Директива Європейського Парламенту і Ради 2013/11/ЄС від 21 травня 2013 року про альтернативне вирішення споживчих спорів і про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 2006/2004 та Директиви 2009/22/ЄС

(e) їхнє членство в мережах суб’єктів АВС, що сприяє вирішенню транскордонних спорів, якщо застосовно;

(f) типи спорів, які вони мають компетенцію розглядати, в тому числі будь-які порогові значення, якщо такі застосовні;

(g) процедурні правила, що регулюють вирішення спору, та підстави, на яких суб’єкт АВС може відмовитися від розгляду конкретного спору відповідно до статті 5(4);

(h) мови, якими можна подавати скарги до суб’єкта АВС і якими проводиться процедура АВС;

(i) типи правил, які суб’єкт АВС може використовувати як основу для вирішення спорів (наприклад, правові положення, міркування справедливості, кодекси поведінки);

(j) будь-які попередні вимоги, виконання яких може вимагатися від сторін до початку процедури АВС, включно з вимогою щодо спроби споживача вирішити питання безпосередньо з торговцем;

(k) можливість або неможливість сторін вийти із процедури;

(l) витрати, якщо такі є, яких зазнають сторони, включно з будь-якими правилами присудження витрат наприкінці процедури;

(m) середню тривалість процедури АВС;

(n) правові наслідки результату процедури АВС, включно із санкціями за невиконання рішення, що має обов’язкову силу для сторін, якщо застосовно;

(o) примусове виконання рішення, ухваленого в рамках АВС, у відповідних випадках.

2. Держави-члени забезпечують, щоб суб’єкти АВС оприлюднювали на своїх вебсайтах, надавали на довговічному носії за запитом, а також за допомогою будь-яких інших засобів, які вони вважають доречними, річні звіти про діяльність. Зазначені звіти повинні включати наведену нижче інформацію, що стосується як внутрішніх, так і транскордонних спорів:

(a) кількість поданих на розгляд спорів і типи скарг, яких вони стосувалися;

(b) будь-які систематичні або істотні проблеми, які часто виникають і призводять до спорів між споживачами та торговцями; така інформація може супроводжуватися рекомендаціями щодо того, як можна уникнути таких проблем або вирішити їх у майбутньому, щоб підвищити стандарти торговців і полегшити обмін інформацією та найкращими практиками;

(c) кількість спорів, які суб’єкт АВС відмовився розглядати, та частка у відсотках кожного типу підстав для таких відмов, зазначених у статті 5(4);

(d) у випадку процедур, зазначених у пункті (a) статті 2(2), частки у відсотках рішень, запропонованих або нав’язаних на користь споживача та на користь торговця, а також спорів, врегульованих мирною угодою;

(e) частка у відсотках процедур АВС, які були припинені, та причини припинення, якщо вони відомі;

(f) середня тривалість вирішення спорів;

(g) рівень виконання рішень у процедурах АВС, якщо він відомий;

(h) співпраця суб’єктів АВС у мережах суб’єктів АВС, що сприяють вирішенню транскордонних спорів, у відповідних випадках.

Держави-члени забезпечують ефективність процедур АВС та їх відповідність таким вимогам:

(a) процедура АВС є наявною та доступною як онлайн, так і офлайн для обох сторін, незалежно від місця їхнього розташування/перебування;

(b) сторони мають доступ до процедури без зобов’язання залучати адвоката чи юридичного радника, але процедура не позбавляє сторони їхнього права на отримання незалежної консультації, представлення їхніх інтересів чи отримання допомоги від третьої сторони на будь-якому етапі процедури;

(c) процедура АВС є безкоштовною або доступною за номінальну плату для споживачів;

(d) суб’єкт АВС, який отримав скаргу, повідомляє сторони спору одразу після отримання всіх документів, що містять відповідну інформацію, яка стосується скарги;

(e) результати процедури АВС оприлюднюють протягом 90 календарних днів із дати, коли суб’єкт АВС отримав повний пакет матеріалів, що стосуються скарги. У разі надзвичайно складних спорів відповідальний суб’єкт АВС може на власний розсуд продовжити такий строк. що становить 90 календарних днів. Сторони повинні бути поінформовані про будь-яке продовження зазначеного періоду та про очікуваний час, що знадобиться для врегулювання спору.

