Конвенція про мінімальний вік допуску дітей до роботи в сільському господарстві N 10

Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 25 жовтня 1921 року на свою третю сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій стосовно роботи дітей у сільському господарстві у години, встановлені для обов'язкового відвідування школи, що є частиною третього пункту порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції, ухвалює нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1921 року про мінімальний вік у сільському господарстві і яка підлягає ратифікації членами Міжнародної організації праці відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці:

Діти віком до чотирнадцяти років не можуть бути прийняті на роботу або працювати в державних чи приватних сільськогосподарських підприємствах, чи в яких-небудь їхніх філіалах у години, встановлені для відвідування школи. Якщо вони використовуються на такого роду роботах у позашкільні години, то ця робота не повинна бути на шкоду їхньому відвідуванню школи.

З метою практичного професійного навчання навчальний рік і години відвідування школи може бути встановлено таким чином, щоб було можливо використовувати працю дітей на легких сільськогосподарських роботах і, зокрема, на легких роботах, пов'язаних із збиранням врожаю, за умови, що зайнятість дітей на таких роботах не спричиняє скорочення загальної тривалості навчального року більш як до восьми місяців.

Положення статті 1 не поширюється на роботу, виконувану дітьми в технічних училищах, за умови, що така робота виконується за схваленням та під наглядом органу державної влади.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці.

1. Ця Конвенція набуває чинності як тільки Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від двох членів Міжнародної організації праці.

2. Вона зв'язує лише тих членів Організації, чиї документи про ратифікацію зареєстровано в Міжнародному бюро праці.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності стосовно кожного члена Організації в день реєстрації його документа про ратифікацію в Міжнародному бюро праці.

Як тільки в Міжнародному бюро праці зареєстровано документи про ратифікацію від двох членів Міжнародної організації праці, Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає про це всіх членів Міжнародної організації праці. Він також сповіщає їх про реєстрацію документів про ратифікацію, отриманих ним у подальшому від інших членів Організації.

З урахуванням положень статті 5 кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, погоджується надати чинності положенням статей 1, 2 і 3 не пізніш як 1 січня 1924 року та вживати заходів, потрібних для їхнього ефективного здійснення.

Кожний член Міжнародної організації праці, що ратифікує цю Конвенцію, зобов'язується застосовувати її до своїх колоній, володінь і протекторатів відповідно до положень статті 35 Статуту Міжнародної організації праці.

Будь-який член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набрала чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці й зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації в Міжнародному бюро праці акта про денонсацію.

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

Англійський та французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.