Конвенція про захист заробітної плати N 95 (укр/рос)

Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1949 року на свою тридцять другу сесію,

ухваливши прийняти різні пропозиції стосовно захисту заробітної плати, що є сьомим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього першого дня липня місяця тисяча дев'ятсот сорок дев'ятого року нижченаведену Конвенцію 1949 року про захист заробітної плати:

Відповідно до мети цієї Конвенції термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

1. Ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата.

2. Компетентна влада, після консультації з організаціями роботодавців і працівників, там, де такі організації є і безпосередньо в цьому заінтересовані, може вилучити зі сфери діяння Конвенції в цілому або деяких її положень категорії осіб, які працюють в таких обставинах і на таких умовах, що застосування всіх чи згаданих положень недоцільно, і які не зайняті на фізичних роботах або зайняті в домашньому господарстві чи на такій самій службі.

3. Кожний член Організації повинен у своїй першій щорічній доповіді про застосування цієї Конвенції, відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, зазначити всі категорії осіб, які він має намір вилучити з діяння всіх чи якогось окремого положення Конвенції відповідно до постанов попереднього параграфа. Надалі жоден член Організації не зможе робити таких вилучень, окрім винятків щодо категорій осіб, зазначених у цій доповіді.

4. Кожний член Організації, котрий зазначив у своїй першій річній доповіді категорії осіб, яких він має намір вилучити з дії всіх чи якогось окремого положення цієї Конвенції, повинен у своїх наступних доповідях зазначати категорії осіб, щодо яких він відмовляється від права посилатися на постанови параграфа 2 цієї статті, повідомляти про будь-який прогрес, що може бути досягнуто відповідно до мети застосування цієї Конвенції до цих категорій осіб.

1. Заробітна плата, виплачувана готівкою, виплачуватиметься тільки грішми, що мають законний обіг, і виплату у формі векселів, бонів, купонів чи в будь-якій іншій формі, призначеній замінити гроші, що мають законний обіг, буде заборонено.

2. Компетентна влада може дозволити чи розпорядитися виплачувати заробітну плату банківськими чеками або поштовими переказами, якщо таку форму виплати прийнято у звичайній практиці чи вона конче потрібна з огляду на особливі обставини і якщо колективний договір чи рішення арбітражного органу це передбачають або за відсутністю таких постанов, якщо заінтересований працівник згоден на це.

1. Національне законодавство, колективні договори або рішення арбітражних органів можуть дозволяти часткову виплату заробітної плати в натурі у тих галузях промисловості чи професіях, де цю форму виплати прийнято в звичайній практиці або вона бажана, зважаючи на рід галузі промисловості чи професії, про які йде мова. Виплата заробітної плати у вигляді спиртних чи наркотичних засобів у жодному разі не допускається.

2. У тих випадках, коли дозволено часткову виплату заробітної плати в натурі, має бути вжито відповідних заходів для того, щоб:

a) видача натури призначалася для особистого користування працівника та його сім'ї і відповідала їхнім інтересам;

b) видача здійснювалася за справедливою і розумною ціною.

Заробітна плата виплачуватиметься безпосередньо заінтересованому працівникові, якщо національне законодавство, колективний договір або рішення арбітражного органу не передбачають протилежного і якщо заінтересований працівник не погоджується на інший метод.

Роботодавцеві забороняється обмежувати будь-яким способом свободу працівника розпоряджатися своєю заробітною платою на власний розсуд.

1. Якщо при підприємстві є магазин продажу товарів працівникам або служби постачання, то відносно заінтересованих працівників не повинно бути жодного примусу з метою присилувати їх користуватися послугами цих магазинів і служб.

2. Якщо неможливо користуватися іншими магазинами чи службами, то компетентна влада повинна вжити відповідних заходів з метою забезпечити продаж товарів і надання послуг за справедливими й розумними цінами або забезпечити таке становище, за якого магазини чи служби, організовані роботодавцем, експлуатувалися б не з метою одержання прибутку, а в інтересах працівників.

1. Відрахування з заробітної плати дозволяється робити лише за умов та в межах, продиктованих національним законодавством або визначених у колективному договорі чи в рішенні арбітражного органу.

2. Працівників треба поставити до відома таким способом, який компетентна влада визнає за найдоцільніший, про умови й межі, в яких такі відрахування можуть провадитися.

