Конвенція про захист заробітної плати N 95 (укр/рос)

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1949 року на свою тридцять другу сесію,

ухваливши прийняти різні пропозиції стосовно захисту заробітної плати, що є сьомим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього першого дня липня місяця тисяча дев'ятсот сорок дев'ятого року нижченаведену Конвенцію 1949 року про захист заробітної плати:

Відповідно до мети цієї Конвенції термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

1. Ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата.

2. Компетентна влада, після консультації з організаціями роботодавців і працівників, там, де такі організації є і безпосередньо в цьому заінтересовані, може вилучити зі сфери діяння Конвенції в цілому або деяких її положень категорії осіб, які працюють в таких обставинах і на таких умовах, що застосування всіх чи згаданих положень недоцільно, і які не зайняті на фізичних роботах або зайняті в домашньому господарстві чи на такій самій службі.

3. Кожний член Організації повинен у своїй першій щорічній доповіді про застосування цієї Конвенції, відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, зазначити всі категорії осіб, які він має намір вилучити з діяння всіх чи якогось окремого положення Конвенції відповідно до постанов попереднього параграфа. Надалі жоден член Організації не зможе робити таких вилучень, окрім винятків щодо категорій осіб, зазначених у цій доповіді.

4. Кожний член Організації, котрий зазначив у своїй першій річній доповіді категорії осіб, яких він має намір вилучити з дії всіх чи якогось окремого положення цієї Конвенції, повинен у своїх наступних доповідях зазначати категорії осіб, щодо яких він відмовляється від права посилатися на постанови параграфа 2 цієї статті, повідомляти про будь-який прогрес, що може бути досягнуто відповідно до мети застосування цієї Конвенції до цих категорій осіб.

1. Заробітна плата, виплачувана готівкою, виплачуватиметься тільки грішми, що мають законний обіг, і виплату у формі векселів, бонів, купонів чи в будь-якій іншій формі, призначеній замінити гроші, що мають законний обіг, буде заборонено.

2. Компетентна влада може дозволити чи розпорядитися виплачувати заробітну плату банківськими чеками або поштовими переказами, якщо таку форму виплати прийнято у звичайній практиці чи вона конче потрібна з огляду на особливі обставини і якщо колективний договір чи рішення арбітражного органу це передбачають або за відсутністю таких постанов, якщо заінтересований працівник згоден на це.

1. Національне законодавство, колективні договори або рішення арбітражних органів можуть дозволяти часткову виплату заробітної плати в натурі у тих галузях промисловості чи професіях, де цю форму виплати прийнято в звичайній практиці або вона бажана, зважаючи на рід галузі промисловості чи професії, про які йде мова. Виплата заробітної плати у вигляді спиртних чи наркотичних засобів у жодному разі не допускається.

2. У тих випадках, коли дозволено часткову виплату заробітної плати в натурі, має бути вжито відповідних заходів для того, щоб:

a) видача натури призначалася для особистого користування працівника та його сім'ї і відповідала їхнім інтересам;

b) видача здійснювалася за справедливою і розумною ціною.

Заробітна плата виплачуватиметься безпосередньо заінтересованому працівникові, якщо національне законодавство, колективний договір або рішення арбітражного органу не передбачають протилежного і якщо заінтересований працівник не погоджується на інший метод.

Роботодавцеві забороняється обмежувати будь-яким способом свободу працівника розпоряджатися своєю заробітною платою на власний розсуд.

1. Якщо при підприємстві є магазин продажу товарів працівникам або служби постачання, то відносно заінтересованих працівників не повинно бути жодного примусу з метою присилувати їх користуватися послугами цих магазинів і служб.

2. Якщо неможливо користуватися іншими магазинами чи службами, то компетентна влада повинна вжити відповідних заходів з метою забезпечити продаж товарів і надання послуг за справедливими й розумними цінами або забезпечити таке становище, за якого магазини чи служби, організовані роботодавцем, експлуатувалися б не з метою одержання прибутку, а в інтересах працівників.

