Конвенція 1993 року про запобігання великим промисловим аваріям

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

будучи скликаною в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібравшися 2 червня 1993 року на свою вісімдесяту сесію;

відзначаючи відповідні міжнародні конвенції та рекомендації в галузі праці, зокрема Конвенцію та Рекомендацію 1981 року про безпеку та гігієну праці й Конвенцію та Рекомендацію 1990 року про хімічні речовини, наголошуючи на необхідності всеосяжного й послідовного підходу;

відзначаючи також Кодекс практичних правил МБП із запобігання великим промисловим аваріям, опублікований у 1991 році;

беручи до уваги необхідність у забезпеченні вжиття всіх відповідних заходів для:

a) запобігання великим аваріям;

b) мінімізації ризиків великих аварій;

c) мінімізації наслідків великих аварій;

ураховуючи причини таких аварій, у тому числі організаційні помилки, людський фактор, несправність елементів, відхилення від нормального робочого режиму, зовнішнє втручання та природні сили;

беручи до уваги необхідність у співробітництві в рамках Міжнародної програми з хімічної безпеки між Міжнародною організацією праці, Програмою ООН з питань навколишнього середовища та Всесвітньою організацією охорони здоров'я, а також з іншими відповідними міжурядовими організаціями;

ухваливши рішення прийняти ряд пропозицій стосовно запобігання великим промисловим аваріям, що є четвертим пунктом порядку денного сесії;

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює 22 червня 1993 року наведену нижче Конвенцію, на яку можна посилатись як на Конвенцію 1993 року про запобігання великим промисловим аваріям:

1. Метою цієї Конвенції є запобігання великим аваріям, які пов'язані з небезпечними речовинами, а також обмеження наслідків таких аварій.

2. Ця Конвенція застосовується до об'єктів підвищеної небезпеки.

3. Ця Конвенція не застосовується до:

a) ядерних об'єктів і підприємств, які переробляють радіоактивні речовини, за винятком устаткування на цих об'єктах, за допомогою якого обробляються нерадіоактивні речовини;

b) військових об'єктів;

c) транспорту, який знаходиться за межами місця розташування об'єкта та який є іншим, ніж трубопровід.

4. Держава-член, яка ратифікує цю Конвенцію, може після консультацій з відповідними представницькими організаціями роботодавців і працівників та іншими заінтересованими сторонами, яких це може стосуватися, вилучати зі сфери застосування Конвенції об'єкти чи галузі економічної діяльності, для яких забезпечено еквівалентний захист.

У випадках, коли виникають особливі проблеми істотного характеру, внаслідок чого стає неможливим негайне застосування всіх запобіжних та захисних заходів, передбачених у цій Конвенції, держава-член після консультацій з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників та іншими заінтересованими сторонами, яких це може стосуватися, розробляє у встановлені строки плани поступового застосування зазначених заходів.

Для цілей цієї Конвенції:

a) термін "небезпечна речовина" означає речовину або суміш речовин, яка через хімічні, фізичні або токсикологічні властивості окремо чи в поєднанні з іншими речовинами становить небезпеку;

b) термін "гранично допустима кількість" означає для визначеної небезпечної речовини або категорії речовин таку кількість, яку визначено в національних нормативно-правових актах з посиланням на спеціальні умови та яка в разі її підвищення визначає об'єкт як об'єкт з підвищеною небезпекою;

c) термін "об'єкт підвищеної небезпеки" означає об'єкт, на якому постійно або тимчасово виробляється, обробляється, використовується, утилізується одна чи більше небезпечних речовин або категорій речовин у кількостях, які перевищують гранично допустиму кількість;

d) термін "велика аварія" означає раптову подію, як-от: великий викид, пожежу чи вибух, яка має місце під час роботи об'єкта підвищеної небезпеки, яка пов'язана з однією чи більше небезпечними речовинами та яка призводить до виникнення негайної або відкладеної серйозної небезпеки для працівників, населення чи навколишнього середовища;

e) термін "доповідь з питань безпеки" означає письмовий виклад технічної, адміністративної та оперативної інформації, яка охоплює небезпеки й ризики на об'єкті підвищеної небезпеки й контроль за ними та яка обґрунтовує заходи, ужиті для встановлення безпеки на об'єкті;

f) термін "аварійна ситуація" означає будь-яку раптову подію, яка пов'язана з однією чи більше небезпечними речовинами та яка могла б призвести до великої аварії, якби не пом'якшувальні фактори, дії або системи.