1. Держави-члени забезпечують, щоб у процедурах АВС:

(a) сторони мали змогу протягом розумного періоду висловлювати свою точку зору, отримувати від суб’єкта АВС аргументи, докази, документи та факти, надані іншою стороною, та будь-які заяви і висновки, надані експертами, а також можливість надавати свої зауваження до них;

(b) сторони були поінформовані про те, що вони не зобов’язані наймати адвоката чи юридичного радника, але можуть звернутися за незалежною консультацією або бути представленими третьою стороною чи отримувати допомогу від третьої сторони на будь-якому етапі процедури;

(c) сторони були повідомлені про результат процедури АВС у письмовій формі або на довговічному носії і їм була надана заява про підстави, на яких ґрунтується такий результат.

2. У процедурах АВС, спрямованих на вирішення спору шляхом пропозиції рішення, держави-члени забезпечують, щоб:

(a) Сторони мали змогу вийти з процедури на будь-якому етапі, якщо вони не задоволені її виконанням або проведенням. Сторони повинні бути поінформовані про таке право до початку процедури. Якщо національні правила передбачають обов’язкову участь торговця в процедурах АВС, цей пункт застосовують лише до споживача.

(b) Перед погодженням або виконанням запропонованого рішення сторони були повідомлені про те, що:

(i) у них є вибір погоджуватись або не погоджуватись із запропонованим рішенням;

(ii) участь у процедурі не виключає можливості вимагати відшкодування через суд;

(iii) запропоноване рішення може відрізнятися від результату, визначеного судом із застосуванням правових норм.

(c) Перед погодженням або виконанням запропонованого рішення сторони були повідомлені про правові наслідки погодження з таким запропонованим рішенням або його виконання.

(d) Перед наданням згоди на запропоноване рішення або мирову угоду сторонам був наданий розумний період для роздумів.

3. Якщо згідно з національним правом процедури АВС передбачають, що результати таких процедур стають обов’язковими для торговця після прийняття запропонованого рішення споживачем,статтю 9(2) потрібно розглядати як застосовну лише до споживача.

1. Держави-члени гарантують, що домовленість між споживачем і торговцем щодо подання скарг для вирішення суб’єктом АВС не повинна бути обов’язковою для споживача, якщо вона була укладена до виникнення спору і якщо вона має наслідком позбавлення споживача його права подати позов до суду для врегулювання спору.

2. Держави-члени гарантують, що у процедурах АВС, метою яких є вирішення спору шляхом нав’язування рішення, нав’язане рішення може бути обов’язковим для сторін, лише якщо вони були заздалегідь повідомлені про його обов’язковий характер і погодилися з цим. Спеціальне погодження від торговця не вимагається, якщо національні положення передбачають, що такі рішення є обов’язковими для торговців.

1. У процедурах АВС, спрямованих на вирішення спору шляхом нав’язування рішення споживачу, держави-члени забезпечують, щоб:

(a) у ситуації відсутності колізії правових норм нав’язане рішення не призводило до позбавлення споживача захисту, наданого йому положеннями, від яких не можна відступити за домовленістю згідно з правом держави-члена, звичайними резидентами якої є споживач і продавець;

(b) у ситуації наявності колізії правових норм, коли право, застосовне до договору купівлі-продажу чи договору про надання послуг, визначається відповідно до статті 6(1) і (2) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 593/2008, рішення, нав’язане суб’єктом АВС, не призводило до позбавлення споживача захисту, наданого йому положеннями, від яких не можна відступити за домовленістю згідно з правом держави-члена, звичайним резидентом якої є споживач;

(c) у ситуації наявності колізії правових норм, коли право, застосовне до договору купівлі-продажу чи договору про надання послуг, визначається відповідно до статті 5(1)-(3) Римської конвенції від 19 червня 1980 року про право, застосовне до договірних зобов’язань, рішення, нав’язане суб’єктом АВС, не призводило до позбавлення споживача захисту, наданого йому обов’язковими положеннями права держави-члена, звичайним резидентом якої є споживач.

