Конвенція про зайнятість та умови праці й життя сестринського персоналу N 149 (укр/рос)

Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 1 червня 1977 року на свою шістдесят третю сесію,

визнаючи життєво важливу роль, яку відіграє сестринський персонал разом з іншими працівниками галузі охорони здоров'я в охороні й поліпшенні здоров'я та добробуту населення,

визнаючи, що державний сектор, котрий виступає як роботодавець для сестринського персоналу, повинен відігравати активну роль у поліпшенні умов зайнятості та праці сестринського персоналу,

зазначаючи, що сучасне становище сестринського персоналу в багатьох країнах, де відчувається нестача кваліфікованих кадрів, і де наявний персонал не завжди використовується достатньо ефективно, є перешкодою для розвитку ефективного медичного обслуговування,

нагадуючи, що на сестринський персонал поширюются багато які міжнародні конвенції та рекомендації в галузі праці, котрі встановлюють загальні норми стосовно зайнятості й умов праці, такі як акти про дискримінацію, про свободу асоціації та право на ведення колективних переговорів, про добровільне примирення й арбітраж, про тривалість робочого часу, про щорічні оплачувані відпустки та оплачувані навчальні відпустки, про соціальне забезпечення і побутове обслуговування та про охорону материнства й здоров'я працівників,

вважаючи, що з огляду на особливі умови, в яких працює сестринський персонал, слід доповнити ці загальні норми нормами, котрі спеціально стосуються сестринського персоналу, призначеними для забезпечення йому умов, які відповідають його ролі в галузі охорони здоров'я і прийнятні для нього самого,

зазначаючи, що нижченаведені норми було підготовлено у співробітництві із Всесвітньою організацією охорони здоров'я і що таке співробітництво з цією організацією триватиме з метою сприяння й забезпечення застосування цих норм,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно зайнятості та умов праці й життя сестринського персоналу, що є шостим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять першого дня червня місяця тисяча дев'ятсот сімдесят сьомого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1977 року про сестринський персонал:

1. Відповідно до мети цієї Конвенції поняття "сестринський персонал" охоплює всі категорії осіб, які забезпечують сестринський догляд і сестринське обслуговування.

2. Ця Конвенція застосовується до всього сестринського персоналу, незалежно від його місця роботи.

3. Компетентний орган влади може, після консультації із зацікавленими організаціями роботодавців і працівників, де такі організації є, встановлювати особливі правила, що стосуються сестринського персоналу, який забезпечує сестринський догляд та обслуговування на добровільній основі; ці правила не відміняють положень пункту 2 a) статті 2, а також статті 3, статті 4 і статті 7 цієї Конвенції.

1. Кожний член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, ухвалює та здійснює методами, що відповідають національним умовам, політику в галузі сестринських служб і сестринського персоналу, спрямовану, в межах загальної програми охорони здоров'я, де така є, на забезпечення населення сестринським доглядом, потрібним у кількісному та якісному відношенні для досягнення якомога вищого рівня охорони здоров'я населення, з урахуванням наявних ресурсів для медичного обслуговування в цілому.

2. Зокрема, він вживає потрібних заходів для надання сестринському персоналові:

a) освіти й підготовки, що відповідають здійсненню його функцій; і

b) умов зайнятості й праці, серед них можливості просування та винагородження, які могли б залучити людей до професії і утримати їх у ній.

3. Згадана в параграфі 1 цієї статті політика розробляється за консультацією із заінтересованими організаціями роботодавців і працівників, де такі організації є.

4. Ця політика координується з політикою, що стосується інших аспектів охорони здоров'я та інших працівників у галузі охорони здоров'я, за консультацією із заінтересованими організаціями роботодавців і працівників.

1. Основні вимоги щодо освіти й підготовки сестринського персоналу, а також контроль за такою освітою і підготовкою передбачаються національним законодавством або компетентним органом влади, чи професійними органами, уповноваженими на це таким законодавством.

2. Освіта й підготовка сестринського персоналу координуються з освітою та підготовкою інших працівників у галузі охорони здоров'я.

Національне законодавство вказує умови надання права на здійснення сестринського догляду та обмежує надання цього права тільки особами, які відповідають цим умовам.

1. Методами, що відповідають національним умовам, треба вживати заходів для сприяння участі сестринського персоналу в плануванні сестринських служб та для проведення консультацій із таким персоналом відносно рішень, які його стосуються.

2. Визначення умов зайнятості та праці проводиться переважно шляхом переговорів між заінтересованими організаціями роботодавців і працівників.

3. Урегулювання спорів, які виникають у зв'язку з визначенням умов зайнятості, має досягатися через переговори між сторонами або способом, що викликає довіру заінтересованих сторін, за допомогою процедури, котра гарантує незалежність і безсторонність, такої як посередництво, примирення та добровільний арбітраж.

Сестринський персонал користується умовами, принаймні еквівалентними умовам інших працівників відповідної країни у таких галузях:

a) тривалість робочого часу, куди входить регулювання та компенсація понаднормових годин, незручних годин роботи і змінної роботи;

b) щотижневий відпочинок;

c) щорічна оплачувана робота;

d) навчальна відпустка;

e) відпустка по вагітності й пологах;

f) відпустка по хворобі;

g) соціальне забезпечення.

Якщо треба, кожний член Організації прагне поліпшити чинне законодавство й правила відносно техніки безпеки та гігієни праці, пристосовуючи їх до особливого роду сестринської праці і середовища, в якому вона здійснюється.

Положення цієї Конвенції здійснюються через національне законодавство тією мірою, якою вони не приводяться в дію за допомогою колективних договорів, правил внутрішнього трудового розпорядку, арбітражних рішень, судових постанов чи будь-яким іншим шляхом, котрий відповідає практиці цієї країни з урахуванням наявних у ній умов.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував Генеральний директор.

2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію двох членів Організації.

3. Надалі ця Конвенція набуває чинності відносно кожного члена Організації через дванадцять місяців від дати реєстрації його документа про ратифікацію.

1. Будь-який член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.

2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який протягом року після закінчення згаданого в попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.

1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці оповіщає всіх членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, отриманих ним від членів Організації.

2. Оповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор звертає їхню увагу на дату настання чинності цієї Конвенції.

Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй повні відомості щодо всіх документів про ратифікацію та актів про денонсацію, зареєстрованих ним відповідно до положень попередніх статей.

Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.

1. У разі, якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо в новій конвенції не передбачено іншого, то:

a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 11, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;

b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.

2. Ця Конвенція лишається в кожному разі чинною за формою та змістом відносно тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.

Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.