1. Відрахування з заробітної плати дозволяється робити лише за умов та в межах, продиктованих національним законодавством або визначених у колективному договорі чи в рішенні арбітражного органу.

2. Працівників треба поставити до відома таким способом, який компетентна влада визнає за найдоцільніший, про умови й межі, в яких такі відрахування можуть провадитися.

Забороняються всякі відрахування з заробітної плати, метою яких є пряма чи непряма виплата працівником роботодавцеві, його представникові чи якомусь посередникові (приміром, агентові по набору робочої сили) за надання чи збереження служби.

1. Заробітна плата може стати об'єктом арешту або передачі лише у такій формі й у таких межах, які визначено національним законодавством.

2. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.

1. У разі банкрутства підприємства або ліквідації його в судовому порядку працівники, зайняті на цьому підприємстві, матимуть становище привілейованих кредиторів щодо заробітної плати, яку вони мають одержати за послуги, надані в період, що передував банкрутству чи ліквідації, котрий буде визначено національним законодавством, або щодо заробітної плати, сума якої не перевищує суми, продиктованої національним законодавством.

2. Заробітну плату, яка становить цей привілейований кредит, буде повністю виплачено до того, як звичайні кредитори зможуть зажадати власну частку.

3. Порядок черговості погашення привілейованого кредиту, що являє собою заробітну плату, по відношенню до інших видів привілейованого кредиту, має визначатися національним законодавством.

1. Заробітна плата виплачуватиметься через регулярні проміжки часу. Якщо немає інших відповідних урегулювань, котрі забезпечують виплату заробітної плати через регулярні проміжки часу, то періоди виплати заробітної плати має бути продиктовано національним законодавством або визначено колективним договором чи рішенням арбітражного органу.

2. Коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

1. Виплата заробітної плати, коли вона проводиться готівкою, повинна відбуватися тільки в робочі дні і на самому місці роботи або поблизу нього, якщо національне законодавство, колективний договір чи рішення арбітражного органу не передбачають протилежного або коли інші правила, з якими заінтересованих працівників має бути ознайомлено, не визнаються за доцільніші.

2. Забороняється провадити виплату заробітної плати в місцях продажу алкогольних напоїв або інших таких закладах, а також, якщо треба запобігти зловживанням, у магазинах роздрібної торгівлі та в місцях розваг, за винятком тих випадків, коли заробітну плату одержують особи, що працюють у таких закладах.

Якщо є потреба, то має бути вжито ефективних заходів, щоб у зручний і легко зрозумілий спосіб інформувати працівників:

a) про умови нарахування належної їм заробітної плати до того, як вони стануть на роботу, і щоразу, коли ці умови змінюватимуться;

b) під час кожної виплати - про складові елементи заробітної плати за кожен період, такою мірою, якою ці елементи можуть змінюватися.

Законодавство, що надає чинності положенням цієї Конвенції, має:

a) бути доведене до відома заінтересованих осіб;

b) визначити осіб, відповідальних за впровадження їх у життя;

c) встановити відповідні санкції у випадках порушення;

d) передбачити в усіх потрібних випадках ведення звітних відомостей за відповідними формою і методом.

Річні доповіді, що подаються відповідно до положень статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, повинні містити повні відомості про заходи щодо впровадження в життя положень цієї Конвенції.

1. Якщо до території якогось члена Організації входять великі райони, де компетентна влада, з огляду на розпорошеність населення або враховуючи рівень його розвитку, вважає за практично неможливе застосування положень цієї Конвенції, - ця компетентна влада може після консультації з заінтересованими організаціями роботодавців і працівників, там, де такі організації є, вилучити зазначені райони з діяння цієї Конвенції взагалі, або з такими винятками, які вона вважає за доцільні щодо деяких роботодавців чи деяких видів робіт.

2. Кожний член Організації повинен у своїй першій щорічній доповіді про застосування цієї Конвенції, яку він має подати відповідно до статті 22 Статуту Міжнародної організації праці, повідомити про кожен район, щодо якого він має намір скористатися положеннями цієї статті, і повинен зазначити причини, з огляду на які він має намір скористатися цими положеннями. Надалі жоден член Організації не зможе використати положення цієї статті за винятком щодо зазначених ним таким чином районів.