2. Для цілей цієї статті термін "звичайне резидентство" має означення, надане йому Регламентом (ЄС) № 593/2008.

1. Держави-члени забезпечують, щоб сторони, які у спробі врегулювати спір вдаються до процедур АВС, результат яких не є обов’язковим, не стикалися згодом із перешкодами для ініціювання судового провадження щодо такого спору через закінчення строку позовної давності під час процедури АВС.

2. Параграф 1 не обмежує положення про строки позовної давності, що містяться в міжнародних договорах, сторонами яких є держави-члени.

1. Держави-члени забезпечують, щоб торговці, які мають осідок на їхній території, інформували споживачів про суб’єкт або суб’єкти АВС, компетенція яких поширюється на таких торговців, коли торговці ухвалюють рішення або приймають зобов’язання звертатися до таких суб’єктів для вирішення спорів із споживачами. Зазначена інформація включає адресу вебсайту відповідного суб’єкта або суб’єктів АВС.

2. Зазначена у параграфі 1 інформація повинна бути надана в чіткій, зрозумілій та доступній формі на вебсайті торговця, якщо такий існує, і, у відповідних випадках, у загальних умовах договорів купівлі-продажу або договорів про надання послуг між торговцем і споживачем.

3. Держави-члени забезпечують, щоб у випадках, коли спір між споживачем і торговцем, який має осідок на їхній території, неможливо вирішити шляхом подання скарги споживачем безпосередньо торговцю, торговець надавав споживачеві зазначену в параграфі 1 інформацію із зазначенням того, чи звертатиметься він до відповідних суб’єктів АВС для врегулювання спору. Таку інформацію надають на папері або іншому довговічному носії.

1. Держави-члени гарантують, що стосовно спорів, які виникають із транскордонних договорів купівлі-продажу чи договорів про надання послуг, споживачі можуть отримати допомогу для доступу до суб’єкта АВС в іншій державі-члені, який має компетенцію розглядати їхній транскордонний спір.

2. Держави-члени покладають відповідальність за виконання завдання, зазначеного в параграфі 1, на свої центри Європейської мережі споживчих центрів, на організації споживачів або на будь-який інший орган.

1. Держави-члени забезпечують, щоб суб’єкти АВС, центри Європейської мережі споживчих центрів та, у відповідних випадках, органи, призначені відповідно до статті 14(2), оприлюднювали список суб’єктів АВС, зазначений у статті 20(4), на своїх вебсайтах із посиланням на вебсайт Комісії та, якщо можливо, мали його на довговічному носії за адресою своїх офісів.

2. Держави-члени заохочують відповідні організації споживачів та бізнес-асоціації оприлюднювати на своїх вебсайтах та за допомогою будь-яких інших засобів, які вони вважають доцільними, список суб’єктів АВС, зазначений у статті 20(4).

3. Комісія та держави-члени забезпечують належне поширення інформації про те, як споживачі можуть отримати доступ до процедур АВС для вирішення спорів, охоплених цією Директивою.

4. Комісія та держави-члени вживають супутніх заходів для заохочення організацій споживачів та професійних організацій на рівні Союзу та на національному рівні до підвищення обізнаності про суб’єктів АВС та їхні процедури, а також для сприяння використанню процедур АВС торговцями та споживачами. Зазначені органи також заохочуються надавати споживачам інформацію про компетентних суб’єктів АВС під час отримання ними скарг від споживачів.

1. Держави-члени забезпечують співпрацю суб’єктів АВС у вирішенні транскордонних спорів і регулярний обмін найкращими практиками щодо врегулювання як транскордонних, так і внутрішніх спорів.

2. Комісія підтримує створення мережі національних суб’єктів АВС та сприяє їх створенню, а також обміну та розповсюдженню їхніх передових практик і досвіду.

3. У разі існування мережі суб’єктів АВС, що сприяють вирішенню транскордонних спорів, у певному секторі Союзу, держави-члени заохочують суб’єктів АВС, які вирішують спори в такому секторі, стати членом такої мережі.

4. Комісія публікує список із назвами та контактними даними мереж, зазначених у параграфі 3. Комісія оновлює такий список, коли це необхідно.