1. Беручи до уваги національні нормативно-правові акти, умови й практику, а також після консультацій з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників та іншими заінтересованими сторонами, яких це може стосуватися, кожна держава-член розробляє, здійснює й періодично переглядає послідовну національну політику, яка стосується захисту працівників, населення та навколишнього середовища від небезпеки великих аварій.

2. Ця політика здійснюється за допомогою запобіжних та захисних заходів, яких уживають на об'єктах підвищеної небезпеки, та, якщо це є практично можливим, сприяє використанню найліпших технологій безпеки.

1. Компетентний орган чи орган, затверджений або визнаний компетентним органом, після консультацій з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників та іншими заінтересованими сторонами, яких це може стосуватися, створює систему ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки, визначених у пункті "с" статті 3, що ґрунтується на переліку небезпечних речовин або категорій небезпечних речовин чи того й того водночас, їхніх відповідних гранично допустимих кількостях, а також відповідає національним нормативно-правовим актам чи міжнародним стандартам.

2. Система, зазначена у викладеному вище пункті 1, регулярно переглядається й оновлюється.

Компетентний орган після консультацій з відповідними представницькими організаціями роботодавців і працівників уживає спеціальних заходів для захисту конфіденційної інформації, яка передається чи надається відповідно до статей 8, 12, 13 або 14 та розкриття якої може завдати шкоди підприємству роботодавця, за умови, що такі заходи не призводять до виникнення серйозної небезпеки для працівників, населення чи навколишнього середовища.

Роботодавці на підставі системи, зазначеної в статті 5, ідентифікують будь-який об'єкт підвищеної небезпеки, який перебуває під їхнім контролем.

1. Роботодавці повідомляють компетентному органові про будь-який об'єкт підвищеної небезпеки, який вони ідентифікували:

a) у разі існуючого об'єкта - у визначений строк;

b) у разі нового об'єкта - до початку його експлуатації.

2. Роботодавці також повідомляють компетентному органові перед остаточним закриттям будь-якого об'єкта підвищеної небезпеки.

Стосовно кожного об'єкта підвищеної небезпеки роботодавці налагоджують і підтримують документовану систему контролю за факторами підвищеної небезпеки, яка передбачає:

a) ідентифікацію та аналіз небезпек й оцінку ризиків, у тому числі врахування можливих взаємодій між речовинами;

b) технічні заходи, у тому числі проектування, системи безпеки, спорудження, вибір хімічних речовин, експлуатацію, технічне обслуговування та систематичну перевірку об'єкта;

c) організаційні заходи, у тому числі навчання й інструктаж персоналу, забезпечення обладнанням для гарантування його безпеки, укомплектованість штату, робочий час, визначення зобов'язань, контроль над незалежними підрядниками й тимчасовими працівниками в місці розташування об'єкта;

d) плани дій та процедури під час надзвичайної ситуації, у тому числі:

i) підготовку ефективних планів дій та процедур під час надзвичайної ситуації в місці розташування об'єкта, у тому числі процедур надання термінової медичної допомоги в разі виникнення великих аварій чи загрози їхнього виникнення, з періодичною перевіркою та оцінкою їхньої ефективності й, якщо це є необхідним, переглядом;

ii) надання інформації про потенційні аварії та плани дій під час надзвичайної ситуації в місці розташування об'єкта органам та установам, відповідальним за підготовку планів дій та процедур під час надзвичайної ситуації для захисту населення та навколишнього середовища за межами місця розташування об'єкта;

iii) проведення будь-яких необхідних консультацій з такими органами та установами;

e) ужиття заходів, які обмежують наслідки великої аварії;

f) проведення консультацій з працівниками та їхніми представниками;

g) удосконалення системи, у тому числі заходів зі збору інформації й аналізу аварій та аварійних ситуацій. Отримані внаслідок цього висновки обговорюються з працівниками та їхніми представниками й реєструються відповідно до національного законодавства й практики.