3. Кожний член Організації, який користується положеннями цієї статті, повинен через проміжки, що не перевищують трьох років, і після консультації із заінтересованими організаціями роботодавців та працівників, там, де такі організації є, розглядати можливість поширення чинності цієї Конвенції на райони, вилучені з її діяння на підставі параграфа 1.

4. Кожний член Організації, який користується положеннями цієї статті, повинен повідомляти у своїх наступних щорічних доповідях про райони, щодо яких він відмовляється від права посилатися на зазначені положення та про досягнуті успіхи в поступовому поширенні діяння цієї Конвенції на такі райони.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилатимуться Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція зв'язуватиме лише тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєструє Генеральний Директор.

2. Вона набуде чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію, подані двома членами Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуватиме чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців від дати реєстрації його документа про ратифікацію.

1. Заяви, котрі буде надіслано Генеральному директорові Міжнародного бюро праці відповідно до параграфа 2 статті 35 Статуту Міжнародної організації праці, повинні містити вказівки на:

a) території, на яких заінтересований член Організації зобов'язується застосовувати положення цієї Конвенції без змін;

b) території, щодо яких він зобов'язується застосовувати положення цієї Конвенції зі змінами, і зміст цих змін;

c) території, щодо яких ця Конвенція не застосовуватиметься, і в цьому разі причини, чому саме вона не застосовуватиметься;

d) території, щодо яких він резервує своє рішення аж до грунтовнішого розгляду положення щодо цих територій.

2. Зобов'язання, згадані в a) та b) параграфа 1 цієї статті, вважатимуться невід'ємною частиною документа про ратифікацію і спричинятимуть однакові з ним наслідки.

3. Кожний член Організації може, скориставшись новою заявою, відмовитися від усіх або частини застережень, зроблених в його попередній заяві відповідно до b), c), та d) параграфа 1 цієї статті.

4. Кожний член Організації може в періоди, протягом яких цю Конвенцію може бути денонсовано, і відповідно до положень статті 22, надіслати Генеральному директорові нову заяву, яка змінює в будь-якому іншому відношенні умови будь-якої попередньої заяви та повідомляє про становище на певних територіях.

1. У заявах, надісланих Генеральному директорові Міжнародного бюро праці відповідно до параграфів 4 й 5 статті 35 Статуту Міжнародної організації праці, має бути вказано, чи застосовуватимуться положення цієї Конвенції до певної території зі змінами чи без змін; у разі, якщо в заяві зазначається, що положення Конвенції застосовуватимуться з умовою змінення їх, у ній має бути уточнено, в чому полягають зазначені зміни.

2. Заінтересовані член або члени Організації чи міжнародна влада можуть скориставшись наступною заявою, відмовитися повністю або частково від права посилатися на зміни, які зазначалися в будь-якій попередній заяві.

3. Заінтересовані член або члени Організації чи міжнародна влада можуть у періоди, протягом яких Конвенцію може бути денонсовано відповідно до положень статті 22, надіслати Генеральному директорові нову заяву, яка змінює в будь-якому іншому плані умови будь-якої попередньої заяви і повідомляє про стан застосування цієї Конвенції.

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, може денонсувати її за допомогою акта про денонсацію, надісланого Генеральному директорові Міжнародного бюро праці і зареєстрованого ним. Денонсація набуде чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію і який протягом року після закінчення зазначеного в попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається з права на денонсацію, передбаченого в цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому цією статтею.

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщатиме всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, заяв та актів про денонсацію, надісланих йому членами Організації.

2. Сповіщаючи членів Організації про реєстрацію одержаного ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор звертатиме увагу членів Організації на дату, від якої Конвенція набуває чинності.

Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилатиме Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй повні відомості щодо всіх документів про ратифікацію, заяв та актів про денонсацію, зареєстрованих чим відповідно до положень попередніх статей.