1. Держави-члени забезпечують співпрацю між суб’єктами АВС та національними органами, яким доручено забезпечити виконання правових актів Союзу щодо захисту прав споживачів.

2. Зокрема, така співпраця включає взаємний обмін інформацією про практики в конкретних секторах господарської діяльності, щодо яких споживачі неодноразово подавали скарги. Вона також передбачає надання технічної оцінки та інформації такими національними органами суб’єктам АВС, якщо відповідна оцінка чи інформація необхідні для вирішення індивідуальних спорів і вже є доступними.

3. Держави-члени забезпечують, щоб співпраця та взаємний обмін інформацією, передбачені параграфами 1 і 2, відповідали правилам захисту персональних даних, встановленим у Директиві 95/46/ЄС.

4. Ця стаття не обмежує положень про професійну та комерційну таємницю, які застосовують до національних органів, що забезпечують виконання правових актів Союзу щодо захисту прав споживачів. На суб’єкти АВС поширюються положення про професійну таємницю або інші еквівалентні обов’язки дотримання конфіденційності, встановлені у законодавстві держав-членів, в яких такі суб’єкти засновані.

1. Кожна держава-член призначає компетентний орган для виконання функцій, визначених у статтях 19 і 20. Кожна держава-член може призначити більше одного компетентного органу. У такому випадку держава-член визначає, який із призначених компетентних органів є єдиним контактним пунктом для Комісії. Кожне держава-член повідомляє Комісії назву призначеного нею компетентного органу або, залежно від випадку, компетентних органів, у тому числі єдиного контактного пункту.

2. Комісія встановлює список компетентних органів, який включає, залежно від випадку, єдиний контактний пункт, які повідомлені їй відповідно до параграфа 1, і публікує відповідний список в Офіційному віснику Європейського Союзу.

1. Держави-члени забезпечують, щоб суб’єкти з вирішення спорів, засновані на їхніх територіях, які мають намір отримати статус суб’єктів АВС згідно з цією Директивою та бути внесеними до списку відповідно до статті 20(2), повідомляли компетентному органу інформацію про:

(a) свою назву, контактні дані та адресу вебсайту;

(b) свою структуру та фінансування, у тому числі про фізичних осіб, відповідальних за вирішення спорів, їхню винагороду, строк повноважень та їхніх роботодавців;

(c) свої процедурні правила;

(d) встановлені збори, якщо такі стягуються;

(e) середню тривалість процедур вирішення спорів;

(f) мову або мови, якими можна подавати скарги та якими проводять процедуру вирішення спорів;

(g) типи спорів, на які поширюється процедура вирішення спорів;

(h) підстави, на яких суб’єкт із вирішення спорів може відмовитися від розгляду конкретного спору відповідно до статті 5(4);

(i) обґрунтовану заяву про те, чи має суб’єкт статус суб’єкта АВС, що охоплений сферою застосування цієї Директиви, і чи відповідає він вимогам до якості, визначеним углаві II.

У разі змін в інформації, зазначеній в пунктах (a)-(h), суб’єкти АВС без невиправданої затримки повідомляють про такі зміни компетентний орган.

2. Якщо держави-члени вирішують дозволити процедури, зазначені в пункті (a) статті 2(2), вони повинні забезпечити, щоб суб’єкти АВС, які застосовують такі процедури, повідомляли компетентному органу - на додаток до інформації та заяв, зазначених у параграфі 1 - інформацію, необхідну для оцінювання їх відповідності конкретним додатковим вимогам до незалежності та прозорості, встановленим у статті 6(3).

3. Держави-члени забезпечують повідомлення компетентним органам кожні два роки суб’єктами АВС інформації про:

(a) кількість поданих на розгляд спорів і типи скарг, яких вони стосувалися;

(b) частку у відсотках процедур АВС, які були припинені до досягнення результату;

(c) середню тривалість вирішення спорів;

(d) рівень виконання рішень у процедурах АВС, якщо він відомий;

(e) будь-які систематичні або істотні проблеми, що часто виникають і призводять до спорів між споживачами та торговцями. Інформація, що повідомляється, може супроводжуватися рекомендаціями щодо того, як можна уникнути таких проблем у майбутньому або як їх вирішити;

(f) у відповідних випадках, оцінку ефективності їхньої співпраці з мережами суб’єктів АВС, що сприяють вирішенню транскордонних спорів;

(g) у відповідних випадках, навчання, що його забезпечують для фізичних осіб, відповідальних за АВС, відповідно до статті 6(6);

(h) оцінку ефективності запропонованої суб’єктом процедури АВС та можливі шляхи її покращення.