1. Роботодавці готують звіт з безпеки, який ґрунтується на вимогах статті 9.

2. Звіт готується:

a) у разі існуючих об'єктів підвищеної небезпеки - після повідомлення в строки, визначені нормативно-правовими актами;

b) у разі будь-якого нового об'єкта підвищеної небезпеки - до початку його експлуатації.

Роботодавці переглядають, оновлюють звіт з безпеки й уносять до нього поправки:

a) у разі зміни, яка справляє значний вплив на рівень безпеки об'єкта чи його технологічних процесів або кількостей наявних небезпечних речовин;

b) у випадках, коли це спричинено розвитком технічних знань чи появою нових методів оцінювання небезпек;

c) через проміжки часу, визначені національними нормативно-правовими актами;

d) на вимогу компетентного органу.

Роботодавці надсилають або надають компетентному органові звіти з безпеки, зазначені в статтях 10 та 11.

Роботодавці інформують компетентний орган та інші органи, призначені для цих цілей, як тільки велика аварія трапляється.

1. Роботодавці у встановлені строки після великої аварії надають компетентному органові докладний звіт, який містить аналіз причин аварії та який описує її безпосередні наслідки на місці розташування об'єкта, а також усі заходи, ужиті для пом'якшення її впливу.

2. Звіт містить рекомендації, які докладно описують заходи, яких необхідно вживати для запобігання повторенню аварії.

Беручи до уваги інформацію, надану роботодавцем, компетентний орган забезпечує складання, оновлення через відповідні проміжки часу та координування з відповідними органами й установами планів дій та процедур під час надзвичайної ситуації, що містять положення про захист населення та навколишнього середовища за межами місця розташування кожного об'єкта підвищеної небезпеки.

Компетентний орган забезпечує:

a) поширення інформації про заходи з безпеки й правильну поведінку в разі великої аварії серед представників громадськості, які можуть зазнати впливу великої аварії, навіть якщо вони не запитують такої інформації, а також оновлення й повторне поширення такої інформації через відповідні проміжки часу;

b) попередження настільки швидко, наскільки це є можливим, у разі виникнення великої аварії;

c) забезпечення заінтересованих держав інформацією, передбаченою в зазначених вище пунктах "а" та "b", для сприяння заходам зі співробітництва й координування в тих випадках, коли велика аварія має транскордонні наслідки.

Компетентний орган розробляє всеосяжну політику розміщення об'єктів, передбачаючи відповідну віддаленість запланованих об'єктів підвищеної небезпеки від виробничих і житлових районів та громадських споруд, а також відповідні заходи для існуючих об'єктів. Така політика відображає загальні принципи, зазначені в частині II Конвенції.

1. Компетентний орган має належним чином кваліфікований і підготовлений персонал з відповідними навичками, а також достатню технічну та професійну підтримку для інспектування, розслідування, оцінювання й надання консультацій з питань, що розглядаються в цій Конвенції, та для забезпечення відповідності з національними нормативно-правовими актами.

2. Представники роботодавця й представники працівників на об'єкті підвищеної небезпеки мають можливість супроводжувати інспекторів, які контролюють ужиття заходів, визначених відповідно до цієї Конвенції, якщо інспектори не вважають, що з урахуванням загальних інструкцій компетентного органу це може завдати шкоди виконанню їхніх обов'язків.

Компетентний орган має право тимчасово припинити будь-який робочий процес, який становить безпосередню загрозу великої аварії.

Для забезпечення безпеки праці на об'єкті підвищеної небезпеки працівники та їхні представники отримують консультації за допомогою відповідних механізмів співробітництва. Зокрема, працівники та їхні представники повинні:

a) бути достатньо й належним чином поінформованими про небезпеки, пов'язані з об'єктом підвищеної небезпеки, та їхні можливі наслідки;

b) бути поінформованими про будь-які розпорядження, інструкції або рекомендації компетентного органу;

c) отримувати консультації під час підготовки зазначених нижче документів і мати доступ до них:

i) звіту з безпеки;

ii) планів дій та процедур під час надзвичайної ситуації;

iii) звітів про аварії;