Після закінчення кожного десятирічного періоду від настання чинності цієї Конвенції Адміністративна рада Міжнародного бюро праці подаватиме Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішуватиме, чи треба вносити до порядку денного Конференції питання про повний або частковий перегляд цієї Конвенції.

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо в новій конвенції не передбачено інше, то:

a) ратифікація якимось членом Організації нової, переглянутої конвенції спричинить автоматично, незалежно від статті 22, негайну денонсацію цієї Конвенції, за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю Конвенцію буде закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція залишиться в кожному разі чинною за формою та змістом відносно тих членів Організації, котрі її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.

Французький і англійський тексти цієї Конвенції мають однакову силу.

Ратифіковано Президією Верховної Ради Української РСР 30 червня 1961 року.

Ратифікаційну грамоту УРСР денонсовано Генеральному директорові Міжнародного бюро праці 4 травня 1961 року.

Генеральная Конвенция Международной Организации Труда,

созванная в Женеве Административным Советом Международного Бюро Труда и собравшаяся там 8 июня 1949 года на свою тридцать вторую сессию,

решив принять различные предложения относительно защиты заработной платы - седьмой пункт повестки дня сессии,

решив, что эти предложения примут форму международной конвенции, принимает сего июля первого дня тысяча девятьсот сорок девятого года нижеследующую Конвенцию, которая будет именоваться Конвенцией о защите заработной платы, 1949 года.

В целях настоящей Конвенции термин "заработная плата" означает независимо от названия и метода исчисления всякое вознаграждение или заработок, могущие быть исчисленными в деньгах и установленные соглашением или национальным законодательством, которые предприниматель должен уплатить в силу письменного или устного договора о найме услуг трудящемуся за труд, который либо выполнен, либо должен быть выполнен, или за услуги, которые либо оказаны, либо должны быть оказаны.

1. Настоящая Конвенция применяется ко всем лицам, которым выплачивается или должна выплачиваться заработная плата.

2. Компетентная власть после консультации с организациями предпринимателей и трудящихся там, где такие организации существуют и непосредственно в этом заинтересованы, может изъять из действия Конвенции в целом или некоторых ее положений категории лиц, которые работают в таких обстоятельствах и на таких условиях, что применение всех или некоторых из упомянутых положений нецелесообразно, и которые не заняты на физических работах или заняты в домашнем хозяйстве или на подобной же службе.

3. Каждый член Организации должен в своем первом годовом докладе о применении настоящей Конвенции в соответствии со статьей 22 Устава Международной Организации Труда указать все категории лиц, которые он предполагает исключить из действия всех или какого-либо положения Конвенции в соответствии с постановлениями предыдущего пункта. Впоследствии ни один член не сможет делать подобных исключений, кроме как в отношении категорий лиц, указанных в этом докладе.

4. Каждый член Организации, указавший в своем первом годовом докладе категории лиц, которых он предполагает исключить из действия всех или какого-либо положения настоящей Конвенции, должен в своих последующих докладах указывать категории лиц, в отношении которых он отказывается от права ссылаться на постановления пункта 2 настоящей статьи и сообщать о любом прогрессе, который может быть достигнут в целях применения настоящей Конвенции к этим категориям лиц.

1. Заработная плата, выплачиваемая наличными деньгами, будет выплачиваться исключительно в деньгах, имеющих законное хождение, и выплата в форме векселей, бон, купонов или в любой другой форме, предназначенной заменить деньги, имеющие законное хождение, будет запрещена.

2. Компетентная власть может разрешить или предписать выплату заработной платы банковскими чеками или почтовыми переводами, если такая форма выплаты принята в обычной практике или необходима ввиду особых обстоятельств и если коллективный договор или решение арбитражного органа предусматривают это или, в отсутствие таких постановлений, заинтересованный трудящийся согласен на это.

1. Национальное законодательство, коллективные договоры или решения арбитражных органов могут разрешать частичную выплату заработной платы в натуре в тех отраслях промышленности или профессиях, где эта форма выплаты принята в обычной практике или желательна ввиду характера отрасли промышленности или профессии, о которых идет речь. Выплата заработной платы в виде спиртных или наркотических средств ни в коем случае не допускается.