1. Кожен компетентний орган оцінює, зокрема на основі інформації, яку він отримав відповідно до статті 19(1), чи мають суб’єкти з вирішення спорів, про які він був повідомлений, статус суб’єктів АВС, що охоплені цією Директивою, і чи відповідають вони вимогам до якості, встановленим у главі II та в національних положеннях, які її імплементують, включно з національними положеннями, що виходять за межі вимог цієї Директиви, відповідно до права Союзу.

2. На основі зазначеної в параграфі 1 оцінки кожен компетентний орган складає список усіх суб’єктів АВС, про які йому було повідомлено та які відповідають умовам, встановленим у параграфі 1.

Такий список включає інформацію про:

(a) назву, контактні дані та адреси вебсайтів суб’єктів АВС, зазначених у першому підпараграфі;

(b) встановлені збори, якщо такі стягуються;

(c) мову або мови, якими можна подавати скарги та якими проводять процедуру АВС;

(d) типи спорів, на які поширюється процедура АВС;

(e) сектори та категорії спорів, що охоплені кожним із суб’єктів АВС;

(f) необхідність фізичної присутності сторін або їхніх представників, якщо застосовується, включно із заявою суб’єкта АВС про те, чи процедура АВС проводиться або може проводитися в усній або письмовій формі;

(g) обов’язковий або необов’язковий характер результату процедури; та

(h) підстави, на яких суб’єкт АВС може відмовитися від розгляду конкретного спору відповідно до статті 5(4).

Кожен компетентний орган повідомляє Комісії список, зазначений у першому підпараграфі цього параграфа. Якщо компетентний орган повідомляють про будь-які зміни відповідно до другого підпараграфа статті 19(1), зазначений список негайно оновлюють, а відповідну інформацію повідомляють Комісії.

Якщо суб’єкт із вирішення спорів, внесений до списку суб’єктів АВС згідно з цією Директивою, більше не відповідає вимогам, зазначеним у параграфі 1, відповідний компетентний орган зв’язується з таким суб’єктом із вирішення спорів, щоб повідомити про вимоги, яких суб’єкт не виконує, і вимагати негайно забезпечити відповідність. Якщо суб’єкт із вирішення спорів після завершення тримісячного періоду продовжує не відповідати вимогам, зазначеним у параграфі 1, компетентний орган виключає такий суб’єкт зі списку, вказаного в першому підпараграфі цього параграфа. Зазначений список оновлюють без невиправданих затримок, а відповідну інформацію повідомляють Комісії.

3. Якщо держава-член призначила більше ніж один компетентний орган, єдиний контактний пункт, згаданий у статті 18(1), надає Комісії список та оновлення до нього, зазначені в параграфі 2. Зазначені список та оновлення стосуються всіх суб’єктів АВС, заснованих у такій державі-члені.

4. Комісія створює список суб’єктів АВС, про яких її було повідомлено відповідно до параграфа 2, і оновлює його після кожного повідомлення про зміни. Комісія оприлюднює зазначений список та його оновлення на своєму вебсайті та на довговічному носії. Комісія передає такий список та його оновлення компетентним органам. Якщо держава-член призначила єдиний контактний пункт відповідно до статті 18(1), Комісія передає такий список та його оновлення єдиному контактному пункту.

5. Кожен компетентний орган оприлюднює консолідований список суб’єктів АВС, зазначених у параграфі 4, на своєму вебсайті з посиланням на відповідний вебсайт Комісії. Крім того, кожен компетентний орган оприлюднює такий консолідований список на довговічному носії.