d) регулярно проходити інструктаж і навчання з правил та процедур для запобігання великим аваріям і контролю за процесами, які можуть призвести до великої аварії, а також з процедур під час надзвичайної ситуації, яких необхідно дотримуватись у разі виникнення великої аварії;

e) у рамках своєї компетенції та без зазнавання будь-якої шкоди вживати відповідних заходів, а в разі необхідності зупиняти роботу у випадках, коли на основі їхньої підготовки та досвіду вони мають достатні підстави вважати, що існує безпосередня небезпека великої аварії, а також повідомляти своєму керівництву чи бити на сполох у разі необхідності до або якнайшвидше після вжиття таких заходів;

f) обговорювати з роботодавцем будь-які потенційні небезпеки, які, на їхню думку, можуть спричинити велику аварію, та мати право повідомляти компетентному органові про такі небезпеки.

Працівники, зайняті на місці розташування об'єкта підвищеної небезпеки, повинні:

a) дотримуватись усіх правил та процедур, які стосуються запобігання великим аваріям і контролю за процесами, які можуть призвести до великої аварії в межах об'єкта підвищеної небезпеки;

b) дотримуватись усіх процедур під час надзвичайної ситуації, якщо велика аварія трапляється.

У випадках, коли в державі-члені, яка експортує, використання небезпечних речовин, технологій або процесів заборонено у зв'язку з тим, що вони є потенційним джерелом виникнення великої аварії, держава-член, яка експортує, надає будь-якій країні, яка імпортує, інформацію про таку заборону та її причини.

Офіційні грамоти про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директору Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція має обов'язкову силу тільки для тих держав - членів Міжнародної організації праці, ратифікаційні грамоти яких зареєстрував Генеральний директор.

2. Вона набирає чинності через 12 місяців від дати реєстрації Генеральним директором ратифікаційних грамот двох держав-членів.

3. Надалі ця Конвенція набирає чинності для кожної держави-члена через 12 місяців від дати реєстрації її ратифікаційної грамоти.

1. Кожна держава-член, яка ратифікувала цю Конвенцію, може денонсувати її після закінчення десяти років з дати, коли Конвенція вперше набирає чинності, за допомогою акта, надісланого Генеральному директору Міжнародного бюро праці для реєстрації. Така денонсація не набирає чинності доти, доки не мине року після дати реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожна держава-член, яка ратифікувала цю Конвенцію і яка протягом року, що настає після закінчення десятирічного періоду, зазначеного в попередньому пункті, не здійснює права денонсації, передбаченого в цій статті, буде зобов'язаною на наступний десятирічний період і в подальшому може денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду відповідно до умов, передбачених у цій статті.

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці повідомляє всім державам - членам Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх ратифікаційних грамот й актів про денонсацію, надісланих йому державами - членами Організації.

2. Повідомляючи державам - членам Організації про реєстрацію отриманої ним другої ратифікаційної грамоти, Генеральний директор звертає увагу держав - членів Організації на дату набрання чинності цією Конвенцією.

Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй усі відомості про всі ратифікаційні грамоти й акти про денонсацію, зареєстровані ним згідно з положеннями попередніх статей.

Адміністративна рада Міжнародного бюро праці у випадках, коли вона вважає це необхідним, надає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції та розглядає доцільність унесення до порядку денного Конференції питання про цілковитий або частковий перегляд.

1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, за допомогою якої здійснено цілковитий або частковий перегляд цієї Конвенції, і якщо в новій конвенції не передбачено іншого, то:

a) ратифікація державою-членом нової конвенції, за допомогою якої здійснено перегляд, ipso jure(*) спричиняє, незалежно від положень викладеної вище статті 25, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови набрання чинності новою конвенцією, за допомогою якої здійснено перегляд;

b) з дня набрання чинності новою конвенцією, за допомогою якої здійснено перегляд, ця Конвенція перестає бути відкритою для ратифікації державами-членами.

2. Ця Конвенція в будь-якому разі залишається чинною в теперішній формі й з теперішнім змістом для тих держав-членів, які ратифікували її, але не ратифікували конвенції, за допомогою якої здійснено перегляд.

Англо- та франкомовна редакції тексту цієї Конвенції мають однакову силу.