2. В тех случаях, когда разрешена частичная выплата заработной платы в натуре, должны быть приняты соответствующие меры для того, чтобы:

a) выдача натуры предназначалась для личного использования трудящимся и его семьей и соответствовала их интересам;

b) выдача производилась по справедливой и разумной цене.

Заработная плата будет выплачиваться непосредственно заинтересованному трудящемуся, если национальное законодательство, коллективный договор или решение арбитражного органа не предусматривают противного и если заинтересованный трудящийся не соглашается на другой метод.

Предпринимателю запрещается ограничивать каким бы то ни было способом свободу трудящегося располагать своей заработной платой по собственному усмотрению.

1. Если при предприятии существуют магазины по продаже товаров трудящимся или службы по снабжению, то по отношению к заинтересованным трудящимся не должно проводиться никакого принуждения с целью заставить их пользоваться услугами этих магазинов и служб.

2. Если невозможно пользоваться другими магазинами или службами, компетентная власть должна принять соответствующие меры с целью обеспечить продажу товаров и оказание услуг по справедливым и разумным ценам или обеспечить такое положение, при котором магазины или службы, организованные предпринимателем, эксплуатировались бы не в целях извлечения прибыли, а в интересах трудящихся.

1. Удержания с заработной платы разрешается производить в условиях и в пределах, предписанных национальным законодательством или определенных в коллективном договоре или в решении арбитражного органа.

2. Трудящиеся должны быть уведомлены таким способом, который компетентная власть сочтет наиболее подходящим, об условиях и пределах, в которых такие удержания могут производиться.

Запрещаются всякие удержания с заработной платы, целью которых является прямая или косвенная уплата трудящимся предпринимателю, его представителю или какому-либо посреднику (как например, агенту по набору рабочей силы) за получение или сохранение службы.

1. Заработная плата может явиться объектом ареста или передачи лишь в такой форме и в таких пределах, которые предписаны национальным законодательством.

2. Заработная плата должна охраняться против арестов и передачи в той мере, в которой это считается необходимым для содержания трудящегося и его семьи.

1. В случае банкротства предприятия или ликвидации его в судебном порядке трудящиеся, занятые на этом предприятии, будут пользоваться положением привилегированных кредиторов либо в отношении заработной платы, которую они должны получить за услуги, оказанные в предшествовавший банкротству или ликвидации период, который будет определен национальным законодательством, либо в отношении заработной платы, сумма которой не превосходит суммы, предписанной национальным законодательством.

2. Заработная плата, составляющая этот привилегированный кредит, будет выплачена полностью до того, как обычные кредиторы смогут потребовать их долю.

3. Порядок очередности погашения привилегированного кредита, представляющего собой заработную плату, по отношению к другим видам привилегированного кредита должен определяться национальным законодательством.

1. Заработная плата будет выплачиваться через регулярные промежутки времени. Если не существует других соответствующих урегулирований, обеспечивающих выплату заработной платы через регулярные промежутки времени, то периоды выплаты заработной платы должны быть предписаны национальным законодательством или определены коллективным договором или решением арбитражного органа.

2. Когда истекает срок трудового договора, окончательный расчет заработной платы, причитающейся трудящемуся, должен быть произведен в соответствии с национальным законодательством, коллективным договором или решением арбитражного органа или - за отсутствием такого законодательства, соглашения или решения - в разумный срок с учетом условий контракта.

1. Выплата заработной платы, когда она производится наличными деньгами, должна происходить только в рабочие дни и в самом месте работы или поблизости от него, если национальное законодательство, коллективный договор или решение арбитражного органа не предусматривают противного или если другие правила, с которыми заинтересованные трудящиеся должны быть ознакомлены, не признаются более целесообразными.

2. Запрещается производить выплату заработной платы в местах продажи напитков или других подобных заведениях, а также, если необходимо предотвратить злоупотребления, в магазинах розничной торговли и в местах увеселения, за исключением тех случаев, когда заработную плату получают лица, работающие в таких учреждениях.