6. До 09 липня 2018 року та кожні наступні чотири роки кожен компетентний орган публікує і надсилає Комісії звіт про розвиток та функціонування суб’єктів АВС. Зокрема, в такому звіті компетентний орган:

(a) визначає найкращі практики суб’єктів АВС;

(b) вказує на недоліки, підтверджені статистичними даними, що перешкоджають функціонуванню суб’єктів АВС як у контексті внутрішніх, так і транскордонних спорів, залежно від випадку;

(c) у відповідних випадках дає рекомендації щодо того, як покращити ефективне та дієве функціонування суб’єктів АВС.

7. Якщо держава-член призначила більше ніж один компетентний орган відповідно до статті 18(1), згаданий у параграфі 6 цієї статті звіт публікує єдиний контактний пункт, зазначений у статті 18(1). Такий звіт стосується всіх суб’єктів АВС, заснованих у такій державі-члені.

Держави-члени встановлюють правила щодо санкцій, застосовних у разі недотримання національних положень, зокрема ухвалених відповідно до статті 13, та вживають необхідних заходів для забезпечення їх виконання. Передбачені санкції повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними.

Додаток до Регламенту (ЄС) № 2006/2004 доповнити таким пунктом:

"20. Директива Європейського Парламенту і Ради 2013/11/ЄС від 21 травня 2013 року про альтернативне вирішення споживчих спорів (ОВ L 165, 18.06.2013, с. 63): Стаття 13.".

Додаток І до Директиви 2009/22/ЄС доповнити таким пунктом:

"14. Директива Європейського Парламенту і Ради 2013/11/ЄС від 21 травня 2013 року про альтернативне вирішення споживчих спорів (ОВ L 165, 18.06.2013, с. 63): Стаття 13.".

1. До 09 липня 2015 року держави-члени повинні повідомити Комісії:

(a) якщо доцільно, назви та контактні дані органів, призначених відповідно до статті 14(2); та

(b) назви компетентних органів, у тому числі, якщо доцільно, єдиних контактних пунктів, призначених відповідно до статті 18(1).

Держави-члени повідомляють Комісію про будь-які подальші зміни в такій інформації.

2. До 09 січня 2016 року держави-члени повинні надати Комісії перший список, зазначений у статті 20(2).

3. Комісія передає державам-членам інформацію, зазначену в пункті (a) параграфа 1.

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, до 09 липня 2015 року. Вони повинні негайно надіслати Комісії текст таких положень.

Якщо держави-члени ухвалюють такі положення, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Держави-члени визначають, яким чином таке покликання повинне бути зроблене.

2. Держави-члени передають Комісії текст основних положень національного права, ухвалених ними у сфері застосування цієї Директиви.

До 09 липня 2019 року та кожні наступні чотири роки Комісія подає звіт про застосування цієї Директиви Європейському Парламенту, Раді та Європейському економічно-соціальному комітету. У такому звіті розглядають розвиток та використання суб’єктів АВС і вплив цієї Директиви на споживачів і торговців, зокрема на обізнаність споживачів та рівень прийняття торговцями. Зазначений звіт, за необхідності, супроводжують пропозиціями щодо внесення змін до цієї Директиви.

Ця Директива набуває чинності на двадцятий день після дня її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Вчинено у Страсбурзі 21 травня 2013 року.

__________

(-1) ОВ C 181, 21.06.2012, с. 93.

(-2) Позиція Європейського Парламенту від 12 березня 2013 року (ще не опублікована в Офіційному віснику) і рішення Ради від 22 квітня 2013 року.

(-3) ОВ L 115, 17.04.1998, с. 31.

(-4) ОВ L 109, 19.04.2001, с. 56.

(-5) Див. сторінку 1 цього Офіційного вісника.

(-6) ОВ L 88, 04.04.2011, с. 45.

(-7) ОВ L 136, 24.05.2008, с. 3.

(-8) ОВ L 281, 23.11.1995, с. 31.

(-9) ОВ L 177, 04.07.2008, с. 6.

(-10) ОВ L 266, 09.10.1980, с. 1.

(-11) ОВ L 136, 02.06.2010, с. 1.

(-12) ОВ L 364, 09.12.2004, с. 1.

(-13) ОВ L 110, 01.05.2009, с. 30.

(-14) ОВ C 369, 17.12.2011, с. 14.

(-15) ОВ L 8, 12.01.2001, с. 1.

(-16) ОВ C 136, 11.05.2012, с. 1.