чинною за формою та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нову, переглянуту конвенцію.

Французький і англійський тексти цієї Конвенції мають однакову силу.