Если необходимо, должны быть предприняты эффективные меры для того, чтобы удобным и легко понятным способом информировать трудящихся:

a) об условиях начисления причитающейся им заработной платы до того, как они поступят на работу, и каждый раз, когда эти условия будут меняться;

b) во время каждой выплаты - о составных элементах заработной платы за каждый данный период в той мере, в какой эти элементы могут меняться.

Законодательство, вводящее в действие положения настоящей Конвенции, должно:

a) быть доведено до сведения заинтересованных лиц;

b) указать лиц, которые ответственны за их проведение в жизнь;

c) предписать соответствующие санкции в случаях нарушения;

d) предусмотреть во всех необходимых случаях ведение отчетных ведомостей по соответствующим форме и методу.

Годовые доклады, представляемые в соответствии с положениями статьи 22 Устава Международной Организации Труда, должны содержать полные сведения о мерах по проведению в жизнь положений настоящей Конвенции.

1. Если территория какого-либо члена Организации включает в себя крупные районы, где компетентная власть, в силу распыленности населения или учитывая уровень его развития, считает практически невозможным применение положений настоящей Конвенции, эта компетентная власть может после консультации с заинтересованными организациями предпринимателей и трудящихся там, где такие организации существуют, исключить указанные районы из действия настоящей Конвенции либо вообще, либо с такими изъятиями, которые она считает целесообразными в отношении некоторых предприятий или некоторых видов работ.

2. Каждый член Организации должен в своем первом годовом докладе о применении настоящей Конвенции, который он должен представить в соответствии со статьей 22 Устава Международной Организации Труда, сообщить о каждом районе, в отношении которого он предполагает воспользоваться положениями настоящей статьи, и должен указать причины, ввиду которых он предполагает воспользоваться этими положениями. Впоследствии ни один член Организации не сможет использовать положения настоящей статьи иначе как в отношении указанных им таким образом районов.

3. Каждый член Организации, использующий положения настоящей статьи, должен через промежутки, не превышающие трех лет, и по консультации с заинтересованными организациями предпринимателей и трудящихся там, где такие организации существуют, рассматривать возможность распространения действия настоящей Конвенции на районы, исключенные из ее действия в силу пункта 1.

4. Каждый член Организации, использующий положения настоящей статьи, должен сообщать в своих последующих годовых докладах о районах, в отношении которых он отказывается от права ссылаться на указанные положения, и о достигнутых успехах по постепенному распространению действия настоящей Конвенции на такие районы.

Официальные документы о ратификации настоящей Конвенции будут направляться Генеральному директору Международного Бюро Труда для регистрации.

1. Настоящая Конвенция будет связывать только тех членов Международной Организации Труда, чьи документы о ратификации будут зарегистрированы Генеральным директором.

2. Она вступит в силу через двенадцать месяцев после того, как Генеральный директор зарегистрирует документы о ратификации двух членов Организации.

3. Впоследствии настоящая Конвенция будет вступать в силу в отношении каждого члена Организации через двенадцать месяцев после даты регистрации его документа о ратификации.

1. Декларации, которые будут направлены Генеральному директору Международного Бюро Труда в соответствии с пунктом 2 статьи 35 Устава Международной Организации Труда, должны содержать указания на:

a) территории, на которых заинтересованный член Организации обязуется применять положения настоящей Конвенции без изменения;

b) территории, в отношении которых он обязуется применять положения Конвенции с изменениями, и содержание этих изменений;

c) территории, к которым Конвенция не будет применяться, и в этом случае причины, по которым она не будет применяться;

d) территории, в отношении которых он резервирует свое решение впредь до более обстоятельного рассмотрения положения в отношении этих территорий.

2. Обязательства, упомянутые в подпунктах a) и b) пункта 1 настоящей статьи, будут считаться неотъемлемой частью документов о ратификации и повлекут одинаковые с ним последствия.

