Конвенція про застосування щотижневого відпочинку на промислових підприємствах N 14 (укр/рос)

Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася на свою третю сесію 25 жовтня 1921 року,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно щотижневого вихідного дня на промисловому підприємстві, що є сьомим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції, ухвалює нижченаведену Конвенцію, яка може бути названа Конвенцією про щотижневий відпочинок (промисловість), 1921 року, і підлягає ратифікації членами Міжнародної організації праці згідно з положеннями Статуту Міжнародної організації праці:

1. Відповідно до мети цієї Конвенції термін "промислове підприємство" охоплює, зокрема:

a) шахти, кар'єри та інші підприємства з видобутку корисних копалин;

b) підприємства, на яких предмети виробляються, змінюються, очищуються, ремонтуються, оздоблюються, проходять кінцеву стадію обробки та підготовки до продажу, руйнуються чи знищуються, або на яких матеріали трансформуються; серед них суднобудівні та підприємства з виробництва, трансформації та передачі електроенергії або рухової сили будь-якого виду;

c) підприємства з будівництва, реконструкції, утримання, ремонту, переробки чи демонтажу будь-яких будівель, залізничних колій, трамвайних ліній, портів, доків, пірсів, каналів, внутрішніх водних шляхів, доріг, тунелів, мостів, віадуків, каналізаційних систем, водостоків, колодязів, телеграфного чи телефонного обладнання, електричного устаткування, газових служб, служб водопостачання чи інших служб з будівництва, а також роботи з підготовки до будівництва та закладання фундаменту, що передують будь-яким переліченим роботам;

d) підприємства з перевезення пасажирів чи товарів автошляхами, залізницею, морськими чи внутрішніми водними шляхами, куди входить оброблення вантажів у доках, на пристанях, причалах або складах, але за винятком перенесення вручну.

2. Щодо цього визначення можуть бути зроблені спеціальні національні винятки, що містяться у Вашингтонській Конвенції, яка обмежує робочий час на промисловому підприємстві до 8 годин на день та до 48 годин на тиждень, в міру того, як такі винятки застосовуватимуться до цієї Конвенції.

3. Де потрібно, на доповнення до вищепереліченого, кожний член Організації може визначити лінію поділу між промисловістю, з одного боку, та торгівлею і сільським господарством - з другого.

1. Весь персонал, зайнятий на будь-якому промисловому підприємстві, державному чи приватному, або в будь-якому з його філіалів, за винятком випадків, передбачених нижченаведеними статтями, матиме протягом кожних семи днів період відпочинку протягом не менше, ніж двадцять чотири безперервні години.

2. Цей період відпочинку, якщо це можливо, надаватиметься одночасно всьому персоналу кожного підприємства.

3. Він, якщо це можливо, встановлюватиметься так, щоб збігався з днями, вже встановленими традиціями або звичаями країни чи району.

Кожний член Організації може не застосовувати положення статті 2 щодо осіб, зайнятих на промисловому підприємстві, де працюють лише члени однієї родини.

1. Кожний член Організації може дозволити повні або часткові вилучення (зокрема, відстрочки або скорочення) з положень статті 2, з особливим урахуванням усіх потрібних міркувань гуманності та економічних факторів, після консультації з відповідальними організаціями роботодавців та працівників, де такі організації є.

2. Такі консультації не будуть потрібні у разі винятків, що вже зроблені за чинним законодавством.

Кожний член Організації передбачатиме, наскільки це можливо, компенсаційні періоди відпочинку за відстрочки або скорочення, зроблені згідно зі статтею 4, за винятком випадків, де угоди або звичаї вже передбачають такі періоди.

1. Кожний член Організації складе список винятків, зроблених згідно зі статтями 3 і 4 цієї Конвенції, і передасть його до Міжнародного бюро праці, а потім кожні 2 роки повідомлятиме про зміни, що будуть зроблені у цьому списку.

2. Міжнародне бюро праці подаватиме доповідь з цього питання Генеральній конференції Міжнародної організації праці.

З метою спрощення застосування положень цієї Конвенції кожний член Організації, кожний роботодавець, директор або управляючий буде зобов'язаний:

a) де щотижневий відпочинок надається одночасно всьому персоналу, сповіщати про такі дні та години одночасного відпочинку через об'яви, розміщені на видному місці на підприємстві чи на будь-якому іншому місці або будь-яким іншим чином, схваленим урядом;

b) де період відпочинку не надається одночасно всьому персоналу, повідомляти через розклад, складений відповідно до методу, схваленого законодавством країни або постановою компетентного органу, які працівники або службовці підпадають під спеціальну систему відпочинку, і вказати цю систему.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції, згідно з положеннями Статуту Міжнародної організації праці, надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція набуває чинності від дати, коли Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від двох членів Міжнародної організації праці.

2. Вона зв'язуватиме тільки тих членів Організації, чиї документи про ратифікацію будуть зареєстровані у Міжнародному бюро праці.

3. Надалі Конвенція набуде чинності щодо кожного члена Організації після дати, з якої його документ про ратифікацію буде зареєстровано у Міжнародному бюро праці.

Як тільки зареєстровано документи про ратифікацію від двох членів Міжнародної організації праці, Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає про це всіх членів Міжнародної організації праці. Він також сповіщає їх про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, одержаних ним згодом від інших членів Організації.

Кожний член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, погоджується надати чинності положенням статей 1, 2, 3, 4, 5, 6 та 7 не пізніше ніж 1 січня 1924 року і вжити всіх потрібних заходів, щоб зробити ці положення ефективними.

Кожний член Міжнародної організації праці, який ратифікує цю Конвенцію, зобов'язується застосовувати її положення до своїх колоній, володінь і протекторатів відповідно до статті 35 Статуту Міжнародної організації праці.

Член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після десятирічного періоду від дати, з якої Конвенція початково набула чинності, денонсувати її, надіславши акт про денонсацію Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації. Така денонсація не може набути чинності раніше ніж через 1 рік після дати її реєстрації у Міжнародному бюро праці.

Щонайменше 1 раз на 10 років Адміністративна рада Міжнародного бюро праці подаватиме Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішуватиме, чи доцільно вносити до порядку денного Конференції питання про її перегляд або зміну.

Французький і англійський тексти цієї Конвенції мають однакову силу.