Забороняються всякі відрахування з заробітної плати, метою яких є пряма чи непряма виплата працівником роботодавцеві, його представникові чи якомусь посередникові (приміром, агентові по набору робочої сили) за надання чи збереження служби.

1. Заробітна плата може стати об'єктом арешту або передачі лише у такій формі й у таких межах, які визначено національним законодавством.

2. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.

1. У разі банкрутства підприємства або ліквідації його в судовому порядку працівники, зайняті на цьому підприємстві, матимуть становище привілейованих кредиторів щодо заробітної плати, яку вони мають одержати за послуги, надані в період, що передував банкрутству чи ліквідації, котрий буде визначено національним законодавством, або щодо заробітної плати, сума якої не перевищує суми, продиктованої національним законодавством.

2. Заробітну плату, яка становить цей привілейований кредит, буде повністю виплачено до того, як звичайні кредитори зможуть зажадати власну частку.

3. Порядок черговості погашення привілейованого кредиту, що являє собою заробітну плату, по відношенню до інших видів привілейованого кредиту, має визначатися національним законодавством.

1. Заробітна плата виплачуватиметься через регулярні проміжки часу. Якщо немає інших відповідних урегулювань, котрі забезпечують виплату заробітної плати через регулярні проміжки часу, то періоди виплати заробітної плати має бути продиктовано національним законодавством або визначено колективним договором чи рішенням арбітражного органу.

2. Коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

1. Виплата заробітної плати, коли вона проводиться готівкою, повинна відбуватися тільки в робочі дні і на самому місці роботи або поблизу нього, якщо національне законодавство, колективний договір чи рішення арбітражного органу не передбачають протилежного або коли інші правила, з якими заінтересованих працівників має бути ознайомлено, не визнаються за доцільніші.

2. Забороняється провадити виплату заробітної плати в місцях продажу алкогольних напоїв або інших таких закладах, а також, якщо треба запобігти зловживанням, у магазинах роздрібної торгівлі та в місцях розваг, за винятком тих випадків, коли заробітну плату одержують особи, що працюють у таких закладах.

Якщо є потреба, то має бути вжито ефективних заходів, щоб у зручний і легко зрозумілий спосіб інформувати працівників:

a) про умови нарахування належної їм заробітної плати до того, як вони стануть на роботу, і щоразу, коли ці умови змінюватимуться;

b) під час кожної виплати - про складові елементи заробітної плати за кожен період, такою мірою, якою ці елементи можуть змінюватися.

Законодавство, що надає чинності положенням цієї Конвенції, має:

a) бути доведене до відома заінтересованих осіб;

b) визначити осіб, відповідальних за впровадження їх у життя;

c) встановити відповідні санкції у випадках порушення;

d) передбачити в усіх потрібних випадках ведення звітних відомостей за відповідними формою і методом.

Річні доповіді, що подаються відповідно до положень статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, повинні містити повні відомості про заходи щодо впровадження в життя положень цієї Конвенції.

1. Якщо до території якогось члена Організації входять великі райони, де компетентна влада, з огляду на розпорошеність населення або враховуючи рівень його розвитку, вважає за практично неможливе застосування положень цієї Конвенції, - ця компетентна влада може після консультації з заінтересованими організаціями роботодавців і працівників, там, де такі організації є, вилучити зазначені райони з діяння цієї Конвенції взагалі, або з такими винятками, які вона вважає за доцільні щодо деяких роботодавців чи деяких видів робіт.

2. Кожний член Організації повинен у своїй першій щорічній доповіді про застосування цієї Конвенції, яку він має подати відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, повідомити про кожен район, щодо якого він має намір скористатися положеннями цієї статті, і повинен зазначити причини, з огляду на які він має намір скористатися цими положеннями. Надалі жоден член Організації не зможе використати положення цієї статті за винятком щодо зазначених ним таким чином районів.

3. Кожний член Організації, який користується положеннями цієї статті, повинен через проміжки, що не перевищують трьох років, і після консультації із заінтересованими організаціями роботодавців та працівників, там, де такі організації є, розглядати можливість поширення чинності цієї Конвенції на райони, вилучені з її діяння на підставі параграфа 1.