3. Любой член Организации может посредством новой декларации отказаться от всех или от части оговорок, сделанных в его предыдущей декларации в соответствии с подпунктами b), c) и d) пункта 1 настоящей статьи.

4. Любой член Организации может в периоды, в течение которых настоящая Конвенция может быть денонсирована в соответствии с положениями статьи 22, направить Генеральному директору новую декларацию, изменяющую в любом другом отношении условия любой предыдущей декларации и сообщающую о положении на определенных территориях.

1. В декларациях, направленных Генеральному директору Международного Бюро Труда в соответствии с пунктами 4 и 5 статьи 35 Устава Международной Организации Труда, должно указываться, будут ли положения настоящей Конвенции применяться к данной территории с изменениями или без изменений; в случае, если в декларации указывается, что положения Конвенции будут применяться при условии их изменений, в ней должно быть уточнено, в чем состоят указанные изменения.

2. Заинтересованные член или члены Организации или международная власть могут посредством последующей декларации отказаться полностью или частично от права ссылаться на изменения, на которые указывалось в любой предыдущей декларации.

3. Заинтересованные член или члены Организации или международная власть могут в периоды, в течение которых Конвенция может быть денонсирована в соответствии с положениями статьи 22, направить Генеральному директору новую декларацию, изменяющую в любом другом отношении условия любой предыдущей декларации и сообщающую о положении в отношении применения этой Конвенции.

1. Любой член Организации, ратифицировавший настоящую Конвенцию, может по истечении десятилетнего периода с момента ее первоначального вступления в силу денонсировать ее посредством акта о денонсации, направленного Генеральному директору Международного Бюро Труда и зарегистрированного им. Денонсация вступит в силу через год после регистрации акта о денонсации.

2. Каждый член Организации, ратифицировавший настоящую Конвенцию, который в годичный срок после истечения упомянутого в предыдущем пункте десятилетнего периода не воспользуется правом на денонсацию, предусмотренным в настоящей статье, будет связан на следующий период в десять лет и впоследствии сможет денонсировать настоящую Конвенцию по истечении каждого десятилетнего периода в порядке, установленном настоящей статьей.

1. Генеральный директор Международного Бюро Труда будет извещать всех членов Международной Организации Труда о регистрации всех документов о ратификации, деклараций и актов о денонсации, пересланных ему членами Организации.

2. Извещая членов Организации о регистрации полученного им второго документа о ратификации, Генеральный Директор обратит внимание членов Организации на дату вступления Конвенции в силу.

Генеральный директор Международного Бюро Труда будет направлять Генеральному Секретарю Организации Объединенных Наций для регистрации в соответствии со статьей 102 Устава Организации Объединенных Наций полные сведения относительно всех документов о ратификации, деклараций и актов о денонсации, зарегистрированных им в соответствии с положениями предыдущих статей.

По истечении каждого десятилетнего периода после вступления в силу настоящей Конвенции Административный Совет Международного Бюро Труда будет представлять Генеральной Конференции доклад о применении настоящей Конвенции и решать, следует ли включать в повестку дня Конференции вопрос о полном или частичном пересмотре этой Конвенции.

1. В случае, если Конференция примет новую конвенцию, полностью или частично пересматривающую настоящую Конвенцию, и если в новой конвенции не предусмотрено иное, то:

a) ратификация каким-либо членом Организации новой пересмотренной конвенции повлечет за собой автоматически независимо от статьи 22 немедленную денонсацию настоящей Конвенции при условии, что новая пересмотренная конвенция вступила в силу;

b) начиная с даты вступления в силу новой пересмотренной конвенции, настоящая Конвенция будет закрыта для ратификации ее членами Организации.

2. Настоящая Конвенция останется во всяком случае в силе по форме и содержанию в отношении тех членов Организации, которые ее ратифицировали, но не ратифицировали пересмотренную конвенцию.

Французский и английский тексты настоящей Конвенции имеют одинаковую силу.

Ратифицирована Президиумом Верховного Совета СССР 31 января 1961 года.

Ратификационная грамота СССР депонирована Генеральному директору Международного Бюро Труда 4 мая 1961 года.