4. Кожний член Організації, який користується положеннями цієї статті, повинен повідомляти у своїх наступних щорічних доповідях про райони, щодо яких він відмовляється від права посилатися на зазначені положення та про досягнуті успіхи в поступовому поширенні діяння цієї Конвенції на такі райони.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилатимуться Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція зв'язуватиме лише тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєструє Генеральний Директор.

2. Вона набуде чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію, подані двома членами Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуватиме чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців від дати реєстрації його документа про ратифікацію.

1. Заяви, котрі буде надіслано Генеральному директорові Міжнародного бюро праці відповідно до параграфа 2 статті 35 Статуту Міжнародної організації праці, повинні містити вказівки на:

a) території, на яких заінтересований член Організації зобов'язується застосовувати положення цієї Конвенції без змін;

b) території, щодо яких він зобов'язується застосовувати положення цієї Конвенції зі змінами, і зміст цих змін;

c) території, щодо яких ця Конвенція не застосовуватиметься, і в цьому разі причини, чому саме вона не застосовуватиметься;

d) території, щодо яких він резервує своє рішення аж до грунтовнішого розгляду положення щодо цих територій.

2. Зобов'язання, згадані в a) та b) параграфа 1 цієї статті, вважатимуться невід'ємною частиною документа про ратифікацію і спричинятимуть однакові з ним наслідки.

3. Кожний член Організації може, скориставшись новою заявою, відмовитися від усіх або частини застережень, зроблених в його попередній заяві відповідно до b), c), та d) параграфа 1 цієї статті.

4. Кожний член Організації може в періоди, протягом яких цю Конвенцію може бути денонсовано, і відповідно до положень статті 22, надіслати Генеральному директорові нову заяву, яка змінює в будь-якому іншому відношенні умови будь-якої попередньої заяви та повідомляє про становище на певних територіях.

1. У заявах, надісланих Генеральному директорові Міжнародного бюро праці відповідно до параграфів 4 й 5 статті 35 Статуту Міжнародної організації праці, має бути вказано, чи застосовуватимуться положення цієї Конвенції до певної території зі змінами чи без змін; у разі, якщо в заяві зазначається, що положення Конвенції застосовуватимуться з умовою змінення їх, у ній має бути уточнено, в чому полягають зазначені зміни.

2. Заінтересовані член або члени Організації чи міжнародна влада можуть скориставшись наступною заявою, відмовитися повністю або частково від права посилатися на зміни, які зазначалися в будь-якій попередній заяві.

3. Заінтересовані член або члени Організації чи міжнародна влада можуть у періоди, протягом яких Конвенцію може бути денонсовано відповідно до положень статті 22, надіслати Генеральному директорові нову заяву, яка змінює в будь-якому іншому плані умови будь-якої попередньої заяви і повідомляє про стан застосування цієї Конвенції.

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, може денонсувати її за допомогою акта про денонсацію, надісланого Генеральному директорові Міжнародного бюро праці і зареєстрованого ним. Денонсація набуде чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію і який протягом року після закінчення зазначеного в попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається з права на денонсацію, передбаченого в цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому цією статтею.

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщатиме всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, заяв та актів про денонсацію, надісланих йому членами Організації.

2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію одержаного ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор звертатиме увагу членів Організації на дату, від якої Конвенція набуває чинності.

Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилатиме Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй повні відомості щодо всіх документів про ратифікацію, заяв та актів про денонсацію, зареєстрованих чим відповідно до положень попередніх статей.

Після закінчення кожного десятирічного періоду від настання чинності цієї Конвенції Адміністративна рада Міжнародного бюро праці подаватиме Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішуватиме, чи треба вносити до порядку денного Конференції питання про повний або частковий перегляд цієї Конвенції.

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо в новій конвенції не передбачено інше, то:

a) ратифікація якимось членом Організації нової, переглянутої конвенції спричинить автоматично, незалежно від статті 22, негайну денонсацію цієї Конвенції, за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю Конвенцію буде закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишиться в кожному разі чинною за формою та змістом відносно тих членів Організації, котрі її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.

Французький і англійський тексти цієї Конвенції мають однакову силу.

Ратифіковано Президією Верховної Ради Української РСР 30 червня 1961 року.

Ратифікаційну грамоту УРСР денонсовано Генеральному директорові Міжнародного бюро праці 4 травня 1961 року.